Та зовнішня політика (1945-70-ті роки)
Участь УРСР в Установчій конференції ООН у Сан-Франциско. Вихід УРСР на міжнародну арену
жүктеу/скачать 2.94 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Укладання мирних договорів з колишніми союзниками Німеччини
- УРСР і розвязання дунайської проблеми
Участь УРСР в Установчій конференції ООН у Сан-Франциско. Вихід УРСР на міжнародну арену Ялтинська домовленість про включення УРСР БРСР до числа членів—фундаторів ООН по-різному тлумачилася сторонами. Нагадаємо, цвд до Сан-Франциско запрошувалися тільки ті країни, підписали Декларацію Об'єднаних Націй 1942 p., або тЩ які потім приєдналися до неї. Ні серед перших, ні середі других радянських республік не було. СРСР вважав, що"| оскільки УРСР та БРСР перебували в стані війни з Німеччиною, то вони автоматично запрошуються до Сан*| Франциско. СІЛА й Великобританія виходили з того, | рішення про запрошення УРСР та БРСР до Сан-Фран-І циско має бути ухвалене шляхом голосування на самій! конференції. Розбіжності сторін щодо цієї проблеми| викликали чергове загострення ситуації. 24 квітня 1945 p.,І ще до початку конференції, В. Молотов в ультимативнійі формі ще раз виклав радянську вимогу про автоматичне! визнання УРСР та БРСР членами ООН. Конференція розпочала свою роботу 25 квітня 1945 рЛ Серед запрошених до конференції УРСР та БРСР не бу-1 ло. 27 квітня 1945 р. засідання глав делегацій (Керівного^ комітету) одноголосно ухвалило постанову про те, включити дві радянські республіки до числа первісних члені міжнародної організації. Рішення про запрошення УРСІ та БРСР до участі в конференції, поставлене на голосу- 512
Тема 9 Українська РСР на міжнародній арені (1944 — 1979 рр.) вання ЗО квітня 1945 p., одностайно підтримали делегати конференції. 1 травня 1945 р. Генеральний секретар конференції А. Хісс надіслав до Києва телеграму на ім'я народного комісара закордонних справ УРСР Д. Мануїль-ського із запрошенням УРСР до участі в роботі конференції в Сан-Франциско. 6 травня 1945 р. делегація УРСР прибула до Сан-Франциско. Наділення УРСР та БРСР зовнішньополітичними повноваженнями та визнання їх членами—засновниками ООН викликало широкий міжнародний резонанс і неоднозначні оцінки. Переважна більшість західних аналітиків та політиків погоджувалися в тому, що ні конституційні зміни 1944 p., ні рішення конференції в Сан-Франциско не внесли принципових змін у державно-політичний статус УРСР та БРСР, які не стали загальновизнаними суб'єктами міжнародного права й не мали змоги проводити власну, незалежну від Москви зовнішню політику. Існували й інші точки зору, відповідно до яких УРСР здобула частковий міжнародно-правовий статус. В Декларації ОУН з приводу рішення конференції в Сан-Франциско відносно УРСР зазначалося, що незалежно від імперських розрахунків Москви, пов'язаних із членством УРСР в ООН, фактом є те, що після Сан-Франциско Україна вийшла на міжнародну арену. Очолювана Д. Мануїльським делегація УРСР на конференції в Сан-Франциско налічувала 12 чоловік (заступник Голови уряду УРСР І. Сенін, директор Інституту історії АН УРСР акад. М. Петровський, ректор Київського університету ім. Т. Г. Шевченка проф. В. Бондарчук, П. Удовиченко та ін.). Делегація УРСР включилася в роботу конференції на її вирішальному етапі, коли почалося обговорення й вироблення Статуту майбутньої організації. Голова української делегації очолював на цій конференції комітет, на який покладалося формулювання преамбули, цілей та принципів Статуту ООН. З ініціативи УРСР до Статуту було включено низку важливих положень, зокрема положення про сприяння міжнародному співробітництву в розв'язанні економічних і соціальних проблем, про загальну повагу й забезпечення прав і основних свобод людини незалежно від расової належності, статі, мови й релігії. Д. Мануїльський входив також 17 9-302 513
РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ , З цього часу й до дня проголошення незалежне України 24 серпня 1991 р. ООН була, як уже зазначалося^ майже єдиною трибуною, через яку світ отримував іні формацію про наш народ, його історію й культуру. 'Щ перші повоєнні роки представники УРСР неодног обиралися до керівних органів ООН, а сама УРСР організацій системи ООН. У вересні 1945 р. в Лондої нарком закордонних справ УРСР був обраний вще-гол вою Підготовчої комісії ООН. 10 січня 1946 р. УРСІ разом з іншими 17 країнами стала членом Економічної Ц Соціальної Ради (ЕКОСОР). Формування нової стру тури міжнародних організацій спричинило появу числе» них спеціальних органів і установ системи ООН. УРСЇ приєднувалася до них або ж ставала однією з їх засної' ниць. У 1946 р. вона була обрана членом кількох спеї зованих органів ЕКОСОР: Статистичної комісії, Комісії j прав людини, Комітету в справах біженців і переміщеі осіб тощо. В 1947 р. УРСР стала членом Економічні комісії для Європи. Під час роботи першої сесії Гене ральної Асамблеї ООН у грудні 1946 р. делегата *т'* було призначено членом Ревізійної комісії ООН. стала однією з країн—засновниць Всесвітньої організ охорони здоров'я (ВООЗ), створеної 7 квітня 1948 р. Пр| зростання міжнародного авторитету УРСР у ці роки сі" чило обрання її членом Ради Безпеки ООН на дворіч термін (1948—1949). 514
Тема 9 Українська РСР на міжнародній арені (1944 — 1979 pp.) Як уже зазначалося, незважаючи на жорсткий контроль Москви, українські дипломати, які працювали в ООН, інших міжнародних організаціях, намагалися займати власну позицію з тих чи інших питань. Загальновідомим є, наприклад, факт, коли делегат УРСР підтримав, на відміну від представника СРСР, думку делегації Південно-Африканської Республіки про те, що держава, винна в агресивних діях, має після врегулювання конфлікту відшкодувати заподіяні нею збитки. За період свого членства в Раді Безпеки голосування УРСР тричі не збігалося з голосуванням делегації СРСР. Так, 4 листопада 1948 р. представник СРСР утримався під час голосування резолюції з палестинського питання, а делегація УРСР голосувала проти резолюції. 5 жовтня 1949 р. представник УРСР голосував проти додаткового відшкодування витрат військових спостерігачів ООН в Індонезії, представник СРСР — утримався. Такі красномовні факти свідчили про намагання хоч якоюсь мірою стверджувати «окремішність» української дипломатії, яка робила свої перші кроки. Разом з тим, певна річ, не слід і переоцінювати значення подібних фактів, бо за умов, що в них працювали українські дипломати в ООН, інших міжнародних організаціях, вони не робили погоди: «погода» визначалась Москвою. Міжнародна діяльність УРСР у перші повоєнні роки не обмежувалась участю в роботі ООН та інших міжнародних організацій. Про інтерес міжнародної спільноти до УРСР, про певне зростання її міжнародного авторитету свідчило й розширення її міжнародних контактів — економічних, політичних, культурних. Наприклад, 1 квітня 1945 р. з візитом до Києва прибув президент Чехосло-ваччини Е. Бенеш, 17 квітня того ж року — Голова Ради міністрів Югославії Й. Б. Тіто, 10 жовтня 1946 р. — польська урядова делегація на чолі з М. Осубкою-Мо-равським, 10 квітня 1947 р. — відомий діяч Республіканської партії США Г. Стассен, 11 серпня 1947 р. — делегація Великих Народних зборів Болгарії, а 22 лютого 1948 р. — президент Угорщини Т. Золтан. З кінця 40-х років, як уже зазначалося, можливості участі УРСР у міжнародній політиці стають дедалі обмеженішими.
РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ * МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН УРСР і розв'язання повоєнних проблем Європи Виявом міжнародної присутності УРСР у пери повоєнні роки стала участь у розв'язанні пробл&$ повоєнного розвитку Європи. При цьому слід : ти на увазі, що йдеться знов-таки про специфічну родну активність. В усіх принципових моментах вона бул обмеженою, ініціювалася не Києвом, УРСР, a MockboioJ Радянським Союзом. Проте навіть за таких умов УРСГ намагалася нагадувати світові про себе. Тією чи іншої мірою УРСР стала причетна до світової політики, практики двосторонньої, зокрема конференційної, диплом матії. Дипломатичний досвід, набутий тоді, відіграв і щ довжує відігравати позитивну роль у становленні й роз витку зовнішньої політики та дипломатії сучасної Ук^' раїни. Слід підкреслити, що радянська історіографія прак|| тично ігнорувала питання, пов'язані з участю УРСР роботі Паризької та Дунайської конференцій, у вирішеї ні німецького питання, інших міжнародних проблем воєнної доби. Чи не єдиною спробою заповнення прогалини до цього часу залишається монографія Л. Ле-і щенка «Україна на міжнародній арені (1945—1949 рр-)*»1 видана майже ЗО років тому. Укладання мирних договорів з колишніми союзниками Німеччини Після завершення другої світової війни на поряс денний висунулися питання правового оформлень їїміжнародно^-політичних наслідків, мирного вре\ гулювання в Європі. Країни-переможниці досягли домов| леності про розробку та укладення мирних договорів 516
Тема 9 Українська РСР на міжнародній арені (1944 — 1979 pp.) колишніми союзниками Німеччини — Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною, Фінляндією. У відповідності з попередньою спільною домовленістю між СРСР, СІЛА та Великобританією про участь у наступній мирній конференції п'яти британських домініонів СРСР зажадав додаткових п'яти місць для УРСР, БРСР, Литовської, Естонської та Латвійської РСР. Однак поступку було зроблено лише щодо перших двох радянських республік. Порядок підготовки й підписання мирних договорів обговорювався на кількох міжнародних конференціях і нарадах. У розробці проектів мирних договорів брали участь такі держави: з Італією — СРСР, СІЛА, Великобританія, Франція; з Румунією, Болгарією та Угорщиною — СРСР, СІЛА, Великобританія; з Фінляндією — СРСР і Великобританія. Право участі в конференції отримала 21 держава — всі п'ять членів Ради міністрів закордонних справ (РМЗС) та 16 інших держав, у тому числі УРСР. Конференція відкрилась у Парижі в Люксембурзькому палаці 29 липня 1946 р. Делегацію УРСР на Паризькій мирній конференції очолював заступник Голови Ради Міністрів УРСР, міністр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський. До складу делегації входили також О. Война, проф. М. Петров-ський, проф. В. Корецький, проф. М. Птуха, А. Баранов-ський, В. Тарасенко, О. Касименко, В. Коваленко, проф. Ф. Примак, М. Лисенко, М. Лукін. Представники УРСР були обрані на ряд відповідальних посад: Д. Мануїльський — віце-головою з політичних і територіальних питань для Італії, А. Барановський — головою комісії для Румунії, М. Птуха — доповідачем комісії для Угорщини (після того, як представник Чехословаччини відмовився від цієї посади). Участь делегації УРСР у роботі Паризької мирної конференції викликала неоднозначну оцінку українських закордонних організацій. Одна з них — «Український конгресовий комітет в Америці» на чолі з президентом С. Шу-мейком — звернулася до Паризької мирної конференції зі спеціальним меморандумом, у якому заперечувалася законність повноважень делегації, очолюваної Д. Ма-нуїльським. Це звернення, однак, не мало якихось практичних наслідків. Західні держави не ризикнули поста- 517
РОЗДІЛ 111 ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН вити під сумнів статус делегації УРСР і тим самим викликати невдоволення Москви. На початку роботи конференції бурхливі дебати ви- > никли при обговоренні питання про запрошення деяки* держав з дорадчим голосом. Делегація СРСР, зокрема,^ виступила проти запрошення Австрії. Палку дискусію спричинила пропозиція Югославії запросити до Парижа деле* гацію Албанії. СРСР підтримав югославську пропозицію. На підтримку Албанії за дорученням Москви виступиві глава делегації УРСР Д. Мануїльський. У результаті на; конференцію були запрошені й Албанія, й Австрія. Делегація УРСР брала активну участь в обговоренні; найголовніших питань — територіальних, політичних,': економічних. Вона була членом усіх створених на конфе-' ренції комісій з політичних та територіальних питань» щодо кожної країни — колишньої союзниці Німеччини, а також економічної комісії для Італії та економічної; комісії для Балкан і Фінляндії. Слід, однак, підкреслити ще раз, що позиція УРСР, лінія поведінки її делегації на Паризькій конференції визначалася Москвою. Крім того, за УРСР, як, до речі, і за БРСР не було визнано права на окремі воєнні репарації та реституції. Вказівкам із Моск-: ви відповідала позиція делегації УРСР з територіальних питань. Виступаючи 14 серпня 1946 р. на пленарному^ засіданні Паризької конференції з питань греко-болгар-ського кордону, Д. Мануїльський підтримав Болгарію, яка входила до групи країн прорадянської орієнтації. Конференція, однак, не прийняла ніякої рекомендації з цього питання, залишивши його відкритим: 12 делегацій;! не погодилися з ухваленим раніше рішенням комісії для| Болгарії від 1 жовтня 1946 р. про незмінність греко-бол гарського кордону. Українська делегація взяла активну участь і в обговоренні питання про Юлійську Крайну. Ця прикордо область Югославії з її головним портом Трієст піс першої світової війни ввійшла в склад Італії. В трав: 1945 р. більша її частина була передана Югославії, а по Трієст із прилеглими районами опинився під контроле англо-американських військ. СРСР наполягав на томуї щоб передати всю Юлійську Крайну, включаючи Tpiectf, Югославії. Західні держави пропонували поділити Ю. 518
Тема 9 Українська РСР на міжнародній арені (1944 —1979 рр.) ську Крайну між Італією та Югославією. Трієст і прилеглі райони передбачалося перетворити на Вільну територію Трієст. Такою була попередня домовленість держав—членів РМЗС. Д. Мануїльський 3 серпня 1946 р. підтримав позицію Москви. 14 вересня 1946 р. делегація УРСР на засіданні комісії для Італії запропонувала кілька доповнень до Статуту Вільної території Трієст. Серед них: установлення єдиних митних кордонів з Югославією, передача управління залізничною мережею у відання Югославії, встановлення єдиної валютної системи, надання урядові Югославії права ведення зовнішніх зносин Вільної території Трієст тощо. Реалізація цих пропозицій УРСР, як зазначав глава делегації США Д. Бірнс, перетворила б Вільну територію Трієст на протекторат Югославії. Комісія для Італії переважною більшістю голосів відкинула пропозицію делегації радянської України. Остаточний варіант мирного договору з Італією встановив кордони між Югославією, Італією і Вільною територією Трієст відповідно до французької пропозиції, котра виходила з принципу етнічної рівноваги. В 1954 р. відбувся поділ Вільної території Трієст між двома державами: зона «А» (200 кв. км, населення — 290 тис.) відійшла до Італії, зона «Б» (520 кв. км, населення — 70 тис.) — до Югославії. Італія взяла на себе зобов'язання зберегти вільний порт у Трієсті. Територіальних питань стосувалася також поправка, внесена делегацією УРСР до проекту мирного договору з Італією. Стаття в остаточній редакції зобов'язувала Італію передати Греції Додеканезькі острови. На прохання угорської сторони УРСР виступила як посередник при розв'язанні спірних питань між Угорщиною, з одного боку, і Чехословаччиною та Румунією — з другого. В комісії для Угорщини представник УРСР О. Война виступав з різних питань 10 разів. З метою обговорення питання про коригування кордону між Чехословаччиною й Угорщиною біля м. Братислава була створена підкомісія під головуванням А. Барановського. Складність проблеми полягала в тому, що чехословацька сторона настоювала на збільшенні свого району в південному напрямку приблизно на 12 миль, пояснюючи цю вимогу необхідністю розширення порту Братислава, 519 РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН Тема 9 Українська РСР на міжнародній арені (1944 —1979 рр.) стиснутого з півночі й заходу гористою місцевістю, а зі сходу — болотистою низовиною. Підкомісія рекомендувала підтримати чехословацьку поправку до проекту мирного договору з Угорщиною як справедливу й обгрунтовану. Делегація УРСР на Паризькій мирній конференції підтримала також чехословацьку пропозицію про переселення угорців з Чехословаччини до Угорщини, а чехів та словаків — з Угорщини до Чехословаччини. При цьому Д. Мануїльський посилався на досвід переселення польської меншини з території УРСР до Польщі й української меншини — з Польщі до України. Цю ідею, однак, не схвалила більшість держав—учасниць Паризької конференції. Чехословаччина погодилася на компромісну пропозицію представника Нової Зеландії вирішити питання шляхом переговорів Угорщини з Чехословаччиною, Після 1948 р. проблема угорської меншини в Чехосло-ваччині та чехословацької в Угорщині була загалом урегульована. На порядку денному Паризької мирної конференції чільне місце посідали економічні проблеми. Особливої гостроти набрали питання, пов'язані з репараційними вимогами країн-переможниць. Природно, що в ці «розбір-ки» великих держав була втягнута й УРСР. Як уже зазначалося, ні УРСР, ні БРСР не отримали права на окремі воєнні репарації та реституції. Щодо економічних питань, як і в інших випадках, українська делегація діяла в руслі московських директив. Українська делегація виступила проти поправки делегації Південно-Африканської Республіки (ПАР) про ведення розрахунків за товари, куплені в громадян Об'єднаних Націй, у рахунок репарацій за підвищеними, «справедливими» цінами. Така позиція делегації УРСР відповідала радянському переконанню в тому, що поправка ПАР — це спроба створення привілейованого становища для іноземних нафтових компаній у Румунії. Виступаючи 12 жовтня 1946 р. на пленарному засіданні конференції, Д. Мануїльський піддав критиці пропозицію СІЛА про зменшення мінімальної суми репарацій з Угорщини для СРСР. Делегація УРСР виступила проти того, щоб фінансово-економічні претензії держав-переможниць до Італії задовольнялися за рахунок італійських активів у цих країнах. Делегація УРСР внесла поправку, суть якої зводилася до того, щоб 520
обмежити можливості держав-переможниць задовольни ти свої матеріальні претензії до Італії. Українську попраї ку не прийняли, і в мирному договорі з Італією вказувг лося, що претензії до Італії задовольнятимуться за paxj нок її активів, які перебували відповідно в межах юрис дикції кожної з держав-переможниць. Гострі дискус точилися навколо проблем іноземного капіталу в Румуні Делегати УРСР в комісії для Балкан і Фінляндії В. Тара сенко, М. Птуха, О. Касименко енергійно підтримал делегата СРСР В. Геращенка, який заявив, що вимог цілковитої компенсації іноземним власникам завданн воєнними діями збитків, висунуті західними країнами, н мають достатніх підстав. Делегація УРСР запропонувал відповідну редакцію ст. 26 проекту мирного договору Румунією. Проти неї проголосувало 10 членів комісі «за» — 3, а Чехословаччина утрималася. Врешті-рені конференція ухвалила рішення про відшкодування 75 ' збитків, завданих під час війни власності іноземних дер жав на території колишніх союзників Німеччини. Делегація УРСР виступила проти втілення в житт принципу «відкритих дверей» та «рівних можливостей* який західні країни мали намір покласти в основу розгля ду на конференції в Парижі проблеми Дунаю. Радянськ сторона вважала, що цей принцип цілком відповідає інте ресам лише окремих країн, насамперед США та їхні союзників. У результаті було прийнято рішення присвя тити дунайській проблемі спеціальну міжнародну конфе ренцію. Водночас сторони домовилися включити в мирг договори з Румунією, Болгарією та Угорщиною спеціаль ні статті про судноплавство на Дунаї на базі принцип «відкритих дверей» та «рівних можливостей». Мирні договори з колишніми союзниками Німеччин були підписані 10 лютого 1947 р. всіма учасниками Па ризької конференції. Президія Верховної Ради СРСР ра тифікувала мирні договори 29 серпня 1947 р. Вищі зако нодавчі органи УРСР і БРСР не були залучені до процес ратифікації: вважалося, що ратифікація Президії Верхов ної Ради СРСР автоматично поширювалася й на г республіки. Мирні договори набрали чинності 15 вереси 1947 р. Рішення Паризької мирної конференції дістали неод нозначну оцінку у світі. Радянська історіографія ствер 52 РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ Т МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН джувала, що конференція засвідчила важливу перемогу миролюбних сил, зміцнення фундаменту демократичного' миру. В більшості країн світу домінували песимістичні оцінки результатів роботи Паризької конференції. Виступ гаючи в палаті громад британського парламенту, В. Чер-і чилль наголосив, що Паризька мирна конференція булаМ поганою дипломатією. Проф. Гарвардського університет^' ■ і спеціальний помічник президента США Джона Ф. Кени * неді Артур Шлезінгер-молодший дав таку оцінку доку-^ ментам, прийнятим Паризькою мирною конференцією:' «Мирне врегулювання після другої світової війни було радше не гобеленом, а безнадійно заплутаним і зав'я-; заним у вузол безладдям пряжі». Подальший розвиток подій показав, що система мирного врегулювання повоєнних проблем не була міцною й надійною. Паризькі мирні договори 1947 р. неодноразово порушувалися,': особливо СРСР та тими колишніми союзниками фашист-, І ської Німеччини, які потрапили до радянського блоку.
Як уже зазначалося, проблема Дунаю часткової розглядалася на Паризькій мирній конференції.? Ініціаторами постановки цього питання бул західні держави, які намагалися розв'язати дунайську про-| блему на основі принципу «відкритих дверей» та «рівні можливостей». Однак оскільки Паризька конферені мала на меті розгляд проблем мирного врегулювання колишніми союзниками Німеччини, її учасники дії згоди в тому, що дунайська проблема має стати предметом окремої міжнародної конференції. На цьому особливо на-! полягав СРСР. Сесія РМЗС 12 грудня 1946 р. прі рішення скликати протягом шести місяців з того момеї як наберуть чинності мирні договори з Румунією, Бол-j гарією та Угорщиною, конференцію для підготовки не 522 Тема 9 Українська РСР на міжнародній арені (1944 — 1979 рр.) конвенції про режим судноплавства на Дунаї. В цій конференції мали взяти участь СРСР, УРСР, Румунія, Болгарія, Чехословаччина, Югославія, Угорщина, представники держав — членів РМЗС — СІЛА, Великобританія, Франція, а також Австрія (з правом дорадчого голосу). Дунайська конференція розпочала роботу ЗО липня 1948 р. в приміщенні Коларчового університету в Белграді. Делегацію УРСР очолював заступник Голови Ради Міністрів УРСР А. Барановський. Щодо позиції та поведінки української делегації, то вона, як і на конференції в Парижі, діяла в руслі московських директив. Завдання конференції полягало в тому, щоб замість конвенції 1921 р. про Дунай розробити нову, оскільки стара конвенція, на думку СРСР, була несправедливою й фактично втратила силу. З останнім, як відомо, не погоджувалися західні держави. РЬні підходи, звісно, не могли не позначитися як на роботі конференції, так і на її рішеннях. Чимало часу забрали дискусії навколо процедурних питань: країни радянського блоку наполягали на тому, щоб ухвалювати всі рішення простою більшістю. Західні держави вважали, що при розв'язанні принципово важливих питань рішення можуть прийматися більшістю у дві третини. Зрештою конференція погодилася з пропозицією делегації УРСР, яка відповідала точці зору Москви та її сателітів. Гостра дискусія розгорнулася під час обговорення проекту нової конвенції, внесеного радянською делегацією. На відміну від конвенції 1921 р. в поняття «Дунай» включалася тільки судноплавна його частина від Ульма до Чорного моря через Сулинське гирло, без приток та обвідних каналів. На засіданні 5 серпня 1948 р. виступив глава делегації УРСР А. Барановський. Він підкреслив, що в управлінні судноплавством на Дунаї мають брати участь тільки придунайські країни. Радянський проект конвенції про режим судноплавства на Дунаї був прийнятий за основу. Постатейне обговорення, однак, проходило дуже складно. Точки зору сторін явно не збігалися. Британський делегат Ч. Пік нагадав учасникам конференції, що коли під терміном «придунайські держави» розуміти прибережні держави, то його важко застосувати Щодо Росії. Представник УРСР С. Демченко рішуче виступив проти того, щоб у судноплавство на Дунаї втру- 523
жүктеу/скачать 2.94 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|