Салата сергій Анатолійович
Передумови заснування Астрономічної обсерваторії при Київському університеті Св. Володимира
жүктеу/скачать 8.41 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Висновки до другого розділу
- РОЗДІЛ 3 НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ АСТРОНОМІЧНОЇ ОБСЕРВАТОРІЇ КИЇВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ
- 3.1. Становлення АО як науково-навчальної установи (1845-1870)
2.2. Передумови заснування Астрономічної обсерваторії при Київському університеті Св. Володимира До відкриття Київського університету Св. Володимира на території сучасної України існувало вже два університети: найстаріший – Львівський (1661) і Харківський (1804) [1, с. 250, 254]. Ще у 1767 р. піднімалось питання стосовно організації Київського університету. Проблема заснування університету в Києві також була порушена ще на початку ХІХ ст. (у 1805 р.), але через ряд причин, однією із яких було недооцінення царським урядом полонізації Правобережної України, даному проекту не судилося здійснитись впродовж понад 30 років. Каталізатором рішучих дій, пов’язаних зі створенням вищого навчального закладу в Києві, стало придушення польського повстання 1830–1831 років, після якого царський уряд змінив свою політику щодо даного регіону. Наслідком повстання було введення серії репресивних заходів, наприклад, таких як закриття навчальних закладів з польською мовою викладання, відкриття російських шкіл замість польських [14, с. 14–15]. 30 жовтня 1833 р. міністр освіти граф С. С. Уваров звернувся до російського імператора Миколи І з поданням, де він висловив свої міркування щодо відкриття університету в Києві. Київський університет був заснований за задумом тодішнього міністра народної просвіти графа С. С. Уварова, який повністю і з цілковитою ясністю визначив призначення і ціль вищої російської освіти в Південно-Західній частині імперії. Основна причина створення університету в Києві пояснюється попереднім станом народної освіти в даному регіоні. До початку 30-х років ХІХ ст. вся середня і вища освіта Південно-Західного регіону була польською за мовленням і напрямом навчання. А у відповідності з тим, що освіта створює інтелігентний клас суспільства, і в особливості той, на який покладається вся суспільна і державна діяльність, то і не дивно, що весь край отримав вигляд польської провінції. «Язык русский едва был слышен на этом огромном пространстве», – казав граф С. С. Уваров, оскільки за вищими і середніми керівними класами не було видно багаточисельної маси російського населення. Система польської громадської освіти була встановлена в 70-х роках ХVІІІ ст. польською едукаційною комісією і потім закріплена в цьому краї Тадеушем Чацким в часи правління російського імператора Олександра І. Т. Чацкий всю свою діяльність зосередив на створеній ним Кременецькій гімназії. Виступивши проти відкриття університету в Києві у 1805 р., він визначив завдання замінити Кременецьку гімназію університетом для Південно-Західного регіону. Після смерті Т. Чацкого в 1819 р. гімназія дійсно була перейменована у Волинський ліцей. Крім усунення російської мови з шкіл і просякнення всієї системи освіти польськими політичними ідеалами, дана система мала і суттєві внутрішні недоліки, одним із яких було введення в побут школярів старих порядків шляхетського самоуправління колишньої Речі Посполитої. У результаті провадження такої системи освіти відбулось активне втягнення молоді, що отримувала освіту, в місцеву політику. Найбільше даний процес відобразився у Волинському ліцеї, наслідком чого був польський рух 1831 р. Майже всі навчальні заклади Південно-Західного регіону, скомпрометовані в той час, були закриті. Замість них згодом відкривались російські навчальні заклади. Волинський ліцей вирішено було перевести з Кремінця до Києва і потім перетворити його в університет, що було і здійснено статутом 25 грудня 1833 р. [15, с. 2–3]. З цього часу була заміщена найбільша кількість вакансій чиновників університету, в тому числі і на кафедрах філософського факультету [16, с. 7]. З погляду владних структур, університет у Києві мав сприяти деполонізації та русифікації регіону. 28 серпня (9 вересня) 1834 р. розпочались заняття у Київському університеті Св. Володимира. Першим запрацював філософський факультет, який майже повністю був укомплектований кадрами. Через рік розпочав свою діяльність і юридичний факультет [14, с. 16]. Спочатку Київський університет не мав свого приміщення для проведення занять. Лекції читались в орендованих приватних будівлях [2, с. 44]. 31 липня 1837 р. відбулось урочисте закладення будинку університету. У липні 1842 р. університет переведено у нову, ще незакінчену, будівлю. Повністю спорудження університету було закінчено у 1843 р. [18, с. 217; 19, с. 47; 20, с. 12–25; 21, с. 61–62]. Момент початку діяльності університету Св. Володимира визначити з достатньою мірою точності досить важко. Для цього треба проаналізувати чотири основні події: 1) виявлення волі російського імператора про створення університету у Києві (указ 8-го листопада 1833 р.); 2) затвердження статуту і штату університету (25 грудня 1833 р.); 3) відкриття університету через публічний акт (15 липня 1834 р.); 4) відкриття лекцій в університеті (28 серпня 1834 р.). Тобто, юридичне заснування університету розпочинається з 25 грудня 1833 р., а фактичне – 15 липня 1834 р. [21, с. 9]. Підготовчі роботи до відкриття Київського університету були розгорнуті з початку 1834 р. Не обійшлось без проблем. Труднощі, які виникали під час підготовчих робіт, були пов’язані із надзвичайною невпорядкованістю, яка мала місце в Києві у 30-х роках ХІХ ст. Зокрема, будівлі в ньому були, переважно, дерев’яні і зосереджувались, в основному, на Подолі і Печерську. У місті не було на той час великого будинку, в якому можна було б організувати проведення занять. Для цього спочатку орендувались приватні будинки, в яких були розміщені аудиторії і відбувалися засідання Ради університету. Для розміщення бібліотеки і колекцій, привезених із Кремінця, були орендовані приватні сараї і комори [191, с. 21]. Статут 1833 р. був тимчасовим і мав 4-х річний термін дії. Статут 1833 р. офіційно йменувався «проектом», навіть після його затвердження [21, с. 66]. У 1838 р. термін дії статуту було знову продовжено на 4 роки. Відкриття медичного факультету, а також ряд інших важливих обставин, невідкладно вимагали прийняття нового статуту. Тому у 1842 р. було прийнято новий спеціальний статут університету Св. Володимира, в той час як в інших університетах давно діяв загальний статут російських університетів. Статут 1842 р. був спробою інтеграції на російське підґрунтя німецьких університетських порядків [15, с. 6]. В обох статутах передбачалось існування кафедри астрономії та астрономічного кабінету і астрономічної обсерваторії. Філософський факультет університету складався з двох відділень: історико-філологічного та фізико-математичного. Предметами вивчення на першому були історія, література та інші гуманітарні науки. Друге відділення філософського факультету, за статутом 1833 р., складалось з восьми кафедр: 1) чистої і прикладної математики; 2) астрономії; 3) фізики і фізичної географії; 4) хімії; 5) мінералогії і геогнозії; 6) ботаніки; 7) зоології; 8) технології, сільського господарства, лісоводства і архітектури [21, с. 72]. Посада завідувача кафедри астрономії була кілька років вільна, лекції з астрономії читалися нерегулярно різними викладачами фізики і математики. І тільки наприкінці 1837 р. кафедру астрономії очолив професор Федоров Василь Федорович (1802–1855) [191, с. 22]. В. Ф. Федоров у 1827 р. закінчив Дерптський (нині – Тартуський, Естонія) університет і був учнем засновника і першого директора Пулковської обсерваторії В. Я. Струве. Ще до переїзду до Києва В. Ф. Федоров працював у Дерптській обсерваторії як астроном-спостерігач, 1829 р. у складі експедиції Ф. Г. Паррота здійснював гравіметричні вимірювання на Кавказі, понад 4-х років займався визначенням географічних координат низки пунктів в Західному Сибіру [186, с. 72]. У 1838 р. В. Ф. Федоров захистив у Київському університеті докторську дисертацію на тему «О точном определении географического положения пунктов, видимых из значительной дали», після чого був затверджений у званні доктора математичних наук і ординарним професором астрономії [22; 178]. З початку 40-х років ХІХ ст. викладання астрономії в університеті було поставлено на досить міцне підґрунтя. Сам В. Ф. Федоров у свій час вважався одним із кращих викладачів відділення [23, с. 386]. На кафедрі астрономії та геодезії професор В. Ф. Федоров викладав теоретичну і практичну астрономію, декілька геодезичних курсів. У 1838 р. за його участю при університеті було влаштовано астрономічний кабінет, що складався з приладів, які були передані з фізичного і архітектурного кабінетів [24], а також інструменти, привезені В. Ф. Федоровим у 1838 р. до Києва з експедиції в Сибіру [25; 26; 163]. Вже на кінець 1839 р. до складу астрономічного кабінету входило 48 приладів. Але астрономічний кабінет був недостатньою базою для набуття студентами практичних навиків. У зв’язку із затримкою будівництва постійної обсерваторії В. Ф. Федоров виступив з ініціативою спорудження невеликої тимчасової обсерваторії [28; 165]. Тимчасова обсерваторія складалась з помосту, зробленого з дерева, та встановленої на ньому невеликої дерев’яної башти, що оберталася у горизонтальній площині на 4-х блоках. Ціна будівлі, за кошторисом архітектора Григоренка, склала 217 крб. 54 коп. сріблом [166, с. 23]. Будівництво тимчасової обсерваторії було закінчене на початку червня 1841 р. «у дворі капітана Корта» [134]. Будинок капітана Корта з подвір’ям і розміщеними на ньому спорудами орендувався університетом до спорудження свого приміщення [30, с. 24]. Садиба капітана Корта знаходилась у південній частині сучасного Маріїнського парку, на місці, де нині стоїть житловий будинок № 9 по вул. М. Грушевського [31]. Рішення про створення при університеті стаціонарної астрономічної обсерваторії передбачалось первинним планом його будівництва. Архітектор В. І. Беретті, який виграв конкурс та відповідав за будівництво, надав пропозицію університету в Києві щодо розширення вулиці, на протилежному боці якої за віссю головного фасаду університету планувалося побудувати обсерваторію у формі монумента Св. Володимиру. Після обговорення поданої пропозиції на Раді університету архітектор відмовився від зведення для обсерваторії окремої будівлі. Він, згідно з новим проектом, розраховував розмістити її в круглій башті над центральною частиною західного фасаду, повернутого до ботанічного саду. В. Ф. Федоров, ознайомившись з проектом, звернувся до університетської Ради з детальним поданням «О надобностях Астрономической обсерватории». У поданні він детально описував, яким вимогам має відповідати споруда, де краще її розмістити, а також навів переконливі заперечення щодо розміщення обсерваторії у головному корпусі університету. Рада університету, розглянувши подання В. Ф. Федорова, погодилася з його пропозиціями. Після тривалого обговорення місця спорудження обсерваторії остаточний вибір В. І. Беретті та В. Ф. Федоров зробили на місцевості Львівської застави, на західній околиці Києва в передмісті Кудрявця, яке знаходиться на невеликому пагорбі і оточене з двох сторін старим кріпосним валом. Проект будівлі обсерваторії був виконаний архітектором В. І. Беретті з урахуванням вимог В. Ф. Федорова. Деталізація інформації про будівництво КАО розміщена в Розділі 4. Астрономічна обсерваторія Київського університету Св. Володимира пройшла тернистий шлях створення. Численні варіанти проектів будівництва, що спочатку не знаходили підтримки як у правління університету, так і зі сторони астронома-фахівця; довготривалий процес вибору місця спорудження; зміна керівництва проведення будівельних робіт; часткове відхилення від початкового проекту по закінченню спорудження обсерваторії та ряд інших проблем не завадило здійснити заплановане. Обсерваторія була побудована і введена в дію. Київський університет здобув гарну матеріальну базу для розгортання навчальної і наукової роботи з астрономії. Висновки до другого розділу Важливою подією в історії України було відкриття у південно-західному краї тодішньої Російської імперії у 1834 році Київського університету Св. Володимира. Знаменним в житті Київського університету Св. Володимира стало прибуття наприкінці 1837 року учня всесвітньо відомого вченого-астронома В. Я. Струве астронома В. Ф. Федорова, який був ініціатором створення Астрономічної обсерваторії та її першим директором. Досліджено дружні зв’язки Київських і Пулковських астрономів та їх наслідки на початковому етапі створення обсерваторії і в майбутньому. Показана роль архітекторів В. І. та О. В. Беретті, астронома В. Ф. Федорова в проектуванні та будівництві головної будівлі Астрономічної обсерваторії при Київському університеті Св. Володимира. Проведений аналіз передумов будівництва головної будівлі надав змогу визначити кращий варіант місця її майбутнього розміщення. Детальний аналіз процесу самого спорудження будівлі показує, з якими труднощами зіткнулись її будівельники та як це вплинуло на закінчення робіт і подальшої експлуатації споруди. РОЗДІЛ 3 НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ АСТРОНОМІЧНОЇ ОБСЕРВАТОРІЇ КИЇВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ В історичних дослідженнях важливе значення має розробка науково-обґрунтованої періодизації, тобто поділення процесу розвитку науки і техніки, окремої галузі або історії певної інституції на основні, якісно відмінні один від одного періоди, що дозволяє всебічно підійти до розуміння досліджуваного питання, виділити характерні особливості, причинно-наслідкові зв’язки подій на різних часових проміжках. Вірно розроблена періодизація подій сприяє встановленню науково-обґрунтованих висновків в історико-технічних дослідженнях [192]. Фахівці суспільно-політичних наук кінця XIX – другої половини ХХ ст. розробили основи періодизації в конкретних дослідженнях по загальній історії, історії соціально-економічних відносин, а також в працях, які відносяться до питань розвитку природознавства та техніки, показали, як необхідно використовувати ці основні методологічні положення. З’ясувавши ці основні питання, які стосуються методології періодизації, можна вірно вирішити і конкретні питання, пов’язані із періодизацією під час дослідження окремих галузей науки і техніки. Проведений аналіз існуючих літературних джерел дозволив розробити періодизацію діяльності АО КНУТШ на основі хронологічних та якісних змін в її житті та зовнішніх факторів, що суттєво вплинули на наукову роботу. Виділення домінуючих особливостей науково-технічної, навчальної та просвітницької роботи певного періоду повніше і різнобічно розкриває історію самої пам’ятки. Досліджуючи історичний розвиток сучасної АО КНУТШ вирішено було зупинитися на хронологічному варіанті розвитку цієї установи, починаючи з 1845 р. до сьогодення з врахуванням деяких важливих подій, які відбулися в розвитку астрономії та в самій КАО. Слід зазначити, що ніхто із дослідників історії розвитку АО КНУТШ спеціально не займався розробкою періодизації її діяльності за весь час існування установи. Відомі дослідники історії КАО О. Ф. Богородський, С. К. Всехсвятський, Д. В. Пясковський, Н. Я. Чернега, О.К. Осипов, Л. В. Казанцева та інші подавали стисло її історію в хронологічному порядку або розглядали детально певні періоди. При цьому основним змінним чинником часто обирали зміну керівництва КАО. Певний сенс такого чинника виправданий, бо, як правило, директором призначався науковець з певними науковими досягненнями окремої галузі, і з його приходом саме цей напрям мав найбільшу активізацію [2; 28; 36; 47]. На основі вивчення і аналізу існуючої джерельної бази вдалося виділити вісім основних періодів, що характеризують університетську обсерваторію як наукову та навчальну установу і як суспільно значиму пам’ятку. При цьому порівнювалось багато параметрів діяльності КАО та характерних особливостей цієї діяльності (наукова тематика, штат обсерваторії, фінансове забезпечення, стан і оновлення наукового інструментарію, викладацька та видавнича робота, участь в експедиціях та конференціях, просвітницька діяльність та ін.). До умовної назви періоду потрапила найвагоміша ознака. І період (1845–1870 рр.) – становлення АО як науково-навчальної установи; ІІ період (1870–1905 рр.) – розвиток власної наукової школи АО; ІІІ період (1905–1923 рр.) – накопичення спостережного матеріалу в нестабільний період Першої світової війни та у роки Української революції; ІV період (1923–1941 рр.) – започаткування нових тематик та розширення сфер діяльності обсерваторії в міжвоєнний період; V період (1941–1944 рр.) – збереження інструментарію та наукова допомога фронту у роки Другої світової війни; VІ період (1944–1957 рр.) – відродження наукової діяльності і активізація спостережних тематик у добу післявоєнної відбудови; VІІ період (1957–1991 рр.) – підключення до робіт з космічних досліджень та широка популяризація їх досягнень; VІІІ період (1991–2015 рр.) – якісна зміна методів досліджень з розвитком інформаційних технологій на сучасному етапі. Аналіз визначених періодів подано в наступних параграфах цього розділу. 3.1. Становлення АО як науково-навчальної установи (1845-1870) Досліджуючи історію створення обсерваторії та процес забезпечення її приладами видно, що це вимагало значних зусиль та досить великих фінансових витрат. З відкриттям обсерваторії у Київському університеті можна було думати, що навчальна та наукова робота в галузі астрономії дістала достатньо широкий розвиток. Але, дивлячись на факти, доходимо до висновку, що на початковому етапі діяльності активна наукова робота в установі майже не проводилась. Частково це пояснюється завантаженістю читанням лекцій та виконанням адміністративних обов’язків в університеті професором В. Ф. Федоровим і відсутністю в нього ініціативних та кваліфікованих помічників. Зокрема, він був єдиним викладачем астрономії, читав загальну та сферичну тригонометрію, теоретичну та практичну астрономію, проводив практичні заняття зі студентами. Протягом певного часу був деканом факультету, потім – проректором, а в період з 1843 по 1847 рр. – ректором університету. З такою завантаженістю важко було чекати від нього активної наукової діяльності [28, с. 27–28]. У 1843 р., ще до завершення будівництва обсерваторії, В. Ф. Федоров поставив перед Радою Київського університету питання про необхідність завчасно потурбуватися про те, щоб знайти особу, яка б змогла зайняти місце астронома-спостерігача [136; 168]. Вибір В. Ф. Федорова випав на Казимира Самойловича Полухтовича (1816–1852), випускника Волинського ліцею та Київського університету. На той час він працював старшим учителем Рівненської гімназії. На посаді астронома-спостерігача К. С. Полухтович з 1843 р. активно допомагав В. Ф. Федорову, з введенням обсерваторії в дію, встановлювати на ній нові інструменти, першим розпочав спостереження зір на великому пасажному інструменті, регулярно вів роботу Служби часу – визначав поправки годинників і хронометрів. На цій посаді двічі побував у відрядженні: перший раз – з 20 грудня 1850 р. по 9 березня 1851 р. для визначення географічного положення деяких пунктів Волинської губернії; другий раз – на один місяць в Брацлаві для спостереження сонячного затемнення у 1851 р., результати якого були описані в збірці «Наблюдение над затмением солнца, бывшим 16/28 июля 1851 г.» та видані у 1852 р. [179, с. 556]. З 1852 р., після раптової смерті К. С. Полухтовича, посаду астронома-спостерігача зайняв В. К. Пилипенко (1828–1871), який закінчив Київський університет у 1850 р. Будучи на цій посаді він продовжував виконувати ту ж роботу, що і його попередник. В. Ф. Федоров був задоволений роботою В. К. Пилипенка [193]. Крім того, Василь Кіндратович мав не аби який хист до виконання точних механічних робіт, сам виготовив кілька приладів, в числі яких хронометр та барометр. З 1857 р. він залишив обсерваторію і перейшов на педагогічну роботу [180]. У 1853 р. професор В. Ф. Федоров надіслав рапорт ректору університету з проханням збільшити штат обсерваторії, оскільки більшість цінних астрономічних інструментів, через відсутність достатньої кількості спостерігачів, не використовувалась. Після довготривалих листувань з попечителем Київського навчального округу генерал-губернатором Києва та Міністерством народної освіти на кафедрі астрономії була введена посада ад’юнкта (асистента професора). Цю посаду зайняв Іван Іванович Федоренко (1826–1888). У 1848 р. він закінчив Харківський університет, був учнем професора А. П. Шидловського, під його керівництвом виконував практичні заняття з астрономії в тимчасовій обсерваторії. У період з 1850 по 1853 рр. І. І. Федоренко пройшов практичну школу астрономічних спостережень в Пулковській обсерваторії на посаді позаштатного астронома. Там він під керівництвом В. Я. Струве займався визначенням орбіт подвійних зір. Перейшовши на посаду ад’юнкта кафедри астрономії Київського університету, І. І. Федоренко взагалі не брав участі у спостереженнях на обсерваторії. Перебуваючи в університеті, він займався, головним чином, підготовкою магістерської дисертації на тему «О средних видимых движениях звезд», яку захистив у Петербурзькому університеті у 1856 р. Також досить тривалий час Іван Іванович викладав курси астрономії та геодезії, проводив практичні заняття зі студентами в університетській обсерваторії. У 1857 р. І. І. Федоренко був призначений ад’юнктом Харківського університету [2, с. 71–72; 28, с. 28–29]. На жаль, ніхто із перелічених осіб не опублікував вагомих праць, виконаних у Київському університеті, або ж практичних результатів, отриманих зі спостережень в обсерваторії. Після передчасної смерті В. Ф. Федорова у березні 1855 р. Київську обсерваторію, протягом деякого часу, очолював В. К. Пилипенко, а з квітня по грудень того ж року – І. І. Федоренко [2, с. 72]. Перше десятиріччя існування Київської обсерваторії особливо відзначилось спостереженням повного сонячного затемнення 1851 р. Відомо, що Академія наук організувала достатньо широку підготовку до спостереження цього явища, склавши і поширивши спеціальну записку, в якій є дані про смугу та обставини затемнення, вказуються найзручніші пункти спостережень та перелічуються основні учасники спостережень [137]. Так, за планом Академії наук, від Київського університету спостерігачами затемнення були Е. А. Кнорр, В. Ф. Федоров та К. С. Полухтович [28, с. 30]. У 1851 р. Київський університет, за ініціативою В. Ф. Федорова, організував спостереження у чотирьох пунктах: в Умані, Брацлаві, Житомирі і в різних районах Києва. В. Ф. Федоров зі студентом Лапицьким і професором Е. А. Кнорре, з університетським механіком Фальбергом були відправлені до Умані. Також до цього пункту прибув і англійський інженер П. Вигноль за порадою директора Гринвіцької обсерваторії Д. Б. Ері. Озброївшись трьома візуальними трубами, він, разом із двома помічниками, приєднався до групи Е. А. Кнорра. Але, у зв’язку із несприятливими метеорологічними умовами, спостереження у цьому пункті не відбулись [28, с. 30]. К. С. Полухтович, направлений до Брацлава, майже повністю виконав запропоновану йому програму та опублікував досить змістовний опис затемнення. Детальну картину затемнення та явищ, що його супроводжували, опублікував також В. К. Пилипенко, який проводив спостереження в Житомирі. Матеріали надруковані в збірці «Наблюдение над затмением солнца, бывшим 16/28 июля 1851 г.» у 1852 р. Кілька самостійних груп спостерігачів зайняли різні місця Києва. Зокрема, професор А. Деллен, що спостерігав невеликою зоровою трубою, студент Ніте, який використовував шукач рефрактора та ін. Одним із спостерігачів затемнення, опублікувавши згодом свої записи, був священик Заліський, який з великою групою помічників розмістився на щекавицькому цвинтарі із зоровою трубою Фраунгофера, годинниками та іншими приладами [27, с. 12–13]. Отримані результати спостережень опубліковані Київським університетом у спеціальному збірнику, виданому у 1852 р. [27, с. 13; 28, с. 31]. Посада директора обсерваторії деякий час залишалась вільною. На заміщення вакантної посади професора астрономії та директора обсерваторії університетом був оголошений конкурс, який не дав результату, оскільки бажаючих взяти в ньому участі не знайшлось. І все ж це питання невдовзі було вирішене: професор Харківського університету А. П. Шидловський, звернувшись до Ради Київського університету, попросив перевести його до Києва [194]. Кандидатура А. П. Шидловського була схвалена в Києві. Обрання його на кафедру астрономії відбулось наприкінці грудня 1855 р., але фактично він приступив до роботи лише в серпні 1856 р. Андрій Петрович Шидловський (1818–1892) закінчив Харківський університет у 1837 р. Неодноразово брав участь в астрономічних експедиціях. Працював астрономом у Пулковській обсерваторії. У 1843 р. призначений на посаду професора астрономії Харківського університету, де запропонував свій план викладання астрономії. Вже, безпосередньо, перед призначенням його на посаду директора обсерваторії Київського університету, А. П. Шидловський мав неабиякий досвід роботи в галузі астрономії як практичного, так і теоретичного характеру [181; 195, с. 76]. Прийнявши обсерваторію у 1856 р., А. П. Шидловський звернув увагу на те, що вона перебувала у незадовільному, на його погляд, матеріально-технічному стані. Ряд астрономічних приладів потребував налагодження, інші – заміни, будівля – ремонту. Всі ці зауваження в детальній і критичній формі А. П. Шидловським були викладені у статті «Описание рефрактора Киевской обсерватории» в «Университетских известиях» за 1863 р. [45]. Проте заслуги В. Ф. Федорова стосовно створення обсерваторії в Київському університеті, в той же час, важко переоцінити, адже саме з його приходом до цього навчального закладу відразу ж було порушено питання про організацію установи такого роду. Хоча і загальний план будівництва університету і передбачав спорудження обсерваторії, без ініціативи і наполегливості В. Ф. Федорова створення її затягнулось б на невизначений термін. Так, наприклад, у Львівському університеті (1661) обсерваторія заснована через 108 років у 1769 р.; у Харківському університеті (1804) обсерваторія почала працювати через 79 років у 1883 р., до того часу там існувала тимчасова обсерваторія; а в Київському університеті (1834) завдяки зусиллям В. Ф. Федорова вже через 11 років у 1845 р. була створена астрономічна обсерваторія, обладнана приладами і бібліотекою [1, с. 254–255; 6, с. 30–34]. Слід зазначити, що враховуючи звіти, протоколи засідань Ради університету та інші матеріали того періоду, можна вважати, що Київська обсерваторія у той час її існування вважалась зразковою астрономічною установою із сучасним обладнанням. У дійсності все було не так добре, як вважала громадськість. Новому директору, враховуючи всі недоліки, виявлені під час прийому наукової установи, необхідно було переконати Раду університету в необхідності проведення часткового ремонту будівель і налагоджені приладів та здійснення загальної реконструкції обсерваторії [45; 28, с. 34–35]. Для детального уточнення стану і розробки плану проведення реконструкції установи була створена спеціальна комісія. За задумом А. П. Шидловського, перш за все, слід було привести до ладу основні астрометричні інструменти (меридіанний круг і пасажний інструмент), потім забезпечити обсерваторію новими переносними інструментами, необхідних для проведення практичних занять, і після цього провести ремонт рефрактора і побудувати для нього нову башту. Але комісією було вирішено спочатку зайнятись ремонтом рефрактора і лише згодом приступити до інших інструментів [48, с. 4]. Детальний огляд башти виявив, що вона майже непридатна для використання за призначенням: побудована занадто високо і через це зменшилась міцність кам’яних стін і зводу, які слугували основою рухомої башти рефрактора. Розміри самої башти також були занадто великими, в півтора рази більшими, ніж було заплановано проектом будівлі, через це зменшилась міцність зв’язків між окремими частинами і збільшилась вага, що, відповідно, перешкоджало руху башти. Після консультацій з К. Х. Кнорре і Бернсдорфом та інженер-полковниками Біркіним і Палибіним, дослідивши міцність споруди, було прийнято рішення будувати новий павільйон для рефрактора окремо від головної будівлі на місці, запропонованому А. П. Шидловським поблизу південної межі ділянки обсерваторії [45, с. 8–9, 12–13]. Попечитель Київського навчального округу, відомий хірург М. І. Пирогов дозволив виділити із асигнувань університету 7000 р. для потреб обсерваторії, з них, за підрахунками комісії, 5000 р. йшло на витрати будівництва нової башти для рефрактора. Башта була замовлена в Петербурзі самим М. І. Пироговим за сприянням О. В. Струве за 5000 р. Переконавшись у тому, що потреби обсерваторії цим не обмежені, Микола Іванович збільшив асигнування на 4000 р. У липні 1860 р. башта була доставлена до Києва. До того часу архітектор О. В. Беретті закінчив зведення стін під неї. Установка башти затримувалась з різних причин, зокрема, із Пулково не був висланий дерев’яний круг для кріплення рейок, виготовлення якого на місці зайняло час, а також, майстри, що прибули для встановлення башти, знайшли стіни недостатньо міцними. Робота із встановлення була закінчена в грудні того ж року [45, с. 15; 48, с. 5]. Після проведення ремонту самого рефрактора у вересні 1862 р. А. П. Шидловський приступив до його встановлення, яке закінчилось наприкінці того ж року. Разом з перебудовою рефрактора у 1860 р. директор обсерваторії поставив перед ректором університету питання про удосконалення існуючих приладів установи та про забезпечення її новим обладнанням [138, арк. 1–3]. З плану, представленому ректорові, вдалося реалізувати лише деякі дрібні роботи, наприклад, відремонтувати старі та покласти нові доріжки і т. ін. Переконавшись у неможливості досягнути успіху власними зусиллями, А. П. Шидловський намагався заручитися авторитетною підтримкою директора Головної академічної обсерваторії академіка О. В. Струве. Андрій Петрович наводив факультету достатньо переконливі докази, що обсерваторія перебуває у занедбаному стані та потребує модернізації. Фізико-математичний факультет підтримав його пропозицію, запросивши О. В. Струве до Києва для ознайомлення з обсерваторією та надання консультацій з приводу вдосконалення [196, арк. 48–49]. Дана пропозиція пройшла звичайний, для того часу, шлях через різні інстанції [28, с. 38]. Результатом був лист О. В. Струве до департаменту народної освіти, датований 11 вересням 1862 р. Даний лист поклав край ще одній спробі А. П. Шидловського досягти перелому в розвитку обсерваторії, оскільки був, свого роду, відпискою на прохання допомоги в проведенні реконструкції. У ньому О. В. Струве вважав план, за яким споруджувалась установа, повністю відповідним і обдуманим, натомість відзначив, що під час втілення його в життя були допущені великі помилки і тому підтримував А. П. Шидловського. Разом з тим О. В. Струве стверджував, що і в сучасному стані (тобто, після відновлення рефрактора на новому місці) обсерваторія вийшла на рівень, коли можна проводити якісні наукові дослідження [196, арк. 59–60]. Тобто, фактично, О. В. Струве відмовився підтримати план перебудови Київської обсерваторії, хоча і визнав його розумним. Невдало закінчилась спроба А. П. Шидловського здійснити визначення довготи Київської обсерваторії із застосуванням телеграфу. Дану роботу було задумано як спільну з директором Московської обсерваторії Б. Я. Швейцером та директорам Варшавської обсерваторії Я. Барановським. План роботи був поданий фізико-математичному факультету у 1860 р. у записці, в якій були викладені також умови практичного втілення запропонованого методу [139]. Проект був підтриманий О. В. Струве. Але А. П. Шидловський, переконавшись у неможливості отримати кошти та дозвіл на організацію досить складної на той час роботи, відмовився від подальших спроб. У зверненні до Ради університету у квітні 1861 р. він визнавав, що його проект «… едва ли будет приведен в исполнение …» [138, арк. 15]. З відновленням рефрактора спостереження на обсерваторії дещо розширились. Звіт за 1863 рік дає нам інформацію про те, що спостереження проводились на рефракторі, на великому пасажному інструменті та на переносному вертикальному колі Репсольда. Але загальний стан обсерваторії залишався важким, а в деяких відношеннях він навіть погіршувався. Зокрема, в одній із доповідних записок А. П. Шидловський описував незадовільний стан кам’яних стовпів пасажного інструменту, що унеможливлювало роботу на ньому [140]. Проводячи аналіз діяльності А. П. Шидловського в обсерваторії Київського університету, можна зробити висновок, що він був людиною відданою своїй справі, глибоко переймався всіма проблемами обсерваторії. Серед його численних рапортів до правління університету йдеться про великі і малі проблеми наукової установи. На жаль, йому далеко не все вдалося реалізувати у відповідності до запланованого. Фактично при А. П. Шидловському було збудовано лише новий павільйон для рефрактора, відновлено його роботу та вирішено деякі дрібні проблеми. Для роботи на обсерваторії А. П. Шидловський залучав в різний час помічників. Зокрема, після залишення посади астронома-спостерігача В. К. Пилипенком його обов’язки виконували студенти університету, спочатку Черняковський, а з початку 1859 р. – випускник кафедри астрономії Київського університету Олександр Іванович Громадський (1833 – дата смерті невідома). Останній виконував обов’язки астронома-спостерігача аж до заміщення цієї посади за конкурсом особою, що мала ступінь магістра [17, с. 160–161]. А. П. Шидловський високо цінував роботу свого молодого співробітника [197]. Після переведення О. І. Громадського у 1864 р. до Пулково обов’язки астронома-спостерігача виконував студент університету Попов. У червні місяці наступного року Попов закінчив університет і разом з тим залишив роботу в обсерваторії. За пропозицією А. П. Шидловського, фізико-математичний факультет зупинив свій вибір на випускникові Петербурзького університету І. А. Востокові (1840–1898). Обрання його на посаду відбулось у 1866 р. після закінчення його роботи над дисертацією. На цій посаді він пробув до 1869 р., до призначення його екстраординарним професором Варшавського університету [2, с. 88–91; 28, с. 41; 182]. Таким чином, слід відмітити, що протягом перебування А. П. Шидловського на посаді директора обсерваторії помічники в нього часто змінювались. Дані обставини негативно впливали на наукову діяльність обсерваторії, не принесли за даний період будь-яких суттєвих досягнень [17, с. 162]. У 1868 р. А. П. Шидловський був звільнений від штатної роботи в університеті за вислугою встановленого терміну служби, але продовжував читати лекції з астрономії і геодезії до 1869 р. [27, с. 14]. У 1869 р. Київський університет Св. Володимира обрав ординарним професором і директором обсерваторії московського астронома Федора Олександровича Бредіхіна (1831–1904) [2, с. 92]. Однак його перебування в Києві було короткочасним: приїхав 12 липня 1869 р., а 30 жовтня того ж року – повернувся до Москви [48, с. 8; 183]. У цілому даний період життя великого російського астронома до цього часу залишається не зовсім ясним. У Київських архівах не вдалося знайти і особову справу Ф. О. Бредіхіна. Відомо лише, що деякі обставини, пов’язані з його перебуванням в Києві, описані С. Н. Блажко. Не вдалося знайти і свідчень того, чим саме займався він під час перебування в Києві [2, с. 92]. З від’їздом Ф. О. Бредіхіна із Києва А. П. Шидловський продовжив керувати обсерваторією до заміщення вакантної посади. У раді фізико-математичного факультету розглядались дві кандидатури на цю посаду – московського вченого М. Ф. Хандрикова та І. А. Востокова, який зняв свою кандидатуру у зв’язку із призначенням його до Варшавського університету. Таким чином М. Ф. Хандриков виявився єдиним кандидатом на посаду професора астрономії і директора обсерваторії [48, с. 9]. Підсумовуючи вище викладене в цьому параграфі, можна вважати головним те, що Астрономічна обсерваторія була введена в дію у 1845 р. завдяки зусиллям її першого директора, відомого астронома В. Ф. Федорова. Ним було започатковано спостереження повних сонячних затемнень: 1842 р. (Чернігів) та 1851 р., результати яких були згодом опубліковані [22, с. 109]. Обсерваторія почала використовуватись в навчальному процесі для підготовки студентів як кваліфікованих кадрів астрономів. Не можна не врахувати проведення реконструкції, яку запропонував вчений-астроном, директор обсерваторії А. П. Шидловський. Реконструкція допомогла виправити виявлені недоліки, які виникли під час спорудження головної будівлі Астрономічної обсерваторії та удосконалити астрономічні прилади. Перший період існування Київської обсерваторії не вирізнявся активною науковою роботою – за ці року знаходимо кілька публікацій, що містили результати наукових спостережень, виконаних в обсерваторії: збірник, присвячений сонячному затемненню 1851 р., опис рефрактора, складений А. П. Шидловським, і дві роботи, пов’язані з визначенням широти обсерваторії. Але, як писав свого часу професор Д. В. Пясковський у своєму дослідженні з історії астрономії у Київському університеті, цей період був «… начальный в деятельности обсерватории, подготовивший дальнейшее развитие научной работы …» [17, с. 163]. жүктеу/скачать 8.41 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|