Підручник

Модуль 2. ПРАВОВІ МОДЕЛІ Й МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ … 
113 
як Гонконг, Сінгапур, Республіка Корея показує, що ставка на інвестиції 
в освіту та охорону здоров’я є найбільш ефективною стратегією 
економічного розвитку. Тому на Заході вже давно відмовилися від того 
заниженого рівня оплати праці, який з часів СРСР і дотепер 
практикується в Україні. Взаємозв’язок між рівнем економічного 
розвитку і нормами віддачі освіти має U-подібну форму. Загальна освіта і 
спеціальна професійна підготовка у США стали головним засобом 
формування робочої сили нової якості, а затрати на навчання і 
профпідготовку головним елементом створення людського капіталу. 
Для обґрунтованого вирішення питань правового регулювання 
організації 
праці 
важливо 
дати 
характеристику 
сучасної 
високорозвиненої країни. 
Місце країни у світовій економіці сьогодні визначається, в першу 
чергу, її здатністю отримувати і реалізовувати нові знання і технології. 
Фактично нині триває четверта технічна революція, пов’язана з 
інтелектуалізацією виробництва. Декілька показників дадуть можливість 
зрозуміти зв’язок ідеї, означеної нами, і місця України у світі: 1) частка 
країни на світовому ринку цивільної наукоємкої продукції: РФ – 0,3%, 
США – 36%, Японія – 30%, КНР – 6%; 2) число працівників, які мають 
високий рівень кваліфікації: США – 43%, ФРН – 56%, РФ – 5%; 
3) кількість реалізованих інноваційних ідей і проектів: США – 62%, 
Японія – 95%, РФ – 10%; 4) чисельність наукових працівників на 10 тис. 
зайнятих: США, Японія, РФ; 5) фінансування науки більше 2% ВВП: 
практично всі країни. Характеризуючи місце України у цьому процесі, 
наведемо один, але не втішний, приклад. У бюджетах України останні 
десятиліття закладаються мізерні кошти на фінансування науки 
(наприклад у 2010 р. 0,5% ВВП). Найбільші втрати для економіки 
обумовлені не стільки недостатньою кількістю винаходів, скільки 
відсутністю зацікавленості в їх практичному застосуванні. 
Зараз на Заході маятник рішуче хитнувся в бік підвищення 
значущості людини у виробництві. Коло галузей, де професійні (в тому 
числі й соціально-комунікативні) навички, уміння, здібності опановувати 
ноу-хау відіграють вирішальну роль, постійно розширюється. Воно 
охоплює саме ті сфери діяльності, які характерні для переходу економіки 
у постіндустріальну фазу. Це означає, що в майбутньому роль людського 
капіталу як фактору, від якого багато у чому залежить динаміка розвитку 
економіки, буде зростати. 
Коли стверджують, що нова економіка – це економіка знань, то 
тим самим визнають тезу К. Маркса, що «наука стає безпосередньою 
виробничою силою», маючи на увазі: знання стають силою, що 
безпосередньо приносить високу добавлену вартість. Незважаючи на 
важливість розвитку малого бізнесу і величезну роль держави, ключовою 
ланкою у створенні інновацій залишається велике підприємництво, 

ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
114 
оскільки саме тут можлива найбільш повна реалізація інноваційних 
стимулів за рахунок виходу на ринки і реалізація підприємницького 
прибутку. В Україні й до нині залишилося чимало потужних 
промислових підприємств – «Південний машинобудівний завод», 
«Мотор-січ», «Турбоатом», «Хартрон» та ін. Саме ці підприємства мають 
стати «локомотивами» інноваційного напрямку розвитку економіки 
країни. 
Однак «правильне вирішення проблеми праці можливе тільки у 
поєднанні економічного і соціального факторів». Цю точку зору і зараз 
підтримують більшість фахівців трудового права. Соціальна сутність 
держави та норм трудового права, які вона встановлює, якраз і 
виражається в тому, що працівників захищають від надмірної 
експлуатації, а для роботодавців встановлюються рівні умови 
конкуренції. Прикладом такого підходу є швецький соціалізм, де 
посилена увага приділяється розвитку людського потенціалу, як 
обов’язкової умови підтримання наукоємкої спеціалізації. 
Людська праця, відносини, які складаються навколо реалізації цієї 
унікальної властивості людини, є предметом дослідження багатьох наук, 
у тому числі й трудового права. 
Говорячи про системну експлуатацію праці в її суспільному 
виражені на виробництві у країнах із ринковою економікою, не уникнути 
питання про те, хто є «джерелом влади» на сучасному підприємстві, яким 
чином, у рамках виробництва, забезпечується реалізація «свободи і 
рівності», та що під цим розуміється? Для цього необхідно розглянути ще 
одну важливу політико-правову проблему, а саме проблему господарської 
влади роботодавця у системі управління сучасним підприємством, бо й 
до тепер вона викликає неоднозначні думки і погляди вчених. 
У науковій літературі господарську владу визначають по-різному. 
Радянські вчені визначали господарську владу роботодавця як 
санкціоновану і гарантовану буржуазним правом владу капіталіста над 
найманими робітниками і службовцями, зайнятими на його підприємстві. 
Дійсно, не викликає сумніву той факт, що відносини між роботодавцем і 
працівником ніколи не були рівними. М.Г. Александров так 
охарактеризував господарську владу роботодавця: «Господарська влада, 
тобто влада капіталіста над найманими робітниками і службовцями, є 
невід’ємною складовою капіталістичних трудових відносин. Право 
господарської влади слугує юридичним вираженням відносин панування-
підпорядкування». На формальну рівність працівника і роботодавця, яка 
знайшла юридичне закріплення, вказували такі відомі вітчизняні вчені як 
Л.Я. Гінцбург, О.С. Пашков, В.М. Скобєлкін та ін. 
Для підкріплення морального авторитету господарської влади ще в 
кінці ХІХ – на початку ХХ ст. було розроблено теорії, які доводили 
закономірність і природність цієї влади і теорії, які стверджували, що 

Модуль 2. ПРАВОВІ МОДЕЛІ Й МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ … 
115 
вона здійснюється з прямої згоди працівників і в їх інтересах. Відповідно 
до цих юридичних концепцій, регулювання всіх питань, що належать до 
сфери безпосереднього виробництва, було винятковою прерогативою 
роботодавця. Як стверджував один із основоположників сучасного 
трудового права, Л.С. Таль, «влада над робітниками належить господарю 
в силу його соціального становища, а не тільки як договірній стороні». 
Німецькі правознавці завжди були прихильниками концепції 
особистісно-правових відносин. Вони акцентують увагу не на 
організаційному, а на юридичному аспекті цієї проблеми. Стверджується, 
що особисті зв’язки працівника і підприємця мають юридичний характер 
і обумовлюють специфічні обов’язки працівника – обов’язок слухняності 
і обов’язок вірності підприємцю. Таке трактування обов’язків 
працівників значно розширює господарські прерогативи підприємця, 
обґрунтовує його право не тільки керувати процесом робіт, але й 
нав’язувати працівникам певну поведінку як на підприємстві, так і поза 
ним. На їх думку, господарські прерогативи підприємця випливають з 
самої сутності трудових відносин, а обсяг цих прерогатив може бути 
різним і визначається не тільки законами, але й колективними угодами і 
навіть трудовими договорами. 
На правові параметри обмеження господарської влади Л.С. Таль 
указував ще на початку ХХ-го ст. «Господарська влада – інститут 
приватного права. Тому підпорядкування їй можливе тільки в тих межах, 
взагалі в яких допустимо обмеження свободи і самовизначення особи на 
основі приватноправових відносин. Підпорядкування робітника 
господарській владі ніколи не може мати характеру відторгнення його 
особистості чи його робочої сили. Воно обов’язкове для нього лише до 
тих пір, поки вимоги господаря не порушують його невід’ємних прав і їх 
виконання не загрожує невід’ємним благам особистості». 
Як показує практика правового регулювання праці в Україні 
означена проблема набуває неабиякого значення. Роботодавці в Україні 
(і не важливо це приватний, чи державний сектор економіки) чомусь 
вважають себе власниками не тільки майна (майнових комплексів), а й 
людей, які там працюють. Захисний характер трудового законодавства 
цілеспрямовано нівелюється законодавцем, а роботодавці не тільки 
нехтують нормами трудового права, але й висловлюють сумнів щодо 
самого його існування. 

жүктеу/скачать 3.64 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: