Та зовнішня політика (1945-70-ті роки)

Тема 8 Латиноамериканська система міжнародних відносин

З середини 50-х років країни регіону стали займати дедалі більш ініціативну й самостійну позицію в ООН з таких питань, як становище країн, що розвиваються, бо­ротьба з колоніалізмом і неоколоніалізмом. Так, незважа­ючи на опір Вашингтона, вони обстоювали створення спеціального фонду економічного розвитку країн, що звільнилися від колоніалізму. В 1956 р. 19 із 20 латино­американських держав разом з країнами Азії та Африки й соціалістичними країнами виступили за подолання склад­ної ситуації в питанні про прийом нових членів, яка була штучно створена СІЛА та їхніми західними партнерами для проведення дискримінаційної політики щодо ряду держав Східної Європи та Азії. Латиноамериканські дер­жави осудили в ООН англо-франко-ізраїльську (1956), а також американську агресію на Близькому Сході (1958). На позитивні зрушення, що намітилися в міжнародних відносинах країн регіону з другої половини 50-х років, значний вплив справила широка антидиктаторська та антиімперіалістична боротьба.

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

власність американських монополій і місцевої великої та середньої буржуазії. Всі основні засоби виробництва пе-^ рейшли в руки держави.

Вступ Куби на соціалістичний шлях розвитку об'єк­тивно привів до радикальної зміни зовнішньополітичного курсу країни, до трансформації її ролі в міжнародних та, міжамериканських справах.

Якісні зміни у внутрішньо- й зовнішньополітичному розвиткові Куби не могли не позначитися на взаємо­відносинах країн—учасниць міжамериканської системи.

Головним напрямом політики соціалістичної Куби в Західній півкулі стала протидія впливові США на півден­ноамериканському континенті, їх втручанню (в тому числі й через ОАД) у внутрішні справи латиноамери­канських країн, боротьба за встановлення рівноправних і взаємовигідних відносин між цими країнами і США.

Реакція офіційного Вашингтона на революційні події на Кубі з самого початку була негативною і ворожою. СІЛА ніяк не могли змиритися ні з радикальними змі­нами у внутрішній і зовнішній політиці Куби, ні з її новою роллю в міжамериканських та міжнародних спра­вах.

Звідси прагнення будь-що придушити кубинську ре­волюцію, не допустити її впливу на інші латиноамери­канські республіки. З цією метою широко використову­вались шантаж, підривні дії, економічна блокада, змови з метою вбивства кубинських керівників, політична ізоля­ція, воєнна інтервенція та інші агресивні акції.

Найбільшого розмаху й гостроти підривна діяльність спецслужб США проти Куби набрала в першій половині 60-х років, коли новий кубинський уряд взяв курс на поглиблення перетворень і проведення аграрної рефор­ми, націоналізацію власності іноземних, головним чином американських, компаній. Спочатку основними мето­дами боротьби Вашингтона проти Куби були переважно економічні санкції: скорочення, а згодом і відміна квоти імпорту кубинського цукру в США, зупинення експорту на Кубу американського обладнання, нарешті, встанов­лення з 2 лютого 1962 р. повної економічної блокади Куби. Паралельно йшла підготовка кубинських контррево­люційних найманців для збройного вторгнення.

488

Тема 8 Латиноамериканська система міжнародних відносин

Слід зазначити, що економічна блокада завдала знач­ної шкоди господарському розвитку Куби. Але завдяки величезній допомозі Радянського Союзу та інших соціа­лістичних країн, а також напруженій праці самих ку­бинців країні вдалося максимально мінімізувати негатив­ні наслідки блокади і не допустити зупинки промислових підприємств і транспорту.

Серед інтервенціоністських антикубинських дій особ­ливо слід відмітити висадку кубинських найманців, орга­нізованих і навчених ЦРУ, на Плайя-Хірон 17 квітня

Важливим підсумком урегулювання «карибської кризи» було те, що завдяки рішучій підтримці Куби з боку СРСР Вашингтон мусив прийняти важливе зобов'язання — відмовитися від здійснення в майбутньо­му воєнних інтервенцій проти Куби (в обмін на виведен­ня радянських ракет з цієї країни).

Водночас у період «карибської кризи» Вашингтонові вда­лося залякати правлячі кола більшості латиноамерикан­ських країн загрозою ззовні й, користуючись панівним становищем в Організації американських держав, добити­ся прийняття антикубинських колективних резолюцій.

У політиці нейтралізації впливу кубинської революції й отримання революційних виступів у Латинській Аме­риці значне місце, поряд із силовими методами, посідали різного роду програми соціально-економічних реформ. Найвідомішою серед них стала проголошена президентом США Д. Кеннеді 13 березня 1961 р. програма допомоги латиноамериканським країнам, що мала назву «Союз

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Але вже на початку 70-х років; наперекір усім зуси^ лям СІЛА, визначився новий підхід більшості країн Ла-< ганської Америки до відносин із соціалістичною Кубою. ^ До середини 70-х років 11 держав Латинської Америки Карибського басейну встановили дипломатичні та кон­сульські зв'язки з Кубою, не чекаючи відповідного рі-, шення ОАД.

У 70-ті роки під впливом міжнародних і регіональних | факторів позначилася певна еволюція і в кубинсько-аме-,] риканських відносинах. Розуміючи безперспективність^ ворожої політики Вашингтона щодо Куби, представники | певних політичних і суспільних кіл СІЛА почали висту­пати за відмову від економічної блокади острова, закли- \ кати Білий дім нормалізувати американсько-кубинські; зв'язки.

В 1977—1978 pp. в результаті двосторонніх зусиль були зроблені певні кроки в напрямі зменшення напруженості в американсько-кубинських відносинах: підписано угоду¹ з питань рибальства та морських кордонів; СІЛА відкрили «відділ інтересів» при швейцарському посольст­ві в Гавані, яке представляло інтереси СЛІА на Кубі, а Куба — «відділ інтересів» при посольстві Чехословаччини у Вашингтоні та ін.

Однак на кінець 70-х років позиція СІЛА з кубин­ського питання стала помітно жорсткішою, і процес нор­малізації американсько-кубинських відносин загальму­вався.

Навпаки, міцніли радянсько-кубинські відносини. За економічного й технічного сприяння СРСР на Кубі було побудовано десятки великих народногосподарських об'єк­тів, реконструйовано значну кількість старих підпри­ємств, у тому числі 135 цукрових заводів. Радянсько-ку­бинське співробітництво активно розвивалося і в тих га­лузях, які раніше фактично були відсутні на Кубі: атомна енергетика, радіоелектроніка, обчислювальна техніка тощо.

З 1972 р. Куба стала членом Ради економічної взаємо­допомоги (РЕВ).

У прийнятих наприкінці 70-х років Довгострокових цільових програмах співробітництва в межах соціалістич-

490

Тема 8 Латиноамериканська система міжнародних відносин

Активну роль Куба почала відігравати в Русі неприєд­нання. Це засвідчило проведення 1979 р. в Гавані черго­вої Конференції глав держав і урядів країн, що не при­єдналися.

• Піднесення антиімперіалістичного руху в регіоні

З метою ізолювати кубинську революцію і зміц­нити в Латинській Америці свої економічні, по­літичні та військово-стратегічні позиції в 1961 р США почали реалізувати вже згадувану програму «Сою: заради прогресу», що втілювала ідею «мирної регульовано революції». В політичному плані ініціатори «Союзу зараді прогресу» розраховували на підтримку націонал-рефор містських і християнсько-демократичних партій латино американських країн. У ряді країн правлячим колам зі підтримки США вдалося ослабити селянський рух, по сіяти певні ілюзії серед середніх прошарків і частині середньої та дрібної буржуазії. Однак ця програма викли кала різку критику як крайніх правих, які виступали проті реформ, так і лівих сил, які вимагали радикальних пере творень. Загострення класової боротьби в латиноамери ганських країнах у період реалізації програми засвідчило що її мету —ослабити соціальну напруженість у регіоні — здійснити не вдалося. Посилився страйковий рух в Арген тині, Бразилії, Еквадорі та ін.

Місцева реакція відповідала на провал програми «Сою заради прогресу» й посилення страйкової боротьб: військовими переворотами. СІЛА фактично підтримал Ці акції, розраховуючи за допомогою диктаторських ре жимів досягнути того, що не було здійснено в межа реформістської програми. В 1963 р. військові переворот відбулися в Еквадорі, Гватемалі, Гондурасі, Домінікан

49

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

ській Республіці, а в 1964 р. — в Бразилії. У зв'язку кризою політики «Союзу заради прогресу» правлячі кі СІЛА проголосили «жорсткий курс» щодо латиноамери ганських країн.

Наприкінці 1963 р. — на початку 1964 р. пос народний рух у Панамі за повернення країні зони намського каналу. Війська СІЛА розстріляли мирну де­монстрацію, але американська адміністрація все ж виму­шена була розпочати переговори відносно перегляду до-: говору про Панамський канал 1963 р. В 1965 р. СШАІ здійснили збройну інтервенцію в Домініканську Респуб­ліку й придушили виступи народу цієї країни проти американських монополій та місцевої олігархії.

Найбільшим досягненням антиімперіалістичного руху в Латинській Америці після кубинської революції була перемога лівих сил на президентських виборах у Чилі у вересні 1970 р. і прихід до влади уряду Народної єдності на чолі з Сальвадором Альенде. Значних змін зазнала і зов­нішня політика країни, принципами якої стали самовиз­начення народів і невтручання у внутрішні справи інших країн.

Свою зовнішню політику уряд Народної єдності про­водив послідовно по різних напрямах, одним з яких був розвиток відносин із соціалістичними країнами. Зміцни­лись і поглибились різносторонні зв'язки з СРСР. Краї­ни—члени РЕВ зобов'язалися надати допомогу Чилі в будівництві 20 великих промислових об'єктів. Одним із магістральних напрямів зовнішньоекономічної діяльності уряду С. Альенде стало розширення відносин з країнами Латинської Америки. В листопаді 1970 р. були відновлені відносини з Кубою. Період 1970—1973 pp. позначився суттєвим зближенням обох держав. У квітні 1973 р. уряд Чилі виступив з конкретними пропозиціями відносно до­корінної реорганізації структури ОАД.

Уряд С. Альенде продовжував розвивати традиційні, насамперед економічні, зв'язки з країнами Західної Єв­ропи.

У відносинах зі СІЛА уряд Народної єдності твердо обстоював інтереси своєї країни, її суверенітет від пося­гань СІЛА, обмежував діяльність іноземного, в тому числі й американського, капіталу, але водночас не ставив собі за мету розрив зв'язків із Вашингтоном, прагнув до

492

Тема 8 Латиноамериканська система міжнародних відносин

Сфера міжнародних відносин у Латинській Америці в 50—70-х роках перетворилася на арену жорстокої бороть­би, в якій імперіалістичні сили виступали як опорою для внутрішньої контрреволюції, так і реакційним зовнішнім фактором.

Створення після війни біполярної моделі розвит­ку світового співтовариства визначило підхід Вашингтона до Латинської Америки. їй відво­дилась не тільки роль економічного придатка США, а й важливе місце в глобальній стратегії Білого дому, спрямо­ваній на конфронтацію з СРСР, проти національно-ви­звольного руху, на утвердження американської гегемонії в повоєнному світі.

Підходи США до Латинської Америки вирізнялися мілітаристським характером, підтримкою військово-дик-таторських режимів, політичним терором та репресіями. Все це вписувалося в післявоєнну схему зовнішньої полі­тики США, яка базувалася на ідеї «стримування» кому­нізму за допомогою «позиції сили» і ядерного шантажу.

Мілітаристські плани США щодо Латинської Америки втілилися у висунутій адміністрацією Г. Трумена в травні 1946 р. ідеї «стандартизації озброєння», що являла собою спробу Пентагону «інтегрувати» армії латиноамерикан­ських держав у свою військову машину. Але ця ідея ви­кликала спротив у країнах Латинської Америки й не діс-

493

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

В історії ОАД можна виділити кілька етапів, що відо­бражають стан розвитку міжамериканської системи.

В цей період в основу міжамериканської системи було^ покладено доктрини «несумісності» (пропагувалась несу-| місність комунізму з принципами міжамериканської сис-1 теми) і «першочерговості» (Рада Безпеки ООН фактичної усувалася від розгляду спірних питань, які виникали між] державами—членами ОАД). Спираючись на ці доктрини,! дипломатія СІЛА використала механізм ОАД для органі-1 зації інтервенції у Гватемалу (1954), добилася виключен- і ня з ОАД Куби (1962) і продовження проти цієї державні санкцій ОАД. Під прапором ОАД Сполученими Штатами*

494

Тема 8 Латиноамериканська система міжнародних відносин

Таке своєрідне трактування Вашингтоном принципів невтручання і самовизначення, закріплених у Статуті ОАД, провал міжамериканських економічних конферен­цій у 50-ті роки та загострення проблем, що постали при врегулюванні питань торговельно-економічних відносин СІЛА з країнами Латинської Америки, спричинили в се­редині 60-х років гостру кризу ОАД. Ця криза викликала до життя рух за реорганізацію міжамериканської системи, який ініціювали латиноамериканські країни.

На III Надзвичайній міжамериканській конференції (Буенос-Айрес, 1967) був підписаний «Протокол Буенос-Айреса» (набрав сили в лютому 1970 p.), який доповнив стару редакцію Статуту положеннями про посилення соціально-економічної діяльності організації, рівно­правне співробітництво, інтеграцію тощо, вніс зміни в структуру ОАД. Реформа Статуту ОАД, проведена в ці роки, відобразила якісно новий стан міжамериканської системи, зафіксувала приблизну рівновагу сил США і більшості латиноамериканських держав усередині органі­зації. Сполучені Штати не змогли добитися створення в ОАД так званих міжамериканських збройних сил на пос­тійній юридично оформленій основі, але й латиноамери­канцям не вдалося забезпечити будь-яких гарантій поло­жень щодо рівноправного економічного співробітництва, які були формально закріплені в Статуті. Коригування економічних і соціальних статей Статуту звелося лише до незначного розширення норм, зафіксованих раніше.

Під впливом політики розрядки міжнародної напру­женості більшість латиноамериканських країн дедалі рі­шучіше наполягала на перегляді традиційної основи між­американської системи — концепції воєнної безпеки та її заміні системою колективної економічної безпеки.

495

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Початок третьому етапові розвитку міжамерикан>§ ської системи, що проходив під знаком активізації латиноамериканських країн, поклала III сесія Генеральні ної асамблеї ОАД (квітень 1973 р.). На сесії буд прийнята резолюція, яка висловлювала «загальне неї волення результатами діяльності міжамериканської сис-1 теми» і закликала до перегляду не тільки структури, а доктрин міжамериканської системи з наголосом на необ^ хідності посилення соціально-економічної активне ОАД. США пішли на нову реформу значною мірою впливом спільної позиції латиноамериканських країн, але| ставлення Вашингтона до самої реформи важко назват конструктивним. Тому юридична сторона реформи була! обмежена лише прийняттям поправок до Міжамерикан-;< ського договору про взаємодопомогу («Протокол Оз Хосе», 1975). Однак у практичній площині період 1973-1979 pp. став періодом суттєвої демократизації ОАД. У| цей період організація відмовилася від доктрин «несуміс- > ності» і «першочерговості» і з новою силою підтвердила І принципи невтручання і самовизначення в міжамерикан- ■ ських відносинах. У липні 1975 р. ОАД визнала необо-ї в'язковим виконання її членами санкцій проти Куби, а в'І грудні того ж року була розпущена Спеціальна консуль-;. тативна комісія з питань безпеки при ОАД, яка протягом \ ряду років займалась виявленням так званих підступів] міжнародного комунізму в Західній півкулі. Після VI сесії') Генеральної Асамблеї ООН (червень 1976 р.) вдалося за-4 кріпити в Статуті організації право кожної держави без! втручання ззовні визначати свій державний і політичний Г устрій, суверенні права держав на свої природні ресурси, | принципи справедливого економічного співробітництва. В червні 1979 р. на XVIII Консультативній нараді мі­ністрів закордонних справ країн—членів ОАД не була| підтримана ініціатива СІЛА щодо організації під прагни ром ОАД інтервенції в Нікарагуа, що об'єктивно сприяло! зміцненню зовнішньополітичних позицій цієї країни.

496

Тема 8 Латиноамериканська система міжнародних відносин

Аналіз основних етапів політики США в Латин­ській Америці після другої світової війни дає змогу простежити тісний зв'язок тих чи інших акцій Вашингтона з наростанням антиімперіалістичних тенденцій у країнах регіону, з масовими народними висту­пами проти засилля монополій СІЛА та місцевої олігархії. СІЛА застосовували в Латинській Америці широкий арсе­нал методів — від підтримки буржуазних реформ і еконо­мічної допомоги до збройної інтервенції й військових переворотів.

З початком у 1950 р. війни в Кореї, користуючись загостренням міжнародної напруженості, СІЛА намага­лися тісніше прив'язати країни Латинської Америки до своєї агресивної зовнішньої політики.

У своїй латиноамериканській політиці Вашингтон орієнтувався на антидиктаторські режими й надавав їм необмежену підтримку аж до прямого втручання у внут­рішні справи суверенних держав. Яскравим прикладом є організована СЛІА в 1954 р. інтервенція проти Гватемали.

З другої половини 50-х років у відносинах США з країнами Латинської Америки почала розростатися кри­за, що була зумовлена, з одного боку, загальним підне­сенням визвольного руху у світі, а з іншого — загострен­ням економічної ситуації на континенті. Незважаючи на зовнішню підтримку, впали диктаторські режими в Ко­лумбії, Венесуелі, Аргентині. Ланцюг імперіалістичного панування був розірваний на Кубі.

Піднесення революційної боротьби в Латинській Аме­риці та провал інтервенціоналістського курсу США ЩОДО Куби змусили Вашингтон поєднувати методи агресії з методами буржуазних реформ. Яскравим свідченням цьо­му стала відома програма «Союз заради прогресу», що втілювала ідею «мирної регульованої революції».

Але вже в середині 60-х років, а саме з розв'язанням широкомасштабної агресії США у В'єтнамі, Вашингтон у своїх підходах до Латинської Америки починає займати позицію сили.

497

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Так, США висунули «доктрину Джонсона—Манна», допомогою якої Вашингтон, прикриваючись неспр* тям «нової Куби», намагався обмежити право народів. -ганської Америки на самовизначення.

Вторгнення американських морських піхотинців у Дд мініканську Республіку в 1965 р. означало відродженняі політиці США методів «великого кийка» та «диплон канонерок».

З моменту висунення Р. Ніксоном «Гуамської докг ни» (1969), яка мала на меті підключити до стратегії нові «центри сили», політика Вашингтона в Латинсы Америці стала визначатись як «диференційоваї підхід», ставка на «привілейованих союзників», матія «малопомітної присутності». Дедалі більшого зі чення набуває питання про оптимальних союзш СІЛА на континенті. Привілейованими союзниками бул визнані диктаторські режими Бразилії, Аргентини, Чі (після перевороту 1973 p.), з якими розширяються сторонні відносини.

З приходом до влади в 1979 р. адміністрації Д. Карі ра демократична партія СІЛА спробувала піднес престиж Вашингтона в Латинській Америці й у всьоі світі шляхом проголошення кампанії із захисту людини», засудження реакційних диктатур та оі відносин зі своїми латиноамериканськими сусіда» Однак ішлося здебільшого про надання диктаторсі режимам дещо «респектабельнішого» характеру, абі заспокоїти критиків їхньої недемократичної діяльності. _ 1977 р. після тривалих і складних переговорів між СІЛА і Панамою був підписаний новий договір про Панамськ канал, який у 1999 р. має перейти під повне упра цієї латиноамериканської держави.