Навчальний посібник зміст вступ Географія Британських островів Доісторія І протоісторія Британії
жүктеу/скачать 1.32 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Джон Ґонт
- Суспільство наприкінці XIV - на поч. XV ст.
- Рекомендована література
- Ланкастери при владі. Генріх IV Ланкастер. Азенкур і Труа. Завершення Столітньої війни. Джон Бедфорд. Англія після Генріха V . Доба
- Едуард IV і граф Ворик: 1461-1475. Ричард Невілл. Кінець династії Йорків: 1475-1485 рр. Ричард ІІІ. Босворт. Шотландія у XIV - XV ст. Ірландія у Х- XV
- Генріх IV Ланкастер
Вступ повстанців до Лондону...Велика юрба громад підійшла до лондонської цитаделі, щоб поговорити з королем, і вони не могли дочекатися розмови з ним, унаслідок чого вони піддали Тауер облозі з боку [шпиталю] Св.Катерини, до півдня. А інша частина громад, що були в Сіті, рушили до шпиталю Св.Іоанна, у Клеркенвіллі і дорогою спалили садибу і будинки Роджера Легетта, стряпчого, що був обезголовлений у Чіпсайді, і всі здані в оренду будинки і володіння Св.Іоанна, які тільки могли, а потім увійшли до гарного пріорства названого госпіталю і піддали полум’ю багато будинків, гарних і витончених в цьому пріорстві, до великого збитку і жаху на усі майбутні часи, а потім повернулися до Лондону для відпочинку і для поганих справ. У цей час король перебував в одній з веж великого лондонського Тауеру і побачив... будинки... палаючі вогнем. Він покликав усіх лордів, що були з ним, в одну кімнату і просив у них поради, що робити в таку важку годину. І жоден з них або не вмів, або не хотів дати ради, унаслідок чого юний король сказав, що він велить меру Сіті зробити розпорядження шерифам і олдерменам, щоб вони у своїх кварталах наказали голосно сповістити, що усі у віці від п’ятнадцяти до шістдесяти років під страхом за життя і члени повинні завтра зранку, у п’ятницю, бути у Майл-Енді, щоб бачити і чути його, так щоб усі, хто знаходяться в Тауері, могли в безпеці вийти, куди їм буде завгодно, і врятуватися... Зійшовши в малу вежу проти Св.Катерини, де розташувалося велике число громад, він наказав голосно оголосити їм, щоб усі негайно ж мирно розходилися по оселях і що він простить їм усі їхні провини. І усі закричали в один голос, що вони не підуть перш, ніж не одержать зрадників, котрі знаходяться в Тауері, і хартії, що звільнять їх від усякого роду рабства, і не дадуть їм і решту, чого вони зажадають. І король прихильно подарував їм це і наказав клерку написати білль у їхній присутності в такому роді: “Ричард, король Англії і Франції, пребагато дякує своїм добрим громадам за те, що вони так сильно хотіли його бачити і мати своїм королем, і прощає їм усякого роду провини, образи і злочини, учинені до цієї години, і хоче і наказує, щоб слідом за цим кожний виклав свої скарги на листі і надіслав їх йому, і він за порадою вірних лордів і своєї доброї Ради вигадає такий зпосіб, який буде на користь йому і їм і всьому королівству”. І до цього він приклав свою печатку в присутності їх і потім відправив названий білль із двома зі своїх лицарів до них до Св.Катерини і велів прочитати його їм... І коли громади вислухали білль, вони сказали, що це тільки дрібниці і знущання. Тому вони повернулися до Лондону і веліли сповістити по Сіті, що всі законники, і усі з канцелярського суду і з Палати шахівниці, і усі, хто вміє писати папери, повинні бути обезголовлені, де тільки їх знайдуть... На другий день, у п’ятницю, громади з околиць і громади Лондона зібрали страшні сили, числом 100 тисяч і більше, крім 80 тисяч, що залишалися на пагорбі біля Тауера, щоб стерегти тих, хто знаходився в Тауері. І деякі відправилися на Майл-Енд на Брентвудському шляху, щоб чекати прибуття короля... І от близько сьомої години король відправився на Майл-Енд і з ним його мати в кареті і графи... і багато лицарів і зброєносців... І коли він прибув і громади побачили його, вони усі схилили перед ним коліна і сказали: “Ласкаво просимо, наш сеньйор король Ричард, і ми не хочемо мати іншого короля, крім вас”. Вимоги повсталих селян І Вот Тайлер, їхній проводир і ватажок, став просити його від імені громад, щоб він дозволив їм узяти всіх зрадників проти нього і проти закону, і король погодився на те, щоб вони взяли за своїм бажанням тих, хто був зрадниками і про кого можна було законним порядком довести, що вони були зрадниками. І названий Вот і громади тримали два прапори, і прапори і прапорці, коли вони зверталися зі своєю петицією до короля. І вони просили, щоб жодна людина не була більше кріпаком і не приносила феодальної присяги і ніякої повинності не несли ніякому сеньйору, але давала би по чотири пенси за акр землі, щоб ніхто не повинен був нікому служити інакше, як по своїй добрій волі і за угодою. І в цей час король звелів громадам вишикуватися в дві лави і сповістити їх, що він хоче підтвердити і подарувати їм, щоб вони були вільні і узагалі все, чого вони бажають, і що вони можуть пройти через усе королівство Англії і брати всіх зрадників і в безпеці приводити їх до нього, і він буде карати їх, як того вимагає закон. Під приводом цього дарування названий Вот Тайлер і деякі громади відправилися до Тауеру, щоб взяти архієпископа, а інші залишилися на Майл-Енді. У цей час архієпископ набожно вів свою службу в Тауері ...і, коли він вимовляв “усі святі, молитеся за нас”, увійшли громади і витягли архієпископа з капели в Тауері, грубо штовхали і били й інших, котрі були з ним, і вивели їх на пагорб біля Тауера і відрубали голову ... архієпископу Кентерберійському... Потім вони повернулися до лондонського мосту і тут виставили голову архієпископа на воротах мосту і вісім інших голів тих, котрі були обезголовлені, щоб усі могли бачити їх, хто буде проходити через міст. ... И було обезголовлено в цей день 140 чи 160 чоловік. Потім вони відправилися до будинків ломбардців й інших іноземців, вдиралися до їх домів і грабували їх, забираючи все майно, яке тільки могли знайти, протягом усього дня і ночі, що прийшла, з огидними лементами і страшним галасом. І наступного дня, у суботу... король велів сповістити серед усіх громад околиць, що були в Сіті, щоб вони відправилися на Смітфілд, щоб зустрітися там з ним, і так вони і зробили... І в цей [час] під’їхав мер Лондона Вільям Волворс, і король звелів йому рушити до громад і сказати, щоб їхній ватажок з’явився до нього. І коли він, на ім’я Вот Тайлер з Медстона, був покликаний мером, він під’їхав до короля з великою чемністю, сидячи на невеликому коні, щоб його могли бачити громади. І він зійшов з коня, тримаючи в руці кинджал, що він взяв в іншої людини. І коли він зійшов, він узяв короля за руку, наполовину зігнув коліно і міцно і сильно потряс руку, говорячи: “Будь спокійний і веселий, брат. Через якісь два тижні громади будуть хвалити тебе ще більше, ніж тепер, і ми будемо добрими товаришами”. А король сказав названому Воту: “Чому ви не хочете повертатися у ваші місця?” Той відповідав з великою клятвою, що ані він, ані його товариші не підуть доти, поки не одержать грамоту таку, яку вони хочуть одержати, і поки не будуть вислухані і включені в грамоту такі пункти, які вони хочуть зажадати, загрожуючи, що лорди королівства будуть каятися, якщо вони [громади] не одержать пунктів, які вони хочуть. Тоді король запитав його, які це пункти, що вони хочуть, і він охоче і без заперечення накаже написати їх і прикласти до них печатку. І тоді названий Вот прочитав вголос пункти, що вони вимагали, і зажадав, щоб не було ніякого іншого закону, крім Вінчестерського закону, і що надалі ні в якому судовому процесі не буде оголошення поза законом і що жоден сеньйор не буде мати сеньйорії, і усі вони будуть справедливо розділені між усіма, і лише один сеньйор король буде мати їх, і що майно святої церкви не повинне знаходитися в руках ченців, парафіяльних священиків і вікаріїв, ні інших зі святої церкви, але ті, хто володіє ним, будуть одержувати достатнє для життя утримання, а всі інші майна повинні бути розділені між парафіянами; єпископів не буде в Англії, крім одного, і прелатів, крім одного; і всі землі і утримання, що знаходяться в цих володарів, будуть узяті в них і розділені між громадами, із залишенням їм помірного утримання, і що в Англії не буде жодного кріпака, ні кріпацтва, ні холопства, але усі повинні бути вільні й одного стану. На це король спокійно відповів і сказав, що усе, що він може, він чесно їм подарує, залишаючи за собою регалію своєї корони, і велів йому відправлятися до своєї оселі без подальшого зволікання. Увесь цей час, поки король говорив, жоден лорд і жоден з його радників не насмілювався і не хотів давати відповідь громадам у жодному місці, окрім самого короля... Вбивство Вота Тайлера ...Мер Лондона, на ім’я Вільям Волворс, став докоряти названому Воту за... насильство і неповажне поводження в присутності короля і заарештував його. І за цей арешт названий Вот з великим роздратуванням ударив мера кинджалом у живіт. Але, як було бажано Богу, названий мер носив кольчугу і не зазнав ніякої шкоди, але, як людина смілива і мужня, витяг свій меч і відповів названому Воту сильним ударом у шию і ще раз сильним ударом у голову. Під час зіткнення один слуга королівського двору витяг свою шпагу і вдарив його два чи три рази в живіт і поранив його на смерть. І названий Вот пришпорив коня, волаючи до громад, щоб вони помстилися за нього; і кінь поніс його яких-небудь вісімдесят кроків, і отут він звалився на землю напівмертвий. І коли громади побачили, що він звалився і не знали напевно, що з ним трапилося, вони стали натягати свої луки і стріляти, унаслідок чого сам король пришпорив свого коня і поїхав до них і звелів їм, щоб усі вони йшли до нього на поле Св. Іоанна Клеркенвільского. Придушення повстання Тим часом лондонський мер з усією поспішністю, з якою лишень міг, поскакав у Лондон і зробив розпорядження, щоб усі ті, хто стояв на чолі двадцяти чотирьох кварталів Сіті, зробили оповіщення по своїх кварталах, щоб усі озброїлися як тільки могли скоріше і відправилися до короля на поле Св.Іоанна... І сюди прибули олдермени, ведучи із собою начальників кварталів на чолі вишикуваних у військовому порядку людей їхніх кварталів, прекрасний загін добре озброєних людей великої сили. І вони оточили громади, як овець у загоні. І після того як мер відправив начальників міських кварталів до короля, він повернувся з загоном списоносців на Смітфілд, щоб покінчити з вищезгаданим ватажком громад. Коли він прибув до Смітфілду, він не знайшов названого проводиря Вота Тайлера і цьому він дуже здивувався і запитав, куди подівся зрадник. І йому сказали, що він був віднесений частиною громад у шпиталь для бідних біля Св.Варфоломія і покладений у кімнату начальника названого шпиталю. І мер увійшов туди і знайшов його і наказав винести його на Смітфілд у присутності його товаришів і велів обезглавити його і так закінчив його злочинне життя. І велів мер насадити його голову на кіл і нести перед собою до короля, що знаходився в полі... І коли громади побачили, що їхній проводир Вот Тайлер помер таким чином, вони упали на землю серед пшениці, як люди збентежені, голосно благали короля про прощення їм їхніх злочинів. І король прихильно дарував їм прощення, і багато хто з них кинувся бігти... Після цього король розіслав своїх посланців по різних місцях визначати зловмисників і піддавати їх смерті. І багато хто були схоплені і повішені в Лондоні. І багато шибениць було поставлено тоді навколо лондонського Сіті й в інших містах і селах у південній частині країни. Нарешті, з Божого бажання король побачив, що занадто багато з його підданих загинуло і багато крові пролито, серце його охопила жалість, і він дарував їм прощення за умови, що надалі вони ніколи не будуть повставати під страхом втрати життя і що кожний з них візьме грамоту про помилування і заплатить королю мита за його печатку двадцять шилінгів, щоб зробити його багатим. Так скінчилася ця нещаслива війна. Джон Ґонт, герцог Ланкастер (John of Gaunt, duke of Lancaster) (1340-1399 р.) - четвертий син короля Англії Едуарда III і Філіпи Генегау (Ено). Ґонт народився в Генті (звідки й отримав прізвисько), куди його мати рушила разом з чоловіком, Едуардом III, що вів війну за французьку корону проти Філіпа Валуа. У 1359 р. Джон Ґонт одружився на своїй кузині Бланці, спадкоємиці герцога Ланкастерського. У 1362 р. після смерті тестя Джон здобув титул герцога і став одним з найбагатших магнатів Англії. У 1365 р. союзник Англії король Леону й Кастилії, Педро I, був вигнаний з королівства своїм зведеним братом Енріке Трастамарським (незаконнонародженим сином короля Альфонсо XI), що захопив престол за допомогою французьких військ. У відповідь у 1367 р. для захисту прав Педро I у Кастилію прибули англійські війська під командуванням Чорного принца і Джона Гонта. У битві при Найєрі англійці здобули блискучу перемогу, після якої Педро був відновлений на троні. Енріке, однак, за підтримкою Франції, продовжував боротьбу, що врешті завершилася у 1369 р. його перемогою. Педро I був захоплений у полон і потім убитий. У тому ж 1369 р. померла дружина Гонта, Бланка, а в 1371 р. він одружився на дочці убитого короля Педро, Констанції. Цей шлюб пізніше дозволив герцогу претендувати на корону Леона і Кастилії. Після чергової вдалої військової кампанії на півдні Франції на поч. 1370-х рр., герцог повернувся в 1375 р. до Англії, щоб допомогти вже старому батькові вести державні справи. При дворі від здобув активну підтримку фаворитки Едуарда III, Аліси Перрерс, яка мала на короля безмежний вплив, - і на багато наступних років герцог Ланкастерський встав на чолі королівської адміністрації. Після смерті в 1377 р. Едуарда III на англійський престол зійшов Ричард II, малолітній син померлого роком раніше Чорного принца. Герцог продовжував керувати країною від імені свого племінника. Очолюючи при дворі баронську партію, опозиційну партії кліриків, Джон Ґонт підтримував, захищаючи від нападок, звинувачуваного в єресі Джона Вікліфа. Будучи прихильником активної зовнішньої політики, Джон Ґонт постійно наполягав на організації військових кампаній проти одвічних ворогів англійців - французів і шотландців. У 1385 р. був розпочатий похід для відсічі спільного нападу шотландців і французів на північний кордон Англії. Після низки перемог англійцям вдалося взяти Единбург. Однак, коли залишки французького війська рятувалися втечею, король Ричард замість того, щоб продовжити переслідування супротивника на континенті, повернувся до Лондону. Герцог був настільки обурений рішенням свого племінника, що відкрито звинуватив короля в боягузтві. Джона Гонта підтримали й інші його брати - сини Едуарда III - Едмунд, граф Кембріджський, і Томас, граф Бекінгемський. Скривджений Ричард II, прекрасно усвідомлюючи могутність герцога Ланкастерського і його популярність серед придворних, вирішив організувати змову, метою якої було убивство Джона Гонта. Ці плани Ричарда стали відомі його матері, що симпатизувала брату свого чоловіка. Удова Чорного принца офіційно примирила дядька і племінника. Хоча герцог прийняв титул короля Леону й Кастилії ще у 1372 р. і вже за правління Едуарда III був відомий у народі як “Монсеньйор Іспанії”, він лише в 1386 р. запитав у короля дозволу відправитися до Іспанії для ведення війни за свій трон. Надзвичайно зраділий майбутньому від’їзду герцога, Ричард провів у Лондоні церемонію, що нагадувала коронацію, увінчавши голову дядька золотою короною. Похід почався дуже вдало, однак незабаром англійська армія стала зазнавати великих утрат, спричинених пошестями. У цій ситуації спадкоємцю Енріке Трастамарського, Жоану I, за дипломатичної і потенційної військової підтримки Франції, вдалося уникнути поразки й укласти компромісний договір з герцогом Ланкастерським. За цією угодою син Жоану I, Енріке (майбутній Енріке III) повинен був взяти в дружини дочку герцога, Катерину, а Джонові Гонту виплачувалася величезна одноразова контрибуція. Крім того, щорічно, протягом життя герцога і його дружини у Байонну для відправлення до Англії повинні були доставляти 10 тисяч марок золотом. У 1389 р. Джон Ґонт повернувся до Англії, де йому довелося мирити свого племінника з обуреними його сваволею лордами. У 1390 р. король подарував йому титул герцога Аквітанії. У 1394 р. герцог очолив англійське посольство, відправлене до Франції для ведення переговорів про перемир’я. Перемир’я на 28 років, укладене у 1396 р., була оформлено як особисту унія двох королів: Ричард II одружився на семирічній дочці Карла VI, Ізабеллі. У 1395 р. Джон Ґонт овдовів у другий раз. Через два роки він знову одружився - на своїй давній коханій Катерині Суїнфорд. Їх народжені до шлюбу діти (рід Бофорів) були визнані законними лише у 1397 р. В останні роки життя Джона Гонта його відносини з королем ставали усе більш і більш напруженими. У 1398 р. Ричард II відправив у вигнання старшого сина герцога Ланкастерського, Генріха Болінгброка (пізніше короля Генріха IV). Джон Ґонт помер у 1399 р. і був похований у соборі Св.Павла. Через рік його позбавлений спадщини син не тільки повернув собі герцогство батька, але й здобув корону Англії. Суспільство наприкінці XIV - на поч. XV ст. На початку XV ст. більшість селян стали практично вільними. Основними їх категоріями в цю добу були: 1) копіголдери (колишні віллани) - спадкові утримувачі на умовах договору з земельним лордом; 2) фріголдери - вільні утримувачі, фактичні власники землі; 3) лізголдери - орендарі на землях лордів, що сплачували оренду грошима. Останні дві категорії, найзаможніші, називалися також "йомени". Звичаї та традиції сільської общини ще зберігалися, але її землі переважно вже належали лордам. Занепад кріпосництва доволі болісно вдарив по господарству великих лендлордів: не маючи змоги експлуатувати залежних селян як раніше, вони були змушені переорієнтуватися на передачу землі селянам в оренду. Проте суттєво піднімати суму земельної ренти після повстання Тайлера вони не наважувалися (а терміни оренди землі були довготривалі), і це поступово підривало господарську структуру великих феодальних господарств. В умовах зростання грошових витрат та втрати постачання продуктів натурою лендлорди терпіли збитки. Барони намагалися надолужити витрати, збираючи приватні військові загони та тероризуючи слабших сусідів, з яких вони починають стягувати незаконну данину, - т.зв. "підтримку". Зміни суспільних стандартів в одязі, способі життя та поведінці у бік більшої розкоші штовхали баронів на порушення законів, розбійництво та надужиття (що також змушувало їх активніше втручатися в політичну боротьбу), ставило у фінансову залежність від купецтва та багатих міщан, які їх кредитували. У XV ст. все більше значення отримувало “нове дворянство” (джентрі - дрібні лицарі, вчорашні йомени та міщани-землевласники), яке використовувало найману працю в орієнтованих на ринок господарствах. Такі високопродуктивні господарства поступово перейняли на себе функції старих міських центрів, - у сенсі більш енергійного розвитку ремесла, дрібної промисловості та торгівлі, на що не були здатні зарегламентовані архаїчним гільдійним укладом міста. Між самими містами також відбувалося розшарування: великі порти - Лондон, Гуль, Брістоль - швидко зростають і стають центрами міжнародного значення, а старі центри цехового ремесла занепадають. Купецтво англійських портів намагалося позбутися монополії іноземців - ганзейців та італійців, які тривалий час контролювали зовнішню торгівлю країни.
Рекомендована література: Брайант А. Эпоха рыцарства в истории Англии. СПб., 2001. Бурова И. Две тысячи лет истории Англии. СПб., 2001. Тревельян Дж. Социальная история Англии. М., 1959. Зверева Г. История Шотландии. М., 1988. Афанасьев А. История Ирландии. М., 1913. Штокмар В. История Англии в средние века. М., 1973 або: СПб., 2000. Басовская Н. Столетняя война: леопард против лилии. М., 2002. Квеннелы М. и Ч. Повседневная жизнь в Англии во времена англосаксов, викингов и норманнов. СПб., 2002. Мортон А. История Англии. М., 1950. Очерки истории Англии: Средние века и новое время / Под ред. Г.Р.Левина. М., 1959. ЛАНКАСТЕРИ ТА ЙОРКИ
У 1387 р., за відсутності свого батька в Англії, регента за малолітнього короля Ричардові II і фактичного правителя королівства, Генріх Болінгброк ввійшов у змову з лордами, обуреними тиранією короля і зловживаннями королівських фаворитів. Апелянтам вдалося домогтися успіху: фаворити короля були засуджені парламентом за зрадництво, а сам король був поставлений під контроль Ради. Однак повернувшись у 1389 р., Джон Ґонт встав на захист свого царственого племінника і зміг на якійсь час примирити опонентів. Період з 1390 по 1393 р. Генріх провів у Хрестових походах: спочатку, приєднавшись до Тевтонського ордену, у Лівонії і Пруссії, а згодом - на Кіпрі й у Палестині. Незважаючи на позірне примирення, король Ричард так і не простив апелянтів. У 1398 р., після того як Генріх і ще один колишній апелянт, герцог Норфолк, намагалися розв’язати свою особисту суперечку двобоєм, обидва суперника були за наказом короля вигнані з Англії. Наступного року помер його батько Джон Ґонт. Ричард II конфіскував великі володіння герцога, що мали відійти до Генріха Болінгброка. Останній зненацька встав на чолі лордів, незадоволених “тиранією короля”. Скориставшись з відсутності Ричарда, що очолив похід на Ірландію, Генріх і його соратники в липні 1399 р. висадилися в Англії і рушили на Лондон. Ричард, що поспіхом повернувся, не зміг вчинити опір ворогам. У серпні король був полонений і перепроваджений до замку Понтефракт. Сподіваючись зберегти життя, Ричард II підписав зречення від престолу. Однак у 1400 р., після коронації Болінгброка, він був негайно убитий. Перші десять років правління Генріха пройшли у постійній боротьбі. Спочатку в січні 1400 р. йому довелося розправлятися з прихильниками Ричарда II, що планували звільнити скинутого короля, але й після смерті Ричарда велика частина змов проти Генріха супроводжувалася чутками про його “чудовий порятунок”. З 1403 по 1408 р. Генріх вів боротьбу з однією із наймогутніших родин Англії - домом Персі. Навіть колишній соратник Генріха Болінгброка по опозиції Ричардові II, герцог Норфолк, у змові з архієпископом Йоркським підняв у 1405 р. заколот. Внутрішні безладдя були на руку споконвічним ворогам Англії. Підкорений ще в кін. ХІІІ ст. Уельс спробував повернути собі незалежність. У 1400 р. там спалахнуло велике антианглійське повстання під проводом Овейна Гледовера. У 1402-1403 р. французькі кораблі періодично підтримували Глендовера з моря. Нарешті, у 1405 р. французьке військо висадилося в Уельсі. Втім, не спромігшись на видимий успіх, французи через рік повернулися на континент. Але лише в 1410 р. Генріх Болінгброк зміг остаточно підкорити валлійців. З 1408 р. здоров’я Генріха IV помітно погіршилося; історики припускають, що в короля була проказа. У період з 1410 по 1411 р. від імені батька країною керував принц Уэльський Генріх. Саме за його наказом у Францію були відправлені англійські війська для підтримки герцога Бургундського, що воював з Орлеанським домом. Дещо оклигавши від хвороби, Генріх IV, натомість, став підтримувати герцога Орлеанського. Протиріччя між батьком і сином виросли в справжній конфлікт - при англійському дворі йшла боротьба за владу між хворим королем і молодим принцом. Успіх одного або другого відбивався на зміні канцлерів: Генріх IV довіряв Томасові Арунделю, а його син підтримував Генріха Бофора. 1412 р. король, що взяв керування країною у свої руки, змусив принца залишити королевську Раду. Але вже мало що значило: у 1413 Генріх IV помер.
жүктеу/скачать 1.32 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|