Уіі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „ Національне та інтернаціональне у світовому культурному просторі”


Значення національної мови в консолідації суспільства



бет16/22
Дата18.06.2016
өлшемі1.79 Mb.
#145442
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   22

Значення національної мови в консолідації суспільства
Розвиток і стан мови значною мірою залежать від стану суспільства. Мова відображає зміни в усіх сферах суспільства, що суттєво різнить її від інших суспільних явищ. Жодна держава світу не сформувалася як безнаціональна. Єдине консолідоване суспільство може створитися лише на ґрунті спільної духовності, спільної мови, бо саме мова є тим феноменом, який визначає самототожність нації.

Мова забезпечує нормальне функціонування національного організму в усіх його виявах — політичному, економічному, культурному тощо, бо саме мова — головна ознака нації. Втрата мови, денаціоналізація народу призводить, як зазначав О. Потебня, до «дезорганізації суспільства, аморальності, спідлення». У національній державі ототожнюються такі поняття, як держава, патріотизм і мова. Так, скажімо, коли в 1947 р. утворилася держава Ізраїль, то її державотворці стали перед проблемою державної мови. Оскільки розпорошені до того часу по всьому світу євреї втратили свою мову, то вихід був один — воскресити мертву впродовж майже двох з половиною тисячоліть давньоєврейську мову іврит. Сьогодні це мова єврейської держави, мова консолідації громадян цієї країни і євреїв усього світу.

Функціонування мови не обмежено в часі. Можуть гинути села й міста, палаци й собори, буває – навіть гинуть могутні держави, однак ці втрати не завжди обривають саморозвиток народів. Бо вони – лише окремі грані їх життя. Інакше з мовою, що є синтезом почуттів і роздумів, моралі й етики, мрій і діяльності людей в усіх сферах життя. Мова – невіддільна від народу її носія.

Любов до Батьківщини починається з любові до вітчизни, до рідного слова. Національна мова – це здобуток культури, духовної діяльності певного народу. Народ, який відрікається від своєї мови, губить себе, бо не усвідомлює її значення для свого вищого духовного життя. Мова - це великий дар природи, вдосконалений за віки з того часу, як людина стала людиною. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і збагачувати. Мова – це не просто найважливіший засіб спілкування. Це той грунт, на якому будується спільнота, рід, нація. З утратою рідної мови люди втрачають морально-національні корені, духовний зв'язок із своєю нацією.

Отже, можна зробити висновок, що мова – це об’єднуюча сила народу, його історія. Від найдавніших часів наші предки залишили в мові свої глибокі сліди. У мові відбивається і пам'ять народу, бо майбутнє виростає з минулого. Нашому поколінню треба плекати кожне слово національної мови, передане нам у спадок від наших пращурів. Нам треба вивчати, розвивати, берегти свою рідну мову, бо без неї народ перестає бути самостійним, єдиним, незалежним і багатим. Відбирати її в людини чи народу – значить відбирати все минуле й сучасне, позбавляти людину й народ найприроднішого в їх творчому існуванні. І обов’язок кожного свідомого громадянина будь-якої країни – дбайливо збагачувати та плекати свою мову. Гине народ – гине й мова, і так само гине мова – гине народ.
Петренко М.С. (Харківський торгово-економічний інститут КНТЕУ)
(кер. к.філол.наук, доц. Романова О.О.)
Оволодіння рідною мовою – запорука культурного життя
Рідна мова відіграє важливу роль у житті людини, бо завдяки їй людина не тільки спілкується, займається певною діяльністю, а й орієнтується у великому інформаційному просторі. Мова є важливим фактором соціально-економічного, науково-технічного, загальнокультурного прогресу і впливає на становлення і розвиток нації, держави, культури, духовності, національної гідності особистості. Рівень мовної здатності завжди є і буде визначальним у характеристиці соціально-культурного рівня народу і кожного громадянина зокрема. Людина створила культуру, а культура – людину. Індивідуум реалізується в культурі думки, спілкування, в культурі трудової діяльності. Взаємозв’язок і взаємозалежність мови і культури чітко визначені у відомій тезі А. Уайтхеда, з якою ми повністю погоджуємося: «Людська цивілізація є продукт мови, а мова є продукт цивілізації, що розвивається». Мова не може існувати поза культурою, як і культура не може існувати без мови, вони являють собою одне ціле, оскільки будь-яка зміна однієї частини призводить до обов’язкових змін іншої. Процес оволодіння людською культурою суспільства проходить не стихійно, а контролюється цим суспільством. «Культурні знання, – вважає Ф. Бацевич, – засвоюються особистістю в тому обсязі і настільки глибоко, наскільки це необхідно для рольової діяльності, яка формує її рольовий репертуар (батька, учителя, товариша тощо). Одна із важливих ролей особистості – національна». Вона формується на перших етапах входження дитини в соціум завдяки сімейному та шкільному вихованню і є спільною для всіх носіїв мови. Культурні знання і знання мови, засвоєні в межах цієї ролі, «є ядром феномену, який називається специфікою мислення і спілкування».

Оскільки людина – творець культури, то мова є засобом її вираження. Чим вищий рівень культури людини, тим вищий рівень її мовної підготовки.

Проблема мовленнєвої компетенції особистості є дуже актуальною в наш час. 

Займаючись проблемою мовної освіти, В. О. Сухомлинський надавав рідній мові першорядної ваги у системі шкільних предметів, оскільки уроки мови несуть не тільки знання мовних законів і засобів, не тільки ідеї гуманізму в навчальний процес, а й великий виховний потенціал, що забезпечує виховання духовних цінностей, національних почуттів, патріотизму, поваги та любові до рідного народу, його культурних надбань, до рідної мови. «Із живої думки і слова, – стверджував учений-педагог, – почалося становлення людини: мисль, втілена у слово, підняла нас над природою, над усіма речами і явищами, над епохами і століттями. Слово ввібрало в себе найтонші порухи наших почуттів; у ньому закарбувалася душа, звичаї, традиції, радості й болі народу – всі його духовні цінності, творені століттями». І сьогодні не втратили своєї сили й актуальності слова В. Сухомлинського, з якими він звертався до учнів і молоді: «Знай, бережи, збагачуй велике духовне надбання свого народу – рідну українську мову. Це мова великого народу, великої культури». Від усвідомлення українцями «рідності», «материнськості» української мови як чинника нашого згуртування в єдину національну спільноту, від якості, глибини та обсягу знань, якими оволодіватиме учень на уроках рідної мови в школі, значною мірою залежатиме стан і розквіт нашого суспільства. Дітям належить майбутнє, а зберегти надбання дідів і прадідів, підтримувати традиції національної культури, проводити національну політику неможливо без досконалого знання рідної мови, без любові й пошани до неї.

Мова – основа національної культури, тому повинна виконувати всі суспільні та культурні функції. Чим вищий рівень національної культури, національної мови як першоознаки її існування і створення інтелектуально-духовної атмосфери, тим вищий рівень свідомості національної, державної. Як відомо, національне відродження, відтворення національної державності можливе лише за умови, коли народ має історичну пам’ять і рідну мову. Ставлення людини до них свідчить і про культурний рівень, і про

громадянську позицію. Національна мовна свідомість об’єднує народ у культурному, суспільному, політичному житті. Носії мови повинні прагнути її вишуканості і краси.

Мова є основним комунікаційним засобом людини. Але мова – це не лише засіб спілкування людей. Саме через мову відбувається процес самоідентифікації нації. Національна самоідентифікація певною мірою залежить від значення рідної мови для особистості, від частоти її використання під час спілкування, адже слово розкривається через особистість.

У світі немає жодного суспільства, яке б не знало своєї рідної мови. Рідною мовою постійно користуються люди у своїй трудовій професійній діяльності, спрямованій на досягнення певної мети; без мови не може існувати будь-яке виробництво, не можуть розвиватися техніка, культура, наука, мистецтво; за допомогою мови люди висловлюють свої думки і передають їх іншим людям, зберігають і передають новим поколінням нагромаджений досвід.

Щодня людина реалізовує себе, виявляючи своє ставлення до навколишнього світу, і найповніше, найглибше цей процес відбувається саме у мовленні під час повсякденного спілкування. Коли людина добре володіє рідною мовою, тоді вона має могутній засіб для впливу на інших людей. Як відомо, словом можна і вбити, і повернути до життя.

Вільне володіння рідною мовою сприяє вихованню сучасної інтелектуально й духовно розвиненої особистості, здатної до продуктивної професійної діяльності. Така особистість повинна володіти не лише певним обсягом знань про мову, а й умінням застосовувати їх в усному й писемному мовленні, «толерантно спілкуватися, слухати й чути, сприймати й розуміти», тобто бути компетентною щодо мови й мовлення.

Сьогоднішній стан сучасної української мови, розлад традиційних літературних норм, вульгаризація побутової галузі спілкування давно викликає занепокоєння як фахівців-філологів, так і представників інших наук, чия діяльність пов'язана з мовленнєвим спілкуванням. Зниження рівня мовленнєвої культури різних верств суспільства, в тому числі й інтелігенції, настільки є очевидним і масштабним, що виникла необхідність відродження безперервної підготовки на всіх щаблях освіти – від початкової до вищої.
Пилипенко Ю.А. (НИУ «БелГУ», Россия)
Развитие устной речи учащихся в процессе работы

над лингвистическим текстом
Важнейшей задачей обучения русскому языку в начальных классах является развитие связной речи учащихся. Эта задача имеет широкое социальное значение: развитая связная речь ребенка позволит ему свободно общаться с окружающими его людьми, что немаловажно для успешного формирования социально активной языковой личности младшего школьника. В связи с этим в современной методике утвердился коммуникативно-деятельностный подход к обучению, направленный на формирование коммуникативной компетенции учеников, под которой понимается «способность человека решать языковыми средствами те или иные коммуникативные задачи в разных сферах и ситуациях общения» [3, 72].

Поскольку высшей единицей коммуникации является текст, то именно он должен выступать и в качестве единицы обучения.

Но прежде всего детей необходимо научить строить устные высказывания на лингвистические темы. А именно: построение данных высказываний предполагает приобретение школьниками определенных навыков: навык определения темы и мысли высказывания; навык отбора материала для высказывания; навык систематизации языкового материала; навык использования языковых средств; навык продуцирования материала; навык редактирования.

Формирование данных навыков, а соответственно и совершенствование устной речи возможно лишь при методически грамотно организованной работе педагога. Причем для ее осуществления одних уроков русского языка, одной из задач, которых является формирование устной речи, недостаточно. Это значит, что элементы развития речи рекомендуется вплетать в «канву» каждого урока из курса начальной школы.

Овладение учениками устной речью в начальный школьный период способствует их успешному обучению по всем предметам общеобразовательного цикла, поскольку развитая речь – одно из важнейших условий хорошей успеваемости. По нашему мнению, обучение учащихся созданию текста, в том числе и на лингвистические темы, поможет им адаптироваться к созданию научных текстов по любым другим дисциплинам.

Различные аспекты методики работы над лингвистическими текстами отражены в трудах выдающихся лингвистов и методистов (Ф.И. Буслаева, Н.С. Рождественского, Т.А. Ладыженской, М.Р. Львова, Т.Г. Рамзаевой, А.Н. Кожина, В.А. Закожурниковой, Н.В. Колокольцева, М.А. Рыбниковой, Б.Н. Головина, В.А. Звегинцева, О.А. Лаптевой и др.).

Одной из важнейших задач курса русского языка в начальной школе – работа над связным текстом. Решение этой задачи непосредственно связано с реализацией цели обучения – формировать умение строить устные высказывания на лингвистические темы.

Проанализировав учебно-методические комплекты «Начальная школа ХХI века» (С.В. Иванов) и «Школа России» (Л.М. Зеленина, Т.Е. Хохлова) нами было выявлено, что исследуемая проблема работы над лингвистическими текстами хотя и сформулирована, но в недостаточной степени является разработанной: имеются вопросы, нуждающиеся в дополнительных лингвистических и методических исследованиях и в соответствующем теоретическом и практическом обосновании.

Теоретические и экспериментальные научные исследования в области методики преподавания родного языка свидетельствуют о том, что достижение этой цели невозможно без целенаправленного и последовательного формирования и развития умений, связанных с овладением структурой устных высказываний различных типов, стилей текстов и усвоения, основных речеведческих понятий в области развития устной речи.

На практике мы видим, что при анализе, переработке и создании текстов учащиеся начальных классов, как правило, опираются на собственный, зачастую интуитивный, речевой опыт, а не на знания о тексте (текстовые понятия). Тот факт, что теоретические сведения об этой единице недостаточно используются в практике развития связной речи, обусловливает невысокий (по сравнению с возможным) речевой культуры учащихся. Это доказывает необходимость разработки специальной методической системы развития связной речи младших школьников в процессе работы над текстом.

Методисты и учителя начальных классов занимаются поиском специальных методов и приемов, которые бы способствовали решению данного вопроса. Одним из направлений является работа по составлению развернутых высказываний на лингвистические темы.

Например, методист Барнаульского государственного педагогического университета Л.А. Никитина в статье «Правописание родовых окончаний имен прилагательных» указывает на формирование у учащихся развернутых ответов по данной теме, посредством использования образца учителя; использование алгоритма при построении устного высказывания; использование различных упражнений, направленных на развитие устной речи, например, расскажите о слове по окончанию [2, 16].

Учитель начальных классов И.В. Шишкина в своей статье «Психолого-педагогические технологии в процессе обучения русскому языку» предлагает использовать опорные схемы для построения развернутых ответов. Пользуясь ими, ученики извлекают нужную информацию при ответах на вопросы учителя и в практической работе. Кроме того, обращаясь к схеме, ученики имеют возможность вспомнить материал, достаточно большой по объему [4, 34-38].

По нашему мнению, при обучении младших школьников составлению развернутых ответов необходимо учитывать достаточный запас лексики, синтаксические умения. Например, детям дается задание подготовиться к сообщению на предложенную лингвистическую тему, подумать, о чем следует рассказать, какие слова употребить, подготовить предложения для рассказа. Школьник мысленно составляет предложения, мысленно «проговаривает» их, а затем произносит или пишет. Такая внутренняя подготовка повышает качество устной речи и умение работать с текстами младших школьников. При этом предупреждаются ошибки в построении речи, во-вторых, расширяется объем упреждающего синтеза речи.

Развивать устную речь можно с помощью выразительного чтения стихотворений при закреплении грамматических правил.

Основной результат обучения на уроках русского языка состоит в формировании у учащихся умений строить высказывание (устное и письменное) на заданную тему в определенном стиле или жанре: правильно, содержательно, выразительно, эмоционально. Для этого требуется создание речевой ситуации, в ходе которой учащиеся учатся оформлять, строить развернутые высказывания и составлять краткий план теоретических сведений.

Опишем фрагмент урока русского языка, на котором учащиеся учатся составлять развернутые высказывания на лингвистическую тему. Так, на уроке по теме « Обобщение знаний о именах существительных» использовали прием – развернутое описание, состоящее из группы слов или нескольких предложений.

«Сегодня на уроке мы обобщим знание по теме «Имя существительное». Повторим все то, что изучали о нем.

- Дополните ряды высказываний, используя справочный материал.

Имя существительное обозначает…;

Имя существительное отвечает на вопросы…;

Имя существительное имеет формы…числа;

Имя существительное изменяется…;

Имя существительное имеет формы…

Справочный материал: род, предмет, число, кто, падеж, что, склонение, единственное число, множественное число.

Таким образом, проведенный анализ позволяет сделать вывод о том, что методисты и учителя стремятся решить проблему, связанную с работой над лингвистическим текстом учащихся начальной школы. Но это не является достаточно разработанной проблемой, не носит систематический характер. Работа в этом направлении требует поиска разнообразных форм, приёмов и средств. Данный вид работы стоит вести ежедневно на всех уроках русского языка. Умение создавать развернутые высказывания научного стиля будет способствовать адаптации детей к обучению, поскольку процесс обучения в большей степени связан с умением использовать ресурсы научного стиля речи.



СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ:

  1. Иванов С.В. и др. Русский язык / С.В. Иванов и др. – М.: Вентана – Граф, 2010. – 160 с.

  2. Никитина Л.А. Правописание родовых окончаний имен прилагательных / Л.А. Никитина // Начальная школа. - 2005. - № 12. – С. 76.

  3. Сергеев И.С. Как реализовать компетентностный подход на уроке и во внеурочной деятельности / И.С. Сергеев, В.И. Блинов. - М.:АРКТИ, 2007. – 154 с.

  4. Шишкина И.В. Психолого-педагогические технологии в процессе обучения русскому языку / И.В. Шишкина // Начальная школа. – 2008. - № 7. – С. 34 – 38.


Подкур О.Г. (Харківський торгово-економічний інститут КНТЕУ)
(кер. к.філол.наук, доц. Романова О.О.)
Українська мова – крізь терни тисячоліть
Мова – то цілюще джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо народною мудрістю. Цей струмінь живе в слові, і слово не мислиме без неї, як не мислима річка без води. Рідна мова! Запашна співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики та квіткових пахощів. Спробуйте відчути її аромати. Рідне слово… воно бринить, хвилює душу, бо мова українська – невичерпне джерело, скарбниця народного духу. Порадник і вчитель тим, хто її любить і шанує, і суддя тих, хто її зневажає. Рідне слово є важливим засобом виховання людини. Відомий український педагог писав: «Мова – це віконця, через які людина бачить світ». Втрата народом мови – це трагедія всіх трагедій, бо тоді губиться весь попередній досвід, зафіксований у ній. Культура змінює свій генетичний код, а народ відчужується від традицій, звичаїв, духу предків, потрапляє в іншу духовну атмосферу і свідомо чи несвідомо страждає.

Історія моєї Рідної Мови починається з IV–V століття нашої ери. У той далекий час із розрізнених слов'янських племен склався етнос, що згодом сформував Київську Русь. З того часу й починається історія моєї Рідної Української Мови.

Моя Мова – одна з наймелодійніших і наймилозвучніших мов у світі.

Моєю Мовою мовлять, речуть, розмовляють, говорять, балакають, оповідають, кажуть, гомонять, моралізують, лепечуть, белькотять, бовкають, гаркають, гиркають оточуючі мене люди… У якій мові є ще така багата емоційно-психологічна лексика, яка дозволяє описати дію і статус, стан і вік людини, її оточення та ще багато інших ознак одним лише словом? Тільки в моїй Рідній Мові!

Моя Рідна Мова – найбагатша в світі! У словнику моєї Мови налічується більше 200 тисяч слів! Ще зовсім недавно було заборонено видавати будь-які словники Української Мови з кількістю слів понад сорок тисяч.

Моя Мова – одна з найпоширеніших мов у світі! Моєю Рідною Мовою розмовляють у світі близько 45 млн. чоловік і володіють нею як другою мовою спілкування ще близько 15 млн. чоловік. Це забезпечує моїй Рідній Мові 26 місце серед 6 тис. мов за поширеністю в світі. Вона поширена в Україні, Білорусі, Росії, Польщі, Румунії, Молдові, Канаді, США, Сербії, Португалії та інших країнах. Моя Мова є державною в Україні та однією з трьох офіційних і рівноправних мов у невизнаній Придністровській Республіці (Молдова).

Задекларована державність моєї Рідної Української Мови є основним двигуном об’єднання сучасного українського суспільства, формування української нації, уособленням української державності, гарантією збереження національної ідентичності українського етносу і державної єдності України. З огляду на це, український народ і держава мають забезпечувати відродження і захист моєї Рідної Української Мови, розбудову українського мовного простору… Але – не так сталось, як гадалось.

Різноманітні аспекти глобалізації, зокрема поширення інформації електронними ЗМІ, становлять загрозу не тільки «малим» мовам, але й моїй Рідній Українській Мові. Мова, відсутня в Інтернеті, – то мова, що «не існує більше» в сучасному світі. Нею не користуються в економічній сфері та бізнесі. Аналіз веб-сторінок свідчить, що в Інтернеті переважає англійська мова (81 %), за нею йде німецька мова (4 %), далі йдуть японська, французька і скандинавські мови (по 2 %) та іспанська (1 %). На решту мов світу припадає близько 8 % веб-сторінок мережі. Моя найкраща Рідна Українська Мова надзвичайно мало представлена в Інтернеті, що не може не викликати певного занепокоєння.

Є й інші чинники, які становлять загрозу моїй Рідній Мові. Ми досить часто стаємо свідками того, як нав’язують українському суспільству уявлення про мою Рідну Мову як ущербну й непрестижну. І мовчки все це сприймаємо, не кидаємося на захист своєї Рідної Мови. З нашої мовчазної згоди на наших очах здійснюється найтяжчий злочин – вбивство нашої Рідної Мови!

За словами українського мовознавця Павла Мельника – «це духовна руйнація, духовне спустошення, розмивання глибинних усталених структур нашого менталітету та закоріненого в історію, культуру, у саме єство народу творчого, комунікативного досвіду, який налічує майже два тисячоліття... Це процес руйнівний і загрозливий для всієї культури як цілісної саморепродуктивної системи. При втраті рідної мови звужується не просто сфера мовлення. Звужується культурно, ментально, когнітивно, емоційно знекровлюється весь український світ. Ще О. Потебня наголошував на шкідливих аспектах мовленнєвого змішування двох мов, що супроводжується спустошенням свідомості» (Світові обереги рідних мов).

Дорогі співвітчизники! Не будьмо байдужими, давайте разом захищати найбільше наше багатство – нашу Рідну Українську Мову!
Потьомкін К.Ю. (ХНУРЕ)
Роль мови у формуванні загальної культури людини
Мова — друга сигнальна система людини, в якій звуки членороздільної мови із засобу вираження емоцій поступово перетворилися на засіб позначення речей, їх властивостей і відношень, і стали виконувати функцію навмисного повідомлення. Поряд з інформацією про зовнішній світ, яку людина отримує за допомогою першої сигнальної системи, разом із мовою вона набула ще одного каналу зв'язку зі світом, який дав можливість відображати останній в узагальненій формі мовних знаків. Людина набула здатності знати те, що безпосередньо сама не могла відчути. Мова внесла новий принцип у роботу центральної нервової системи і стала потужним засобом розвитку людської свідомості. У людини виник принципово новий тип психічного розвитку.

Метою роботи є зрозуміти важливість значення мови, а саме української, у формуванні загальної культури людини. Ця тема є завжди актуальною, бо без однаково зрозумілої мови не може бути міжособового спілкування, знання не можуть бути ніяк зафіксовані, а, отже, передані майбутнім поколінням або іншим народам. Без спілкування людина не може розвиватися як особа.

Більше тисячі мов існує у світі, але для кожного народу, кожної нації, найближчою і найдорожчою є його рідна мова. Рідною мовою для нашої нації є українська мова. Поняття рідної мови - невіддільне від думки про рідний край, батьківську хату, материнське тепло. Рідна мова є одним із важливих засобів формування патріотичних почуттів, гордості за свій народ; вона є виявом його національної культури. Мова єднає між собою різні покоління людей, вона передається як заповіт, як найдорожча спадщина. Піклування про рідну мову, любов і повага до неї мають бути в центрі уваги кожної нації.

Сучасна українська мова є багатовіковим надбанням українського народу. Вона створена зусиллями багатьох поколінь. "В мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання... І поки живе мова - житиме й народ, як національність..." - як зазначав І. Огієнко.

Становлення народу тісно пов'язане з формуванням його мови. Усі сторони суспільного життя, процеси пізнавальної і творчої діяльності людини, кожний момент свідомості супроводжуються мовою.

Українська мова, як окрема мова, почала формуватися у ХІV столітті, виділившись із східнослов’янської мовної спільності (давньоруської мови). Тому близькоспорідненими до української є російська та білоруська мови.

Норми нової української літературної мови починають складатися ще з кінця ХVІІІ і першої половини ХІХ століття. Вони зароджуються насамперед у творах І.П. Котляревського, І.Ф. Квітки-Основ’яненка, Т.Г. Шевченка.

Мова виражає єдність держави. За словами М.Сігуан та У.Ф. Маккі в національній державі ототожнюються держава, нація і мова.

Мова має величезне значення у житті бездержавних народів. "Держава Слова", як її називав Михайло Орест, упродовж століть бездержавності українців забезпечувала єдність українського народу, розділеного кордонами чужих держав, зберігала історичну пам'ять, живила віру у відновлення соборності і державності, була єдиним природним кордоном українців. Вона посилила "словоцентричність" української культури – культури народу поетів і співців.

Свідомість і самоідентифікація людини починається з мови. Мова в людині закладена генетично, вона є кодом, що зв’язує покоління. Мова визначає національний характер людини. Самоусвідомлення людини починається з оволодіння рідною мовою, а точніше з першими словами, навіть звуками, бо сучасна електроніка фіксує особливості національного плачу новонародженого.

Вивчаючи мову, дитина розшифровує код. Мислення, а отже й свідомість і самоідентифікація людини ґрунтується на основі рідної мови. Павло Мовчан розглядає мову як космічне явище. Мова – це позитивна енергія, якою дитина живиться з самого дитинства, і втрата цієї позитивної енергії впливає негативно на дитину, на її здоров’я, на розумовий розвиток. Недарма, людина, що втрачає зв’язок з Батьківщиною, мовою – в основному нещасна людина. Емігранти матеріально забезпечені люди, але душа їх до кінця днів залишається тут, вдома.

Мова – скарбничка культури. Вона зберігає культурні цінності – у лексиці, у граматиці, в ідіоматиці, у прислів’ях, приказках, у фольклорі, у художній і науковій літературі, у формах письмового й усного мовлення Мова – передавач, носій культури, вона передає скарби національної культури, що зберігається в ній, з покоління в покоління. Опановуючи рідну мову, діти засвоюють разом з цим і узагальнений культурний досвід попередніх поколінь. Мова – знаряддя, інструмент культури. Вона формує особистість людини, носія мови, через нав’язані йому мовою і закладені в мові бачення світу, менталітет, відношення до людей тощо, тобто через культуру народу, що користується даною мовою як засобом спілкування.

Отже, мова не існує поза культурою як соціально успадкованої сукупності практичних навичок і ідей, що характеризують наш спосіб життя. Як один з видів людської діяльності, мова виявляється складовою частиною культури, обумовленої як сукупність результатів людської діяльності в різних сферах життя людини: виробничої, суспільної, духовної. Однак як форма існування мислення і, головне, як засіб спілкування мова постає в одному ряді з культурою.

Можна порівняти мову з дзеркалом - в ньому дійсно відображається навколишній світ. За кожним словом стоїть предмет або явище реального миру. Мова відображає все: географію, клімат, історію, умови життя. Між мовою і реальним світом стоїть людина. Саме людина сприймає і усвідомлює світ за допомогою органів чуття і на цій основі створює систему уявлень про світ. Пропустивши їх через свою свідомість, осмисливши результати цього сприйняття, вона передає їх іншим членам свого мовного колективу за допомогою мови. Інакше кажучи, між реальністю і мовою стоїть мислення.

Мова, як спосіб виразити думку, і передати її від людини до людини найтіснішим чином пов'язана з мисленням. Співвідношення мови і мислення - вічне найскладніше питання і мовознавства, і філософії, але ми зараз не зупинятимемося на цьому. Наша мета досягнута - ми переконалися в тому, що існує безперечний тісний взаємозв'язок і взаємозалежність мови і мислення і їх співвідношення з культурою і дійсністю, і цей зв'язок існує з перших днів, коли людина дізналася, що таке спілкування, і продовжується понині, і існуватиме стільки, скільки житиме людство.

Таким чином, мова, мислення і культура взаємозв'язана настільки тісно, що практично складають єдине ціле, і жоден з компонентів не може функціонувати без двох інших. Всі разом вони співвідносяться з реальним світом, протистоять йому, залежать від нього, відображають і одночасно формують його.




Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   22




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет