ЕКОЛОГІЗАЦІЯ ЗМІСТУ ПРИРОДНИЧО-НАУКОВОЇ ОСВІТИ – РЕЗУЛЬТАТ ЗАСТОСУВАННЯ ЕКОЛОГО-ЕВОЛЮЦІЙНОГО ПІДХОДУ

ЕКОЛОГІЗАЦІЯ ЗМІСТУ ПРИРОДНИЧО-НАУКОВОЇ ОСВІТИ – РЕЗУЛЬТАТ ЗАСТОСУВАННЯ ЕКОЛОГО-ЕВОЛЮЦІЙНОГО ПІДХОДУ

Формування у підростаючого покоління екологічно орієнтованого світогляду – найсуттєвіша потреба людства. Ми не знаємо, яким має бути нове мислення і новий світогляд, щоб забезпечити людству виживання в сучасних умовах техногенного суспільства. Але ми знаємо, що екологічній освіті належить роль випереджального чинника побудови ціннісних та світоглядних засад, спрямованих на усвідомлення і подолання тих глобальних екологічних проблем, з якими зіткнулося людство.

Екологічне виховання підростаючого покоління, становлення його екологічної культури нерозривно пов'язані з формуванням екологічного світогляду, що передбачає формування цінностей та ідеалів, орієнтованих на збереження довкілля, домінування екологічно-врівноважених норм поведінки особистості.

Останнє вимагає екологічної наповненості навчально-виховного процесу, переорієнтації цілей навчальних предметів на екологізацію їх змісту. Хоча аналіз вітчизняних навчальних програм з предметів природничо-наукового циклу засвідчує, що екологічній проблематиці у школі належить 8% з усього обсягу навчального матеріалу і 6% навчального часу. Такі кількісні показники не узгоджуються зі світовими тенденціями, що передбачають розширення екологічної проблематики в освітньому процесі.

В українській школі (основній її ланці) така проблема розкривається лише на міжпредметній основі, оскільки екологія і основи природокористування не виступають окремими навчальними предметами. Предмет екологія вивчається лише у профільній школі.

На сьогоднішній день існує чимало підходів до вирішення проблем взаємодії суспільства з природою, які упредметнюються різними типами навчання.

Так, технократичний підхід до природи упредметнюється в авторитарному типі навчання, екоантропоцентричний підхід – в гуманістичному, особистісно-орієнтованому, а природоцентричний підхід – в діяльнісному типі навчання.

Вирішення екологічних питань засобами шкільної природничо-наукової освіти вбачаємо у застосуванні еколого-еволюційного підходу (ЕЕП) до структурування її цілісності змісту. При цьому біорізноманіття природи вивчається у цілісності – це, перш за все, усвідомлення того, що кожен із компонентів природи тісно пов’язаний з іншими і вносить свій унікальний внесок у життєдіяльність усієї біосфери. Будь-яка форма життя на Землі – ланка єдиного ланцюга живлення, і його розрив призводить, як правило, до небезпечних наслідків. Тому кожний компонент природи необхідно розглядати у зв’язку з його довкіллям, що формує уявлення про цілісність природи, на основі яких в учнів формуються цілісні знання.

Проблему цілісності вчені пов`язують з уявленням, яке виникає при пізнанні об’єкта не як «самого по собі», а як цілісної системи до повного його розуміння через абстрактне пізнання його частин (Н.П. Депенчук); як «систему, сукупність об’єктів, взаємодія котрих обумовлює наявність нових інтегральних якостей, які не притаманні частинам, що складають її» (В.Г. Афанасьєв); як взаємопов’язану сукупність елементів складного об’єкта, що має характеристики, які відрізняються від простої суми характеристик окремих елементів, при цьому цілісність передбачає, що всі частини складної системи служать загальній меті (В.С. Крисаченко) [3].

Еколого-еволюційний підхід є тим систематизуючим чинником, який здатний об’єднати знання про природу, інтегрувати навчальний матеріал у цілісність. Результатом наявності цілісності знань про природу є розуміння засвоєних природничонаукових знань. Якщо такого взаємоузгодження не виникає, значить, розуміння не відбулося.

В основу ЕЕП покладені принципи філософії «екологічного реалізму» та еволюції, які виступають онтодидактичним стрижнем, навколо якого концентруються знання про дійсність, живу природу, довкілля, об’єднуючись у цілісність, систему. Усвідомлення цілісності природи через призму ідеї еволюції та екологізацію змісту навчального матеріалу є важливим компонентом сучасного мислення учнів, який дає змогу розкрити картину послідовного розвитку та взаємну спорідненість живих організмів.

Вивчення і пояснення природних систем на основі ЕЕП дає змогу логічно обґрунтувати розкриття зв’язків між системами різних рівнів організації живого. Це допомагає простежити появу в кожній природній системі нових властивостей, які не зводяться до суми якостей її складових, показати, як проявляються закономірності природи на кожному рівні ієрархії в природі в цілому. Так, у процесі навчання безперервно збільшується кількість зв’язків і відношень між елементами системи знань. При цьому сукупність знань не лише утворює ланцюг певних асоціацій, але й передбачає постійні зміни, доповнення і пояснення відповідно зі знаннями, які вже наявні в учня. Так формується система знань про природу з численними зв’язками, завдяки яким у свідомості учнів утворюється цілісний образ природи.

Екологізація змісту природничо-наукової освіти виступає як процес об'єднання різнорідних знань на єдиній концептуальній основі екологічного спрямування. Якщо процес еволюціонізації знань припускає застосування принципу історизму і пошуку еволюційного сенсу в знаннях, то екологізація веде за собою детермінацію особливостей пошуку і пояснення знань, виходячи із загальності і значимості відношення «організм – середовище».

Екологізація змісту природничо-наукової освіти на основі застосування ЕЕП передбачає:

– обов’язкове опанування учнями основ екологічних знань на всіх етапах навчання при вивченні кожного з предметів природничого циклу;

– впровадження принципів освіти для сталого розвитку, зокрема соціоприродної справедливості – формування культури безпечного ставлення до природи;

– залучення учнів на уроках та в позаурочний час до місцевих програм дослідження стану довкілля, включення до змісту навчального матеріалу питань про придатність води для споживання, санітарію, якість харчових продуктів та екологічні наслідки використання природних ресурсів;

– проведення уроків серед природи, у довкіллі, екскурсій на екологічній стежці (істинність знань про дійсність, природу ми пізнаємо лише в безпосередній взаємодії з довкіллям).

ЕЕП передбачає збалансованість змісту екологічного матеріалу, включення у змісті природничо-наукової освіти побутово-повсякденного рівня екологічної компетентності поряд з глобальним. А екологічна інформація глобального рівня виступає у цьому процесі допоміжною, обумовлюючи загально-світоглядну позицію особистості. Особливу роль при цьому відіграє усвідомлення особистістю власної причетності до вирішення екологічних проблем.

Літаратура

1. Висоцька О.Є. Освіта для сталого розвитку [Текст]: науково-методичний посібник / О.Є. Висоцька. – Дніпропетровськ : Роял Принт, 2011. – 200 с. // С. 43

2. Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика / В.С. Крисаченко. – К. : Заповіт, 1996. – 352 с.

3. Пустовіт Н.А. Особистісно орієнтовані технології екологічного виховання підлітків / Н.А. Пустовіт // Наукові записки. Серія «Педагогіка і психологія. – Випуск 5. – Вінниця : РВВ ДП «Державна картографічна фабрика», 2001. – С. 59-62.