ЛІТЕРАТУРА Державна уніфікована система документації. Основні положення: ДСТУ 3843-99.- Чинний від 01.07.2000.-

1. 
   Державна уніфікована система документації. Основні положення: ДСТУ 3843-99.- Чинний від 01.07.2000.- К.: Держстандарт України, 2000. - 7 с.
   
2. 
   Державна уніфікована система документації. Формуляр-зразок. Вимоги до побудови: ДСТУ 3844-99. - Чинний від 01.07.2000.- К.: Держстандарт України, 2000. - 8 с.
   
3. 
   Діловодство і архівна справа. Терміни і визначення: ДСТУ 2732:2004.- Чинний від 28 травня 2004 року. - К.: Держспоживстандарт України, 2005.- 36 с.
   
4. 
   Іванова Т.В. Діловодство в органах державного управління та місцевого самоврядування: підручник / Т.В. Іванова, Л.П. Піддубна.- К, 2007.- 415 с.
   
5. 
   Інформація та документація. Керування документацій ними процесами. Частина 1. Основні положення (ISO 15489-1:2001, MOD): ДСТУ 4423-1:2005.- Чинний від 2007-04-01.- К.: Держстандарт України, 2007.- 28с.
   
6. 
   Інформація та документація. Керування документацій ними процесами. Частина 2. Настанови (ISO 15489-2:2001, MOD): ДСТУ 4423-2:2005.- Чинний від 2007-10-01.- К.: Держстандарт України, 2007.- 44с.
   
7. 
   Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів: ДСТУ 4163-2003.- Чинний від 2003-09-01.- К.: Держспоживстандарт України, 2003.- 32 с.
   

УДК 025.34:004(043) Д. М. Сухорукова

Проблему впровадження електронного каталогу розглядали у своїх наукових статтях Ігнатенко С. Й., Буза Л. Ф. та інші науковці бібліотечної справи та документознавства.

На сьогоднішній день електронний каталог є одним з найважливіших ресурсів бібліотеці, особливо коли до нього є доступ через Інтернет. Це дозволяє забезпечити цілодобовий доступ до відомостей бібліотечного фонду.

Електронний каталог надає можливість розкрити склад і зміст документів різними мовами, що зберігаються у бібліотеці, незалежно від того на яких носіях інформації вони представлені. До його основних функцій належать: фондовідображальна, інформаційно-пошукова, довідкова й пізнавальна.

Електронний каталог дає змогу підібрати авторські або без авторські документи, необхідні для наукової, практичної або навчальної діяльності. Та він призначений не тільки для користувачів, а й для працівників бібліотеки, які використовують електронний каталог в процесі виконання своїх функціональних обов’язків [3].

У більшості довідково-інформаційних установах для створення електронного каталогу використовується система ІРБІС.

Система ІРБІС являє собою типове інтегроване рішення в галузі автоматизації бібліотечних технологій і призначена для використання в бібліотеках будь-якого типу та профілю. Система повністю відповідає міжнародним вимогам і підтримує всі вітчизняні бібліографічні стандарти і формати. ІРБІС дозволяє здійснювати опис усіх видів видань. Інтерфейс системи максимально наближений до потреб користувачів і легко опановується. ІРБІС має спеціальні технології копіювання даних, що виключає необхідність повторного введення при створенні аналогічних бібліографічних описів.

Ця система підтримує традиційні технології, надає можливість для отримання широкого спектру вихідних форм: листів замовлення, книги сумарного обліку, каталожних карток, бібліографічних покажчиків тощо. Також вона дозволяє створювати і підтримувати будь-яку кількість баз даних; пропонує технологію автоматичного формування словників, на основі яких реалізується швидкий пошук за будь-яким елементом запису або їх сполучення [9].

Так, наприклад, в бібліотеці Маріупольського державного університету в системі ІРБІС постійно функціонують чотири бази даних, такі як: «Електронна картотека статей, 2005-2006 рр.», «Електронна картотека статей, 2007-2008 рр.», «Електронна картотека статей, 2009-2010 рр.», «Електронна картотека статей, 2011-2012 рр.». Також ведеться планова робота з системою ІРБІС. Уся система регулярно копіюється на компакт-диск для збереження даних. Загальний обсяг даних у базі даних ІРБІС становіть більше шістдесяти тисяч записів. Спектр пошуку по електронному каталогу дуже широкий, з його допомогою можна здійснити виконання будь-якої бібліографічної довідки, знайти документи за видами, видавництвами, серіями та іншими параметрами. Електронний каталог є найголовнішою базою даних бібліотеки університету і включає записи на всі види документів: книги, брошури, методичні посібники, періодичні видання, автореферати дисертацій.

Таким чином, роль системи ІРБІС у формуванні електронного каталогу є надзвичайно великою. Вона дозволяє значно скоротити час на всі процеси оброблення документів, починаючи від замовлення і закінчуючи їх списанням, вести статистичний і індивідуальний облік документів та їх звітність, здійснювати пошук в різних базах даних [2].

Електронний каталог на сьогодні повністю замінив існуючу традиційну систему каталогів та картотек, оскільки на його основі комплексно здійснюється багатоаспектний пошук як за всіма елементами бібліографічного опису, так і за полями, що розкривають зміст документа. Слід зауважити, що при цьому стратегія пошуку залишається підпорядкованою традиційній методиці і є практично незмінною, але водночас вимагає набуття нових навичок пошуку в електронному середовищі.

Повнота видачі інформації, точність пошуку і рівень комфортності роботи є головними критеріями ефективності впровадження електронного каталогу у довідково-інформаційні установи.

1. 
   Буза, Л. Ф. Організація електронного каталогу в автоматизованій бібліотечно-інформаційній системі “ІРБІС” / Л. Ф. Буза // Пріоритети діяльності Рівненської державної обласної бібліотеки : зб. ст. з досвіду роботи. - Рівне, 2006. - С. 52 - 62.
   
2. 
   Ігнатенко С. Й. До питання створення електронного каталогу на фонди державної історичної бібліотеки України за програмою IRBIS [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.culturalstudies.in.ua/
   
3. 
   Організація електронного каталогу: метод. посіб. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://medlib.dp.gov.ua
   

УДК 930.25(477)"1991/2012"(043) В. Г. Табенська

Нині політика держави зорієнтована на спрощення доступу та відкритість національних архівних систем, їх інтеграція у світовий архівний простір. Свої корективи щодо використання архівної інформації та зберігання архівних документів були внесені із розвитком права приватної власності. Одночасно із цим, відбуваються зміни в управлінні архівними установами.. Все це зумовлює актуальність дослідження.

Пріоритетний напрям діяльності архівних установ на сучасному етапі склали розробка й реалізація комплексної програми створення галузевої інформаційної системи. З цієї метою у 2000 р. в Державному комітеті архівів України було створено Центр інформаційних технологій. Першим серйозним результатом його роботи стала розробка програмного продукту «Архівні фонди України», який дозволяє створити електронні версії місцевих фондових каталогів та інтегрувати їх в єдину національну систему. Важливе значення для репрезентації українських архівних ресурсів у Всесвітній мережі Інтернет мало відкриття офіційних Веб-сайтів.[1]

Сучасна система архівних установ України складається з Державного комітету архівів України, семи центральних державних архівів – Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО), Центрального державного архіву громадських об’єднань (ЦДАГО), Центрального державного історичного архіву, м. Київ (ЦДІАК), Центрального державного історичного архіву, м. Львів (ЦДІАЛ), Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного (ЦДКФФА), Центрального державного науково-технічного архіву України (ЦДНТА), Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ), Державного архіву в Автономній Республіці Крим, 24 держархівів областей, міст Києва і Севастополя, 487 архівних відділів райдержадміністрацій, 158 архівних відділів міських рад, у фондах яких зосереджено понад 55 млн. од. зб., до 7 млрд. документів, XII–XX ст. [2].

Важливою віхою реформування архівної системи України стало прийняття Верховною Радою України в грудні 1993 р. Закону «Про Національний архівний фонд і архівні установи» [4]. Ця подія стала знаковою в архівному будівництві незалежної України, бо означала початок національного архівного законотворення.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері архівної справи і діловодства є Державний комітет архівів України (Держкомархів), на який покладено функції управління архівною справою, контролю і нормативно методичного забезпечення ведення діловодства. У межах своїх повноважень Держкомархів бере участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в сфері архівної справи і діловодства, здійснює нормативно-правове регулювання відносин. [2]

Управління архівною справою й діловодством у регіонах здійснюють місцеві державні архівні установи, підзвітні й підконтрольні відповідному органу виконавчої влади та Державному комітету архівів України. Державний архів в Автономній республіці Крим, державні архіви областей України, міст Києва і Севастополя поспіль із управлінськими функціями реалізують своє пріоритетне призначення постійно зберігають документи Національного архівного фонду, що мають регіональне значення і міжнародне співробітництво.

Крім архівних установ, вирішенню проблем архівної справи сприяє створена в травні 1992 р. Спілка архівістів України – громадська організація, покликана сприяти розвитку архівної справи, задоволенню і захисту законних соціальних, наукових, економічних, творчих, національно-культурних інтересів архівістів, змінити ставлення суспільства до архівної справи, підвищити престиж професії архівіста. .[2]

Відновлення державної незалежності України докорінно змінило міжнародний статус її архівних установ. Насамперед це стосувалося участі в роботі Міжнародної ради архівів – неурядового інтернаціонального об'єднання державних архівів та спілок архівістів усього світу.

Зміцненню інтеграційних процесів у європейському архівному середовищі сприяли такі заходи, як проведення щорічних Європейських саммітів архівів – нової форми спілкування керівників архівних установ всієї Європи, що почалися з 1990 р. .[3] Участь України у більшості з них наочно демонструвала її входження до європейських структур МРА

Проте найважливішим напрямом зовнішньополітичної активності державної архівної служби України залишалося налагодження і розвиток двостороннього взаємовигідного співробітництва з більшістю країн світу.

Так, було підписано угоду з Національним архівом Швеції, яка передбачала взаємний обмін досвідом, виданнями, спеціалістами, копіями документів, сприяння роботі дослідників у державних архівах України та Швеції. Згодом аналогічні угоди були укладені з архівними службами та національними архівами Австрії, Болгарії, Польщі, Румунії, Туреччини, Угорщини. Загалом підписано 15 угод про співробітництво в архівній галузі з представниками архівних служб близького та далекого зарубіжжя. З трьома державами взаємини України в архівній галузі базуються на міжурядових угодах, до яких внесено окремий параграф щодо розвитку архівних зв'язків.

З метою реалізації комплексної програми створення галузевої інформаційної системи в 2000 р. у Держкомархіві України було створено Центр інформаційних технологій. .[1] Помітним результатом його роботи стала розробка першої версії нового програмного продукту «Архівні фонди України», орієнтованого на створення електронних версій місцевих фондових каталогів та інтегрування їх у єдину національну систему

Можна зробити висновок, що архівна справа в Україні в період відновлення державної незалежності пережила цілий ряд змін, що якісно покращили стан українських архівів. Головною подією в архівному житті країни стало реформування галузі та прийняття у грудні 1993 р. Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи».

1. 
   Дубровіна Л. А. Основні положення концепції комп’ютеризації архівної справи в Україні / Л. А. Дубровіна // Студії з архівної справи та документознавства. – 1998. – Т. 3. – С. 6–17.
   
2. 
   Кисельова А. Веб–сайт Державного комітету архівів України: загальний огляд структури і змісту: наукові праці / А. Кисельова, НБУ ім. В. І. Вернадського. – К., 2004. – Вип. 13. – С. 485–491.
   
3. 
   Ляхоцький В. Організація архівної справи в Україні : тенденції, шляхи модернізації / В. Ляхоцький, К. Селівестрова// Студії з архівної справи і документознавства: Т.4. - К. : УДНДІАСД,1999. - С. 33-37
   
4. 
   Про національний архівний фонд і архівні установи [Електронний ресурс] : закон України: від 24 грудня 1993 року N 3814-XII // ВВР; НБУ ім. В. І. Вернадського. – Електрон. дані. – К., 1993. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/law/93_arch.html. – Загол. з титул. екрану.
   

УДК 025.328(043) Д. О. Тімотіна

Теорія анотування входить до курсу вивчення такої дисципліни як аналітико-синтетична переборка інформації. Тому слід було б зазначити певних вчених, що зробили значний науковий внесок до цієї області знань: Г.В. Власова, В.І. Лутовинова, Н.М. Кушнаренко, Т.Г. Горбаченко, Л.Б. Зупарова, Д.І. Блюменау, Н.І. Гендіна та ін.

Анотування – це поширений технологічний процес, засіб бібліографічної характеристики документа, що передбачає значне скорочення його обсягу з метою надання узагальненої, стислої інформації, але достатньої для розуміння змісту. Результатом даного процесу є анотація. Для більш точного визначення даного терміну краще за все звернутися до державного стандарту ГОСТ 7.9–95 «Реферат і анотація. Загальні вимоги». Згідно з ним, анотація представляє собою коротку характеристику документа стосовно його призначення, змісту, виду, форми та інших особливостей [3].

Розуміння призначення анотування не перестає і на сьогодні вважатися актуальним. Це підтверджується рядом певних причин. Таке явище можна розглядати з двох боків. По-перше, це призначення анотації для споживачів друкованої продукції. Саме з анотації починається знайомство читача з документом у цілому. Якщо її немає у наявності – це розглядається, як прояв непрофесіоналізму. Оскільки роль її достатньо значна, вона значно скорочує наш час, максимально швидко та доступно орієнтує серед літератури, допомагає зробити вибір. По-друге, вправно керувати інформацією та створювати стислу характеристику матеріалу є необхідним вмінням в наш час для тих, хто працює з даним ресурсом. Адже, процес анотування зовсім нелегкий, він вимагає як інтелектуального, так творчого підходу та має певну свою методику. Воно є одним з основних процесів у бібліотечній, видавничій та книготорговельній діяльності. Велике значення анотація має для роботи з літературою, різноманітними інформаційними джерелами для наукових робіт в процесі навчання [4; 5].

Анотації частіше за все розміщуються після бібліографічного опису на звороті титульних аркушів або в кінці інформаційних видань, бібліографічних покажчиків, на картках бібліотечних каталогів. Тому головною особливістю анотації, що відрізняє її від інших видів стосовно згортання інформації, наприклад, реферату, вважається наявність також і бібліографічного опису.

Методика анотування містить основні положення щодо здійснення процесу анотування і головні вимоги до тексту анотації, які необхідно виконувати. Вона проходить певну кількість етапів. Перший характеризується ознайомленням зі змістом документа, його автором, проходить повний аналіз тексту, тобто з’ясовується головна тема праці, її проблематика, мета та результати, визначаються найголовніші аспекти твору. Особливу користь можуть нести висновки, зроблені автором у кінці твору чи у кінці розділів. При цьому, необхідно зазначити, опрацьовується не тільки дане видання, а і ті, що мають додаткову інформацію, яка відноситься до головного.

Основний етап передбачає отримання належного уявлення про документ, чіткого розуміння його основної мети, новизни, цінності, що він передбачає. Так, пройшовши такі стадії, можна переходити до процесу написання анотації.

Під час третього етапу утворюється єдиний, логічно зв’язаний текст. Вихідний текст у більшості випадків має високий ступінь узагальнення та винесення лише тієї інформації, що вважається найбільш цікавою.

Протягом відтворення таких стадій, результатом переробки первинного документа стає вторинне документальне джерело інформації. Треба пам’ятати, що анотація є носієм макроінформації, тобто не передає змісту документа, а вказує на наявність якихось конкретних даних в оброблюваному документі, вона лише перелічує найосновніші питання та проблеми, окреслені в першоджерелі.

Необхідно зазначити, що така коротка, стиснута характеристика звісно не може замінити видання в цілому, на що здатен, наприклад, реферат, але роль її в інформаційному середовищі неодмінно визначна. Правильно складена анотація – вірний шлях до отримання цінної інформації.

У відповідності з цільовим призначенням розрізняють два види анотації – довідкова та рекомендаційна. Мета першої – дати коротку інформацію про зміст і специфіку твору друку. Такі анотації використовують для характеристики наукових, навчальних, довідкових видань. Рекомендаційні анотації переслідують мету зацікавити читача, показати значення і специфіку даної книги, її місце в ряду інших, близьких за змістом і призначенням. Частіше за все в інформаційному вимірі більшу перевагу надають довідковій анотації, таке відношення можна пояснити тим, дані подаються здебільшого у чистому виді, тобто не використовуються різноманітні аргументи та слова, що впливають на свідомість людини з метою її зацікавити та спонукувати до придбання [1].

Для того, щоб зрозуміти значну інформаційну функцію анотації, треба розглянути її роль у різних сферах діяльності. Так, у науковій області вона розрахована на інформування фахівця певної галузі науки і намагається відповідати його інтересам. Наприклад, анотації авторефератів надають основні дані стосовно результатів досліджень науковця, його винаходів, що несе певну цінність для наукового доробку. Анотації наукових статей повідомляють про певні проблемі та питання дослідження, а вміщуються лише у декілька простих речень. Книжкові чи видавничі анотації виконують виразну рекламну роль, але цим їх інформативність не зменшується. Загалом, ознайомившись з подібної стислою інформацією, наприклад, художнього видання, можна відразу ж в отримати певні знання стосовно автора, жанру твору, обставин його створення або навіть і досягнень за його написання. Бібліографічні анотації мають у собі відомості, що певним чином розкривають або уточнюють назву документа. Крім того, не менш важливою функцією анотації є пошукова. Вона дозволяє нам серед значного масиву документів встановити місцезнаходження необхідного видання, що необхідно для інформаційно-пошукових систем [2, с.59-60].

Під час здійснення процесу анотування необхідно розуміти свою відповідальність перед тими, хто отримає нагоду ознайомитися з такої інформацією, адже подані дані хоч і у невеликій кількості речень, але мають бути побудовані відповідно меті загального тексту. Неповне, однобічне уявлення про документ не принесене позитивних результатів. Невірно зазначена чи невірно зрозуміла інформація розчарує людину у виданні, до якого вона звернулася та і марно витратить її час.

Отже, роль анотування у інформаційному середовищі значна, хоча і процес створення анотації достатньо складний. Він вимагає не тільки наукових знань та навичок з цієї області, а також і творчих здібностей. Тому, для вирішення даної проблеми на сьогодні намагаються автоматизувати цей вид аналітико-синтетичної обробки. Саме це дозволить скоротити час, який витрачається на анотування, зробить процес більш оперативним та якісним. Ще однією проблемою є те, що єдиної методики анотування, яка б охоплювала різні види документів не має, через це для кожного конкретного випадку розробляють спеціальну методику, куди входять різноманітні методичні вказівки, правила для найкращого способу викладу інформації. Однак, саме анотації сприяють швидкій адаптації серед великої кількості документів, їх інформативність достатньо висока, тому можна сказати, що це найголовніший інструмент інформаційного пошуку.

1. 
   Аннотация как вид рекламы [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.rusnauka.com/21_DNIS_2009/Philologia/49604.doc.htm. – Загл. с экрана.
   
2. 
   Власова Г. В. Аналітико-синтетична переробка інформації: навч. посіб. / Г. В. Власова, В. І. Лутовинова, Л. І. Титова. – К.: ДАКККіМ, 2006. – 291 с.
   
3. 
   ГОСТ 7.9–95. (ИСО 214-76). Реферат и аннотация. Общие требования [Электронный ресурс]. – Заменяет 7.9–77; введ. 01.07.1997. – Минск: Межгосударственный совет по стандартизации, метрологии и сертификации, 1997. – Режим доступа: http://www.gosthelp.ru/gost/gost7248.html.
   
4. 
   Кушнаренко Н. М. Наукова обробка документів: підручник / Н. М. Кушнаренко, В. К. Удалова. – 4-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2006. – 334 с.
   
5. 
   Фролова Н. А. Реферирование и аннотирование текстов по специальности (на материале немецкого язика): учеб. Пособие / Н. А. Фролова. – ВолгГТУ, Волгоград, 2006. – 83 с.
   

УДК 659.11:654.15(477)(043) Н. А. Трубіна

Аналіз останніх досліджень і публікацій дає підстави стверджувати, що проблематику рекламної компанії «Київстар» у своїх роботах висвітлювали такі вітчизняні вчені: Л. Федотова, Г. Ніколайшвілі, Н. Комарова, Н. Бутенко та ін.

Компанія «Київстар» - лідер серед операторів мобільного зв’язку України. Компанія була заснована у 1994 році, послуги мобільного зв’язку надає з 1997 року.

Рекламна кампанія передбачає вплив на цільову аудиторію через сукупність певних семантичних особливостей, які будуть докорінно відрізнятися від семантики конкурентів.

Мобільний оператор «Київстар» використовує у своїй рекламній кампанії: організованість, стрункість, порядок, структурованість, надійність та земна обґрунтованість; прагматична розсудливість, земна раціональність, усвідомлене розуміння на 48% та простір, дистанція, можливість розуміння, виходу назовні й за границі обмежень; піднесення, легкість, повітряність, оцінка перспектив, вічність, майбутнє, мінливість на 35%.

Ці показники свідчать про те, що мобільний оператор «Київстар» будує свою рекламну кампанію на основі дуже чітко продуманих, виважених заходів, які в деяких випадках можуть мати навіть трохи агресивний характер.

Слоган мобільного оператора «Київстар»: «Якість - це природа «Київстар» виражає трохи агресивний тип реклами: нав'язування, упередження, формування нової клієнтської бази через виявлені в рекламних зверненнях такі семантичні риси, як емоційність, вміння притягувати людей, великі прагнення досягти ідеалу тощо.

Компанія «Київстар» розробила соціальну програму для споживачів, в яку входять мобільна культура для авіапасажирів, мобільна культура за кермом, в школах та громадських місцях.

Мобільна культура для авіапасажирів. До програми «Мобільна культура» приєднався найбільший український авіаперевізник - компанія «Аеросвіт». Партнерство двох національних компаній, кожна з яких є лідером у своїй галузі, надзвичайно важливий етап формування мобільної культури суспільства. Адже в цьому випадку йдеться не лише про повагу до оточуючих і комфорт, а й про безпеку пасажирів під час авіаперельоту. Результатом цієї співпраці стала тримісячна інформаційна кампанія на борту авіалайнерів компанії «Аеросвіт».

За результатами 2011 р. (згідно дослідження Brand Progress Tracking компанії GfK Ukraine) «Київстар» досяг лідерства серед українських рекламодавців за показником «Бренд, якому найбільше віддається перевага» — він досяг 45%. Також у 2011 році компанії вдалося об’єднати високі фінансові показники зі сприйняттям аудиторії «Краще співвідношення ціни та якості».

Протягом 2011 року компанія випустила 7 TV-реклами: відео-роліки «Свадьба», «Альпініст», «Вчителька», «Сусідки», «Батько», «Україна (Богдан Ступка)», «Село». Також у 2011 році компанія «Київстар» випустила 5 сюжетів для зовнішньої реклами, які були розміщені на билбордах «Шапочки по 25 копійок», «Знижки до 50%», «Програма подяки», «I love Ukraine», «Село», «Україна (making of»).

Протягом 2012 року компанія випустила 9 сюжетів TV-реклами: «Порт», «Олег Скрипка (Літак)», «Олег Скрипка (Трембіта)», «Знай Україну», «Війна», «Людина і борд», «Теревеньки», «Ляльковий театр», «Кіно «Полювання на ведмедя».

Зовнішня та друкована реклами у 2012 році наступні: «Королева», «Собака», «Додати друга», «Місто», «Шахи».

У першій половині 2013 році компанія більше випускає TV-реклами, а саме: відео-ролік «Мама», «Дача», «Унікальний проект», «Вокзал», «Поїзда».

Зовнішня та друкована реклами у 2013 році наступні: «Годівниця», «Щит».

Загальний дохід « Київстар» за 2012 рік зріс на 2% і склав 13392 млн. грн. Основну виручку принесли компанії послуги мобільного зв'язку - за рік дохід від цього напрямку склав 12326 млн. грн. У 4-му кварталі 2012 року дохід від мобільного зв'язку зросла на 4 %, до 3,190 млрд. грн.

Дохід від фіксованого бізнесу за 2012 рік склав 1066 млн. грн., збільшившись на 10% порівняно з 2011 роком. Суттєво зросли доходи від послуги «Домашній Інтернет» - на 74 % порівняно з 2011 роком і на 77 % в порівнянні з 4 - м кварталом 2011 року. Чинниками зростання доходів у всіх напрямках стали збільшення абонентської бази та зростання споживання голосових послуг, послуг доступу в інтернет і цифрового контенту.

Показник операційного прибутку EBITDA в 2012 році склав 6867 млн. грн., при маржі в 51,3 %, що на два процентних пункти нижче, ніж у 2011 році. Основними чинниками зниження маржі стали зниження цін на голосові послуги в мобільному бізнесі, 7% - ий ріст операційних витрат, у тому числі і на обслуговування мережі, що було пов'язано із збільшенням платежів за радіочастотний ресурс майже на 9 % і підвищенням тарифів на електроенергію.«Київстар» продовжує бути одним з найбільших платників податків України: у 2012 році компанія сплатила до державного бюджету понад 3,4 млрд. грн. податків і зборів.

Незважаючи на технологічну стагнацію телеком-ринку України, обумовлену відсутністю ліцензій на зв'язок третього покоління 3G, «Київстар» продовжує інвестувати в забезпечення зростаючих потреб абонентів у якісних послугах мобільного та фіксованого зв'язку. Кількість абонентів мобільного та фіксованого зв'язку збільшується, абоненти споживають усе більше послуг, при цьому їх щомісячні витрати знижуються.

Компанія «Київстар» по відношенню до свого рекламного бюджету поводиться «мобільно». Це означає, що якщо є необхідність збільшити рекламний бюджет, то це швидко відбувається.

Соціальна рекламна кампанія «Київстар» «Розкажи дітям про безпеку в інтернеті», яка пройшла в квітні 2012 року, отримала бронзу в номінації «Соціальна реклама та благодійність» щорічного конкурсу Effie awards 2012. Інтернет-кампанію для проекту розробило цифрове агентство Prodigi. У центрі інформаційної кампанії збірний образ шахраїв, які підстерігають не тільки дітей, але навіть їх батьків в мережі.

Що ж стосується 2011 року, то за даними Асоціації зовнішньої реклами України, «Київстар» тільки на зовнішню рекламу витратив 10,2 млн. грн. (перше місце в «МТС» - 12, 1 млн. грн.).

У 2012 році рекламний бюджет «Київстар» склав близько 120 млн. грн. Причому 70% з них було виділено на рекламу на телебаченні.

У 2012 році «Київстар» як і раніше воліє більше коштів вкладати у ТВ-рекламу. Так, у серпні 2012 року «Київстар» посів 13-е місце серед найбільших рекламодавців на українському ТБ.

Рекламний ролик «Батько» продовжує приносити нагороди креативних фестивалів. Він приніс срібло 22-го Московського Міжнародного Фестивалю Реклами, який відбувся у вересні 2012 року.

Саме тому, можна відзначити, що активні рекламні компанії, які дуже дорогі приносять позитивний результат у вигляді прибутку та збільшення кількості абонентів.

Ефективність TV-реклами перевершує і ефективність від реклами зовнішньої: на бігбордах, плакатах і фасадах будинків. Хоч останні і знаходяться постійно на очах у потенційних споживачів, але їх вплив на почуття і підсвідомість не настільки потужне. Та й аудиторія, яка зможе побачити таку рекламу, не настільки обширна. Якщо телевізор дивляться всі школярі, бізнесмени, продавці, вчителі, студенти та пенсіонери, то на зовнішню рекламу, особливо розташовану далеко не в кожному регіоні міста, можуть побачити тільки деякі.

З вище викладеного можна зробити висновок, що компанія «Київстар», з кожним роком збільшує випуск саме TV-реклами. Телевізійна реклама корисна переважно тим, що вона створює компанії найширшу популярність. Рекламна компанія «Київстар» ефективна і тому приносить прибуток, отже це грає важливу роль в діяльності даного оператора.