Та зовнішня політика (1945-70-ті роки)



жүктеу 7.2 Mb.
бет5/41
Дата20.07.2016
өлшемі7.2 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41

54

Тема 2 Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

питання про мирну угоду для Японії. Розпочалися пере­говори з представниками країн — учасниць Далекосхід­ної комісії.

В жовтні 1950 р. держдепартамент СІЛА розіслав країнам — членам Далекосхідної комісії спеціальний ме­морандум, який містив загальні принципи мирної угоди з Японією. У ньому наголошувалося, що учасниками угоди можуть стати лише країни, які перебувають у стані війни з Японією. Після підписання угоди учасники мають від­мовитися від претензій, які постали внаслідок воєнних дій, що тривали до 2 вересня 1945 р.

Відносно територіальних питань у проекті зазначало­ся, що Японія визнає незалежність Кореї і майбутнє рі­шення Великобританії, США, СРСР і Китаю щодо стату­су Формози, Пескадорських островів, Південного Сахаліну та Курильських островів. Передбачалося переда-ння під фактичний контроль СЛІА японських островів Рюкю та Бонін.

У пам'ятній записці радянського уряду від 20 листопа­да 1950 р. містився перелік питань щодо американського меморандуму, принциповий характер яких ставив під сумнів можливість підписання спільної мирної угоди. Пи­тання торкалися статусу Сахаліну, островів Пенхулєдао, Курил та Південного Сахаліну, термінів виведення оку­паційних військ to території Японії, можливості збере­ження американських військових баз на території Японії після укладання мирної угоди.

У записці держсекретаря США відповідей на більшість питань радянського уряду не було. Фактично він під­твердив імовірність того, що американські війська зали­шаться на японській території.

Не маючи ілюзій з приводу позиції Радянського Союзу, СІЛА прагнули заручитися підтримкою союзни­ків. На початку січня 1951 р. Конференція країн Бри­танської співдружності націй ухвалила резолюцію про як­найшвидше підписання мирної угоди з Японією.



29 березня 1951 р. уряд СІЛА розіслав свій проект мирної угоди з Японією членам Далекосхідної комісії. У ньому передбачалася відмова Японії від усіх прав на Корею, Формозу, Пескадорські острови, на підмандатні території. Підтверджувалося повернення у склад СРСР

55

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»



Тема 2

Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

південної частини Сахаліну й Курильських острові Однак не були задоволені вимоги Китаю про повернеї Тайваню, островів Пенхулєдао, хоча формально Япої відмовлялася від «прав і правооснов» на ці території.

18 квітня 1951 р. президент США Г. Трумен підтверді намір СІЛА залишити американські війська в Япої після підписання мирної угоди.

Великобританія, побоюючися, що її інтереси не б) дуть ураховані, розробила свій проект мирної угоди, яки був обговорений на нараді прем'єр-міністрів Британське співдружності в січні 1951 р. Особлива увага приділялась обмеженням суднобудівної й текстильної промислової Японії, яка конкурувала з англійською експортною щ мисловістю. Окрім цього, Англія наполягала на залучег КНР до консультацій з питань про мирну угоду Японією і на поверненні КНР Тайваню.

Нарада американських і англійських дипломатів з тань мирної угоди з Японією, що відбулася на поча травня 1951 р. у Вашингтоні, закінчилася безрезультатної В червні 1951 р. спеціальний представник президент^ США А. Даллес домігся згоди англійського кабінету брат участь у мирній конференції за умови, що США не за| просять на конференцію ні КНР, з якою Англія у той чг уже встановила дипломатичні відносини, ні уряд Ча Кайші. СІЛА відкинули пропозиції Англії про встаної лення обмежень на окремі галузі японської промисле вості, бо вони не конкурували з американськими фір мами.

Радянський уряд 7 травня 1951 р. надіслав заінтег. сованим країнам «Зауваження з приводу американської проекту мирної угоди з Японією». В них підкреслювалосі ігнорування Сполученими Штатами міжнародних угод щм повоєнний устрій Японії. Йшлося про непередання КНІ Тайваню й островів Пенхулєдао, про вилучення з-під с> веренітету Японії островів Рюкю та Бонін, про відсу ність гарантій проти відновлення японського мілітариза Окрім цього, радянський уряд наполягав на скликаї сесії Ради міністрів закордонних справ США, Китаї Англії й СРСР, щоб приступити до підготовки мирне угоди на засадах міждержавних угод, досягнутих у періоі війни.

56

6 липня держдепартамент США надіслав радянському урядові меморандум, до якого додавався проект мирної угоди. В меморандумі повідомлялося, що на початку ве­ресня 1951 р. в Сан-Франциско буде скликана конфе­ренція для підписання мирної угоди. 12 липня 1951 р. «Проект мирної угоди з Японією» було опубліковано від імені США й Великобританії. В запрошенні на конфе­ренцію, переданому першому заступникові міністра за­кордонних справ СРСР А. Громико 20 липня, підкреслю­валося, що йдеться про підписання мирної угоди з Япо­нією, а не про поновлення переговорів про умови миру.



В Сан-Франциській конференції (48 вересня 1951 р.) взяли участь 52 країни. Серед учасників не було КНР, КНДР, МНР та ДРВ, відмовилися брати участь Індія та

Бірма.


Конференція відкрилася вступною промовою прези­дента СЛІА, потім англійський делегат виступив з роз'яс­ненням положень угоди. В проекті підтверджувалася від­мова Японії від вищезгаданих територій, але не було ска­зано про повернення Курил і Південного Сахаліну до складу СРСР, а Тайваню і Пенхулєдао — до складу КНР. Передбачалася згода Японії на опіку ООН (в особі США) над кількома японськими островами. Значна увага в про­екті угоди приділялася питанням безпеки Японії.

Глава радянської делегації Громико виступив з різкою критикою американо-англійського проекту й сформулю­вав низку доповнень та поправок до нього. Радянський Союз знову наполягав на визнанні Японією суверенітету СРСР над Південним Сахаліном та Курильськими остро­вами і КНР — над Маньчжурією, Тайванем та островами Пенхулєдао. Радянська делегація пропонувала вивести всі збройні сили союзних держав не пізніше ніж через 90^ днів і заборонити розміщення іноземних військ та військових баз на території Японії. Репараційні питання пропонувалося розглянути на спеціальній конференції заінтересованих держав. Передбачалося суворе обмежен­ня розмірів збройних сил Японії.

Радянський Союз наголосив, що угода може набрати чинності лише після ратифікації її СРСР, США, Англією

13 Китаєм.

Виступ радянської делегації підтримали лише пред­ставники Чехословаччини й Польщі. Радянські про-



57

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРО; НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

позиції й поправки не були поставлені головою кош] ренції на обговорення, бо це не передбачалося процес рою і порядком денним.

8 вересня 1951 р. представники 48 країн підпис мирну угоду з Японією. Угода складалася з 27 статей, пованих у сім глав. Представники СРСР, Польщі, Чел Словаччини не прибули на церемонію підписання ущя бо розглядали її як результат «змови Вашингтона! японським урядом».

Через кілька годин СІЛА і Японія підписали безпеки», згідно з якою Японія надавала Сполучеі Штатам «право розмішувати наземні, повітряні та мор кі сили в Японії й біля неї». Ці сили «можуть бути користані ...для підтримання міжнародного миру й пеки на Далекому Сході» і «для придушення вел внутрішніх бунтів і заворушень у Японії».

Японія без дозволу США не мала права надавати і для розміщення інших іноземних військ, проведеї маневрів і т. д.

У січні 1952 р. США і Японія підписали Адміністр тивну угоду, в якій фіксувалася згода Японії використання Сполученими Штатами засобів обслугов вання і територій, необхідних для виконання передбачених угодою безпеки».

СІЛА закріпили за собою право створювати свої в будь-якому районі Японії, морським і повітряним су нам СІЛА дозволялося заходити в будь-які порти використовувати будь-які аеродроми.

Американським військовослужбовцям та їхнім сім'ї надавалося право екстериторіальності. Стаття 17 на американську адміністрацію і військові суди в Японії ключною юрисдикцією відносно американських військов службовців та членів їхніх сімей. Щоправда, у квіт 1953 р. ця стаття зазнала перегляду і була визна юрисдикція як СІЛА, так і Японії, тобто застосої норми, що їх закріпили угоди між США й країнами-^ членами НАТО.

Американські збройні сили отримали в постійне тимчасове користування понад 600 військових об'єктів, і

28 квітня 1952 р. Японія й уряд Чан Кайші на Тайва підписали мирну угоду, яка проголосила припиненняі

58

тема 2 Особливості повоєнного врегулювання в Європі ' й на Далекому Сході

війни між Японією і Китайською Республікою, відмову Японії від усіх прав на Тайвань, Пескадорські й Пара-сільські острови. Питання про взаємні претензії мало стати предметом спеціальних переговорів між Японією і китайською Республікою.

9 червня 1952 р. була укладена окрема мирна угода Японії з Індією. Між двома країнами встановлювалися «міцний і вічний мир та дружба». Індія відмовлялася від репараційних претензій до Японії й погоджувалася по­вернуш японську власність. Японія зобов'язувалась ви­платити довоєнні борги й повернути індійську власність, що перебувала на території Японії.

У квітні 1953 р. Японія досягла домовленості з Бірмою щодо репараційного питання. Японія зобов'язалася випла­тити 250 млн доларів протягом 10 років: по 20 млн доларів щорічно шляхом поставок у Бірму промислових товарів і по 5 млн доларів у вигляді економічної допомоги.

Тема З


«ХОЛОДНА ВІЙНА» ТА СТРУКТУРНЕ ЗАКРІПЛЕННЯ БІПОЛЯРНОСТІ В ЄВРОПІ. ПОЧАТОК ПРОТИСТОЯННЯ ДВОХ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНИХ БЛОКІВ

Передумови виникнення «холодної війни»| Початок «холодної війни» Становлення блокового протистояння Особливості протистояння Заходу і Сход) в другій половині 50-х — на початку 60-х років

Передумови виникнення «холодної війни»

Термін «холодна війна» вживається для харак ристики конфлікту, сторони якого не вдаї ся до використання збройних сил одна одної. Виникнення самого терміна датується приблизні XIV ст. Щодо конфронтації між СРСР і західними дерз вами на чолі зі СІЛА цей термін уперше був британським часописом «Триб'юн» восени 1945 р. в ко ментарі відомого письменника Д. Оруелла. Пізніше, початку та наприкінці 1947 p., цей термін підхог відповідно Б. Барух та В. Лілман. Характерно, що «автори» терміна «холодна війна» не були професійш політиками чи, принаймні, не брали в той час участі



60

Тема 3 «Холодна війна» та структурне закріплення біполярності в Європі

державній діяльності. Та, мабуть, саме тому, не зв'язані традиційною обережністю дипломатії, вони втілили в дещо застарілу метафору загальне відчуття поступового переходу союзників у другій світовій війні від партнерства до протистояння.

Насправді переростання протистояння в перманентну конфронтацію відбулося дещо пізніше, у 1947—1949 pp. Саме тоді стало очевидним, що лідери обох таборів уже кардинально переглянули ставлення до колишніх союз­ників і «логіка війни» стала для них домінуючою. Але жоден із них не вдавався до використання терміна «хо­лодна війна», утвердився ж він у політичній риториці лише з виникненням гострих кризових ситуацій у полі взаємовідносин Заходу та Сходу.

Однією з найважливіших складових конфронтації, яка призвела до «холодної війни», була ідеологічна. Дві над­держави — переможниці в другій світовій війні нама­галися перебудувати світ згідно зі своїми ідеологічними настановами, тому їхня зовнішньополітична діяльність набувала, певною мірою, месіанського характеру.

СРСР, як ніколи після відмови ще у 20-х роках від ідеї світової революції, був близький до реалізації цієї над-мети на практиці, принаймні в деяких частинах світу.

СІЛА вдруге у своїй історії відкинули принцип не­втручання в європейські справи, оскільки це дорівнювало невтручанню у глобальні політичні процеси. І друга спро­ба мала бути безумовно вдалою. СІЛА прагнули не лише стати «першими серед рівних»і а й одноосібно домінувати в повоєнному світі. Така позиція дістала відображення в ідеологічній схемі «Пакс Американа». Складовими запла­нованого успіху були економічна міць СІЛА, ослаблення західноєвропейських держав та їхня економічна й полі­тична залежність від північноамериканського партнера і, нарешті, монопольне володіння атомною зброєю.

У цій ситуації головною загрозою не тільки для опе­ративних інтересів, а й для ідеологічних концепцій обох наддержав стали вчорашні союзники. Для СІЛА до до­воєнного протистояння двох антагоністичних систем до­далася загроза поширення впливу СРСР у ключових Регіонах світу — Європі та Азії. Крім того, СРСР був Найвірогіднішим претендентом на порушення «атомної Монополії».



61

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Т є м а 3 «Холодна війна» та структурне закріплення біполярності в Європі

Згодом конфронтація стала елементом ідеологій обої| сторін і допомагала лідерам військово-політичних блокії консолідувати навколо себе союзників «перед обі зовнішнього ворога». Справді, нове протистояння вима<] гало згуртованості всіх членів обох протилежних таборів капіталістичного й соціалістичного. Але оскільки свіжими були спогади • про спільну боротьбу пр єдиного ворога, залучення всіх партнерів до конфронтаї вимагало від обох наддержав неабияких ідеологія зусиль щодо створення «образу ворога». Це підвишува рівень «ідеологізації» політики наддержав, бо демонізацЦ супротивника та інші містифікації щодо походжеі протистояння (протистояння добра й зла, світла й те» ряви тощо) призводили до посилення впливу ірр нальних чинників на практичну політику.

Ще одним конче важливим чинником формуваї ситуації невідворотного перетворення «холодного на «холодну війну» став «ядерний фактор» — прі ципово нове явище в повоєнних міжнародних ві, синах. Гонка ядерних озброєнь була не наслідком, скоріше визначальним чинником «холодної війни».

«Ядерний фактор» став новим утіленням традиційної для світових держав підходу до вирішення міжнаро; проблем з позиції сили. Наддержави отримали техніч можливість знищити будь-якого опонента, що відрізі їх від інших держав та підштовхувало до максималы глобалізації своєї політики. Водночас саме наявніс ядерного потенціалу спричинила створення ситуаі коли, за висловом Р. Арона, «мир неможливий, вії неймовірна». Маючи військовий потенціал, що змогу стерти супротивника з лиця землі, жодна зі crop не могла вдатися до подібного кроку, бо відповідь бул такою ж нищівною. Ознакою нової- ситуації стало «ба сування на межі війни» — сутність усього повоєнне протистояння та основа певної стабільності під час лодної війни».

Початок «холодної війни»

62

Напруження у відносинах між союзниками зрос­тало поволі. Гострі пропагандистські випади з обох сторін траплялися й раніше, але справжня конфронтація розпочалася лише 1946 р. Перші кроки сторін у напрямі конфронтації скоріше становили вияв концепції стримання, диктувалися намаганням зберегти досягнутий у результаті другої світової війни статус-кво. На цьому етапі розвитку конфлікту двох систем сторони лише поволі закріплювалися на територіях, що перебували в зоні їхнього військового контролю, прагнучи створити міжнародні умови для ефективного захисту нащональних інтересів.

Точками відліку «холодної війни» традиційно вважа­ються три історичні події: промова Й. Сталіна на зборах виборців (1946), фултонська промова В. Черчилля (1946) та проголошення «доктрини Трумена».

У своїй промові перед виборцями 9 лютого 1946 р. Сталін закликав радянський народ до нових жертв заради зміцнення обороноздатності держави. Водночас жодного слова не було сказано про можливості співпраці із Захо­дом. Слід зауважити, що в передвиборному зверненні ЦК ВКП(б) від 2 лютого 1946 р. співпраця з союзниками визначалась як головна складова повоєнного світового устрою. Але наступного ж дня — 3 лютого — у США розпочалася пропагандистська кампанія з приводу радян­ського «атомного шпіонажу» (до речі, про інтерес спец­служб СРСР до «Манхетгенського проекту» американ­ському керівництву стало відомо щонайменше за півроку До появи відповідної інформації у ЗМІ). Якщо зіставити Щ факти, певну жорсткість виступу Сталіна можна пояс-Нїїги саме реакцією на американський демарш.

Захід відповів гострими випадами на адресу Радянсь­кого Союзу. Суспільну думку вже почали готувати до майбугщ^ зміни курсу щодо союзників. Фултонська про-мова Черчилля (1946) стала однією з найпомітніших подій У Цьому контексті. Черчилль у цій промові першим серед ■вхідних політиків ужив термін «залізна завіса», запровад-



63

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД* І НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ» Ч

Тема З

«Холодна війна» та структурне закріплення біполярності в Європі



жений ще Геббельсом, і таким чином констатував щи Європи на зони, що контролювалися протилежними сі ронами. Але занепокоєння в нього викликала насампере можливість поширення радянського впливу за «залізи завісу», порушення вже існуючого балансу. Найбільш небезпеку Черчилль убачав у комуністичних партії Великобританії та Сполучених Штатів, хоча, за йог власним висловом, комунізм у цих країнах «перебував ™ в дитячому віці». Черчилль не висловив і побоюі щодо можливості воєнного нападу СРСР на країни Захо ду. Він боявся не нової війни, а результатів тої, що вз завершилася. СРСР, який переміг у війні та вперц розірвав «буферний пояс», що ізолював його від світ відчув, за думкою Черчилля, апетит до «нелімітованс експансії свого вшшву та ідеології». Висновок промог був очевидний: необхідно консолідувати країни Заходу ■ підсилити їх у військовому відношенні, щоб запобіг] подальшому посиленню СРСР. Жодним чином не йшло^ ся в промові про контрнаступ та «відкинення комунізму»! які стали ідеологічною основою «холодної війни». Фул| тонська промова скоріше була декларацією «холодної ' миру», стримування СРСР, але аж ніяк не проголошену ням «холодної війни».

Узгоджувалися з подібною позицією і дії СІЛА, приділяли значно більшу увагу не тискові на СРСР східноєвропейські країни народної демократії, де саме цей час усувалися з урядів представники центристськ партій, а ситуації в країнах Західної Європи. СІЛА засто­сували весь свій вплив на союзників, щоб навесні 1947 р| відправити у відставку мшістрів-комуністів з уряді! західноєвропейських країн. Наступним кроком США посиленні протистояння стало ідеологічне обгрунтуваї нових напрямів зовнішньої політики. Це завдання виконати «доктрина Трушена», висунута адміністрацією! СІЛА на початку 1947 р. Доктрина проголої необхідність переходу від «стримування» до «відкидання»| комунізму. І хоча «доктрина Трумена» гарантувала саме збереження статус-кво, вона заклала підґрунтя для на-| ступних контрзаходів.

До часу висунення «доктрини Трумена» суперечка в| керівництві СІЛА між «ідеалістами», що стояли за про-І довження партнерства з СРСР (це насамперед Е. Руз-1

64

вельт, син Ф. Рузвельта, та міністр торгівлі Г. Воллес), і «реалістами», які відкидали можливість такого партнерст­ва та вважали першочерговим завданням запобігання поширенню радянського вшшву у світі (морський міністр Д. Форрестал, Д. Ачесон, Д. Кеннан, Ч. Болен), потроху вирішувалась на користь останніх. Нарешті на початку 1947 р. президент Трумен остаточно прийняв позицію «реалістів». 12 березня 1947 р. він виступив у конгресі з промовою, у якій виклав власне бачення концепції «стримування». Задля відвернення загрози просування комунізму на Захід Трумен закликав удатися не до зброй­ної сили, а до масованої фінансової допомоги країнам, де існувала небезпека посилення лівих. Він запропонував надати Туреччині та Греції фінансову допомогу, спрямо­вану передусім на перебудову збройних сил.

«Холодна війна» ще не стала справжньою війною, але чітко визначилося глобальне протистояння двох наддер­жав. Це протистояння призвело до консолідації союз­ників СРСР і СІЛА в межах двох таборів, що проти­стояли один одному. Внутрішня логіка цього протистоян­ня, що вже переростало в «холодну війну», вимагала від сторін залучення до конфліктів і втручання в розвиток подій у будь-якій частиш світу. Зусилля СІЛА та СРСР спрямовувались передусім на домінування у військовій сфері. З самого початку протистояння розгорнувся процес мілітаризації обох наддержав. Це виявлялося в уповільненні темпів демобілізації у збройних силах СРСР, зберіганні обсягів військових видатків на рівні воєнного періоду тощо. Аналогічні вимоги висувалися до союзників по коаліціях.

США не забували й про захист своїх економічних позицій, насамперед у Європі. Але щоб набути міцних союзників у Європі проти СРСР та забезпечити експансію американської промисловості в регіон, не­обхідно було відбудувати зруйновані та виснажені війною економіки європейських країн. Цій меті відповідала прог­рама широкомасштабної економічної допомоги, відома під назвою «план Маршалла». Проте реалізація цього плану спричинила різке посилення конфронтації. По­зитивна ідея допомоги країнам Європи в повоєнній відбудові їхніх економік пов'язувалася з установленням



65

-302


РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД-, НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

доволі жорсткого контролю СІЛА за діяльністю країн, приймали план. Ці умови, що викликали непороз ' навіть із західноєвропейськими союзниками СІЛА, б> неприйнятними для СРСР. Наприклад, така умова, узгодження експортних планів країн—учасниць пла: закрила б можливості поставок до СРСР збагаченої урану з Німеччини та Чехословаччини, що означало підрив ядерної програми Радянського Союзу і збережеі ня ядерної монополії США. Саме тому СРСР відмов* від підтримання розрядки, що тривала з осені 1946 p.,і прийняв тезу «про розкол Європи на два табори».

Ще більш загострилося протистояння із запровадже* ням різноманітних економічних обмежень для СРСР східноєвропейських країн. Утворення КОКОМ, по* ного стати на заваді наданню країнам східного новітніх технологій, стимулювало протистояння в еконс| мічній сфері та ізоляцію між ринками Заходу та Сходу.

Не дивно, що реакція СРСР на подібні кроки ' негативною і він удався до заходів у відповідь. У вер J947p. у Польщі пройшла нарада комуністичних пар яка започаткувала створення Комінформу. І хоча тична користь цього органу, що мав коор^ комуністичний рух у світі, була невеликою, він все змогу СРСР посилити контроль переважно за єврог ськими компартіями, і побоювання Заходу, який убач всіх діях лівих сил вплив або навіть керівництво Мосі дістали нарешті матеріальне підтвердження.

Радикальні зміни в повоєнному політичному східноєвропейських держав вимагали рішучих дій такоа економічній сфері. Перехід цих держав до орбіти донського Союзу привів до формування нових мічних відносин, що порушило, між іншим, доі зовнішньоекономічні зв'язки. Конфронтаційний хараї відносин по лінії Захід—Схід унеможливлював відбул зв'язків із західноєвропейськими країнами, тож нат ною потребою став пошук нових зовнішньоекономіч партнерів. Перші роки повоєнної відбудови багато в' пов'язали країни Східної Європи з СРСР. Тому пс питання про створення організації економічного робітництва цих країн. У сінні 1949 р. у Москві на на представників Болгарії, Польщі, Румунії, СРСР, Угорі

66

Тема 3 «Холодна війна» та структурне закріплення біполярності в Європі

ни та Чехословаччини було створено Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ). Того ж року членом Ради стала Албанія, а наступного — НДР. СРСР установив тісні економічні зв'язки з країнами Східної Європи, що давало йому змогу більш ефективно впливати на їх розвиток. Водночас було завершено процес перебудови державного апарату в цих країнах, ключові керівні посади вже обіймали комуністи та їхні союзники, а самі комуністичні партії поступово втрачали свою незалежність від Москви. Таким чином, інтенсифікувався процес сателізації схід­ноєвропейських країн, посилився контроль СРСР за по­літичними та іншими процесами їхнього суспільного життя.

Становлення блокового протистояння

Перед загрозою нового протистояння життєво важливими для Західної Європи стали гарантії безпеки. Логіка конфронтації підказувала, що шукати їх слід не в загальноєвропейській системі, а в межах західного табору. Така система мала забезпечити недоторканність держав Західної Європи насамперед за рахунок зміцнення військового потенціалу. Центром вій­ськової інтеграції Західної Європи стала Великобританія. Роз'єднана Німеччина та слабка Франція не сприймалися в Лондоні як гарантія проти поширення комунізму, тому Для досягнення цієї мети необхідна була консолідація зусиль усіх держав Західної Європи та узгодження їхніх дій 31 США Великобританія відводила для себе роль сполуч­ної ланки між США і Європою.

Першим кроком до консолідації стало підписання 4 березня 1947 р. у Дюнкерку англо-французького Договору "Ро союз та взаємну допомогу строком на 50 років. Його Осн.овною метою декларувалося «запобігання новій аг-Рвсії з боку Німеччини».

З* 67

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»



Великобританія закликала до розширення коаліції. 22 січня 1948 р. англійський міністр закордонних справ Е. Бевін у своєму виступі перед палатою громад запропо­нував створити Західний союз європейських держав. Ця ініціатива дістала підтримку США. В березні 1948 р. в Брюсселі розпочалася конференція представників Великобританії, Франції, Бельгії, Голландії та Люксем­бургу. 17 березня 1948 р. вони підписали Договір про економічне, соціальне й культурне співробітництво та ко­лективну самооборону. Цей договір дістав назву «Брюс­сельський пакт». Строк його дії також становив 50 років, а метою знову декларувалася протидія «відновленню агресивної політики Німеччини». До речі, основним питанням порядку денного конференції була проблема! утворення західнонімецької держави та майбутньої її ін-1 теграції до європейських військових угруповань. Укла-' дення «Брюссельського пакту» певною мірою вгамувало | побоювання Франції та країн Бенілюксу щодо німецько-і го реваншизму. \

Згідно з договором формувалися консультативна рада! міністрів закордонних справ, військовий комітет мі-f ністрів оборони та військовий штаб. На початку жоі 1948 р. була створена військова організація Західного^ союзу. Реалізуючи свої плани розбудови системи безпеки в Європі, Великобританія у квітні 1948 р. провела таємні' переговори зі Сполученими Штатами та Канадою щодо» створення трьома державами Північноатлантичного сої зу. За задумом Лондона, цей союз мав доповнити За­хідний у загальній системі безпеки та надати Анп «ядерні гарантії» безпеки.. Сполучені Штати підтрі дії європейських союзників щодо військової інтеграції були готові приєднатися до цього процесу.

11 червня 1948 р. сенат США ухвалив резолюі, № 239 — «резолюцію Ванденберга». Ця резолюція означає ла офіційну відмову Вашингтона від практики неприєд| нання до військово-політичних об'єднань за межами Західної півкулі в мирний час. Прийняття «резолюї Ванденберга» дало СІЛА змогу безпосередню очолно процес створення військово-політичних блоків у всьої світі, і насамперед у Європі. 6 липня 1948 р. розпочалис ініційовані США таємні переговори між Сполученим

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41


©dereksiz.org 2016
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет