Київ Видавництво художньої літератури
Буде погода: насподі болото, а зверху вода
жүктеу/скачать 2.87 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Велике дерево поволі росте.
- У всякої пташки свої замашки.
| Буде погода: насподі болото, а зверху вода.
Буде погода, як не потече зверху вода. В часи погоди бійся великої води. По бурі приходить гарна погода. Погода — всім вигода, а сльота — всім гризота. Погода: один день блисне, а сім день кисне. Трапляється і такий год, що на день по сім погод. Сім погод надворі: сіє, віє, мутить, крутить, рве, зверху ллє, знизу мете. В осінній час сім погод у нас: сіє, віє, крутить, мутить, припікає й поливає. Така погода, що хто вмер, той каятиметься. Блискавка блисне — й камінь трісне. Буря і дуба звалить. Чим більша буря, тим скоріш проходить. Вітер віє, хоч не знає, що погоду він міняє. Вітер подме — і сліди замете. 56 Вітер добрий при стозі, а злий при морозі. Вітер надворі — радість і горе. Кожний вітер по-своєму дме. Як вітер не дме, то й листя не шелестить. Натягай вітрила, поки вітер віє. Не всякі сліди вітер піском заносить. Багато грому — мало дощу. Грім б’є у високе дерево. Грім такий, що хоч тури гони, то не почують. Де грім гуде, там мокне хтось. До першого грому земля не розмерзається. І в погоду часом грім ударить. Від дощу — не у воду, від вогню — не в полум’я. Дощ упору — золото. Дощ у жнива — як п’яте колесо до воза. Дощ ллє як з бочки, мабуть, десь бог чопок загубив та й нічим заткнуть. Дощ і сніг на небі не згниють, але на землю прийдуть. Дощ вимочить, сонечко висушить, а буйні вітри голову розчешуть. Із стріх не капає, коли дощ не падає. Коробом сонце, ситом дощ. Люди дякують дощеві, а подорожній лає. На дощі змокнеш і в плащі. Навесні корець дощу ложку болота дає, восени ложка дощу — корець болота. Не треба дощ просити, він прийде, як будем косити. Дощ іде не там, де ждуть, а там, де жнуть, не там, де просять, а там, де косять. Оце дощ глухий: не йде, де просять, а йде, де косять, не йде, де чорно, а йде, де вчора. Ранній дощ, що вдовиний плач: довго не триває. Там такі дощі перуть, що аж клекотить. Нехай іде дощ, наловим риби — буде борщ. Як випадуть у маю три дощі добрих, то дадуть хліба на три годи. З великої хмари малий дощ. Не все дощ іде, як гримить. Не кожна хмара приносить дощ. Скільки хмара не стоятиме, а зсунеться. Зібралися тучки в кучки. Бачить лиска, відкіль блиска, хвостом має, хмари не розмає. Град аж стогне в хмарі. 57 До завірюхи треба кожуха. Це не те, що мете, а те, що віє. Не той сніг, що мете, а той, що зверху йде. Така благодать, що й світа божого не видать. Мороз, аж іскри сиплються. Мороз не велик, та стоять не велить. Мороз і залізо рве та на льоту птицю б’є. Мороз — не свій брат. Хоч мороз і припікає, зате комарів немає. Хто на морозі не бував, той і лиха не видав. Уночі тріщить, а вдень плющить. Багато спігу в році — багато хліба в тоці. Нема снігу — нема сліду. Сніг сипле мов з рукава. Сніг, завірюха, бо вже зима коло вуха. Снігу надме — хліба прибуде, вода розіллється — сіна набереться. Скільки сніг не лежатиме, а розтанути мусить. Ще і в мишачу нірку навіє снігу. Як приходить сніг з дощем, то йдуть до шевця з плачем. Як сніг упаде, то пастух пропаде, а як розтане, то й пастух устане. В ноги пече, а з носа тече. Пар костей не ломить. Зимове тепло, як мачушине добро. Так тепло, як циганові під ятером. В зимовий холод кожний молод. Ні холодно, пі душно, як на святках у сіряках. Так холодно, що якби не вмів дрижати, то замерз би, Холодно, хоч собак ганяй. Що за холод, як козак молод. Казала баба: «Я на марець виставлю палець»,— та й у березні замерзла. Мерзлякуватому й на печі холодно. Обмок, як вовк, обкис, як лис, обмерз, як пес,— та все задурно. Хто змок, ТОЙ ВОДИ не боїться. Краще почервоніти, як посиніти. Кожух лежить, а дурень дрижить. Велике дерево поволі росте. Ліс великий, а путнього дерева не знайдеш. Ліс сам себе чистить. 58 Не привик ліс до наших коліс. Слухай, діброво, що ліс говорить. Під лісом живе, а соломою топить. Що в лісі родиться, то в дворі згодиться. Як у лісі гукнеш, так і одгукнеться. Вітер ламає найбільше дерево. Від одного удару дерево не падає. Дерево замолоду нагинай — будеш мати в саду рай. Дерево падає, куди хилиться. Дерево криве, та яблука солодкі. Одно дерево — то ще не ліс. Криве дерево, але рівно горить. Нема такого дерева, щоб на нього птиця не сідала. Пізнати дерево по його плоду. Сади деревину — будеш їсти садовину. Де коріння, там і дерево. Верба, що лугова трава: її викосиш, а вона знову виросте. Де верба, там і вода. Дарма верба, що груш нема, аби зеленіла. Аби дубки, а берізки будуть. Дуб — дерево хороше, та плоди його свиням годяться. Дуб ламається, а лозина нагинається. За одним разом дуба не зрубаєш. І великий дуб від малої сокири падає. Кожний дубок хвалить свій чубок. Не вибереш дубинки без кривинки. Смола до дуба не пристане. Осика груш не родить. Осика сама собі дме, сама горить, сама собі й воду носить. Де дуби, там і гриби. Де один грибок, там цілий вінок. Жди, грибе, може, тебе хтось здибле. І гриба знайти треба мати щастя. Коли грибно, то і хлібно. Назвався грибом — лізь у кошик. Не зігнешся до землі, то й гриба не знайдеш. Не тепер по гриби ходити, але восени, як будуть родити. Про гриб не згиб. З’явилися опеньки — літо закінчилося. Старий звір ніколи не дрімає. Ведмедя не налигаєш. Ведмідь ніколи не вмивається, та він товстий, проте. 59 Де ведмідь, там і шкура. Де й ділась ведмежа натура. Тягли ведмедя до меду та урвали вуха, тягли ведмедя від меду та урвали хвіст. І ведмедя вчать танцювати. Як на ведмедя мала галуза впаде, то він ричить, а як велика, то мовчить. Ревів ведмідь не тому, що бджоли покусали, а тому, що меду узяти не дали. У ведмедя десять пісень і все про мед. Чи чорт видав, щоб ведмідь щебетав? Вовка в кошару не впускай. Вовка за вухо не втримати. Вовка ноги годують. Вовка пастухом не ставлять. Вовка пустили в обору, а козла в город. Натура вовка тягне до лісу, а музиканта — до корчми. Вовка в плуг, а він глядить у луг. Бере вовк і лічені вівці. Вовк вовка в яму не втрутить. Вовк лисиці не рідня, та повадка одна. Вовк і з лісу вівці бере. Вовк собаки не боїться, але не любить, як він гавкає. Не научиш вовка орати. Впустив вовка до стайні. Дружба з вовком вилазить боком. Е, ти ще не бачив смаленого вовка. Лихо вовкові: зачинили його між вівці. З вовка кепський пастух, а з п’яниці — війт. З вовком до паю не ставай. З вовками жити — по-вовчому вити. І вовк свої вовченята любить. Із нехотя з’їв вовк порося. І на вовка буває пригода. Кажуть на вовка: гладкий, а він тиждень не їв. Кликав вовк козу в гості, але та йти не хоче. Коли йдеш до вовка на обід, бери пса з собою. За вовка помовка, а вовк іде. За вовка помовка, а заєць кобилу з’їв. За вовка помовка, а то лис кобилу стис. Про вовка помовка, а чорт пана несе. Не буде з вовка баран. Не за те вовка б’ють, що сірий, а за те, що овечку з’їв. Лоша — вовкові паска. 60 Не спиться вовку під селом. Не сунься у вовки з кобилячим хвостом. Туди вовка не тягне, де нічого не пахне. Нюхом вовк ситий не буде. Обійдеться без вовка у кошарі. Який чорт вовком орав, такий в його й хліб їв. Хоч вовки кобилу з’їли, так ми воза не дали. Хоч кобилу вовки з’їли, так голоблі цілі. Переказами вовк не ситий. Пізнати вовка по голосу. Пішов вовк по вовну та й сам остався стриженим. Повадиться вовк у кошару ходити, поки все стадо забере. Пожалів вовк кобилу: залишив тільки хвіст та гриву. Солі вовку на хвіст насипав. Такий сторож з вовка при вівцях, як з кози при капусті. Тобі, вовче, кози пасти. То вже велика біда в лісі, як вовк вовка їсть. Уже воно щось є: коли не вовк, то бура сучка. Утікав від вовка, а натрапив на ведмедя. Хоч і говорім за вовка, та його не болить головка. Уже тее реве, що по волу бере. З лиса лиш кожух добрий. Кожний лис свою нору любить. Лиса вбили — курям радість. Лисиця од дощу під борону сховалась: «Не всяка,— казала,— крапля капле». Лис може втратити зуби, але не апетит. Лис став монахом не на те, аби гріхи спокутувати, але щоб нові зробити. Не пускай лиса в курник, а вовка в кошару. Попалася лисиця в пастку та й каже: «Хоч і рано ще, а доведеться заночувати». Видно зайця по вухах. Не женися за двома зайцями, бо й одного не піймаєш. Заєць спить, та очей не жмурить. Зайко ноги лиже, коли втече. Зайця ноги носять, вовка зуби годують. Зловив зайця за хвіст. І в зайця зимою щастя, бо не кожен шубу має. І по заячому сліду інколи знаходять ведмедя. Лаяв заєць вовка, тільки вовк того не чув. Не давай зайцеві моркву берегти, а лисиці курей стерегти. Погнався за зайцем та коневі голову зламав. Хоч і коня загнав, зате зайця піймав. 61 Поневолі заєць біжить, як літати нема чим. У зайця стільки стежок, як у клубну ниток. Мертвого лева і заєць скубне. У всякої пташки свої замашки. Всяка пташка свої пісні має. Де багато пташок, там нема комашок. Доспівалась пташка до зими, прийшлося під стріхою зимувати. Зав’яз пазурець — і пташці кінець. Маленька пташка, та гострий дзьобик. Ліпше пташині голодом у лісі, як при цукрі у багатій стрісі. Не ходи у воду за птицею, а у ліс за рибою. Нікому сама птаха в руки не вскочить. Рано б пташка запіла, якби киця не з’їла. Яка пташка, така й пісня. Як багато птиць, не буде гусениць. Опустив крила, як обскубана гуска. Від ворон відстала, до пав не пристала. Вліз між ворони, кракай, як і вони. Ворона вороні ока не виклює. Ворона хоч мала, а рот великий. Ворона прямо літає, та ніколи дома не ночує. Ворона — сові не оборона. Куди б ворона не літала, завжди на гній сяде. Не поможе вороні купіль, а крукові мило. Вороні соколом не бути. Голу кістку і ворона не хоче дзьобати. Із ворон почали, а на сороки перевели. Йому й ворона за солов’я стане. Не вилітала ворона замолоду у вирій, то й не полетить на старість. Не каркала ворона, догори летючи, а наділ і поготів не буде. Куди ворона, туди й хвіст. Куди вороні не літати, то треба крилами махати. На кого ворони, на того й сороки. Нащо вороні великі розговори, коли вона знає своє «кра». Знати ворону по польоту. Яка ворона в воду, така й з води. Кому ворон над головою кряче, той має щастя собаче. Старий ворон густо не кряче. Не дурний крук пустити з рук. жүктеу/скачать 2.87 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|