Уіі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „ Національне та інтернаціональне у світовому культурному просторі”

3. Стожари [Електронний ресурс]: стаття "Побут та традиції населення Слобожанщини у XVII – XIX ст." / М. Патика – 2013 – Режим доступу: http://svitua.org/component/k2/item/551-побут-та-традиції-населення-слобожанщини-у-xvii-xix-ст.htm.

Духовні цінності – своєрідна душа народу, образ, у якому він постає перед світом. У них втілено народний характер та ідеали, національні традиції, збережені і примножені впродовж історичного розвитку. Духовні цінності народжувалися разом з народом, формувалися та кристалізувалися у щоденній праці, у боротьбі за свободу та незалежність. Вони передавалися від покоління до покоління через традиції, звичаї, обряди, вірування, мову. Ці ознаки сталі і водночас постійно еволюціонують, визначаючи самобутнє обличчя українського народу.

Потреба звернення до власних духовних надбань завжди виникає в часи, коли народ прагне побудувати нове життя, відшукати в ціннісних пріоритетах орієнтири в сучасності та дороговкази в майбутнє. Ми часто чуємо про європейські цінності, стандарти життя і про те, що потрібно жити по-європейськи. Але не треба забувати про свою самобутню культуру, що іноді набагато старіша за європейську.

Українська традиційна культура тісно пов’язана з природою та землею. Наш народ шанує свою землю, яку він споконвіку обробляв, плекав, захищав. Земля з давніх-давен була основною годувальницею, запорукою добробуту українця, визначала його спосіб життя. Саме тому українці вважають землю своїм найбільшим багатством, оспівують красу рідної землі, черпають у ній сили й натхнення.

Із працею землероба пов’язані обрядові свята, традиції святкування яких дійшли до нас через фольклорну спадщину. На жаль, у наш час восени молодь частіше святкує Хелоуїн, а традиційні вечорниці пішли у забуття. Зрідка по селах святкують Масляну. Народні свята здебільшого відзначають у колі сім’ї чи з друзями.

Колись на українських просторах можна було побачити вітряки, яких не було більше ніде в Європі. А тепер вітряки можна побачити на теренах Європи, зокрема в Німеччині та Польщі. А ми досі не повернулися до такого економічно й екологічно привабливого джерела електроенергії.

Через власну неспроможність ми допускаємо втручання з-за кордону, руйнуємо те, що створювалося протягом століть! Ми маємо зберегти те, що отримали в спадок, передати нащадкам, щоб не перервався зв’язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам’ять нашого народу.
Мугани Крис Ніколас Елдер («Криворізький національний університет»)
(наук. кер. к.пед.наук Хоцкіна С.М.)
Мова Лінгала
Джерела духовності певного народу – в його мові. Дбаючи про її розвиток, маємо на меті духовне відродження, що сприяє передовсім розквіту духу благородства й людяності нації.

Лінґала – мова групи банту, поширена в Демократичній Республіці Конго (безпосередньо, на північному заході). Належить до центральної групи мовної сім’ї банту. Кількісний показник володіючих – понад 10 млн. (хоча не для всіх лінґала є рідною). Нараховує декілька діалектів, найголовніші з яких – бобанґі, марале тощо.

Основу лінґали становить діалект бобанґі, що відрізнявся від мови торгівлі до утворення Вільної держави Конго (поширений раніше уздовж Конго від Лісали до Кіншасі).

Із приходом європейців бобанґі отримав ширше поширення, зокрема тому, що ним користувалися європейці й перекладачі, переселенці з колоній Східної Африки. Відтак бобанґі, що має назву банґала, стає мовою адміністрації та місіонерства.

Складні часи моя рідна мова пережила на початку XX століття, коли місіонери Конґреґації Непорочного Серця Марії здійснювали так зване її «очищення» задля наближення до місцевих діалектів. У результаті чого назву банґала замінено на лінґала (префікс li- запозичено з сусідньої мови). Зазначимо, що вперше цей термін ужито в 1903 році.

Словниковий склад лінґала зазнавав постійного впливу європейських мов, передовсім французької й португальської, а також англійської та нідерландської. В алфавіті мови лінґала 35 букв і диграфів.

Диграф – буквосполучення двох літер, що відповідає одній фонемі.

В українській мові наявні два диграфи – «дж» і «дз». Раніше диграф «дз» позначався літерею «s», а диграф «дж» намагалися передавати за допомогою «џ» («Руська трійця»).

Сполучення «д», «т», «з», «с», «ц», «л`», «н`» також можуть розглядатись як диграфи, «дз» – як триграф.

Варто зазначити, що диграфи наявні в англійській мові («th», «rh», «gh», «ph» тощо. Англійський диграф «ng» становить пом’якшене «н`», а диграф «sc» вимовляється як «с» (science). Триграфом в англійській постає «sch» («school» – школа, «eye» – око) тощо. Через вплив слов’янської культури в англійській мові з’явився диграф «zh», що репрезентує кириличну літеру «ж» 1.

Цікавим є фонетичний склад лінгали близький до мов банту за наголошуваними високим і низьким музичними тонами. Суттєва межа граматичної будови мови – шістнадцятиузгоджувальна система класів, показниками яких є односкладові префікси. На відміну від інших мов банту, узгодження на синтаксичному рівні часто порушується. Лексика лінгала вирізняється запозиченнями з суахілі, конго, французької мови. Варто зазначити, що на відміну від інших мов Конго, літери r та h використовуються лише в запозичених словах. Цікавим є й те, що тони в мові лінґала позначаються надбуквенними діакритичними знаками.

Справжній патріот вирізняється любов’ю до рідної мови, оскільки це мова дарована предками, успадкована з молоком матері. Так є й так має бути!

1. Blavier E. Dictionnaire woordenboek Lingala-français-neérlandais, français-lingala-neérlandais / Blavier E. – 2 ed. – Leopoldville, 1958.

З матеріального погляду в мові немає нічого, крім звуків, які комбінуються у слова, речення тощо. За цими комбінаціями заховано величезний світ значень. Саме в них відображено знання народу – носія мови – про світ, його структуру, ставлення людей до нього. «Мова народу – це його дух, і дух народу – це його мова» (В. фон Гумбольдт). У ній акумулюється духовна енергія народу. Вона є головною ознакою і символікою нації.

Через мову ми пізнаємо світ. Наївно вважати, що кожен з нас приймає світ безпосередньо, «таким, який він є». Насправді наше сприйняття світу відбувається крізь призму нашої мови. Мова – засіб самопізнання народу, форма існування надбудови в усіх її виявах. Це найважливіший засіб спілкування людей, тобто засіб вираження і передавання думок, почуттів, волевиявлень. У цій ролі людська мова має універсальний характер: нею просто передавати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи дорожніми знаками, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати у вираженні з мовою.

Мова – це засіб формування, оформлення та існування думки: без називання нема думання, осмислення реальності. Це система знаків, матеріальних за своєю природою і соціальних за змістом та функціями. Кожен елемент мови має свою значимість лише в єдності та взаємозв’язку з іншими елементами. Тому будь-яке насильство над окремим елементом негативно позначається на мові в цілому.

Душею мови, її «алгеброю» є граматика. Вона найчіткіше виявляє національний характер мови, її своєрідність. Мова – явище суспільне. Вона виникає, розвивається, живе і функціонує в суспільстві. Між мовою і суспільством існує взаємний зв’язок: не тільки загибель суспільства призводить до загибелі мови, але й загибель мови веде до зникнення суспільства, що не вберегло свою мову. Мова – не тільки витвір історії суспільства, вона й активний чинник цієї історії: не тільки об’єкт, а й суб’єкт історії.

Формою існування мови, свідченням її життєздатності є мовлення, тобто використання цієї мови людьми в комунікативних актах у всіх сферах громадського та особистого життя.

Перестаючи бути засобом спілкування, мова стає мертвою.

Мова головне знаряддя соціалізації, тобто перетворення біологічної істоти в соціальну, у члена певного суспільства. Вона бере участь у творенні людини.

Отже, мова – це генетичний код нації, який поєднує минуле з сучасним, програмує майбутнє і забезпечує буття нації у вічності. Бережімо її, вивчаймо!
Немашкалова А.А. (ХТЕІ КНТЕУ)

(кер. к.філол.наук, доц. Романова О.О.)
Мова – це глибоке коріння історії нашого народу
Актуальність теми полягає у тому, що дехто вважає мову лише засобом порозуміння між людьми. Насправді ж цим не вичерпується її значення. У мові нація кодує всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність.

Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.

Значення цієї теми є не просто вагомим, а поглибленим, бо українці мають більш як тисячолітню історію вживання рідної мови в різних сферах громадського і культурного життя. Говорити про мову протоукраїнських племен можна лише гіпотетично. Адже писемних пам’яток, які дійшли до нас, ще не достатньо для повноцінного дослідження мови. Тому будь-які хронологічні віхи виникнення і первісного розвитку української, як і взагалі будь-якої іншої мови, встановити неможливо. Безперечно лише, що українська мова є однією з найдавніших індоєвропейських мов. Про це свідчить і наявність архаїчної лексики, і деякі фонетичні та морфологічні риси, які зберегла наша мова протягом віків. Давність української мови доводили ряд вітчизняних та зарубіжних учених: Павло Шафарик, Михайло Красуський, Олексій Шахматов та ін.

Головною проблемою є проблема захисту української мови, а для цього необхідно оцінювати шлях розвитку та закріплення її як державної.

Формування і становлення української мови, функціонування її в усіх сферах життя, існування взагалі як мови окремої самобутньої нації супроводжувалися негативним явищем, що дістало назву лінгвоцид. До лінгвоциду на українському ґрунті спричинилася втрата Україною своєї державності, а згодом і територіальної цілісності, унаслідок чого суспільне й культурне життя українського народу виявилося надовго залежним від суспільно-політичних процесів сусідніх націй, які дуже часто були спрямовані на національну й мовну асиміляцію українців. З історії відомо безліч прикладів, коли зі зникненням мови зникав і етнос. Тому знищення мови (лінгвоцид) є основною передумовою етноциду — знищення етносу як культурно-історичної спільноти, його асиміляції іншим народом. Лінгвоцид завжди є стратегічною метою всіх без винятку завойовників, різняться лише його тактика та форми.

Жодна країна світу не зазнавала впродовж сторіч такого масштабного, спланованого на державному рівні нищівного удару по своїй культурі й мові, наприклад: 1627 р. — патріарх Філарет видає постанову, «чтобы впредь никто никаких книг литовския пенати не покупали».

Найпоширенішими проблемами України в наш час можна визначити такі:

4. 
   відсутня зрозуміла і узгоджена граматика української мови і в першу чергу недоліком є те, що немає доступних і дешевих підручників з граматики, в т.ч. - і для дорослих громадян України, державних службовців чи спеціалістів інших професій та доступних українських та україно-російських словників;
   
5. 
   немає ніякого державного органу, який би слідкував за чистотою використання мови, в першу чергу - на телебаченні, в рекламних текстах, в вивісках і написах і який виправляв би хоча би найгрубіші граматичні помилки;
   
6. 
   існує проблема неузгодженості рекламних текстів іноземних компаній механічно перекладених в основному з англійської та інших мов романо-германської групи, в яких слова не відміняються, з мовними правилами української мови.
   

Таким чином в останні роки українська мова зазнає постійних утисків з боку держави, та людей проживаючих на території України. Мова ще остаточно не закріпилась і дуже хитко стоїть на краю розвитку та зникнення. Чому історія не вчить людей цінити те, що наші предки відстоювали століттями, бо дуже легко втратити чужі надбання, але чи зможе наше покоління дістати свої? Найбільшою ознакою втрати патріотичності є саме втрата своєї мови, яка тягне за совою втрату культури і безліч інших наслідків. Треба цінити історію нашої рідної мови, бо саме вона покаже нам помилки минулих і перспективи для майбутніх. У першу чергу повинні прокинутись саме люди і зрозуміти, де їхня батьківщина, хто їх предки, хто вони самі, в якій країні живуть, що говорить їм історія, потрібно знайти себе серед натовпу, і тоді вони зрозуміють сутність яскравої, мелодійної української мови, яка в більшій чи меншій мірі живе у кожному українці.