РОЗДІЛ 3 МОНІТОРИНГ СФОРМОВАНОСТІ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ВІТЧИЗНЯНИХ ТА АМЕРИКАНСЬКИХ СТАРШОКЛАСНИКІВ

Проаналізуємо, як українські дослідники і науковці СНД розглядають сутність екологічної культури. Як зазначають вітчизняні (Є. Король, С. Лебідь, І. Павленко, О. Плахотник, Н. Пустовіт та ін.) та американські (Д. Дісінгер, Д. Палмер, С. Стерлінг, В. Стапп та ін.) вчені, екологічна культура є частиною загальної культури особистості. А. Горєлов підкреслює, що поняття “культура” – екологічне по суті і стосується обробітку землі (від лат. “обробіток, обробка”) [35]. На думку А. Юдіна, прийняття будь-якого з визначень “культури” передбачає методологічну установку, що існують певні рівні розвитку, які складаються в щось на зразок драбини, на сходинках якої і розташовуються “суспільства” [135, с. 55].

І. Власова зазначає, що відомо більше двохсот п’ятидесяти визначень цієї категорії і звертає увагу на те, що культура як явище суспільства багатогранна. Узагальнюючи існуючі визначення, науковець узагальнює: культура – це: 1) це система матеріальних і духовних цінностей особистості та суспільства; 2) умова і результат розвитку особистості; система нормативних орієнтацій.

Слід підкреслити, що ставлення до природи є власне суттєвий аспект культури, при цьому культура виступає як специфічна для людини форма її зв’язку з природою, її єдності з нею, людське ставлення до природи, що виникає в ході історії. Отже, тільки мораль, моральні орієнтації на майбутнє, відповідальність перед майбутніми поколіннями стають чинниками регулювання ставлення до природи на рівні культури. У своєму дослідженні ми виходили з того, що поведінка людини в природному середовищі, використання її багатств в основному визначається рівнем культури суспільства, а споживацьке, утилітарне ставлення до навколишнього середовища призводить до антагонізму культури і природи.

А. Горєлов стверджує, що зв’язки між культурою і природою, між соціальною та екологічною поведінкою фундаментальні і незмінні [35].
Все це підкреслює, що тісний зв’язок між культурою і природою робить актуальним завдання синтезу екологічно позитивних тенденцій всіх видів культур [35].

Формування екологічної культури – процес складний, він забезпечується узгодженим впливом ідеології, права, науки, виробництва, мистецтва й освіти. Свій істотний внесок у вирішення проблеми формування екологічної культури підростаючого покоління, а в цьому одностайні і вітчизняні й американські дослідники, повинні зробити школа і педагогіка.

Ми вважаємо, що формування екологічної культури старшокласників – це процес становлення екологічно грамотної особистості в результаті цілеспрямованої підготовки та її власної активності. На наш погляд, особливу увагу слід звернути на те, що формування екологічної культури не може бути тільки засобом профілактики екологічних порушень, воно має стати засобом формування цивілізовано-розвиненої особистості еколого- активного типу, що володіє високорозвиненою екологічною культурою.

Формуючи екологічну культуру старшокласників, необхідно враховувати вікові особливості цього періоду. У старшому шкільному віці розвивається самосвідомість, самооцінка, яка не завжди є адекватною, але може бути або низькою або надмірно високою. У цьому віці відбувається самовизначення, основою якого є потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, усвідомити себе членом суспільства, визначитися, тобто зрозуміти себе, свої можливості, своє місце і призначення в житті.

Що стосується особливостей формування екологічної культури в учнів старшого шкільного віку, то в українській та американській науковій літературі з цієї проблеми представлені різноманітні, часто суперечливі погляди, при цьому всі дослідники сходяться до думки, що в цьому віці завершується узагальнення отриманих екологічних знань, здійснюється моделювання простих кризових ситуацій.

М. Бойчева зазначає, що в старших класах зростають можливості розв’язання завдань екологічного виховання. Розширення курсу знань про природу і суспільство за рахунок вивчення предметів природничо-географічного циклу дає учням можливість більш повного пізнання сутності біологічних явищ, визначення їх місця в загальній картині світу, встановлення взаємозв’язку біологічних, фізичних, хімічних явищ природи, синтезу природничо-наукових і філософських знань [21].

У юнацькому віці відбувається перехід до більш високого рівня моральної свідомості, що передбачає досягнення індивідом певного рівня інтелектуального розвитку.

З усіх нормальних змін, які характерні для старшого шкільного віку, С. Холл вважає найрізноманітнішу психічну трансформацію, що відбувається по відношенню до природи [29]. Цю думку підтримує С. Дерябо, який зазначає, що природні об’єкти в цьому віці значно рідше визначаються як більш значущі у порівнянні з іншими: вони є такими тільки для кожного п’ятого старшокласника. У старшому шкільному віці зростає частка “фанатів” і знижується кількість “нігілістів”, також досягається максимум у процесі онтогенезу екологічної установки естетичного типу (природа – “об’єкт краси”) і схильність до вибору естетичного типу діяльності щодо природних об’єктів [38, с. 176–177].

Отже, в старшому шкільному віці відбуваються кардинальні зміни суб’єктивного ставлення до природи. Природні об’єкти вже не належать до сфери рівного у своїй самоцінності, більше того, стає можливим жорстоке поводження з тваринами і рослинами. Зазначені явища С. Дерябо пов’язує з тим, що часто на природні об’єкти виливається в акумульований через соціальні труднощі заряд агресивності, старшокласник ніби “відіграється” на тваринах і рослинах [39]. Така трансформація, на думку науковця, відбувається тільки з тими, для кого на попередніх етапах природні об’єкти недостатньо відкривалися як суб’єкти, в кого незначний досвід суб’єктифікації, непрагматичної суб’єкт-суб’єктної взаємодії, тобто спілкування з ними [39].

У результаті аналізу наукових джерел, ми прийшли до висновку, що саме в старших класах є всі необхідні умови для більш повного наукового розкриття проблем охорони природи, для розкриття гуманістичних, екологічних ідеалів.

Варто зазначити, що на даний момент не існує однозначних тлумачень поняття “екологічна культура”. Американське тлумачення цього поняття розкрито нами у підрозділі 1.3. Вважаємо за доцільне також коротко розглянути підходи вітчизняних учених щодо його визначення.

Так, А. Пиріна вважає, що “екологічна культура, як відносно самостійний вид культурної діяльності, виникла на певному етапі розвитку суспільства і є органічною частиною світової культури” [117, с. 94].

Доводячи, що високий рівень духовної культури – один з гарантів розвитку цивілізації, С. Глазачев і Є. Когай пропонують такі визначальні характеристики цього феномена: екологічна культура передбачає як гармонійне ставлення людини до природного середовища проживання, так і до свого соціального оточення, ставлення до себе самої як частини природи. Відповідно, екологічна культура характеризує способи взаємодії суспільства з природою, історичним та соціальним середовищем [33].

У цьому плані цікавими є погляди Б. Лихачова, який вважає, що екологічна культура включає в себе екологічні знання, глибоку зацікавленість у природоохоронній діяльності, грамотне її здійснення, багатство морально-естетичних почуттів і переживань, які породжені спілкуванням з природою [77]. Таким чином, він розглядає екологічну культуру з різних сторін. По-перше, вона є результатом діяльності людини з перетворення природного середовища в напрямку, який відповідає фізіологічним і соціальним потребам людини. Інакше кажучи, це екологізоване природне середовище буття людини, що представляє собою екологічну цінність. По-друге, екологічна культура характеризує рівень розвитку екологічної свідомості у соціальних суб’єктів, починаючи від індивіда і закінчуючи людством у цілому, в якому висловлено ставлення до природного середовища як життєво необхідної екологічної цінності. По-третє, екологічна культура – це творча діяльність людей з екологічного освоєння природного середовища, у процесі якої виробляються, зберігаються, розподіляються і споживаються екологічні цінності [76; 77].

С. Совгіра вважає, що поняття “екологічна культура” торкається всіх сфер матеріального і духовного життя нашого суспільства, кожної людини і виражається в таких видах наукової та практичної діяльності, які забезпечують збереження та збагачення довкілля, створюють сприятливі умови для життя людини, її всебічного розвитку та вдосконалення. Екологічно культурна людина, виходячи з поглядів дослідниці, усвідомлює загальні закономірності природи і суспільства, здатна прогнозувати наслідки антропогенного втручання та природні взаємозв’язки, усвідомлює шкоду споживацького ставлення до природи, підпорядковує свою діяльність вимогам раціонального природокористування, піклується про покращення навколишнього середовища [125].

Дещо спрощено визначає екологічну культуру І. Суравєгіна, яка доводить, що це динамічна єдність екологічних знань, позитивного ставлення до них і реальної діяльності людини в навколишній природі. Науковець розглядає екологічну культуру як складну рису особистості, що включає: розуміння людиною цінностей правильної поведінки в природному середовищі, усвідомлення природи як національного суспільного надбання і вміння передбачати наслідки різних впливів на неї, здатність діяти в природі згідно з її законами. У той же час вона не розглядає такого важливого компонента екологічної культури, як природоохоронна діяльність особистості [99].

У цьому контексті екологічна культура особистості, що визначається

Є. Король розглядає екологічну культуру як якість особистості, яка є основою і кінцевим результатом виховання та трактує її як показник такого рівня свідомості, який спонукав би підростаюче покоління до глибокого вивчення законів природи й екологічно доцільній взаємодії з нею, відображав би відповідні відносини до якихось змін у природному середовищі [60].

Досить системним є визначення екологічної культури, яке пропонує відомий вітчизняний дослідник О. Плахотнік: напрям людської діяльності та мислення, від якого істотно залежить нормальне існування сучасної цивілізації [88]. Адже, поєднуючи в собі складну сукупність ціннісних ставлень людини до навколишнього середовища, екологічна культура служить одним із найважливіших засобів соціальної орієнтації особистості в системі “природа – суспільство”. Вищим виявом екологічної культури є науковий світогляд, глибоке розуміння кожним новим поколінням законів розвитку природи, суспільства і людської свідомості. У світогляді інтегруються різні рівні науково-теоретичного освоєння природної та соціальної дійсності. Розвиток взаємодіючих пізнавальних, перетворювальних і прогностичних функцій світогляду сприяє формуванню екологічно грамотної особистості [88].

Інший український науковець Н. Пустовіт трактує екологічну культуру як сукупність таких елементів – знання, вміння, почуття; структурні елементи більш високого порядку: переконання, ідеали, відносини, вважаючи, що вони знаходяться в тісному взаємозв’язку [91].

Узагальнюючи твердження американських та вітчизняних дослідників цієї проблеми, ми розглядаємо екологічну культуру як інтегровану якість особистості школяра, яка включає в себе екологічну грамотність, здатність екологічного передбачення, культуру поведінки і праці на природі, раціональне використання природних ресурсів.

Екологічно культурною будемо вважати особистість, яка володіє єдністю екологічних та екологізованих знань, системою умінь і навичок з вивчення природи та з вирішення екологічних проблем, ціннісними орієнтаціями по відношенню до природи та готовністю до систематичної природоохоронної діяльності.

На основі систематизації наукових праць з проблеми, яка досліджується, нами визначені специфічні особливості основних компонентів формування екологічної культури старшокласників в Україні та США (див. табл. 3.1).

Аналіз даних таблиці дає змогу стверджувати про деяку відмінність американської та вітчизняної системи виховання екологічної культури учнівської молоді.