Книга буде цікава професіоналам-кінознавцям, кіноредакторам телекомпаній, студентам кінофакультетів і всім, хто цікавиться кінематографом

«Художній фільм».

ІНТЕРАКТИВНЕ КІНО

[англ. Interactive Cinema] - мож­ливість глядача ставати актив­ним учасником кінопростору і співавтором фільму. Перші спроби у цьому напряму здій­снювались наприкінці 80-х ро­ків. Сьогодні інтерактивне кіно стає можливим завдяки широ­кому розвитку багатозальних кінотеатрів (мультиплексів), а також розвитку цифрово­го кінематографу. Технологія цього нового кіножанру зараз перебуває на стадії розробки. її сутність така: глядачі при­ходять на кіносеанс до най­більшого кінозалу, оснащений спеціальним обладнанням для голосування (навпроти кожно­го крісла). Наприкінці першої частини, у найнапруженіший момент фільму, глядачеві нада­ється можливість зробити свій вибір. Йому пропонують певну кількість можливих варіантів розвитку подій, з яких він оби-

рає той, що йому сподобався. Екран відображає результати голосування. Більшості людей, які проголосували за певний сюжет, пропонують залишати­ся на своїх місцях, решта гляда­чів розходиться по інших залах мультиплексів. У цю хвилину настає невеликий антракт, піс­ля якого глядачі, розподілив­шись по залах, продовжують кіноперегляд обраного ними продовження фільму.

Принцип інтерактивного кіно все частіше використову­ється у порноіндустрії США та Франції. Інтерактивні DVD надають можливість глядачеві ставати учасником «процесу» і керувати тим, що відбувається на екрані за допомогою пульту ДУ та меню фільму. Але най-ширше застосування принцип інтеративного кіно поки що діс­тав лише у комп'ютерних іграх.

ІНЖЕНЮ [фр. Ingenue - на­ївна] - амплуа актриси, яка грає ролі наївних, простодуш­них дівчат. Див. «Амплуа».

КАМЕО [англ. Cameo - міні­атюрний, епізодичний] - епізо­дична роль будь-якого відомого актора або іншої знаменитості. Термін був уперше викорис­таний продюсером М. Тоддом щодо фільму «Навколо світу за 80 днів» (Around the World in Eighty Days, 1956), в якому на­лічується 44 камео. Зазвичай мета цього прийому - збіль­шити комерційний потенціал фільму. У детективі «Список Адріана Мессенджера» (The List of Adrian Messenger, 1963) Б. Ланкастер, P. Мітчум, Ф. Сі-натра і Т Кертіс з'являлись у гримі, що робив їх невпізнан­ними; завданням глядачів було вгадати,хто є хто.

За крихітну роль у фільмі «Супермен» (Superman, 1978) М. Брандо отримав гонорар у 2 млн 250 тис. доларів і 11% від прибутку продюсерів. Але часто камео бувають жартів­ливими і разраховані лише на комічний ефект, іноді зрозу­мілий лише посвяченим. Такі камео, зазвичай, не вказуються в титрах. А. Хічкок з'являвся майже у кожному своєму філь­мі, починаючи з «Мешканця» (The Lodger, 1926), вигадую­чи для цього різноманітні ку­медні ситуації: так, у картині

«Рятівна шлюпка» (Lifeboat, 1944) по воді пропливає газе­та з його фотографією. Іноді знаменитості, які з'являлися у камео, грають самих себе, як, наприклад, Михайло Горбачов у фільмі Віма Вендерса «Так далеко, так близько» (In weiter Feme so nah, 1993).

КАРТУНИ [англ. Cartoon -карикатура] - згодом це понят­тя перейшло на мальований фільм, оскільки першими його авторами були журнальні ка­рикатуристи і автори коміксів (див. «Анімаційне кіно»).

КІНО [англ. Cinema] - ши-рокорозповсюджена скорочена назва кіномистецтва, кінемато­графії або кінотеатру.

КІНО КАТЕГОРІЇ «А» [англ. A-movie] - як «кіно класу А» часто розуміють щось велике, значне, хітове. Насправді си­туація в американському кіно за останні 40 років після краху попередньої системи Голліву­ду, сформованої ще в «золоту добу» (тобто у 30-40-ві роки), настільки змінилася, що й по­передньо існуючі терміни різко змінили своє значення. Раніше до кіно категорії «А» належала лише продукція найбільших


18

19

до того, що ціла низка картин не виходила на екрани кіноте­атрів, а відразу пропонувалася на відеокасетах.

Звичайно, було б заманливо оцінювати за допомогою літер А і Б художній рівень філь­мів. Але практика засвідчує, що й нагорі прокатних рейтин­гів, і внизу цих таблиць дуже часто трапляються неодноз­начні твори, які не варто роз­глядати з точки зору розмірів бюджету чи популярності сту­дії, що створює та надсилає їх у прокат.

КІНО КАТЕГОРІЇ «Б» [англ. B-movie] - зазвичай вважаєть­ся чимось не вартим уваги, не-касовим. Фільми категорії «Б» виникли як цілий напрям, ма­буть, лише на початку 40-х ро­ків, хоча окремі подібні срічки знімались і раніше. Між іншим, біля початків цих фільмів, як і при заснуванні кінокомпаній-гігантів Голлівуду (наприклад, МГМ та «Ворнер Бразерс»), сто­яли вихідці з Росії. Продюсер Вел Л ьютон (справжнє його ім'я Володимир Іванович Левентон, родом із Ялти, племінник відо­мої актриси Алли Назимової), пропрацював на початку 30-х років як асистент монтажера у фільмі Д. Селзніка, увійшов

в історію як зачинатель з 1942 малобюджетного кінемато­графа у спеціальному відділі кіностудії РКО, згодом пере­кваліфікувався на белетриста, видавши 10 романів, у тому числі один порнографічний. Льютон був продюсером таких фільмів жахів, що стали малою класикою, як «Котяче плем'я», «Я гуляла з зомбі», «Прокляття котячого племені», «Викрадач тіл», «Острів мертвих».

У 50-ті роки малобюджет-не фантастичне кіно пережи­вало перід розквіту. «Щось», «Муха», «Вторгнення викрада­чів тіл», «Крапля», «Амазонки на Місяці», «Напад 50-фунто-вої жінки» і низка інших сучас­них картин мають прямі анало­гії в кінематографі класу «Б» сорокарічної давнини, а деякі з визнаних касових фільмів 70-90-х років містять більш при­ховані цитати з того ж джерела. У 50-60-ті роки некоронованим королем кіно категорії «Б» був режисер і продюсер Р. Кормен, який зняв 45 повнометражних стрічок за 16 років своєї ак­тивної діяльності. Причому ці картини були вже різними за жанром - не лише містични­ми екранізаціями розповідей Едгара По, але й фантастич­ними фільмами («День, коли

світ скінчився», «Атака крабів-монстрів», «Війна сателітів»), гангстерськими («Кулеметник Келлі», «Різанина у день свя­того Валентина», «Кривава мати»), молодіжно-рокерів-ськими («Лялечка-підліток», «Карнавальний рок», «Дівчи­на з коледжу», «Дикі янголи», «Подорож»).

У 1994 році один з учнів Кор-мена М. Хеллман, не маючи са­мостійної роботи, був усе-таки причетним великою мірою як продюсер до створення «фено­мену К. Тарантіно», який начеб­то без зусиль перейшов від ма­лобюджетного і некасового кіно («Шалені пси») до середньобю-джетного і суперхітового («Кри­мінальне чтиво»). Його сорат­ник Р. Родрігес, який умудрився зняти «Мар'ячі» всього за 7 тис. доларів і зібрати у прокаті 2 млн доларів, також дістав можли­вість оперувати в подальшому у фільмах «Десперадо» та «Від заходу до світанку» бюджетом у межах 8-10 млн доларів.

Стрімкий розвиток кіно, прибутки від якого вже на по­чатку 80-х років перевищува­ли прибуток від кінопрокату, сприяв тому, що багато стрічок, які знімалися в Америці, по­чали випускати відразу на ка­сетах, минаючи стадію показу


20

21

в кінотеатрах. Ще існує велика партія картин, розрахованих на країни третього світу. Див. «Треш», «Кітч».

КІНО КАТЕГОРІЇ «З» [англ. Z-movie] - малобюджетні філь­ми, зроблені нашвидкуруч, за­звичай, дуже низького рівня. Фільми категорії «З» орієнто­вані на молодіжну аудиторію.

КІНОЗІРКА [англ. Star] -поняття, що виникло в амери­канському кіно у 1910-ті роки та розповсюдилось у європей­ському кінематографі. Зазви­чай поняття «зірка» пов'язують з іменем Д. Ласкі, засновника компанії «Феймос плейєрз», але фактично воно є дітищем бага­тьох «незалежних», які шука­ли шлях для просування своїх фільмів на екрани та отримання надійного прибутку. їх наштов­хнув на цю думку успіх окремих акторів у публіки. Вже давно на адресу деяких фірм почали надходити численні листи пал­ких шанувальників. Не знаючи прізвищ акторів (вони на той час не зазначалися в титрах), шанувальники надсилали свою кореспонденцію безпосередньо героям кінокартин, наприклад, «суворому шерифу» з фільму «Віддалене ранчо» та ін.

Чим більше зростав потік листів, тим нагальнішою ста­вала необхідність задовольни­ти законну цікавість глядачів. Для цього у вступних титрах почали зазначати імена вико­навців головних ролей, а в пре­сі подавати відомості з їх біо­графій та способу життя (най­частіше вигадані). Реклама «стар» зробила свою справу. Глядачі тепер знали, до кого треба адресуватися, і вислов­лювали своє захоплення новим кумирам. Треба зазначити, що «незалежні» не скупилися на оплату успішних акторів і ак­трис, їхні гонорари зростали з феєричною швидкістю.

Показовими щодо цього є «рекорди», досягнуті Мері Пікфорд. У 1908 році вона, як і інші актори отримувала п'ять доларів на день. У 1913 році, коли на екрани вийшла карти­на «Це маленьке чортеня», ак­триса вже отримувала 100 до­ларів надень. Після успіху цього фільму її ставка зросла до 1000 доларів, а згодом дорів­нювала 10000 доларів на день. У пресі повідомлялося, що ма­ленька Мері отримує найбіль­шу платню у світі.

У конкретно історичному значенні «кінозірка» - викона­вець, який максимально відпо-

відає (перш за все зовнішними даними) персонажу тієї чи ін­шої сюжетно-жанрової моделі фільму. В певному сенсі «кіно­зірка» - це типаж. На розвиток феномену «кінозірки» також вплинула та обставина, що по­пулярні актори 1919-1920-х ро­ків (М. Пікфорд, Д. Фербенкс, Л. Гіш) знімалися здебільшого в однотипних ролях, а провід­ні коміки (М. Ліндер, Г. Ллойд, Б. Кітон) уявлялися носіями постійного образу-маски. Ро­бота «кінозірок» була можли­ва завдяки діючій у практиці американського кіно суворій «спеціалізації» - наявності певних портретно-фізичних рубрик, наприклад: «дівчини» («любоньки»), «світські дами», «вамп» («фатальні жінки»).

Звід рубрик та виконавців, що дістав назву «система зірок» (star-system), мав подвійний ас­пект. У соціологічному та еко­номічному сенсі на ній базу­валася стратегія зовоювання масового глядача з метою до­сягнення відповідних ідеоло­гічних настанов та отримання високих прибутків. Екранний образ «кінозірки» малював іде­ального героя. Таким чином здійснювалась настанова Гол­лівуду на міф про «інше життя». З цим пов'язаний особливий

культ «кінозірок» у 20-ті роки, які з'являлися в ролях «при­бульців»: Р. Валентино, Р. Но-варро, Г. Гарбо. У 30-ті роки з утверждениям реалістичних тенденцій в американському кінематографі домінував ін­ший тип «кінозірки» («хлопець з нашої вулиці», «своя дівчи­на»). У таких ролях виявля­ли себе Г. Купер, Дж. Стюарт, Б. Кросбі, К. Хепберн, К. Гейбл, К. Грант та ін. Напередодні Другої світової війни у Європі, у 40-50-ті роки у США на пер­шому плані утвердився новий герой - «загублена людина» (актори Ж. Габен, X. Богарт, М. Кліфт та ін.). Створюваний «кінозірками» образ форму­вався у свідомості публіки як із виконання, так і з легенди (або міфу) «кінозірки». У процесі еволюції кіно в бік поглиблен­ня людського образу соціальне значення кінозірки та її творчі можливості все більше виявля­ють свою внутрішню конфлік­тність. Багато «кінозірок» ста­ли відомими акторами. У 60-70-ті роки Б. Бардо, Дж. Дін, М. Брандо були оточені покло­нінням, схожим на культ дав­ніх «кінозірок».

У 60-ті роки, у зв'язку із по­явою французької «нової хви­лі» та авторського кінемато-

КІНОФІЛЬМ -див. «Фільм».

КІНОХРОНІКА [Кіно + грец. Chronos - час; англ. New-sreel] - документальні зйомки безпосередньо з місця подій. Під це підпадають і репортер­ські зйомки з «гарячих точок», і зйомки на офіційних заходах та зі спортивних змагань. Рані­ше кінохроніку демонстрували на кіносеансах перед художні­ми фільмами.

КІТЧ, КІЧ [нім. Kitsch - дешевина, несмак] - термін, який спочатку визначав пога­но зроблений предмет на про­даж, а пізніше став терміном естетики. Кіч - принцип фор­мування естетичного об'єкту в галузі «масової культури», потурає масовим уявленням про красу, в тому числі й у кіно. Слово «кіч», яке розповсюди­лося спочатку в культурному вжитку Німеччини у XIX сто­літті, стало згодом інтернаці­ональним терміном, що озна­чає цілеспрямовану обробку естетичного матеріалу згідно з потребами масового смаку і масової моди. «Кіч» - це утри­рувана імітація форм, пов'яза­них у масовій свідомості з пре­стижними цінностями культу­ри, і, перш за все, фабрикація

примітивної, чуттєво-приємної зовнішньої красивості, що по­ходить із прикладів, узаконе­них у сфері високого мистецтва на рівні естетичного спожи­вання привілейованих станів суспільства. «Кіч» як принцип може втілюватися і в грубих, педалізованих формах (вели­косвітські та екзотичні кіноме-лодрами), і у формах помірних, пом'якшених.

КОМІКСИ У КІНО [від англ. Comics, скор, від Comic Strip - гу­мористичні розповіді у малюн­ках] - літературні комікси про Фантомаса, Арсена Люпена, що з'явилися у Франції, як і амери­канські твори про Діка Трейсі, першими здобули екранне вті­лення. У подальшому з'явились кіносеріали 20-30-х років про Тонку людину та Чарлі Чені, більш пізні твори про Леммі Кошна, Міккі Спілейна та ін. Кінокомікси сформувалися ще в 30-ті роки, коли, власне, й ви­ник у дешевих журналах і газе­тах того часу феномен коміксів. Такі малюнки, які супроводжу­валися текстом, як, наприклад, «Супермен», «Бетмен» («Лю-дина-кажан»), «Спайдермен» («Людина-павук»), «Даркмен» («Людина пітьми»), звертались До фантазійно-надприродно-

го - і тому вони ближче до фан­тастики.

КОРОТКОМЕТРАЖНИЙ ФІЛЬМ [англ. Short Film]-фільм, що складається з однієї-двох частин, зазвичай триває не більше півгодини.

КРИСЛАТА КЛЮКВА - цей вислів спочатку позначав нісе­нітні та безглузді заяви інозем­ців про Росію та її природу, лю­дей та їхні звичаї. У Тлумачному словникуросійськоїмовипідред. Д. М. Ушакова повідомляється, що вислів «крислата клюква» пі­шов «від опису Росії, в якому по­верховий автор - француз пише, що сидів під тінню величної клюкви». У кінематографі хибні фільми про Росію або фільми, в яких присутній «стандартний перелік національних особли­востей Росії»: балалайка, мо-трійка, самовар, личаки, ведме­ді. До речі, недавній англійський фільм «Онєгін» дає чудовий привід, щоб згадати цей влуч­ний фразеологічний зворот!

КУЛЬТОВИЙ ФІЛЬМ

[англ. Cult Film] - фільм, що має мінімальну популярність у широкої публіки, але викли­кає величезний інтерес у пев­ної групи аудиторії.

«МОВНЕ КІНО» - так нази­вали перші звукові кінофільми, оскільки їхні персонажі роз­мовляли, а не жестикулювали, як це було притаманно філь­мам ери німого кіно.

МУВІБРАТИ [русифіко­ване Moviebrat - кінобрат-ва, кінопаростки, кінопорід-дя] - еру блокбастерів відкрив тріумфальний успіх фільму С Спілберга «Щелепи» (1975), тобто, з появою на авансцені нового покоління режисерів «мувібратів» - випускників каліфорнійських кіноінститу-тів, які черпали джерело на­тхнення з кіно та белетристи­ки й вирішили підірвати осно­ви «старого Голлівуду» новим режисерським баченням і сти­лістикою.

Трьома китами нової хвилі, яка незабаром затопила Голлі­вуд, і відповідно засновниками нової кіноміфології стали Коп­пола, Лукас, Спілберг та їхні гучні фільми, які утвердилися як еталони жанрів - кримі­нального (трилогія «Хрещений батько»), фантастичного (три­логія «Зоряні війни»), пригод­ницького (трилогія «Індіана Джоне»).

Мувібрати повернули кіно, яке все більше тяжіло до літе­ратури і театральності, захо­плюючий подих атракційності, вдавшись до знищення жан­рових і вікових меж. Та все ж таки, незважаючи на новатор­ські прийоми режисури, все нове - добре забуте старе.

МУЛЬТИПЛІКАЦІЙНЕ КІНО - див. «Анімаційне кіно».

Протягом першого двадця­тиріччя історії кіно сформу­валися основні жанри німого кіно: мелодрама, пригодниць­кий фільм, «комедійний» та ін.

Розробка виразних засобів німого кіно привела до розу­міння необхідності синхронно­го звуку. Потреба в природніх шумах особливо гостро відчут­на у пригодницьких і воєнних стрічках, робили недостатньою музичну імпровізацію. Обме­женість міміки для вираження складних почуттів і взаємовід­носин між персонажами викли­кали посилення ролі тексту. Зірками німого кіно у 10-20-ті роки були актори Голлівуду М. Пікфорд і Д. Фербенкс. Але, мабуть, найясравішою зіркою німого кіно став великий Ч. Ча­плій. У Росії німий кінемато­граф відкрив акторів І. Можу-хіна, В. Холодну, видатного кінорежисера Я. Протазанова. Німе кіно, досягнувши апогею свого розвитку, стало прові­сником звукового кіно і його перемоги в середині 30-х років XX століття. Див. «Великий ні­мий».

ПАНОРАМНЕ КІНО - вид кінематографу, в якому фільм зазвичай знімають одночасно на три кіноплівки, при цьому на кожній виходить третина зображення об'єкту; проекці-ювання здійснюється трьома кінопроекторами на відповід­ні частини сильно вигнутого екрана великих розмірів (де­кілька сот кв. м).

ПОЛІЕКРАН - вид екран­ного видовища, яке демонстру­ється одночасно на декількох (трьох і більше) екранах, роз­ташованих поблизу один від одного або ж являє собою один великий екран, при цьому зо­браження проектується на різ­ні ділянки цього екрана з різ­них кінопректорів. Програма для такого показу складається з низки фільмів на одну тему, пов'язаних єдиною композиці­єю і фонограмою.

ПОВНОМЕТРАЖНИЙ

фільмом була «Історія банди Келлі» (Австралія, 1906).

ПОСТАНОВОЧНИЙ ФІЛЬМ [англ. Oroduction Film] - фільм, розрахований на привернення уваги глядача масштабами, постановками, ефектними масовими сцена­ми, пишністю костюмів і деко­рацій, участю кінозірок, тобто комплексом зовнішніх атрибу­тів, що створюють комерцій­ний успіх. Постановочні філь­ми найчастіш знімаються на іс­торичні та міфологічні сюжети, іноді це розкішні танцюваль­но-музичні ревю. Постановоч­ні фільми найбільш розповсю­джені у США та Італії.

ПРІКВЕЛ [англ. Prequel] -фільм, який, на противагу сік--велу, розповідає передісторію подій іншого фільму. Зазвичай, пріквел йде за популярним і комерційно вдалим фільмом, коли не має можливості зня­ти продовження - наприклад, коли у першому фільмі герої ги­нуть. Так, пріквелом до фільму «Буч Кессіді та Санденс Кід» (Butch Cassidy and the Sundance Kid, 1969) став фільм «Буч і Санденс: юні роки» (Butch and SundanceThe Early Days, 1979). Фільм Фр. Ф. Копполи «Хрещений батько, частина II» (The Godfather Part II, 1974) був одночасно сіквелом і прік-

29

У деяких «блокбастерах», таких як «Термінатор-2» (1991) і «Суддя Дред» (1995), наголос усе ще робиться на спецефекти. Але в інших картинах кошти здебільшого витрачаються на розкішні костюми та декора­ції, як, наприклад, в істори-ко-авантюрних стрічках «Ро­бін Гуд - король розбійників» (1991) і «Хоробре серце» (1995). Останнім часом у моду ввій­шли й такі екранізації, як «Вік невинності» (1993) та «Інтерв'ю з вампіром» (1994).

У пошуках формули касово­го успіху Голлівуд надає пере­вагу діям напевно, створюючи продовженняпопулярнихфіль-мів,таких,як«Бетмен»і «Смер-

тельна зброя». Крім того, біль­ше ніж будь-коли, увага приді­ляється блискучому минулому Голлівуду. Перезнімаються такі старі хіти як «Мис страху» і «Диво на 34-й вулиці». Бага­то інших картин, як-от, «Троє чоловіків із немовлям» (1987) і «Соммерсбі» (1993), є рімей-ками широко відомих інозем­них стрічок. Серед зростаючої кількості фільмів, навіяних те­левізійними серіалами, можна виокремити картини «Утікач» (1993) і «Сімейка Флінстоунів» (1994).

Зрештою, великі витрати на створення картини зовсім не гарантують її успіх у глядачів. Щорічно увагу публіки при­вертає низка не настільки ши­роко разрекламованих стрічок. Серед таких гучних «темних конячок» 1990-х років привер­тають увагу картини «Привид», «Наче сестри» і «Швидкість».

РІМЕИК, РЕМЕЙК [англ. Remake - переробка] - фільм, який повторює сюжет раніше знятого фільму. Рімейки ха­рактерні перш за все для Гол­лівуду, їх мета - використання сюжету, який комерційно вже себе зарекомендував, у поєд­нанні з новими технічними засобами. Із запровадженням звуку в кіно з'явилося чима­ло звукових рімейків німих фільмів. Низка сюжетів, зазви­чай, екранізацій популярних творів, переносились на екра­ни багато разів («Попелюш­ка» - 100 разів із 1898 року, «Гамлет» - 74 рази, «Доктор Джекілл і містер Хайд» - 52, «Робінзон Крузо» - 44, «Соба­ка Баскервілей» - 14 разів).

У більшості випадків рімейк поступається оригіналу, але іноді й перевершує його. Так, фільм Дж. Х'юстона «Мальтій­ський сокіл» (The Maltese Fa­lcon, 1941) був третьою й най­кращою екранізацією роману Д. Хеммета. Хоча режисери нових версій зазвичай по-сво­єму переробляють оригінал,

іноді знімаються рімейки, які з точністю повторюють кожну сцену оригіналу («Полонений Зенди», The Prisoner of Zenda, 1937 і 1952). Іноді дія відбува­ється в іншому культурному середовищі. Вестерн «Чудова сімка» (The Magnificent Sev­en, 1960) був рімейком стрічки А. Куросави «Сім самураїв» (1954). Куросава у відповідь зробив пародію на стилістику вестерну у фільмі «Охоронець» (1961), який, у свою чергу, склав основу фільму «Пригор­ща доларів» (A Fistful of Dollars, 1964), що поклав початок жан­ру «спагеті-вестернів».

Останнім часом, у зв'язку з браком нових ідей, у Голлівуді все частіше знімають посередні рімейки старих американських або іноземних (найчастіше французьких) картин. Навіть сюжети, які видаються за ори­гінальні, іноді виявляються за­позиченими. Наприклад, осно­вою фільму К. Тарантіно «Ша­лені пси» (Reservoir Dogs, 1991) був епізод стрічки Р. Лама «Міс­то у полум'ї» (Гонконг, 1986).