Здер, як з Сидорової кози

Білі руки чужу працю люблять.

Не сіють пани й не жнуть, а хліб чужий жують.

Хто в шовках, той і в гріхах.

Тіло в золоті, а душа в мерзоті.

Тому світ великий, кому хліб дарований.

Просять покорно, наступивши на горло.

Хоч у голові пусто, аби грошей густо.

Живіт товстий, та лоб пустий.

На ногах сап’ян рипить, а в кишені трясця кипить. Знайте нас, що ми голі, та в жупані ходим.

Хоч поганий, та в жупані.

Велика риба маленьку цілою ковтає.

Хоч щука здохла, та зуби лишила.

Не грай, кітко, з медведем, бо тя задавить.

Кішці смішки, а мишці слізки.

Котові іграшки, а мишці смерть.

За чужу кривавицю купив у церкву плащаницю.

То такий дерун, що й з хреста зняв би.

Шерсть стрижуть і шкуру здеруть.

За руб свічку бере, а з бідного останню шкуру здере. Нашим салом та по нашій шкурі.

Ласий хапунець на чужий гаманець.

Білі руки роботи бояться.

Біленькі ручки люблять цупкі пучки.

Руки білі, а сумління чорне.

Білоручки — дармоїди та недоучки.

У білих рукавицях можуть бути брудні руки.

З чого збив маєток, як не з чужої кривди.

Набив маєток з чужих мозолів.

Від трудів праведних не наживеш палат камінних. Ситий голодного не розуміє, старий — молодого, багатий — бідного.

Ситий голодному не товариш.

Хто не працює, того робочий люд годує.

Не жне, не косить, а жупан носить.

Якби той гріш потиснув, то з нього кров потекла б. Багато вікон, багато світла, а правди не видно.

У ситого пелька без дна.

Широкі панські степи, а людям на них тісно.

Хто в пір’я поростає, той за бідного не пам’ятає.

Хто вже звик чужим жить, той не здужає робить.

29


Хто багато має, той прагне мати ще більше.

Не нашого поля ягоди.

Не до нашої шиї ті коміри шили.

Не нашого пір’я птах.

Біда вівцям, де вовк пастушить.

Покарав бог люд — прислав на землю суд.

Посади суддею, а він свиня свинею.

Воза і адвоката треба часто мастити.

Де двоє лається, там адвокат користається.

Тільки адвокат і маляр може зробити з чорного біле. Добра справа не потребує суду.

Біда свої закони пише.

Вступив у закон, як собака в цибулю.

В цісарських законах бідному, як рибі в ятері: куди ніс не сунь — скрізь петля.

Закон у пана, як дишло: куди повернув, туди й вийшло. Закон — не огонь, водою не заллєш.

Закон — не слон, скрізь водиться.

Закон — павутина, в котрій муха путається, а джміль пролітає.

Не бійся закону, а бійся судді.

Нужда закон ломить.

Як війна шаліє, то закон німіє.

Як закони добрі, то судді лихі.

Який тут закон, коли суддя знаком.

Параграф — то карлючка сюди й туди, аби ти не виліз з біди.

Голий голодного не позиває.

Бодай чорт з багатим позивався, а з дужим боровся.

Поли вріж, а втікай од позовів.

Трудно позиватись в латаній свитині з добрим кожухом. Даруй суддю — не посадить у тюрму.

Де гроші судять, там право в куті.

Де суд, там і неправда.

Де суд — туди несуть.

За мале судитися — велике загубити.

За курку судилась — гусака несе.

З кого суддя взяв, той і правий став.

З паном судитись — як чолом об стінку битись.

Коли б такий розум перед судом, який по суді.

Коли в кишені вітер віє, не лізь у суд, Мусію!

Коли карман пустий, то й суддя глухий.

Ліпше є в світі солом’яна згода, як золотий суд.




Ліпше утопитися, ніж судитися.

На нема й суду нема.

Набий віз людей та дай суду віз грошей — не винен будеш.

Не йди в суд з одним носом, а йди з приносом.

Як ідеш у суд, гроші не забудь.

Не судись, бо постіл дорожче обійдеться за чобіт.

Почнеш судитися — будеш по світу з торбою волочитися, Перед судом і слова не кажи, тільки судді гроші покажи. Після суду пізно плакати, а після весілля чоловіка вибирати.

Суд сквапливий рідко буває справедливий.

Суддя — що живіт: і мовчить, а все просить.

Суддівська кишеня — що попівський живіт.

Суд прямий, та суддя кривий.

Так суди, аби вовк був ситий і кози цілі.

У кого карман повніший, для того й суд правіший.

Хто людей не ганьбиться, той і суду не боїться.

Хто судиться за вівцю, той загубить телицю.

Був колись чолов’яга, а тепер сутяга.

До арешту брама широка, а з арешту хвіртка вузенька. Від тюрми та від суми не зарікайся.

Тюрма широка й кріпко збудована, та чорт їй рад.

Тюрма не дурна — без людей не бува.

Як не здохнеш в війта в ямі, то загинеш в криміналі.

До права треба мати два мішки: один грошей, а другий обачності.

Одні руки права пишуть, одні їх і мажуть.

У нас таке право: без свідків набив, та й пропало.

Між людьми все так буває, що сильний слабого утискав. Хто сильніший, той і правіший.

Давно той присяг, хто на чуже посяг.

Краще один свідок, що бачив, ніж два, що чули.

В суді правди не шукають.

В землі черви, в воді чорти, в лісі сучки, в суді крючки — куди втекти?

Від злодія — біда, від суду — нужда.

Бог любить праведника, а суддя — ябедника.

Суха ложка рот дере.

Не помажеш — не поїдеш.

Де не мажуть, там дуже рипить.

Хто мастить, тому віз не скрипить.

Хто маже, той їде.

Рука руку миє, обидві білі.

Як почалася тяганина — не раз упріла у мене чуприна.

Своя рука владика.

Буде чим руки погріть.

Золота швайка мур пробиває.

В суд ногою — в карман рукою.

Гроші — сила: одних підкуплять, других напоять, а третім лиха накоять.

Гроші відкривають усі двері.

Гроші-то й роблять біду на світі.

Копа камінь довбає.

В кого калитка товста, в того й мова проста.

На золоті родився, а на вірьовці загинув.

Почав на золоті, а кінчив на болоті.

Як золотий хвіст, то дорогий гість.

Хто жив під злотом, не раз умирає під плотом.

Сіттю — птиці, сріблом — людей ловлять.

Срібло-золото тягне чоловіка в болото.

Золотий ланцюг потягне більше, ніж залізний.

Золотий обушок скрізь двері відчиняє.

Золотий ключ кожний замок відкриє.

Масний ключик і заіржавлену браму відчинить.

Золотом очі засиплють — нічого не побачить.

Золото-срібло губу затикає.

І через золото сльози ллються.

Де треба — свисни і золотом блисни.

Червінець маленький, а важненький.

Кінь любить овес, земля — гній, а воєвода — принос.

Що вільно воєводі, то не вільно хлопові на загороді. Раніше одну свиню годували, а тепер з поросятами.

Мир обкладають та волості обкрадають.

Обідрали до голої кості.

Обідрали до нитки.

Доти чоловік добрий, доки десяцьким не стане.

В службі — пес, поза службою — свиня.

Не штука справнику дулю дати в кишені.

Так не візьме, як становий карбованця.

Горе тому селу, де дурень старостує.

У нашого старости три радості: корова здохла, хата згоріла та жінка вмерла.

Як всі будем старостами, не буде кому і шапки скидати.

Титули повні шкатули, а торби плечі вгнули.

Чин чина почитай, а менший сідай на край.

Чорт по титулі, коли нема нічого в шкатулі.

Без царя нема й псаря.

Де нема, там і цісар не візьме.

Душа божа, голова царська, а спина панська.

До царя йти — голову нести.

І цариця ворона, коли спаде корона.

Крути не верти — царем не будеш.

Обіцяв цар волю дати, тільки казав заждати.

Риба рибою живе, а царі — людьми.

Руки у царя, що очі у попа.

Скисла царива каша.

Поки до бога, то чорт душу вийме, доки до царя, пан і шкуру здійме.

Цар і трут на дурняк живуть: інші працюють, а вони мед їдять.

Цар любить карати, чиновники — хабар брати, пани — шкуру драти.

Цар у державі, як кіт у коморі: кого піймав, того і з’їв.

Дужі і багаті ніколи не винуваті.

Казна жалю не зна.

Казенна палата від селян багата.

Писар пише, писар маже, так запише, як хто каже.

Пише і дере, а гроші бере.

Як напише писака, то не злиже й собака.

Писар провинився, а шевця повісили.

Пан завинив, а бідного повісили.

Синиця шкоду робить, а журавель попадеться.

Часто так буває, що один вину свою на другого звертає. Без вини винен.

Була б спина, так і вина знайдеться.

Винен чи не винен, а терпіти повинен.

За одного винуватого десять невинних покутує.

Іноді б’ють Хому за Яремину вину.

На того вина, кого дома нема.

Звертає з хворої голови на здорову.

Так завинив, як баран вовкові.

Хома не винуват, та не можна його милувать.

Хто держить драбину, так винен, як і той, що ліз усередину.

2 3—2300

33


Хто держить міх, винен так само, як і той, що кладе в нього.

Нога спотикається, а голові дістається.

Чия вина, того й гріх, чия торба, того й міх.

Одному кара, десятьом страх.

Носив вовк овець, понесли вже й вовка.

Коза з вовком судилася, та й ратичок лишилася. Кобила за вовком гналась: хвіст та грива осталась. Кобила з вовком мирилась, та й додому не вернулась. Бере вовк, то й вовка візьмуть.

Віділлються вовкові овечі слізки.

Побили кішку мишині слізки.

Вовк сливи поїв, а Тихон усом моргає.

На вовка тільки неслава, а їсть овечки Сава.

Повадиться вовк у кошару ходити, то й у хаті буде. Вовк і лічене бере.

Не довіряй вовку череду.

Вовкові барана з горла не видереш.

Не викликай вовка з лісу.

На вовка помовка, а зайці кобилу з’їли.

Просився вовк у пастухи, а свиня в огородники.

Лихо вовкові — загнали його між вівці.

Кепсько вівцям, де вовк воєвода.

Змилувався, як вовк над поросятком.

Кликав вовк козу в гості, а та йти не хоче.

Прийде на пса мороз.

Заснула щука, та зуби не сплять.

На те щука в морі, щоб карась не дрімав.

Грабований кожух не гріє.

Буде каяття, та не буде вороття.

Кайся, та знову за теє не приймайся.

Каяття пізно приходить.

Покаявся злодій у ягодах.

Милосердя в ньому, як в козім кожусі загрітку.

Порука — наука.

Хто ручиться, той і мучиться.

Хто за другого поручить, того біда научить.

За друга поручишся — від недруга помучишся. Приказано, та правди не сказано.

Хто в ділі, той і в одвіті.

Біда не сама ходить, а з собою ще й горе водить.

Шукай добра, біда сама знайде.

Далеко йшов, а добра не знайшов.

34


А що нам за теє браться, коли біди бояться.

Без біди не вмерти.

Бог біду дав та й на плечі завдав.

Біда без дощу росте.

Біда бідного шукає.

Біда бідному без наймита: послав би до млина, та нема кого, пішов би сам, та нема з чим.

Біда бідою їде і бідою поганяє.

Біда біду перебуде, одна мине, десять буде.

Біда біду породила, а біду чорт.

Біда біду тягне.

Біда вимучить, біда й виучить.

Біда гартує чоловіка, як вода залізо.

Біда і вдень не спить.

Біда людей єднає.

Біда помучить, але і жити научить.

Біда красить, як кип’яток рака.

Біда куца, а горе чубате.

Біда біду бачить по сліду.

Біда навчить калачі їсти.

Біда навчить і шилом кашу їсти.

Біда на престолі, коли нема нічого в стодолі.

Біда — не вода: ні переплисти, ні перебрести.

Біда — не дуда: стань в неї дуть, то сльози йдуть.

Біда не спить, але по людях ходить.

Біда розум родить і на розум наводить.

Біда тій курці жити, на котрій яструба вчать ловити. Біда тому, хто добра не робить нікому.

Біда, що вода: несподівано все до хати приходить.

Біда як іде до кого в гості, то з собою і злидні бере.

Біда як схоче, то і на гладкій дорозі здибає.

Біди і грім не заб’є.

Біди ні продати, ані проміняти.

Біди не треба шукати — сама прийде до хати.

Бідою біді не поможеш.

Біду в гості не просять.

Біду пусти в двір, а з двору вже не виженеш.

Біду свари, біду ганьби і бий і на біду весь ліс виломи, то біда все бідою буде.

Швидко йти — біду найдеш, помалу йти — біда тебе найде. Буде біді кінець, як нас не стане.

В біді пізнавай приятеля.

Вівсяний хліб, вербові дрова — біда готова.

Від меншої біди втікав, а в більшу попав.

Не клич біди до себе, вона сама прийде до тебе.

Не поможе і владика, як прийде біда велика.

Не радій чужій біді, бо твоя за плечима.

Не смійся чужій біді, бо і своя на гряді.

Не тішся чужою бідою, бо твоя ходить за тобою.

Не тяжко на біду перейти, тяжко на гаразд.

Ніхто не знає, де його біда чекає.

Нудьга за біду дочку оддав, а халепа на весіллі грав.

Од біди не одмолишся, а од лиха не вмреш.

Од біди тікав, та на другу попав.

Одна біда — не біда.

Одна біда не докучить, аж десять докупи злучить.

По біді гаразд, по сміху плач.

Поки є хліб та вода, то це ще не біда.

Привик з бідою, як риба з водою.

Прийде біда — купиш ума.

Прийшла біда — тримайся, прийшло щастя — пильнуй. Своєї біди нікому не кажи, бо добрий злякається, а злий насміється.

Сім бід, а один отвіт.

Сім бід на один обід: і хата стара, і жінка хвора, і колесо зламалося.

Сяк-так можна було б жить, аж тут біда у вікно дивиться. Така біда, що хоч з мосту та в воду.

Ти бідою журишся, а в неї донька росте.

Той біди не бачив, хто сльозами пе вмивався.

То ще не біда, що в житі лобода.

То ще не біда, що без риби середа.

Треба якось біду пхати, як не можна ззаду лишати.

Три біди на світі не перебути: довгу зиму, чужу хату і злу жінку.

Трудно вийти з біди, як каменю з води.

У ворота біда на коні приходить, а пішки відходить. Утіхи на годину, а біди до смерті.

Хоч сонце зайде, а біда біду знайде.

Хто біди боїться, тому вона родич.

Хто біди не зазнав, той не вміє гаразду шанувати.

Хто біди не знає, нехай мене спитає.

Хто біду має, той багато знає.

Хто не зазнав біди, той не знає і щастя.

Чужа біда за цукор, а своя за хрін.

Чужа біда — людям коляда.

Чужа біда не мучить і не учить.

Чужу біду з хлібом з’їсиш, а своєї з калачем не ковтнеш. Чужу біду на воді розведу, а своїй і кінця пе знайду. Чужу біду руками розведу, а до своєї ума пе приложу. Ще не біда, як у просі лобода, а тоді біда, як і проса нема. Якби чоловік свою біду знав, то б її здалека обмішав.

Як з лихим квасом, то ліпше з водою, аби не з бідою.

Як на біду, то й у кваші палець зломиш.

Як прийде біда, то не йде на ум і їда.

Як прийде біда, то не поможе і свячена вода.

Як схоче біда знайти, то знайде і в хаті.

Як чоловік спішиться, то біда тоді тішиться.

Як черв’як у дереві, так біда у серці.

Я до порога — і біді туди дорога, я у кут, а біда тут. Бреду горем, мов тим морем.

Велике горе, як глибоке море: не перейдеш зразу.

Горе — море, не вип’єш усього.

Горе — що море: ні перепливти, ні перебрести.

З одного боку море, з другого горе, з третього болота та мох, а з четвертого — «ох».

На віку горя — море, а радощів — і ложки не збереш.

Не лякай моряка морем, а бідного горем.

Піди і за море, і там є горе.

Хто переплив море, той знає горе.

Чекай горя з моря, а біди від води.

Від радості кучері в’ються, від горя січуться.

Година горя довша, як рік радощів.

Горе в розкоші можна забути, а розкоші в горі ніколи. Горе і волами не об’їдеш.

Горе з бідою близькі сусіди.

Горе і смерть ідуть поруч із щастям.

Горе поле не зоре, а біда не заволочить.

Горе саме не ходить, біду за руку водить.

Горе тому, хто не знаходить притулку в своєму дому. Горе, як роки: борозни прокладає.

День меркне від ночі, а чоловік від горя.

Живемо добре, горя у людей не позичаємо.

З такого горя доведеться в борщі втопитись.

І на горах родить горе.

Іржа їсть залізо, а горе — серце.

Міль їсть одежу, а горе людину.

Не зазнавши горя, не знатимеш і радості.

Не завжди горе на плечах сидить, прийде час, що і звалиться.

38


Плачем горя не зміниш і в сльозах не втопиш.

Поділене горе — півгоря.

Терпи, козак, горе, будеш пити мед.

Ти від горя за річку, а воно вже на тім боці тебе виглядає Багатий на лихо та на дрібні сльози.

Бий лихом об землю, як швець мокрою халявою об лаву Більш копи лиха не буде, бо як є копа, то вже всенька. Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче.

Відходить лихо пішки, а приїздить верхи.

Горбом, брате, лиха не вб’єш.

Де лихо пристане, там і трава в’яне.

Де люди, там і лихо з хворобою блудить.

Зверху гарно та тихо, а всередині ворушиться лихо.

Живе, лиха прикупивши.

Знатимеш, коли лихо матимеш.

І два лиха добра не зроблять.

Казало лихо: не буть добру!

Коли тихо, чекай на лихо.

Краще терпіти велике лихо, як зробити мале.

Купив лихо за свої гроші.

Лиха година, як у бідного здохне корова, а в багатого вмре дитина.

Лихо до нас біжить бігом, а від нас навкарачки лізе. Лихо і під землею знайде.

Лихому всюди лихо.

Лихо не вморить, так спотворить.

Лихо сій, лихо і вродить.

Лихо не мовчить.

Люди не раки, з лиха не почервоніють.

Міняв тихо — виміняв лихо.

Наберуся три копи лиха, та ще й зверху.

На всяку деревину птиця сідає, всяка людина своє лихо має.

Не лихо журить — чужа сторінка та невдала жінка. Нехай наше лихо скаче!

От тобі, ковалихо, лихо, що у кузні тихо.

Перемелеться лихо — добро буде.

Побила лиха година, ота чужа нива та позичений серп. Свого лиха на чужі плечі не перекладеш.

Сиди тихо, хай спить лихо.

Узнаєш, почім ківш лиха.

Хай іде лихо на ліс, звідки його біс приніс.

Хоч лихо, аби тихо.




Хто з лихом жартує, той його й скуштує.

Чуже лихо за ласощі, а своє за хрін.

Чуже лихо за мед, а своє за горе.

Як засинаю, тоді тільки й лихо забуваю.

Як лихо, то ходи, Петрихо, а як п’ють та їдять, тоді на Петриху не глядять.

Як не бігай, як не скач, там де лихо, там і плач.

Як хмара — лихо па нас упало.

Як прийде лихо, почухаєшся, де й не свербить.

Як прийде лихо, то й дурню вклонишся.

Від напасти не пропасти, а від біди не втекти.

І на печі напасть чоловіка найде.

Напасть не спить, бо хати не має.

Не велика напасть, та спати не дасть.

Як напасть, то й чорт гроші дасть.

Як я ся добре мав, то мене кожний знав,

а як прийшла лиха година, то відцуралася і своя родина. Воронь боже від нужди, а розум знайдеться.

Наївся лихої нужди.

Нужда і честю торгує.

Нужда і камінь точить.

Нужда мовчати не вміє.

Нужда навчить хліб їсти,

Нужда та праця в могилу кладе.

Хто з других кепкує, той перший заплаче, як нужду почує.

В достатках час біжить, а в злиднях він довго тягнеться.

Впросилися злидні на три дні, та й до смерті їх не виженеш.

Довші мої злидні, ніж твоє багатство.

Наші злидні всюди видні.

Не бий, бо й так злидні його побили.

Служив три дні, вислужив злидні.

Хто сам у злиднях плаче, той і других недолю бачить.

Щастя дочасне, а злидні довічні.

Дрібна справа — великий клопіт.

Клопіт голові, а рукам робота.

Кого добро розпирає, той собі клопоту шукає.

Не робить своєї роботи через чужі клопоти.

Не мала баба клопоту та купила порося, порося в кувік, а баба в крик.

Хай той клопоче, хто зла мені хоче.

Бог дав гаразди, але бідному каже: пожди!

Від гаразду голий додому йду.

Все гаразд: жінка ледащо, не зварить, не спече, коли нема що.

Ми в гаразді, як чайка на гнізді: хто не хоче, той сполохне.

Гаразд, коли б витримати.

Гаразд має ноги, а нужда — роги.

Гаразд не хоче нас, а нужда все держиться.

Гаразд ся діє: курка здохла, когут піє.

З такого гаразду аж не бачу, куди йду.

Нікому так не гаразд, як мені самому: чужі жінки їдять сіно, а моя солому.

Там гаразд, де нас нема.

Упав у гаразд, як муха в сметану.

Упав у гаразд, як сливка в болото.

Життя закоротке для розкоші, а задовге на горе.

Великий світ, та тісно жити в нім.

Гіркий світ: тато осліп, а діти помацки ходять.

Доти світа, доки служать літа.

Йому і світ клином зійшовся.

Половина світа скаче, а половина плаче.

Цей світ — як маків цвіт.

Світ широкий, людей багато,

та доводиться з собаками ночувати.

Що мені з того, що світ широкий, як у мене чобіт нема. Від дощу втік, а під ринву сховався.

З вогню та в полум’я.

Вліз між молот і ковадло.

Тікав від диму, та впав у вогонь.

Як не вертись, а дітись нікуди: на небо високо, а в воду глибоко.

Кого не припікає, той не відсувається.

На болюче око все порошина летить.

І на гладкій дорозі чоловік ногу зломить.

Чоловік не знає, де загубить, а де знайде.

Якби чоловік знав, де впаде, то сів би.

Мені все вітер в очі, як удень, так і вночі.

Не трать, куме, сили, спускайся на дно.

Чоловік знає, коли вийде, а не знає, коли прийде.

Не все так буває, як чоловік гадає.

41


В житті, як на довгій ниві: всяко буває,

Гарне життя, як собаці на прив’язі.

Життя тоді навчить, коли в хаті біда не спить.

Гіркий світ, як полин, гірко мені жити в нім.

Гіркий світ, а треба жить.

Добре живемо — хоч заріжся, хоч повісся.

Е, дожилась голова, довозилась горшків, що нема ні покришки.

Живемо так собі: часом з квасом, порою з водою.

Живемо, як горох при дорозі: хто йде, той скубне.

Живе так, як сорока на тину: хто йде, сполохне.

Живуть, хліб жують та постолом добро возять.

Хоч і тяжко, а жити хочеться.

Що ж робить, треба жить: душа не пташка — не виженеш. Не питай, як ся маєш, поглянь добре, то й пізнаєш.

Як я добре мався, то з кожним знався, а як прийшла лиха година, відцуралась вся родина.

Коли не було добра змалку, то не буде й до останку.

Не було добра зроду — не буде й до гробу.

Як піде кому зранку, то й до вечора.

Де тонко, там і рветься, де слабко, там і пореться.

Легко падати, але важко встати.

Один падає, другий встає.

Не штука впасти, але штука встати.

Хто впав, той пропав, а хто живе, той славу добуде.

Як падаєш, то тебе ще й тручають, а як устаєш, то не підіймають.

Не доскочиш — мнуть, перескочиш — б’ють.

Як не везе, то й на гладкій дорозі спіткнешся.

Давні пригоди боронять від шкоди.

Кожна пригода — до мудрості дорога.

Не тішся з чужої пригоди, бо й сам в ній бути можеш. Одного пригода — другого пересторога.

Ти станеш у пригоді, а ми станем у вигоді.

Чоловік без пригоди не живе.

Гірка та втіха, що по ній плач наступає.

Одному втіха, другому смуток.

Коротка втіха — довгий жаль.

Хоч лобом в стіну бийся, то не поможе.

Хоч живцем у домовину лізь.

Хоч камінь на шию та в воду.

І сюди гаряче, й туди боляче.

Світу багато, а поночі жить.

Прожив вік, як у ступі стовк: ні смаку, ні знаку.

42


Прожив вік, як по груді проволік.

Вік прокалатала, як у піч уклала.

Вік прожив, добра не нажив.

Вік прожив, неначе солоного гриба проковтнув.

Всього буває на віку: і по спині, і по боку.

На віку, як на довгій ниві, всякого трапиться,

всякого хліба накуштуєшся: і твердого, і м’якого.

На віку, як на довгій ниві, всякого трапиться: інший раз шиєш, шиєш — і нічого, а як коли то одразу починають вузли в’язатися.

На віку, як на довгій ниві, усякого трапляється: і кукіль, і пшениця.

На віку, як на довгій ниві: не пройдеш, ноги не поколовши.

На віку доводиться варити і в глеку.