Та зовнішня політика (1945-70-ті роки)



жүктеу 7.2 Mb.
бет3/41
Дата20.07.2016
өлшемі7.2 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41

ЗО

є в очах американських імперіалістів головною перешко-I дою на шляху СІЛА до світового панування. Аналітичний І огляд Новикова відповідав віянням та настроям у І кремлівських коридорах влади і сприяв виробленню І курсу на конфронтацію зі США Впевненість сталін-Іського керівництва в правильності обраного курсу під-Іживлювалася оприлюдненими навесні 1947 р. «доктриною ] Трумена» та влітку того ж року «планом Маршалла», які І було сприйнято й кваліфіковано в СРСР як ворожі інте-Іресам країн Східної Європи, насамперед Радянського І Союзу.

Посилення радянською правлячою верхівкою кон-Іфронтаційного навантаження політико-доктринальних (настанов, які визначали конкретні цілі та дії радянської Ідипломатії, а також бачення сучасного світу, яскраво І виявилися в «доктрині Жданова», що її було сформульо­вано в доповіді секретаря ЦК ВКП(б) А. Жданова на шараді дев'яти комуністичних і робочих партій у вересні 11947 р. в Польщі. «Доктрина Жданова» базувалася на (концепції «двох таборів», які сформувалися у світі після Ідругої світової війни. Згідно з доповіддю, «імперіа-Ілістичний та антидемократичний табір» на чолі зі США (ставить перед собою мету зміцнення імперіалізму, бо­ротьбу з соціалізмом та демократією, встановлення аме­риканського світового панування; «антиімперіалістичний Іта демократичний табір» на чолі з СРСР веде боротьбу ■проти загрози нових війн та імперіалістичної експансії, за Ізміцнення демократії та викоренення залишків фашизму. (Поступки політиці США та імперіалізму прирівнювалися

цо «мюнхенської політики», яка призвела до заохочення (гітлерівської агресії. За такої постановки питання місця політики «мирного співіснування», яка, втім, радиційно згадувалася в доповіді, практично не залиша-|лося.

На нараді Інформбюро компартій в Угорщині в другій (Половині листопада 1949 р. лінію на всебічне викриття (американського імперіалізму було продовжено й мширено. Секретар ЦК ВКП(б) М. Суслов заявив, що [правлячі кола США й Великобританії, які очолюють ■імперіалістичний табір, проводять політику агресії, (Політику підготовки та розв'язування нової війни, спря-

31

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД-1 НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ» І



Гема 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин та біполярність повоєнного світу

мовану на завоювання світового панування. Та чином, створювалася вкрай спрощена картина світу. 1 одного боку — постійно «агресивний» та «криваві імперіалізм, який здійснює активну підготовку до вії' СРСР, з іншого — «прогресивний» Радянський Сов який неухильно виступає за «мирне співіснування».

Й. Сталін, який правив Радянським Союзом до бе{ ня 1953 р., до кінця своїх днів дотримуючись чорне білого бачення світу, незмінно підкреслював запеклість •' абсолютну непримиренність суперечностей між капіт лізмом і соціалізмом, принципову несумісність систем| фатальну неминучість нової війни, доки СРСР переб> «у капіталістичному оточенні». Ці погляди діст відображення в останній роботі Й. Сталіна «Економічі проблеми соціалізму в СРСР» (1952). Знову обґрунтовую^ тезу про історичну зумовленість та неминучість загальну кризи й розпаду світової капіталістичної систем И. Сталін підкреслював, що доки зберігається імперіа лізм, залишається в силі неминучість війни. Звідс висновок: «щоб усунути неминучість війни, треба зі щити імперіалізм».

Після смерті Й. Сталіна в березні 1953 р. у внутрії та зовнішній політиці СРСР відбулися багатоплано^ зміни. В роки правління М. Хрущова теоретико-пс принципи й норми, що визначали зовнішню полії Радянського Союзу, зазнали істотного переосмислення і трансформації. Переломним у цьому сенсі став XX з' КПРС (лютий 1956 p.), зовнішньополітичні положеі якого було розвинуто на XXI з'їзді партії (січень—л 1959 p.) і закріплено в новій програмі КПРС, прийняті XXII з'їздом партії в жовтні 1961 р.

По-перше, йшлося про ревізію сталінської теоретичні схеми, згідно з якою світова війна є неминучою, до* існує капіталізм. Стверджуючи, що єдиним джерелої воєнної небезпеки, як і раніше, залишається імперіалізм М. Хрущов заявляв про виникнення реальної моз запобігти світовій війні, виключивши її з суспільства на основі зростаючої переваги сил соціалізм над силами імперіалізму, сил миру над силами війни сучасних умовах. Це означало остаточну відмову від тез про фатальну неминучість війни.

32

По-друге, М. Хрущов рішуче відійшов від сталін­ського трактування мирного співіснування як збройного перемир'я, відсутності стану війни між двома непри-нренно антагоністичними системами. Мова йшла не ~ие про їх співіснування, а й про необхідність по-.„.ліення відносин, зміцнення взаємної довіри та спів­робітництва. Ленінський принцип мирного співіснування оголошувався генеральною лінією зовнішньої політики Радянського Союзу, завданням номер один у міжна-одних справах. У новій програмі КПРС підкреслю-алося, що «мирне співіснування соціалістичних і ка-[італістичних держав є об'єктивною необхідністю роз­витку людського суспільства. Війна не може й не повинна слугувати засобом вирішення міжнародних іблем. Мирне співіснування або катастрофічна війна — це так поставлено питання історією». Разом з тим ограма визначала мирне співіснування як «специфічну юрму класової боротьби» між соціалізмом та капіталізмом світовому масштабі. Ця теза стійко повторювалася в артійно-державних документах СРСР аж до XXVII з'їзду '"?С (лютий—березень 1986 p.). Таке трактування рного співіснування означало, що радянське ке-Ьівництво, як і раніше, покладало в основу зовнішньої (іолітики класовий підхід та реалізацію «класових ересів» міжнародного пролетаріату у всесвітньому мас-абі. Ключовими моментами виступів радянських церів того часу залишалися ідеї про необхідність себічного зміцнення «табору соціалізму», світової Іоціалістичної системи, а також усілякої підтримки Національно-визвольного руху колоніальних і залежних рродів як «інтернаціонального обов'язку» КПРС і

По-третє, нове радянське керівництво почало ідходити від сталіністського сприйняття СІЛА як «най-епримиреннішого та найлютішого ворога». У доповіді а XX з'їзді КПРС М. Хрущов закликав покласти в осно-У Радянсько-американських відносин п'ять відомих ринципів мирного співіснування, розвивати між СРСР і jjWA Дружні стосунки для зміцнення миру в усьому світі.

Хрущов неодноразово підкреслював особливу спільну 'Повідальність двох великих держав — СРСР і СІЛА —

9-302

33

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

ема 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин 1 та біполярність повоєнного світу

за запобігання ядерній катастрофі та врегулюв конфліктів у різних «гарячих точках» Землі.

Прихід у жовтні 1964 р. до керівництва партією і, жавою Л. Брежнєва та його «команди» не кардинальних змін в концептуальні основи зовні політики СРСР. Як і раніше, її двома голові «китами» залишалися мирне співіснування і щ тарський, соціалістичний інтернаціоналізм. Водночас теоретичній інтерпретації та практичному втіленні принципів виявилися певні новації.

По-перше, на відміну від М. Хрущова, який прої лосив мирне співіснування генеральною лінією нішньої політики СРСР, Л. Брежнєв уже в допої 6 листопада 1964 р. продемонстрував інший підхід: перше місце він поставив завдання згуртування сої тичних країн, надання підтримки національно-визі ній боротьбі народів Азії, Африки, Латинської Амері лише потім йшлося про політику мирного співіснуваї У такій самій послідовності перелічувалися зовнії політичні пріоритети Радянського Союзу у вист Л. Брежнєва на партійних форумах до початку 80-х ро*

По-друге, з ім'ям Л. Брежнєва пов'язана поява кс цепції, яку на Заході назвали «доктриною обмежені суверенітету». Цю доктрину, яка розвивала прі «братерської взаємодопомоги» та «соціалістичне інтернаціоналізму», було сформульовано в пері підготовки та здійснення в 1968 р. військового втручаї СРСР та його союзників у події в ЧехословаччиніІ метою обгрунтувати правомірність цієї акції. В виступів влітку—восени 1968 р. Л. Брежнєв наполегл «просував» тезу, згідно з якою ніхто не вправі втручат ззовні в процеси побудови соціалізму в країї «соціалістичної співдружності». В разі ж виникнення грози соціалізмові в тій чи іншій країні відповідальні за долю соціалізму в ній лежить на всіх члеї «співдружності», і передусім на Радянському Союзі, узагальненому вигляді «доктрина обмеженого ренітету» дістала відображення в тезі «Захист соціалізму інтернаціональний обов'язок комуністів», яка заході суперечність із такими основоположними дємої тичними принципами спілкування між народами і дерз

34

вами, як право кожного народу на самостійний вибір шляху розвитку своєї держави та поважання її сувере-

| нітету.

По-третє, розвиваючи прагматичні тенденції політики

|М. Хрущова, радянське керівництво в період правління Л. Брежнєва взяло курс на подолання високого рівня міжнародної напруженості та конфронтації, характерного

І для часів «холодної війни», і політику розрядки міжна-



\ родної напруженості, яка справила благотворний вплив на міжнародні відносини в другій половині 60-х—70-ті ро­ки. Радянська сторона визначала розрядку як стан міжна­родних відносин, протилежний тому їх станові, який прийнято називати «холодною війною», як подолання «холодної війни», готовність розв'язати розбіжності та спори не силою, а мирними засобами, за столом перего-

I ворів, як певну довіру та вміння рахуватися із законними інтересами один одного. Разом з тим радянська концеп­ція розрядки також мала класовий аспект. На XXV з'їзді КПРС Л. Брежнєв стверджував, що розрядка жодною мі­рою не скасовує і не може скасувати або змінити закони класової боротьби, що розрядка є шляхом створення більш сприятливих умов мирного соціалістичного й ко­муністичного будівництва.

2*

Тема 2


ОСОБЛИВОСТІ ПОВОЄННОГО]

ВРЕГУЛЮВАННЯ

В ЄВРОПІ

Й НА ДАЛЕКОМУ СХОДІ



Мирне врегулювання з колишніми союзниками Німеччини в Європі Дунайська конференція 1947 р. Проблема Австрії в повоєнних міжнародних відносинах Японія після закінчення другої світової війни. Сан-Франциська мирна угода 1951 р.

Мирне врегулювання з колишніми союзниками Німеччини в Європі

Згідно з рішеннями Потсдамської конфереї було створено Раду міністрів закордонних сі (РМЗС) п'яти великих держав — СРСР, СІ Великобританії, Франції та Китаю для підготовки мирі| угод з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та ляндією. Було узгоджено, що угоду з кожною конї державою готуватимуть лише ті великі держави, які бували з нею у стані війни і підписали умови замиреї З Італією — Радянський Союз, СІЛА, Великобрі Франція; з Болгарією, Угорщиною, Румунією — СІ СІЛА та Великобританія; з Фінляндією — СРСР та



36

І Тема 2 Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

кобританія. Участь ІСитаю передбачалася лише в розгляді питань мирного врегулювання з Японією.

Але на першій сесії РМЗС, яка тривала з 11 вересня до 2 жовтня 1945 р. в Лондоні, представники СІЛА (держ-секретар Д. Бірнс) і Великобританії (міністр закордонних справ Е. Бевін) намагалися змінити ці засади з тим, щоб у ' підготовці проектів мирних угод з колишніми союз-; никами Німеччини брали участь усі п'ять великих дер­жав. Проти цього категорично виступив Радянський Союз.

Крім того, делегації США й Великобританії проголо­сили, що не обговорюватимуть угод з Болгарією і Ру­мунією, бо там немає урядів, які б відповідали стандартам «західної демократії».

Істотним результатом роботи сесії стала принципова домовленість про те, що в основу мирних угод з Бол­гарією, Угорщиною, Румунією та Фінляндією будуть по­кладені угоди про замирення.

Д. Бірнс виступив із пропозицією про скликання кон­ференції для розгляду мирних угод з колишніми союзниками Німеччини за участю всіх європейських учасників ООН та великої частини її неєвропейських | членів, що фактично ліквідувало б РМЗС як основну І інстанцію з підготовки мирних угод і суперечило потс­дамським настановам.

Робота Лондонської сесії РМЗС закінчилася фактично безрезультатно, бо не було підписано протоколів, які б зафіксували узгоджені рішення.

Для того, щоб перебороти суперечності, в Москві, фор­мально поза межами РМЗС, з 16 по 26 грудня 1945 р. пройшла нарада міністрів закордонних справ СРСР, США та Великобританії.

hmy нараді бУло Узгоджено процедуру підготовки мир-™к Угод, запропонованих Потсдамською конференцією, оуло також вирішено після закінчення підготовки про­ектів мирних угод скликати мирну конференцію, яка об-| "^Рить узгоджені тексти угод для рекомендацій Раді 1"11 3.акоРДонних справ. Склад конференції обмежу­ країнами які брали активну участь у війні проти

і Jaw .РД прав. Склад конферен

йся країнами, які брали активну участь у війні проти

фашистського блоку в Європі, — 21-ю державою (СРСР,

"JA, Великобританія, Франція, Китай, Австралія, Бель-

37

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНІ НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»



гія, Білоруська РСР, Бразилія, Греція, Ефіопія, Індія, нада, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Півдеї Африканський Союз, Польща, Українська РСР, Че> ваччина, Югославія).

На цій же нараді урядам Болгарії й Румунії було рек мендовано залучити до свого складу по два предсі від опозиційних партій і груп. Представники США й ликобританїї пообіцяли, що після виконання цих реї мендацій їхні країни визнають уряди Болгарії й Румуні

Основна робота з підготовки мирних угод розгорг ся на другій сесії РМЗС, яка проходила в Парижі | 25 квітня до 16 травня і з 15 червня до 12 липня 1946 р.

Першою проблемою, з якою стикнулися учасники < сії РМЗС, була економічна. В пропозиціях США Великобританії містилися умови щодо «свободи торгії та «рівних можливостей», а також вимоги про перед закордонних активів і відшкодування збитків, заі власності іноземних громадян на території переможеї країн. Західні країни наполягали на виплаті penaj переможеними країнами в доларах США, що озна* узалежнення торгівлі й економіки цих країн від держав у цілому й від СІЛА зокрема.

Радянський Союз як держава, що зазнала найбії збитків від переможених країн, претендував на переї частину репарацій. СРСР висловив готовність отр* репараційні виплати у вигляді товарів.

Що стосується повернення іноземної власності, то дянський Союз відкинув вимоги реституції, ши суверенне право держав націоналізувати іноземну ність. Одночасно СРСР висловився за часткову (в мез третини) компенсацію за втрачене майно.

Питання про режим судноплавства Дунаєм розо лося з ініціативи СРСР як справа власне придунайсі держав, яку не можна вирішувати, в мирних угодах з:

Одним зі складних питань Паризької сесії РМЗС бу питання про італо-югославський кордон, зокрема Трієст. (Трієстом вважається територія Юлійської яка складається з Істрії, власне міста Трієст із морсі портом та Словенського примор'я.)

Позиція Радянського Союзу полягала в тому, землі, населені хорватами й словенцями, передати Юі

38

тема 2 Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході



лавц? а італійцями — Італії. Експерти СІЛА й Велико­британії, які виступили на сесії, запропонували поділити Юлійську Крайну на дві частини: східну і західну. Дві третини її території відходили до Югославії, а прибережні смуги Адріатичного моря — до Італії. Тож західна час­тина Юлійської Крайни опинялася відрізаною від моря, французькі експерти пропонували відкрити прохід до моря для західних районів Юлійської Крайни, але все-таки залишали їх відрізаними від порту Трієст.

Після досить тривалих дебатів РМЗС ухвалила компро­місне рішення: створити Вільну територію Трієст і вста­новити кордон між Італією і Югославією там, де його накреслили французькі експерти.

Серйозна дискусія розгорнулася з питання про статус Вільної території Трієст і засад її врядування. СРСР ви­ступив за надання населенню права на власний розсуд створювати конституційні органи управління. США й Великобританія стояли за управління цією територією гу­бернатором, якого мала призначити Рада Безпеки. Угоди про статус Трієста на Паризькій сесії так і не було досяг­нуто.

На обговорення Паризької сесії РМЗС із проблем долі колишніх італійських колоній (Лівії, Еритреї, Сомалі) бу­ло висунуто чотири проекти резолюцій.

Пропозиції СІЛА зводилися до передання всіх ко­лишніх колоній під колективну опіку чотирьох держав (СІЛА, Англії, Франції й СРСР). Керувати цими колоніями мали адміністратори, призначені Радою ООН з питань опіки.

Англійський проект передбачав утворення з північно-африканських колоній Італії незалежної держави «Велика Лівія», яка б об'єднала Тріполітанію і Кіренаїку, та ство­рення на сході пщ протекторатом Англії іншої держави — «Великого Сомалі», яка б мала у складі не лише колишнє італійське Сомалі, але й два райони Ефіопії — Огаден і так звані зарезервовані території.

Франція, остерігаючись зміцнення позицій Велико-Риганії в районі Середземного моря та в Африці, пропо-увала доручити опіку над колишніми італійськими ко­лоніями самій Італії.

^І ПРОПОЗИЦД передбачали встановлення над з колоніальних територій колективної опіки двох

39

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДч НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»



держав — Італії та однієї з союзних держав. Союзна жава мала призначити адміністратора, що приймав рішення за згодою з особливою консультативною радої складі п'яти членів (троє — представники союзних де жав, двоє — представники місцевого населення).

Позиція СРСР змусила СІЛА відмовитися від сі проекту й спочатку приєднатися до пропозицій Фра але потім, під тиском Великобританії, висунути ноі варіант резолюції. Держсекретар СІЛА Бірнс запропоі вав передати колишні італійські колонії під опіку тирьох держав, визначених Паризькою сесією тері на один рік, аби протягом року вирішити питання долю цих колоній. Якщо угоди про це не буде дося то Питання по закінченні року слід передати на роз Організації Об'єднаних Націй.

Після тривалих дискусій Рада міністрів закордої справ ухвалила пропозиції Бірнса.

З 25 липня по 15 жовтня 1946 р. в Парижі відбувс мирна конференція представників 21 держави.

Значне місце на початковому етапі роботи конфеї ції посіло обговорення процедурних питань. Було но резолюцію, яка оголошувала рекомендації конфеї ції рішеннями, якщо вони ухвалені не лише більшіс дві третини голосів, а й простою більшістю. 25 ве{ 1946 р. міністри закордонних справ Англії, СІЛА, Фр ції й СРСР опублікували Декларацію про колишні лійські колоніальні володіння в Африці, яка стала осі вою для Спільної декларації з цього питання, і була писана разом із мирними угодами.

Щодо статусу Вільної території Трієст західні кра запропонували всю повноту влади надати губернатор відповідальному за свої дії лише перед Організації Об'єднаних Націй.

Радянський Союз вважав за необхідне передати ві навчу владу урядові Вільної території Трієст, створю! му народними зборами й відповідальному перед Але цю пропозицію відкинула більшість учасників кс ференції.

Серед територіальних проблем конференція розо ла претензії Греції на 1/10 болгарської території, мез чої з грецьким кордоном, під приводом «стратегічної пеки». Створена конференцією комісія з пол

40

Тема 2 Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

територіальних питань мирної угоди з Болгарією ухва­лила постанову РМЗС про збереження існуючого болга-ро-грецького кордону.

Подібні претензії Греція висунула й щодо 1/3 терито­рії Албанії, але це питання на конференції серйозно не розглядалося.

Широко обговорювалася на конференції й проблема репарацій.

Паризька конференція, підтвердивши переважну біль­шість узгоджених у межах РМЗС рішень, не виконала, проте, одне з головних завдань — подолання суперечнос­тей, що містилися в цих рішеннях. Для цього було скли­кано третю сесію РМЗС, що пройшла з 4 листопада по 12 грудня 1946р. у Нью-Йорку.

Сесія усунула суперечності з питання про статус те­риторії Трієст ухвалою про те, що до набрання чинності постійним статусом Вільної території Трієст управління цією територією здійснюватимуть губернатор, призна­чений Радою Безпеки, і Тимчасовий уряд, сформований губернатором після консультації з югославським та італійським урядами.

Для врегулювання режиму судноплавства Дунаєм РМЗС вирішила скликати через шість місяців після підписання мирних угод конференцію за участю всіх придунайських держав, а також СІЛА, Англії й Франції.

Територіальні пункти угод відновлювали довоєнні кор­дони європейських держав з невеликими змінами.

Узгоджено було позиції з репараційного питання.

Таким чином, Нью-Йоркська сесія Ради міністрів за­кордонних справ завдяки взаємним компромісним пос­тупкам сторін ухвалила остаточно узгоджені рішення за всіма статтями проектів мирних угод з країнами — ко­лишніми союзниками гітлерівської Німеччини.

Мирні угоди з Італією, Болгарією, Угорщиною, Румунією ™а Фінляндією були підписані 10 лютого 1947р. в Парижі и набрали чинності 15 вересня 1947р.

Кожна з угод містила преамбулу, а також територі-альні, політичні, військові, економічні, репараційні пос­танови. В преамбулі кожної з мирних угод проголошува­вся про припинення стану війни й фіксувалося зобо-язащщ союзних держав підтримати звернення країни, з



41

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД.і НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

якою укладено мирну угоду, про прийняття її в Орг зацію Об'єднаних Націй.

Найзначніші територіальні зміни передбачала угол Італією. Згідно з нею кордони Італії було прокладено^ межах її території за станом на 1 січня 1938 р., за вї ком: перевалу Малий Сен-Бернар, плато Мон-Сені, час ни території в районах Мон Табор і Шабертон, які дійшли до Франції; східної частини Юлійської Край Комуни Зоря, острова Пелагоза й низки дрібних остров які відійшли до Югославії; Додеканезьких островів, відійшли до Греції. Крім того, західна частина Юлійс Крайни разом із містом Трієст була визнана Вільною риторією Трієст. Далі питання про цю територію предметом переговорів між Італією і Югославією. Пег. говори ці завершилися в 1954 р. укладенням угоди встановлення нового кордону між двома державами і ділом між ними, зі згоди ООН, Вільної території Трієст|

Територіальні пункти мирної угоди з Румунією nej бачали відновлення її. кордонів за станом на 1 січ|| 1941 p., за винятком румуно-угорського кордону, було визначено в межах, що існували на 1 січня 1938 До Румунії відійшла Північна Трансільванія, відторгне від неї на користь Угорщини за рішенням Віденсько арбітражу єід ЗО серпня 1940 р. Постанови цього арбіт жу було визнано недійсними.

Територіальні пункти мирної угоди з Угорщинс окрім передання Румунії Північної Трансільванії, пере| бачали також передання Чехословаччині трьох сіл на денному березі Дунаю для розширення порту Братисі Угорсько-чехословацький кордон установлено в иеу. які існували на 1 січня 1938 р. Рішення Віденського бітражу від 2 листопада 1938 р. про приєднання до Уг щини південних районів Словаччини й Закарпатті України було проголошено недійсними. Новий корді, між Угорщиною і Радянським Союзом збігався з корді ном між Угорщиною і Закарпатською Україною, існував до ухвалення Віденським арбітражем рішення 2 листопада 1938 р. Фінляндія повертала Радянсько» Союзові область Петсамо (Печенга). Кордони Болга| було залишено без змін, Південна Добруджа, втрачена


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41


©dereksiz.org 2016
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет