Та зовнішня політика (1945-70-ті роки)



жүктеу 7.2 Mb.
бет4/41
Дата20.07.2016
өлшемі7.2 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41

42

Тема 2


Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

мунією за угодою у Крайові у вересні 1940 р. на користь Болгарії, лишилася у складі Болгарії.

Політичні пункти мирних угод з Італією, Болгарією, Угорщиною, Румунією та Фінляндією зобов'язували ці країни вжити необхідних заходів для забезпечення ос­новних прав і свобод людини всім особам, які перебували під їхньою юрисдикцією, незалежно від раси, статі, мови ха релігії. Ці країни зобов'язувалися також не допускати відродження, існування та діяльності на своїх територіях фашистських організацій — політичних, військових або мілітаризованих.

Італія втратила всі права на свої територіальні воло­діння в Африці, а саме на Лівію, Еритрею та Італійське Сомалі. Остаточну долю цих володінь мали визначити уряди СРСР, СІЛА, Англії й Франції протягом одного року з дня набрання чинності угоди з Італією. Якщо ж чотири держави не дійдуть згоди про долю цих територій за вказаний період, питання мало бути передане на роз­гляд Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй. Так і сталося: IV сесія Генеральної Асамблеї ухвалила рішення надати незалежність Лівії не пізніше від 1 січня 1952 р. (Лівію проголошено незалежною державою 24 грудня 1951 p.), а Італійське Сомалі передати під опіку Італії терміном на 10 років. Еритрея (після проведення в ній референдуму) за рішенням Генеральної Асамблеї ООН була приєднана до Ефіопії на федеративних засадах У 1952 р. З 1962 р. вона стала однією з провінцій Ефіопії.

Італія зобов'язувалася поважати суверенітет і незалеж­ність Албанії й Ефіопії.

Постанови мирних угод про воєнних злочинців зобо­в'язали переможені країни вжити всіх необхідних заходів Для арешту й віддання під суд воєнних злочинців.

Військові, військово-морські й військово-повітряні постанови запровадили обмеження збройних сил для ко­лишніх сателітів гітлерівської Німеччини. Італія зобов'я­залася ліквідувати всі укріплення на кордоні з Фран-чюо і Югославією, на островах Пантелерія, Сардинія, а також на Пелагозьких островах. Чисельність італійської рмц обмежувалася до 250 тис. солдатів і офіцерів, іта-*иських військово-повітряного і військово-морського Ч«лотш — по 25 тис. офіцерів і рядових. Чисельність армії

43

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

Румунії, включаючи зенітну артилерію, встановлювалас у 125 тис. осіб, чисельність особового складу війської повітряних сил Румунії —у 8 тис. осіб і військово-морсі ких сил — у 5 тис. осіб. Сухопутну армію Угорщини б обмежено до 65 тис, особовий склад її військово-по вітряного флоту —до 5 тис. осіб. Армія Болгарії, включ ючи зенітну артилерію, мала становити до 56 800 особовий склад її військово-повітряного флоту — 5200 осіб і військово-морського флоту — 3 500 осіб. Cjj хопутну армію Фінляндії було обмежено до 34 400 осщ особовий склад її військово-морського флоту — 4 500 осіб та військово-повітряного флоту — до 3 тис.

Загальний стандартний тоннаж італійського війську во-морського флоту регламентувався до 67 500 т. Крі того, Італії дозволялося мати два лінкори.

Військові статті угоди зобов'язували Італію передаі урядам СРСР, СІЛА, Англії й Франції 163 військов кораблі, з них 3 лінійних кораблі, 6 крейсерів, 13 носців, 8 підводних човнів і 133 катерів, самохідних баї та допоміжних суден. Тоннаж військово-морського флс Румунії обмежувався до 15 тис. т, Болгарії — до 7200 Фінляндії — до 10 тис. т.

Постанови мирних угод з Італією, Румунією, Бої рією та Угорщиною про окупаційні війська у цих кр зобов'язували держави-переможниці вивести свої війсі не пізніше як через 90 днів із дня набрання чинне мирними угодами. До того ж усе майно переможеі країн, яке перебувало в розпорядженні окупаційних збро^ них сил і за яке не було надано компенсацію прот цих же 90 днів, підлягало поверненню цим країна Радянському Союзові дозволялося утримувати зброї сили в Угорщині й Румунії для забезпечення ко» нікацій з Австрією, де розташовувалися окупації війська.

Постанови мирних угод з питань репарацій пере; чали часткове відшкодування переможеними країна» тих збитків, яких вони завдали своєю агресією кр переможницям. Тут ураховувалося, що такі колишні рожі країни, як Італія, Румунія, Болгарія та Угорщина, лише розірвали союз із гітлерівською Німеччиною на



44

ключному етапі другої світової війни, а й проголосили Німеччині війну і реально воювали проти неї.

Репарації на користь Радянського Союзу, за умо­вами мирних угод, були встановлені: з Італії — в сумі 100 млн доларів із виплатою протягом семирічного тер­міну за рахунок поставок італійського заводського й ін­струментального обладнання, інших виробів італійської промисловості, а також за рахунок італійських активів у Румунії, Болгарії й Угорщині; з Румунії — у сумі 300 млн доларів з виплатою у восьмирічний термін, починаючи з 12 вересня 1944 р., за рахунок товарних поставок; з Угорщини — у сумі 200 млн доларів з виплатою протягом восьми років, починаючи з 20 січня 1945 р., за рахунок товарних поставок; з Фінляндії — у сумі 300 млн доларів з виплатою протягом восьми років, починаючи з 19 ве­ресня 1944 р., за рахунок товарних поставок.

Угорщина зобов'язувалася сплатити Югославії та Че-хословаччині репарації на суму 100 млн доларів. Репа­раційні зобов'язання Італії щодо Югославії були встанов­лені в сумі 125 млн доларів, щодо Греції — 100 млн доларів, щодо Ефіопії — 25 млн доларів та щодо Албанії — в сумі 5 млн доларів.

Сума репарацій з Болгарії на користь Греції ста­новила 45 млн доларів і на користь Югославії — 30 млн доларів.

Репараційні претензії до переможених країн інших Держав-переможшщь (у тому числі СІЛА, Англії й Фран­ції) мали задовольнятися, по-перше, за рахунок повного вилучення активів колишніх ворожих держав, які перебу-^ли до дня набрання чинності мирними угодами на те­риторії краш.-перєможниць; по-друге, за рахунок компен­сації переможеними країнами 2/3 збитків, завданих під час війни громадянам країн-переможниць, які перебу­вали на території колишніх ворожих держав і мали там свої капіталовкладення.



45

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Тема

Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході



Дунайська конференція 1947 р.

Як було погоджено на Нью-Йоркській сесії і з ЗО липня по 18 серпня в Белграді проході Дунайська конференція. В її роботі брали; представники придунайських держав — СРСР, УРСР, мунії, Болгарії, Югославії, Угорщини, Чехословач також СІЛА, Великобританії й Франції як учас РМЗС та Австрія з дорадчим голосом. Отже, Радянсі Союз мав значну підтримку.

Радянський варіант нової Дунайської конвенції пер бачав поширення компетенції нової Дунайської коа лише на судноплавну частину Дунаю, без його прї Військовим кораблям недунайських держав прохід наем заборонявся, а військовим кораблям дунайсь* держав дозволявся лише з санкції заінтересованих en Західні країни наполягали на збереженні Дунайської венції 1921 p., підписаної без участі СРСР.

Нова Конвенція була розроблена на засадах ра ського проекту, підтриманого більшістю учасників. ТІ ставники США, Великобританії й Франції оголосили, не підпишуть його. З ініціативи Болгарії ці країни вилучені з переліку в преамбулі нової Конвенції дерз які її уклали.



Дунайська конвенція набрала чинності після її фікації 11 травня 1949 р. В 1960 р. до неї приєдг Австрія, яка тоді вже стала незалежною нейтральною, жавою.

Проблема Австрії в повоєнних міжнародних відносинах
46

У Московській декларації від 1 листопада 1943 р. уряди СРСР, Великобританії й СІЛА оголоси­ли, що вони розглядають анексію Австрії Ні­меччиною як недійсну, підтвердили бажання відновити Австрію як вільну й незалежну державу.



27 квітня 1945 р. було створено Тимчасовий уряд Австрійської Республіки і введено в дію Конституцію 1920 р. із змінами, внесеними до неї в 1929 р.

Згідно з домовленістю урядів СРСР, СІЛА, Англії й Франції після визволення Австрії тут лишилися окупа­ційні війська чотирьох держав, які взяли на себе верховну владу в країні.

Вперше питання про укладення державної угоди з Австрією було порушене на Паризькій сесії Ради мі­ністрів закордонних справ у квітні 1946 р. Проте через неготовність делегацій до його обговорення було ви­рішено спершу закінчити роботу над угодами з колиш­німи союзниками Німеччини в Європі, а за цей час під­готувати проект австрійської угоди.

Заступники міністрів закордонних справ у січні 1947 р, почали розробку проекту й досить швидко узгодили майже половину статей. Але проблеми юго­славських територіальних претензій, німецького майна виявилися на той момент нерозв'язаними. Не було їх вирішено й на Московській конференції міністрів закор­донних справ (березень—квітень 1947 р.) та на Лон­донській (листопад—грудень 1947 p.). Лише в -Парижі (травень—червень 1949 р.) сторони досягли принципової ЗІ1оди щодо основних позицій. Радянський Союз відмо-І^ся підтримувати югославські територіальні домагання, «езмінними залишилися кордони Австрії за станом на * <**ня 1938 р. Сторони домовилися, що СРСР отримає ькі економічні поставки в розмірі 150 млн до- 60 % виробництва нафти й права на її видобування

очищення.

47

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНІ НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Наступні переговори привели лише до часткових мовленостей з економічних питань. Невдалими вияві й зусилля комісії в складі чотирьох заступників закордонних справ.

Поновилися переговори в 1952 р. з розгляду запрої нованого західними країнами «скороченого варі Державної угоди, у якому не було пунктів, що торі суверенітету Австрії.

Влітку 1952 р. федеральний уряд Австрії проголоси нейтралітет як міжнародно-правову позицію Австрії перспективу й обнародував меморандум, у якому а лася вимога припинити окупацію, відновити суверешів згода схвалити скорочений варіант Державної угоді Проте Радянський Союз категорично відхилив цей ріант.

У липні 1953 р. у Швейцарії відбулася таємна зустр міністра закордонних справ Австрії з прем'єр-міністрі Індії Неру, де представник Австрії висловив прохання : ' посередництво. Йшлося про «деяку спробу підказати донському Союзові думку про військовий нейтралш Австрії». Індійський посол у Москві пізніше в бесіді міністром закордонних справ СРСР В. Молотовим г креслив, що основою для укладання Державної угоди би стати військовий нейтралітет Австрії. Молотов повів, що оголошення нейтралітету було б корисним, а недостатнім кроком. Ця теза дістала своє продовження ні початку 1954 р. на Берлінській зустрічі міністрів чотирьо| держав. У радянських пропозиціях пролунала підтримі військового нейтралітету Австрії. Виплату за німецьі майно Радянський Союз був готовий прийняти у вили поставок австрійських товарів. Під час переговорів по: начилося істотне зближення точок зору, але до згоди цього разу дійти не вдалося.

Вступ ФРН у НАТО значно загострив австрійсі проблему. Радянський Союз уважав, що ремілітаризаці Західної Німеччини посилює небезпеку аншлюсу АвстрІ Тому тільки за умови, що Державна угода гарантові відверне таку небезпеку, можна говорити про виведеї військ чотирьох держав з Австрії, не чекаючи укладе] мирної угоди з Німеччиною. і

Цю ж позицію було висловлено в бесіді з австрій] ським послом Бішоффом у міністерстві закордої 48

тема 2 Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

справ СРСР. У «Заяві з 3-х пунктів» австрійського феде­рального уряду, переданій В. Молотову 14 березня 1955 p., знову підтверджувалися військовий нейтралітет і згода з усіма пропонованими гарантіями австрійської незалеж­ності.

У відповідь радянський уряд висловив готовність на майбутній конференції розглядати австрійське питання окремо й запросив федерального канцлера Рааба прибути до Москви для двосторонніх переговорів. До цього часу вже було врегульоване питання про Трієст, і зв'язок цієї проблеми з австрійським питанням перестав існувати.

15 квітня 1955 р. був опублікований «Московський ме­морандум» за результатами переговорів. СРСР висловив згоду підписати Державну угоду й вивести з Австрії оку­паційні війська до 31 грудня 1955 р. Австрія зобов'язу­валася постачати Радянському Союзові 10 млн т нафти протягом 10 років, виплатити 2 млн доларів за активи Дунайської судноплавної компанії у Східній Австрії й забезпечити постачання товарів на суму 150 млн доларів як компенсацію за німецьку власність в Австрії. Цей ме­морандум прискорив процес визнання постійного нейтралітету Австрії. Деякі дослідники вважають, що ви­рішенням австрійського питання Радянський Союз нама­гався створити прецедент для врегулювання німецької проблеми.

2 травня 1955 р. у Відні пройшла нарада послів чо­тирьох окупаційних держав за участю міністра закордон­них справ Австрії Фігля. А 14 травня міністри закор­донних справ внесли остаточні зміни до текстів угод.

15 травня 1955 р. в палаці Бельведер у Відні відбулося підписання Державної угоди. Австрія відновлювалася «як суверенна, незалежна й демократична держава» в кордо­нах, що існували на 1 січня 1938 р. Політичні гарантії незалежності Австрії забезпечувалися заявою великих Держав і забороною на політичний і економічний союз із Німеччиною у будь-якій формі. Після ратифікації 27 липня 1955 р. угода набрала чинності. В цей же день було розпу-Щено Союзницьку раду у Відні й почалося виведення °купаційних військ, яке завершилося 25 оковтня 1955 р. 26 жовтня австрійська Національна рада ухвалила консти-!УУЦійний закон про постійний нейтралітет на взірець Швейцарії.



49

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Тема 2 Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сход

Японія після закінчення другої світової війни. Сан-Франциська мирна угода 1951 р.

Невід'ємною частиною формування системи по воєнних міжнародних відносин стало мирне вр гулювання в Азії. Після підписання 2 вереси 1945 р. Акта про капітуляцію Японії міністерство закор донних справ Японії отримало наказ головнокомандувач союзних окупаційних військ генерала Макартура про ] новлення на всій території Японії влади війської адміністрації. Окупаційні частини були головним американськими з невеликим контингентом військ Нов Зеландії й Австралії. Після капітуляції Японія перес бути суб'єктом міжнародного права. Вона підпала юрисдикцію союзних держав.

Ще 22 серпня 1945 р. уряд США запропонував дянському Союзові заснувати консультативний орган Далекосхідну консультативну комісію з питань Японії, складі представників СІЛА, СРСР, Англії, Китаї Австралії, Канади, Франції, Нідерландів, Нової Філліпін. Радянський уряд відповів згодою.

На відміну від Німеччини в Японії СІЛА прово;і

Окупаційну ПОЛІТИКУ Через ЯПОНСЬКИЙ УРЯД, ПОГОДИВ!!

на його пропозиції про співпрацю з окупаційною вла

Політичний курс США відносно Японії було т но 23 вересня 1945 р. в «Основних принципах політи СІНА щодо Японії в початковий період окупації», де осш ною метою проголошувалося завдання «домогтись, Японія не могла знову становити загрозу для СЩА для безпеки в усьому світі». Тут же оприлюднюв плани щодо демілітаризації Японії, ліквідації мілітарї ської ідеології, забезпечення розвитку мирної еконоа На Лондонській сесії міністрів закордонних сі СРСР, Англії, СІЛА й Франції 24 вересня 1945 р. дянський Союз висунув пропозиції про заснування Кс рольної ради щодо Японії за принципом союзних kg рольних комісій, які вже функціонували в Угорщині.



50

Держсекретар СЛІА Бірнс нагадав, що союзники ще Ю серпня 1945 р. домовилися зберегти імператорський режим у Японії, і наголосив, що тут не потрібна Конт­рольна рада, оскільки на відміну від Німеччини Японія зберігає свій уряд.

29 вересня 1945 р. Бірнс в офіційній відповіді ра­дянській стороні просив якнайшвидше призначити ра­дянського представника до Далекосхідної консультатив­ної комісії. В цьому ж листі були сформульовані й про­позиції щодо її функцій. Мова йшла про рекомендації відносно розробки політики, принципів і норм, за допо­могою яких контролюватиметься виконання Японією її зобов'язань за Актом про капітуляцію.

В листі радянського уряду від 1 жовтня 1945 р. до Бірнса визнавалося за доцільне створити поряд з Конт­рольною радою щодо Японії й консультативну союз­ницьку комісію під головуванням американського пред­ставника, але застережувалося, що така комісія має сфор­муватися після створення Контрольної ради щодо Японії.

Проте за кілька днів держдепартамент СЛІА оголосив про заснування Далекосхідної консультативної комісії у складі СЛІА, СРСР, Китаю, Англії, Франції, Австралії, Нової Зеландії, Канади, Нідерландів — держав, які підписали Акт про капітуляцію Японії. Основний обо­в'язок комісії, згідно з положенням, полягав у вироб­ленні рекомендацій для головнокомандувача, який, утім, міг з ними і не погоджуватись.

Реакцією Радянського Союзу була «незгода з засну­ванням Далекосхідної консультативної комісії до ство­рення Контрольної ради». Зазначалося, що Контрольна Рада щодо Японії відрізнятиметься від аналогічного орга-ну в Німеччині й діятиме на засадах, аналогічних засадам союзних контрольних комісій у Румунії або Угорщині, під головуванням американського представника.

З огляду на заінтересованість СЛІА в укладенні мир-5их. Угод з колишніми сателітами Німеччини й у розвитку ^одщ у Китаї Вашингтон мусив змінити свою позицію і Жовтня 1945 р. надіслав радянському урядові пропо-Пьо л?0 СТВ0Рення контрольного механізму. Мова йшла ^Формування Союзної військової ради для консуль-чий головнокомандувача і щц його керівництвом.

51

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Тема 2 Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

Учасниками ради мали стати представники СІ СРСР, Китаю і Британської Співдружності націй, голо вою — представник СІЛА. Передбачалося, що головне командувач радитиметься з Союзною військовою радо? щодо принципових наказів. Рада мала забезпечувати конання умов капітуляції й окупації, а Далекосхідна місія — формувати політику з цих питань.

5 листопада 1945 р. радянський уряд надіслав зауваження до американських пропозицій, де пропої лося назвати орган «Союзною контрольною радою» аб «Союзною контрольною комісією», тобто питання контроль висувалося на перше місце. СРСР знову нат лягав на тому, що Контрольна рада має бути створеї раніше, ніж Далекосхідна комісія.

Ці поправки обговорювалися на нараді міністрів кордонних справ СРСР, СІЛА й Великобританії в гр> 1945 р. в Москві. В результаті тривалих дискусій ухвалено рішення розпустити Далекосхідну коне тативну комісію і створити Далекосхідну комісію ставники СРСР, США, Англії, Китаю, Франції, Ге ландії, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Індії Філіппін) і Союзну раду для Японії (представники СІ СІЛА, Китаю й Англії, яка водночас репрезеї Австралію, Нову Зеландію та Індію). Комісія мала nej бувати у Вашингтоні, Рада — в Токіо.

Далекосхідна комісія покликана була «формулюв політичну лінію, принципи й загальні засади, згідні якими може здійснюватися виконання Японією її в'язань за умовами капітуляції». Робота комісії лася принципові одностайності великих держав, рядження щодо конституції, зміни уряду, контролю даватися лише за згодою комісії. Формально комісія > зверхньою над головнокомандувачем.

Функції дорадчого органу одержала Союзна рада Японії. Головнокомандувач зобов'язувався консулы тися з радою щодо розпоряджень, «які мають іс значення». Кожен член ради міг припинити дії голої командувача й передати спірні питання на розгляд лекосхідної комісії.

7 березня 1946 р. було опубліковано проект Коне туції Японії. У ньому імператор проголошувався а

52

лом держави та єдності народу і позбавлявся прав, пов'я­заних з управлінням державою. Проголошувалася рівність усіх громадян перед законом, підкреслювалася недотор­канність приватної власності. Важливим був розділ 5, який фіксував відмову Японії від війни як засобу вирі­шення міжнародних суперечок і забороняв Японії мати власні збройні сили.

В жовтні 1946 р. проект Конституції затвердили обидві палати парламенту, а 3 травня 1947 р. Конституція набра­ла чинності.

Одним з перших питань, розглянутих Далекосхідною комісією, була репараційна проблема. 9 березня 1946 р. СІЛА запропонували СРСР створити Міжсоюзницьку ре­параційну комісію для визначення форм стягнення репарацій і частки окремих країн у їхньому одержанні. У квітні 1946 р. розглядалися пропозиції американського представника про надання певної кількості обладнання для репарацій.

Країни Британської імперії висловили претензії на 75 % загальної суми японських репарацій, Китай — на 40 %, Філіппіни — на 50 %, Радянський Союз — на 14 %. Незгода між цими країнами зумовила „те, що 8 березня 1947 р. Далекосхідна комісія ухвалила програму проміжних репарацій, які становили ЗО % виробничих потужностей Японії. А у квітні 1947 р. уряд СІЛА одно­особовим рішенням розподілив ці потужності між чо­тирма державами — 50 % Китаю, по 1/6 — Англії, Фі­лліпінам та Індонезії.

15 червня 1946 р. СІЛА за участю Англії й Китаю подали Радянському Союзові проект угоди, спрямованої проти відродження японського мілітаризму. Проект пе­редбачав роззброєння всіх японських збройних і міліта­ризованих сил, розпуск японських генеральних штабів і ннабів армії та військово-морського флоту, заборону на ^обництво і ввезення зброї та військової техніки. Пла­нувалося створити систему чотиристоронньої інспекції щсля закінчення окупації.

Проект угоди про роззброєння і демілітаризацію

°Нц обговорювався паралельно з проектом подібної L^01 Щодо Німеччини, до якої в березні 1947 р. Ра-



СЬКий Союз вніс низку поправок та нових розділів.

53

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Оскільки американська сторона відмовилася їх розгляд Дати, обговорення угоди щодо Німеччини зайшло в глу-j хий кут. Така ж доля спіткала й угоду щодо Японії.

19 червня 1947 р. Далекосхідна комісія обнарол Документ «Про основну політику відносно Японії піс капітуляції», у якому визначалися завдання перебудої Японії й недопущення її ремілітаризації. Формулювала^ основна мета окупаційної політики: «забезпечити, що Японія не становила більше загрози міжнародній спіш ноті та її безпеці». Підкреслювалася нагальність створен*] ня на засадах вільного волевиявлення японського народі «демократичного й мирного уряду». Найважливішою тою окупації визначалися роззброєння і демілітаризація.

11 липня 1947 р. Сполучені Штати поінформували Ра-| Донський Союз про намір скликати 19 серпня 1947 щ конференцію представників держав — учасниць Далеке східної комісії для укладання мирної угоди з Японією.

У відповідь радянський уряд зажадав попередньої розгляду питання Радою міністрів закордонних справ складі СРСР, СІЛА, Китаю й Великобританії в січі

1948 р. США відкинули цю пропозицію. Зірвали вони обговорення цього питання на Паризькій сесії Ради міі ністрів закордонних справ у травні—липні 1949 р.

У вересні 1949 р. держсекретар СІЛА і міністр закої донних справ Великобританії у спільній заяві оголосил, про необхідність укладання мирної угоди з Японією. ЗаІ значатся, що u обговорення відбудеться і в тому ^ «якщо Радянський Союз не візьме у ньому участі».

Процес підготовки мирної угоди значно прискорім.-після утворення Китайської Народної Республіки. Держі секретар СІЛА Д. Ачесон заявив тоді: «США змушеї відродити Японію як один з основних бар'єрів комунізму в Азії».

На противагу сепаратистським тенденціям 6 листоїд

1949 р. радянський уряд запропонував обговорити мирі угоду на нараді великих держав за участю КНР.

Напад КНДР на Південну Корею й початок корейсі кої війни актуалізували для США питання про мирі угоду.

В опублікованих 9 вересня 1950 р. «11 принципах пр. рами далекосхідної політики США» наполегливо прої далася теза про необхідність якнайшвидшого розгл

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41


©dereksiz.org 2016
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет