Суверенний Орден Святого Іоанна Єрусалимського

У госпітальєрів спершу не було військової групи, її створили пізніше. 1291 року, після відновлення мусульмани контроль над Святою Землею, Суверенний орден Святого Іоанна Єрусалимського, разом з «Рицарями-тамплієрами», перебрався на острів Крит. Коли за указом Папи Римського почалися гоніння на рицарів-тамплієрів, госпітальєрам дісталося багато чого з їхніх володінь. У ХVІ столітті турецький рейд змусив госпитальєрів перемістити свій центр на Мальту, з цього часу вони стали відомі як Незалежний і Військовий Мальтійський орден (він же «Мальтійські рицарі”).

Нині це праворадикальная організація, більш відома як «Рицарі Шикшини», бо їхній центр у Шикшині (штат Пенсільванія). Група заявляє, що вони є спадкоємцями Мальтійських рицарів — Ордену, створеного ще 1070 року.

Один з найвідоміших членів цього таємного товариства — генерал Чарльз Віллобі. Генерал Віллобі народився 1892 року в Гейдельберзі (Німеччина), його нинішнє ім’я — Адольф Шеппе-Вайденбах, він приїхав у США 1910 року. У США Віллобі став агентом контррозвідки корпуса, генерал-майором армії США і начальником розвідки при генералі Дугласі Макартуре під час Корейської війни. Після війни Віллобі працював у Вашингтоні.

У книзі Д.Рассела «Людина, що занадто багато знала» зазначалося, що, під час холодної війни «місцеві організації Віллобі за своїм складом були досить строкатими — від кубинських емігрантів до родини Ханта». Віллобі мав доступ до приватної розвідувальної мережі нафтового магната Ханта в Далласі (штат Техас). Макаратур іноді називав його своїм «маленьким фашистом». Віллобі створив надсекретне управління, відоме як FOI, що спеціалізувалося на виявленні комуністичних шпигунів. Він співпрацював з «японськими мілітаристами», «німецькими нацистами» і директором ЦРУ — пізніше членом комісії Воррена — Аленом Даллесом з питання створення «світового антикомуністичного альянсу». Після Другої світової війни Віллобі зберіг зв’язки з японськими мілітаристами, зокрема з фахіфцем з бактеріологічної зброї генералои Іші.

Після звільнення Макартура президентом США Г.Труменом Віллобі часто відвідував Іспанію — є думка, що він вів від імені США переговори з Франко. Кошьтом братів Хант він створив щось на зразок праворадикального Інтернаціоналу — «Міжнародний комітет» задля об’єднання Іспанії і Португалії. Він представляв Ханта, прагнучи отримати офшорні права в португальській колонії Мозамбіку.

Під час холодної війни Віллобі знав і співпрацював з асом нацистської розвідки Р.Геленом.

Суверенний Орден Святого Іоанна Єрусалимського також відомий як «Рицарі-госпітальєри», «Рицарі Іоанна», «Брати госпіталю», «Госпітальєри Єрусалима», «Рицарі Святого Іоанна», «Суверенний орден», «Мальтійські рицарі» та ін. Нині він під своєю первісною назвою діє в Лондоні як «Протестантська група» і гілка «Мальтійських Рицарів».

Якщо людина стала на цей шлях, — вона мусить порвати з усім матеріальним.

За істориком А.Таракі, «суфізм часто розглядався і самими суфіями, і сходознавцями як ісламський містицизм. У результаті створювалося враження, що іслам — цілком або частково — є езотеричною релігією, з великою кількістю догматичних ритуалів, зрозумілих тільки еліті, у цьому разі — суфіям. На жаль, через брак зрозумілого критичного аналізу з цього питання сходознавці заповнили книжковий ринок сумнівною літературою. Тож наївні мусульмани стають жертвами обману, вірячи, що порятуватися можна тільки через встановлення містичного порядку. Їхні марні зусилля позбавляють іслам його універсальності. Якщо суфії стверджують, що вони — мусульмани, то який тоді сенс ототожнювати себе із суфізмом, а не з ісламом? Слово «суфізм» не було відомим першим трьом поколінням (праведним попередникам), що підкорялися Великому Аллаху і Його Посланнику».

Таггі (Розбійники-душителі). Одна з найперших банд організованої злочинності у світі, що з’явилася на початку ХІХ століття, індійське таємне товариство, що поклонялося богині смерті Розжарюй. Його члени були відомі як розбійники-душителі. Вони стверджували, що є синами розбійників-душителів (таги) — слово запозичене з англійської мови, що означає «хуліган». Членство вважається спадкоємним. Розбійники-душителі були і індусами, і мусульманами. Вони підстерігали мандрівників, грабували, і, зазвичай, убивали їх. Як і в багатьох інших групах організованої злочинності, чоловіки дотримувалися таємності у своїй діяльності, їхні дружини нічого про те не знали.

Розбійники-душителі діяли так: вони приєднувалися до групи мандрівників, розважали їх, готували їм їжу, присипляли їхню пильність. Потім за тільки їм відомим сигналом (найчастіше це була фраза «Принеси тютюн») душили нещасних і забирали всі цінності. Розбійники-душителі залишали коштовності собі, а жертв присвячували богині Розжарюй.

У членів групи обов’язки були чітко розподілені. Так, сотаї (sothaees) заманювали подорожан; лугаї (lughaees) попередньо викопували могили; а бутоти (bhuttotes) — убивали. Жертв душили шарфом, що називався «румал» (roomal).

У пік своєї активності розбійники-душителі убивали до сорока тисяч людей за рік. У 1830-х роках англійські правителі Індії почали з ними війну. Цей рух очолив Вільям Сліман, що заснував в індійському уряді Департамент тагів і дакойти. Йому вдалося захопити понад 3 000 розбійників-душителів, 483 з них дали свідчення проти своїх, 412 повісили, решту або ув’язнили, або звільнили. Деякі джерела, однак, описували цей рух проти розбійників-душителів як полювання на відьом, переслідування інакомислячих, під час якого з винними загинуло багато невинних.

Департамент тагів і дакойти споконвічно був головною силою у боротьбі з розбійниками-душителями. Йому на зміну на початку ХХ століття прийшло Центральне управління кримінальної розвідки. Рух з протидії тагам був дуже успішним, що пізніше вигідно використовували у своїх інтересах англійські правителі.

Розбійники-душителі стали відомі в західному світі завдяки популярній книзі «Сповідь розбійника», написаній 1839 року. 1968 року було видано ще одну схожу книгу, а 1939-го і 1984 року вийшли фільми на цю тему.

Жуль Верн 1872 року описав розбійників-душителів у своїй книзі «Навколо світу за 80 днів».

До 1890 року розбійників-душителів майже зовсім знищили, хоча окремі спогади про них досі існують у народі.

Держава Орденстат простиралася від Пруссії до Фінської затоки. Це був військово-релігійний Орден, що звітував тільки перед Папою Римським. Його члени давали клятву бідності, непорочності і покірності.

Орден «Тевтонські рицарі» з’явився на початку ХІІ століття в Єрусалимі, після того, як тут одне німецьке подружжя побудувало госпіталь для бідних німців. Лікарню назвали госпіталем Святої Марії німців у Єрусалимі. До госпіталю примикала каплиця. Обидві будівлі були присвячені Непорочній діві Марії. Коли Саладін 1187 року завоював Єрусалим, уся реєстрація діяльності госпіталю припинилася. Три роки потому було побудовано польовий госпіталь з такою самою назвою. Корабельні вітрила слугували укриттям для поранених німецьких солдатів під час облоги Акри.

Організацію, що існувала під виглядом госпіталю, було перетворено на релігійний Орден, що підкорявся місцевому єпископу. Папа Клемент III утвердив 1191 року Орден як Госпіталь Святої Марії німців у Єрусалимі. 1198 року госпіталь Святої Марії став військовим Орденом. Як і «Госпитальєрів», його було названо Тевтонським Орденом. Його члени мали піклуватися хворими, дотримуватися правил тамплієрів, носити білі тамплієрівські балахони. Щоб можна було відрізнити тамплієрів від тевтонських рицарів, у Тевтонському ордені носили чорні хрести, а в «Рицарів-тамплієрів» — червоні.

Тевтонські рицарі швидко розробили систему провінцій, коли 1264 року було прийнято перший незалежний закон. У них існувала ієрархічна система влади з командирами на найнижчому рівні. На початковому етапі були такі тевтонські ранги: місцевий командир, командир провінції, національний командир і гросмейстер. Керівні органи обиралися загальними зборами. Членами Ордену були переважно німецькомовні представники.

У ХІІІ столітті, за гросмейстера Германа фон Салза, багатство і володіння «Тевтонських рицарів» стрімко збільшувалися. Протягом 20 років Тевтонський орден запрошував на військову службу світських правителів Греції, Угорщини і Пруссії. В Угорщині через кілька років король Андрій II видворив тевтонських рицарів черех їхній надто великий вплив. 1221 року Папа Гонорій III надав тевтонським рицарям таку ж владу і права, як і тамплієрам і госпітальєрам.

На той час вони перемістили свою штаб-квартиру до Венеції. Потім, 1309 року, — до до Пруссії. 1237 року до Тевтонського ордену примкнув рицарський орден Лівонії «Брати меча», тим самим зміцнивши його у Балтиці.

У ХV столітті Орден розпочав війну проти Польщі і Литви. 1410 року він потерпів поразку у війні з коаліцією і був знищений. Тевтонські рицарі втратили свій фінансовий, військовий і політичний вплив. Але не припинили свого існування.

1525 року гросмейстер Альбрехт фон Бранденбург став лютеранином, виступивши на стороні непокірного Мартіна Лютера. Польський король зробив його герцогом Пруссії. «Тевтонські рицарі» перестали бути німецьким Орденом, що підкоряється Римсько-католицькій церкві.

Орден зазнав сильного удару наприкінці ХVІІІ століття від наполеонівської армії. 1809 року Наполеон заборонив його діяльність у всіх країнах, що перебували під його владою. Орден функціонував під щільною завісою таємності доти, доки 1839 року австрійський імператор Фердинанд не відновив його.

1923 року вперше майстрами Ордену було дозволено ставати духівництву, а не тільки представникам рицарського «кола». У результаті приходу до влади соціалістів його діяльність було припинено 1938 року в Австрії, 1939 року в Чехословаччині. Молодий Адольф Гітлер був зачарований тевтонськими рицарями. Під час Другої світової війни Орден відновив свою діяльність у Німеччині й інших частинах Європи. Штаб-квартира Ордену, скарбниця й архіви зараз знаходяться у Відні.

Теософічне товариство. Теософія означає «божественна мудрість». Це товариство було засновано в Нью-Йорку 1875 року містиком з Росії Оленою Петрівною Блавацькою. У 1870-х — 1880-х роках вона написала книги, якими зробила спробу поставити релігію на наукову основу, бо, як вона вважала, поширення наукових знань, зокрема поява теорії еволюції, призвело до появи нового покоління релігійних скептиків. 1878 року Блавацька і її головний послідовник — полковник американської армії Генрі Стіл Олкот перевели штаб-квартиру Теософічного товариства в Мадрас (Індія).

Шість років потому, 1884 року, Блавацька відкрила філію товариства в Німеччині. Ця філія — зокрема, її віра в контакти з неземною цивілізацією, реінкарнація, медіуми, що слугували каналом зв’язку з потойбічним світом, особливе становище білої раси — стала філософською основою нацистської партії.

Терористичні групи і Рухи опору. Тероризм визначено законодавством як «незаконне використання сили, насильство проти особистості чи власності, аби, залякавши уряд, населення чи будь-який його сегмент, змусити їх вирішувати політичні чи соціальні проблеми». Головна мета всіх терористичних операцій — викликати стан страху (англ. terror — страх, жах). Нижче приведено короткі характеристики закордонних терористичних груп:

Організація Абу-Нідала (ANO) — войовнича палестинська група, яка 1974 року відкололася від Організації звільнення Палестини (ООП). Здійснила терористичні акції в 20 країнах, зокрема в США, Великій Британію, Ізраїлі, у результаті яких загинуло 900 осіб.

Група Абу-Сайефа (ASG) — ісламська група, що бореться за створення держави на острові Мінданао на Філіппінах. Один з учасників вибуху 1993 року у Світовому торговому центрі в Нью-Йорку Рамзи Юсеф підозрюється в підготовці терористів для групи Абу-Сайєфа. У травні 2000 року ця група викрала з метою шантажу трьох американців, одного з яких згодом знайшли без голови. Хоча викрадачам виплатили викуп, бранців не звільнили, ще одного американця вбили у перестрілці під час операції зі звільнення, проведеною філіппінською армією.

Аль-Джихад — воєнізоване ісламське угруповання, що діє в Єгипті. Бореться проти єгипетського уряду, а також християн, ізраїльтян і представників Заходу на єгипетській землі. Діючи разом з Аль-Каїдою, це угруповання підозрюється в організації вибухів 1998 року в Посольстві США у Кенії й на американському авіаносці «Коул».

Аль-Каїда — терористична організація, причетна до терористичних атак на Пентагон у Вашингтоні і Світовий торговий центр у Нью-Йорку 11 вересня 2001 року. Арабською означає «основа». 1989 року Аль-Каїду заснували Усама бен Ладен і Мухаммед Атеф. В американському обвинувальному акті проти організації сказано, що Аль-Каїда є «міжнародною терористичною групою... покликаною протистояти немусульманським урядам силовими і насильницькими методами. Одна з головних цілей Аль-Каїди — насильницьке виселення американських військ за межі Аравійського півострова і з Сомалі. Структура управління і контролю Аль-Каїди включає «меджліс аль-ашура» (чи консультативна рада), що обговорює і схвалює основні операції, зокрема терористичні акти».

Заснували цю раду Усама бен Ладен і Мухаммед Атеф. В Аль-Каїди є зв’язки з іншими «терористичними організаціями, що діють під її прикриттям», серед них — група «Аль-Джихад», що базується в Єгипті, ісламська група, якою раніше керував шейх Умар Абель аль-рахман, інші групи джихаду в різних країнах.

У тому ж обвинувальному акті сказано: «Аль-Каїда також створила союз з Національним ісламським фронтом Судану, представниками уряду Ірану і пов’язаною з нею терористичною групою Хезболла, з метою спільної діяльності проти загального ворога — Заходу, передусім США». Інші члени Аль-Каїди таємно «об’єднувалися в союзи і погоджували свої дії з метою вбивства американських громадян». З цією метою Усама бен Ладен та інші «створили тренувальні табори і місця збору в різних частинах світу, зокрема, в Афганістані, Пакистані, Сомалі і Кенії для їхнього використання в інтересах групи». Бен Ладен та інші фінансували і поставляли озброєння членам Аль-Каїди і пов’язаним з нею терористичним групам у різних країнах у всьому світі.

Бен Ладен заснував штаб-квартиру Аль-Каїди в Хартумі (Судан) 1991 року і створив мережу бізнесів-структур, зокрема дві інвестиційні компанії, сільськогосподарську компанію, будівельний бізнес і транспортну компанію — усіх їх «призначено для забезпечення фінансової підтримки Аль-Каїди і прикриття для придбання вибухових речовин, озброєння і поїздок членів Аль-Каїди».

Бен Ладен видав цілу низку фетв (посібників до ісламських законів), де говорилося, що на збройні сили США в Саудовській Аравії, Ємені, Сомалі та ін. варто нападати. Члени Аль-Каїди «здійснювали бойову підготовку і допомагали сомалійським племенам, що виступали проти втручання ООН у Сомалі. 3 і 4 жовтня 1993 року в Могадішу (Сомалі) повстанці, навчені Аль-Каїдою (і інструктори, що пройшли підготовку в Аль-Каїді), зробили напад на військовий персонал США, що був частиною контингенту в Сомалі і брав участь в операції «Відродження надії». У результаті було убито 18 американських військовослужбовців».

Бен Ладен та інші спробували отримати доступ до компонентів ядерної і хімічної зброї. Це було до подій 11 вересня.

У відповідь на напади 11 вересня США залучили збройні сили, аби скинути режим Талібану, що був в Афганістані при владі. Владу Талібану було ліквідовано, але Бен Ладену вдалося сховатися.

Мережа Аль-Заркави — терористична група, що діє в Іраку, керована одноногим винахідливим Абу-Мусаб Аль-Заркаві. Він відповідальний за кілька вибухів, зроблених шахидами в Іраку. Відповідно до заяв, зроблених Аль-Заркаві 2004 року, його група замислила об’єднати зусилля з Аль-Каїдою для майбутніх нападів і убивств.

Хезболла відповідальна за виведення ізраїльтян з Південного Лівану, за вибух 1983 року в казармі морської піхоти в Бейруті, у результаті якого загинув 241 морський піхотинець США. Хезболла готувала бойовиків у таборах Аль-Каїди. ФБР двічі заарештовувало членів Хезболли у США за відмивання грошей, продаж контрабандних цигарок і відеокасет.

Курдська робоча партія (PKK) — комуністична група турецьких курдів, що прагне створити незалежну державу Курдистан на південному сході Туреччини.

Лашкар-і-Джангві — кашмірська сепаратистська група, пов’язана з Аль-Каїдою і Джейш-е-Мухаммед. Підозрюється в участі у викраденні й убивстві репортера «Вол-стріт Джорнел» Д.Перла у лютому 2002 року.

Фронт звільнення Палестини/фракція Абу Аббаса (PLF) — здійснює акції проти Ізраїлю. 1985 року напала на круїзний корабель Achille Lauro, вбивши громадянина США Л.Клінгхофера. Лідер групи Абу Аббас помер 2004 року в Іраку в американському ув’язненні.