Та зовнішня політика (1945-70-ті роки)



жүктеу 7.2 Mb.
бет7/41
Дата20.07.2016
өлшемі7.2 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   41

80

пом'якшено. Підтверджувалася прихильність СІЛА до потсдамських угод. Про ревізію кордону не йшлося вза­галі.

Наступна, Московська сесія РМЗС, яка проходила з 10 березня до 24 квітня 1947 р. у новому складі (Бірнса змінив Маршалл), практично повністю була присвячена обговоренню німецького питання. Почалася вона з сим­волічного акту ліквідації Прусської держави, який під­тверджував щире прагнення сторін знищити націона­лістичну спадщину в історії Німеччини.

На Московській сесії РМЗС було узгоджено питання про заснування Інформаційно-консультативної ради, на яку покладалися такі завдання: 1) інформувати союзні уряди про підготовку німецької мирної угоди Радою міністрів закордонних справ; 2) передавати союзним уря­дам усю документацію РМЗС стосовно підготовки мирної угоди; 3) проводити консультації з представниками союзних урядів з питань, пов'язаних із німецькою проб­лемою.

Окрім того, вирішено було створити постійні комітети Ради міністрів закордонних справ: а) з політичної струк­тури Німеччини; б) з територіальних змін; в) з еконо­мічної реорганізації Німеччини та з репарацій; г) з роз­зброєння і демілітаризації Німеччини.

31 березня міністр закордонних справ Великобританії Е. Бевін висунув проект «Додаткових принципів щодо Ні­меччини», в якому переглядалося репараційне питання — пропонувалося скасувати можливість репарацій з Німеч­чини у вигляді постачання готової продукції. При цьому Радянському Союзу ставився ультиматум — або він погоджується з подібною репараційною політикою, або західні держави відмовляються від наступного обговорен­ня німецьких справ. Під «готовою продукцією» західні країни розуміли, звичайно, передусім уран з комбінату «Вісмут». У даній позиції переважала, поза сумнівами, не економічна логіка, а політичні міркування. Щоправда, окреслилася можливість певного компромісу радянсько-англійських переговорів, оскільки обидві сторони бажали скасувати взаємні юридичні претензії — Радянського Союзу на Рурі і Великобританії в Тюрінгії й Саксонії. Але Далі переговорів справа не пішла. За рішенням Москов-

81

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД- , - НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»



ської сесії РМЗС почався процес репатріації німецьких військовополонених.

5 червня 1947 р. держсекретар США виголосив свою гарвардську промову, з якої бере початок «план Маршал-ла». Якщо з економічної точки зору він, на думку бага­тьох дослідників, не був для Німеччини вирішальним, то | політичне значення його очевидне — «план Маршалла*:! став інструментом консолідації західнонімецького урядуй Тим більше що адміністративно-командна модель керу-| вання економікою у східній зоні до цього часу себе вже вичерпала, а альтернативи до «плану Маршалла» для Східної Німеччини Радянський Союз не запропонував.

Спробу обговорити економічні, в тому числі й репараційні, питання було зроблено на Лондонській сесії РМЗС (25 листопада 15 грудня 1947 p.). Проте й фактично було зірвано: держсекретар США Д. Маршалі під час одного з засідань оголосив сесію закритою — без узгодження і без зазначення місця та часу наступної зустрічі. Під час сесії Франція висловила принципову згоду на об'єднання французької зони окупації з англо-американською і створення «Тризонії». 19. грудня держде­партамент СІЛА поінформував про припинення репара­ційних поставок до СРСР.

У січні 1948 р. у Франкфурті-на-Майні пройшла нара­да мінктрів-президентів «Бізони», скликана окупаційною владою. На ній були створені верховний суд і цент­ральний банк. Економічна рада, що діяла ще з травня 1947 p., збільшилася до І04 депутатів і одержала повнова­ження в галузі податкової політики. Виконавчою радою з розширеними повноваженнями став називатися директо­рат у складі глав п'яти бізональних урядів. Усі ці заходи значно прискорили перетворення «об'єднаної економіч­ної області»-на справжню державу. Створювався прообраз майбутньої конституційної структури. Аби зменшити не­вдоволення Франції* що, як і раніше, вважала західно? німецьку державу за майбутнього надто небезпечного сусіда, Англія і США санкціонували відлучення Саару від Німеччини й передання його під фактичний суверенітет Франції. На Франкфуртській нараді було запропоновано скликати нову конференцію з німецького питання за участі Франції й країн Бенілюксу, але без СРСР.



82

Тема 4


Німецька проблема в міжнародних відносинах

Лондонська конференція проходила у два етапи: з 23 лютого до 6 березня і з 20 квітня до 1 червня 1948 р. На ній було узгоджено директиву для глав урядів усіх західнонімецьких земель, згідно з якою вони до 1 вересня мали скликати установчі збори для розробки Конституції.

За постановою конференції засновувався Міжнарод­ний орган з Руру і з контролю над виконанням рішення про демілітаризацію майбутньої ФРН.

Значні поступки були зроблені для Франції — май­бутня Конституція мала передбачити мінімальну центра­лізацію, про німецьку армію не згадувалося взагалі, а склад міжнародного органу з Руру забезпечував переваги французької сталеливарної промисловості над німець­кою. Але слід зазначити, що ці поступки Франція вважа­ла за недостатні. Тому рішення Лондонської конференції з великими ускладненнями ратифікувалися французьким парламентом.

Лондонська конференція проголосила курс на ство­рення західнонімецької держави та її інтеграцію в західний блок. Це, звичайно, не могло не викликати відповідні заходи з боку Радянського Союзу. Було роз­роблено план запровадження обмежень на комунікаціях Берліна з західними зонами окупації, які й були введені з 1 квітня. Передбачалося за допомогою ускладнень у Берліні змусити західні країни виявити більшу лояльність у питанні реалізації планів створення західнонімецької держави.

18 червня командувачі окупаційних військ США, Ве­ликобританії й Франції повідомили маршала Соколовсь-кого про проведення з 20 червня грошової реформи у трьох західних зонах. Передбачалося не поширювати її на західні сектори Берліна.

22 липня Соколовський сповістив своїх західних колег про проведення грошової реформи вже в радянській зоні окупації Німеччини і в районі Великого Берліна. 23 липня західні держави ухвалили рішення про поши­рення реформи на західні сектори Берліна.

24 липня було цілком перекрито наземні комунікації між західними зонами окупації й Берліном «з технічних причин». Тим часом маршал Соколовський чітко сфор­мулював справжню причину блокади, оголосивши, що

83

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»



транспортні обмеження триватимуть доти, доки не буде скасовано плани західних держав про створення західно­німецького уряду.

Західні держави організували й розширили «повіт­ряний міст» між західними зонами окупації й Берліном. 31 липня 1948 р. посли СІЛА, Франції та Великобританії мали окремі бесіди з Молотовим, а 2 серпня їх прийняв Сталін. Глава радянського уряду настійно просив відкласти рішення про створення західнонімецького уря­ду. Радянський уряд проголосив, що транспортні обме­ження між Берліном і західними зонами окупації будуть зняті одночасно зі згодою на введення в обіг у Берліні німецької марки радянської зони й вилучення з обігу «марки Б».

Визнання валюти радянської зони окупації як єдиної валюти в Берліні фактично означало включення всього Берліна у фінансово-економічну систему радянської зо­ни. Таким чином Радянський Союз розраховував ство­рити передумови для повного витиснення західних дер­жав з Берліна.

Але, скликавши 1 вересня 1948 р. Парламентську раду для розробки Конституції Західної Німеччини, західні держави недвозначно продемонстрували прагнення про­довжити готування до створення західнонімецької дер­жави.

Радянське керівництво, зробивши ставку на немож­ливість нормального функціонування американського «повітряного мосту» восени—взимку 1948 p., взяло курс на затягування переговорів. Безрезультатними виявилися всі дипломатичні маневри в Раді Безпеки ООН. До цього часу припинив своє існування єдиний магістрат Берліна. І найголовніше — «повітряний міст* успішно функціо­нував і взимку. Радянський Союз мусив визнати провал блокади Берліна, і 4 травня 1949 р. у Нью-Йорку було досягнуто угоди, згідно з якою 12 травня скасовувалися всі обмеження зв'язку, транспорту й торгівлі між Бер­ліном і західними землями Німеччини, між східною і західними зонами Берліна, а також між західними і схід­ною зонами окупації Німеччини.

Берлінська криза 1948—1949 pp. була спричинена геополітичними, ідеологічними й психологічними факто­рами. Основний прорахунок радянського керівництва по-



84

Тема 4 Німецька проблема в міжнародних відносинах

лягав у недооцінці фінансово-економічних і військово-технічних можливостей Заходу, його рішучості домага­тися реалізації курсу на створення західнонімецької дер­жави. Але при цьому учасники кризи виявили розумну стриманість і не спровокували широкомасштабного воєн­ного конфлікту. Адже запобігти створенню двох німець­ких держав мирними засобами було вже нереально.

Припинення блокади збіглося в часі зі схваленням військовими губернаторами Основного Закону Західної Ні­меччини, урочисто оприлюдненого 23 травня 1949 р. Ця дата вважається днем створення ФРН. У той самий день відкрилася Паризька сесія РМЗС (23 травня 20 липня 1949 p.), яка стала останньою і вже нічого не могла зро­бити для врегулювання німецького питання. 20 червня 1949 р. інститут військових губернаторів було реоргані­зовано в інститут Верховних комісарів західних держав Ні­меччини. 14 серпня пройшли вибори до бундестагу ФРН, а 15 вересня — вибори федерального канцлера.

Ще 19 березня 1949 р. Німецька народна рада ухвалила проект Конституції Німецької Демократичної Республіки. У квітні пройшли вибори до Німецького народного конгре­су, а 7 жовтня 1949 р. була сформована тимчасова Народ­на палата (день створення НДР). 15 жовтня 1949 р. НДР і СРСР встановили дипломатичні відносини.

Створення НДР фактично завершило процес «ре­єстрації» поділу Німеччини. Але, на думку правознавців, конституції обох німецьких держав були суголосні Потсдамській угоді й антагоністичних суперечностей між двома Німеччинами ще не було.



Німецька проблема в 1949—1955 pp. Вступ ФРН до НАТО

В першому виступі президента НДР В. Піка 11 жовтня 1949 р. йшлося про «спільне (з захід­нонімецьким федеральним урядом) служіння на­ціональним інтересам німецького народу». Отже, при-



85

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

наймні декларувалося намагання усунути розбрат і ство­рити єдину Німеччину. .'

Але 14 жовтня 1949 р. в газеті «Правда» був опублі-.' '* кований текст вітальної телеграми Сталіна керівникам: щойно створеної НДР, де про існування іншої німецької. І держави не згадувалося, а дефініції «Німецька Демок­ратична Республіка» і «німецький народ» трактувались які] по суті ідентичні.

Після нього уряд НДР у заяві про свою політичну:.; програму проголосив мету «ліквідації сепаратної західно-^ німецької держави і введення єдиної влади для всієї | Німеччини».

Формально НДР мала певні можливості самостійно^ визначати свою зовнішню політику, в тому числі й щодог] ФРН. Було сформовано Міністерство закордонних справ, НДР стала членом РЕВ, відбувся обмін дипломатичними^ представниками з країнами, які встановили з НДР дипломатичні відносини. ФРН же не мала навіть фор­мальних атрибутів суверенітету: сфера зовнішніх відносин лишалася прерогативою Верховних комісарів. Тому для ФРН процес подолання розколу Німеччини безпосе­редньо залежав від розв'язання суперечностей чотирьох держав.

Уже в лютому 1950 р. Верховний комісар США в Німеччині Д. Макклой надіслав офіційну ноту главі СКК генералові В. Чуйкову з пропозицією провести «загально-, німецькі вільні вибори». Ця ініціатива ставила керів­ництво НДР у винятково складне становище, оскільки • виграти ці вибори Соціалістична єдина партія Німеччини; за умов вільної конкуренції партій і під міжнародним' контролем не могла, а відмова від загальнонімецьких виборів позбавила би переконливості аргументи про те, що тільки НДР послідовно бореться за єдину й незалежну Німеччину. Щоправда, перемога на виборах була пробле­матичною і для правлячої у ФРН коаліції. Тому західні країни розраховували використати цю ідею ще і як засіб стримування уряду К. Аденауера. Однак НДР відповіла тільки контрпропагандистською кампанією, а радянська контрольна комісія взагалі не пошанувала Верховного | комісара СІЛА формальною відповіддю.

9 травня 1950 р. було оприлюднено «план Шумана». Франція виступила ініціатором укладання угоди про;



86

Тема 4


Німецька проблема в міжнародних відносинах

створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) замість Рурського статуту й Міжнародного органу з Руру. Вирішальна роль у новій організації відводилася Франції, бо участь СІЛА не передбачалася, а входження туди Великобританії гальмувалося неприйнятними для неї умовами. Підвищення статусу ФРН у цій організації за­безпечувало Франції ще й роль арбітра. А ФРН одержала статус рівноправного співзасновника системи управління в одній з вирішальних галузей західноєвропейської еко­номіки.

29 серпня 1950 р. уряд ФРН направив СІЛА, Англії й Франції «Меморандум з питання про нові принципи взаємин між Федеративною Республікою й окупаційними держа­вами». У ньому висловлювалося прохання схвалити де­кларацію про припинення стану війни між союзними державами й Німеччиною, метою окупації проголосити забезпечення безпеки ФРН від зовнішньої загрози, а в подальшому регулювати відносини системою ухвал та угод.

1218 вересня 1950 р. у Нью-Йорку відбулася нарада міністрів закордонних справ США, Англії й Франції та сесії Ради НАТО. Уряди західних держав проголосили намір порушити питання про припинення стану війни з Ні­меччиною, але ствердили збереження «окупаційного ста­туту». Нарада також схвалила «німецьку участь» в об'єд­наних європейських збройних силах.

2021 жовтня 1950 р. у Празі пройшла конференція міністрів закордонних справ СРСР, Албанії, Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі, Румунії та Чехословаччини. За результатами її роботи сторони ухвалили спільну заяву з приводу рішень Нью-йоркської наради трьох держав про ремілітаризацію Західної Німеччини. Окрім цього, було фактично повторено пропозиції Паризької сесії РМЗС 1949 р. про укладання мирної угоди, виведення окупацій­них військ, створення на паритетних засадах загально-німецької установчої ради.

Запізнілу реакцію на пропозицію Верховного комісара США щодо проведення «вільних виборів» становила згода на здійснення «безпосереднього опиту німецького народу з відомих обставин». Західна реакція була одно­значно негативною, особливо в частині «паритетного на­чала».



87

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

В цей час СІЛА розпочали розробку механізму конт­ролю над «важким партнером», яким дедалі очевидніше ставала ФРН. Ідея «вільних виборів» була паліативною, а ідея переозброєння Німеччини могла стати постійним і досить ефективним засобом контролю. Для ФРН же ре­мілітаризація була найкоротшим шляхом досягнення су­веренітету.

24 жовтня 1950 р. французький прем'єр-міністр Р. Плевен висунув план «європейської армії». Згідно з цим планом німецький контингент мав інтегруватися до неї цілком і складатися з окремих батальйонів. До більш високого рівня командування німці не допускалися. Не створювалися й німецькі військові інститути. Як зазнача­ло багато дослідників, мова йшла про переозброєння німців без переозброєння Німеччини. Тому сам план і дискусія навколо нього виявили суперечності між захід­ними країнами.

Радянський Союз запропонував скликати нову сесію РМЗС з німецького питання. З метою її підготовки в Парижі з 5 березня до 21 липня 1951 р. відбулася нарада заступників міністрів закордонних справ чотирьох дер­жав. Через неузгодженість порядку денного конференцію міністрів закордонних справ було зірвано.

В цей період активізувалася дипломатія НДР. У січні 1951 р. Народна палата НДР звернулася до бундестагу з пропозицією про переговори. У відповідь ФРН сформу­лювала «попередню умову» про введення на території НДР Основного Закону ФРН. 15 вересня 1951 р. уряд НДР виступив із пропозицією провести загальнонімецькі консультації з приводу здійснення загальнонімецьких виборів у Національні збори, що їх мали організувати самі німці, але під міжнародним контролем.



18 вересня 1951 р. конференція міністрів закордонних справ СІЛА, Англії й Франції у Вашингтоні схвалила план створення Європейської оборонної спільноти, згідно з яким західнонімецькі контингенти мали ввійти до «євро­пейської армії». Було підготовлено проект «загальної угоди», яка регулювала б відносини трьох країн із ФРН після скасування окупаційного статусу. Цей проект був схвалений нарадою міністрів закордонних справ трьох держав за участю канцлера ФРН К, Аденауера 22 листопа-

88

Тема 4 Німецька проблема в міжнародних відносинах

да 1951 р. у Парижі. 10 березня 1952 р. послам трьох західних держав у Москві було передано ноту радянсько­го уряду, де містився проект основ мирної угоди з Ні­меччиною. У ньому наголошувався нейтральний військо­вий статус Німеччини за наявності національних зброй­них сил і військової промисловості та її територіальний статус, суголосний потсдамським угодам. Інші питання мали вирішувати самі німці.

Якщо, як зазначають сучасні дослідники, СІЛА були готові глибоко проаналізувати радянські пропозиції, то Аденауер зайняв найнепримиреннішу позицію. В ноті-відповіді від 25 березня 1952 р. було проголошено про неприйнятність ідеї німецької національної армії. Окрім цього, підкреслювалося, що обговорення мирної угоди стане можливим після здійснення «вільних виборів» і сформування «вільного загальнонімецького уряду». Перед­умови для проведення таких виборів мають бути створені за допомогою ООН.

У наступній ноті від 9 квітня 1952 р. радянський уряд знову повернувся до ідеї мирної угоди й загальноні­мецького уряду, але застережив, що перевірку наявності умов для проведення виборів має здійснити не ООН, а комісія, створена чотирма державами, бо згідно зі Стату­том ООН німецька проблема не входить у її компетенцію.

Позиція СРСР у даній ситуації була явно сильнішою, а відповідь західних країн мала неокреслений характер.

Остання нота Радянського Союзу від 24 травня 1952 p., надіслана напередодні підписання Загального до­говору, була, на думку спостерігачів, найнеперекон-ливішою з «російського нотного наступу» (за словами К. Аденауера) й також не зумовила жодних наслідків.

26 травня 1952 р. представники СІЛА, Великобри­танії, Франції й ФРН підписали в Бонні Загальну угоду про взаємини між трьома державами і Федеративною Республікою Німеччини. Ця угода, що дістала також назву Боннської, передбачала скасування окупаційного статусу й надання ФРН самостійності у внутрішній і зовнішній політиці, за винятком питань, пов'язаних з єдністю Німеччини, з Західним Берліном, з укладанням мирних угод. Західні країни лишали за собою право тримати свої війська на території ФРН до досягнення

89

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

остаточного мирного врегулювання, до возз'єднання, право оголошувати надзвичайний стан.

У день підписання Загальної угоди уряд НДР опри­люднив рішення створити «заборонну зону» з колючим дротом, чатами й патрулями на протязі всього кордону з ФРН, хоча угода ще не набрала сили, перебуваючи в стані ратифікації всіма учасниками:

Наступного дня, 27 травня, представники урядів Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Голландії та Люксембургу підписали в Парижі угоду, що завершила створення Євро­пейської оборонної спільноти. США й Великобританія ратифікували угоди відповідно 1 липня і 1 серпня 1952 p., бундестаг ФРН —лише в березні 1953 p., а Національні збори Франції ЗО серпня 1954 р. відхилили угоди про створення ЄОС. А позаяк Паризька і Боннська угоди були взаємопов'язані, відхилення однієї з них автоматично означало, що й друга втрачала силу в тому вигляді, в якому її було підписано.

В липні 1952 р. II конференція СЄПН ухвалила рішення про початок будівництва «основ соціалЬму» за радянською схемою: індустріалізація, колективізація, культурна революція. Але на відміну від громадян СРСР у східних німців залишався Західний Берлін: з 1945 по 1961 р. територію НДР покинуло близько 15 % населення (2,6 млн чоловік).

Після смерті Сталіна керівництво СЄПН проголосило «новий курс», складову частину якого становило підви­щення виробничих норм для робітників. 16 червня 1953 р. почався страйк будівельників, який наступного дня переріс у глобальні заворушення по всій території НДР, котрі набрали форми протесту проти політики уряду, СЄПН та державного апарату.

Режим НДР було врятовано лише завдяки втручанню радянських військ.

Після цих подій жодна політична сила у ФРН не ба­жала зближення з НДР. Вибори до бундестагу, що пройшли у вересні 1953 p., наочно продемонстрували розстановку сил після подій в НДР. Блок ХДС/ХСС на чолі з К. Аденауером здобув переконливу перемогу, а Комуністична партія Німеччини навіть не набрала потрібних 5 % голосів. Події 17 липня 1953 р. у НДР і

90

Тема 4 Німецька проблема в міжнародних відносинах

вибори у ФРН відіграли вирішальну роль у розв'язанні проблеми ремілітаризації ФРН і поглибленні розколу Німеччини.

17 липня 1953 р. західні країни запропонували скли­кати чотиристоронню конференцію з німецького питання. Конференція пройшла 25 січня 18 лютого 1954 р. почергово в західному і східному секторах Берліна: На розгляд було винесено проект засад мирної угоди, допов­нений новими розділами. СРСР запропонував створити тимчасовий загальнонімецький уряд, вивести окупаційні війська й провести вільні загальнонімецькі вибори. Реко­мендувалося звільнити Німеччину від сплати повоєнних боргів чотирьом державам.

Ідею німецького нейтралітету було підсилено запропо­нованим Радянським Союзом проектом загальноєвро­пейської угоди про колективну безпеку, яка становила би, на думку СРСР, альтернативу Європейській оборон­ній спільноті. Позиція західних країн базувалася на «плані їдена», який передбачав негайне об'єднання Німеччини шляхом загальнонімецьких виборів.

Радянська сторона не погодилася з «планом їдена».



В кінці вересня на початку жовтня 1954 р. в Лон­доні відбулася конференція дев'яти держав — США, Англії, Франції, Канади, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерлан­дів, Люксембургу, де обговорювалося питання про пере­творення Брюссельського пакту в Західноєвропейський союз із залученням до нього ФРН та Італії. ФРН здобувала право створювати власні збройні сили у складі 12 дивізій (0,5 млн осіб), військово-морські сили та військову авіа­цію (до 1350 літаків).

Формальне рішення про вступ ФРН у Західноєвро­пейський союз і НАТО було прийнято на Паризькій нараді дев'яти держав (2023 жовтня 1954 p.). Паризькі угоди передбачали скасування окупаційного режиму у ФРН, уряд ФРН, у свою чергу, оголосив про те, що він ніколи^ не вдаватиметься до сили для об'єднання Німеччини або зміни існуючих кордонів. Окрім того, західнонімецька держава взяла на себе зобов'язання не виробляти атом­ної, бактеріологічної та хімічної зброї.



Паризькі угоди набрали сили після всіх передбачених формальностей 5 травня 1955р. ФРН здобула суверенітет
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   41


©dereksiz.org 2016
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет