Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав — учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі (ухвалений 19 січня 1989 p.). Згідно з цим правовим актом країни, що його підписали, зобов'язуються вживати ефективних заходів задля запобігання та ліквідації дискримінації осіб або об'єднань на ґрунті релігії чи переконань, забезпечувати реальну рівність між віруючими і невіруючими. При цьому відповідно до міжнародного права свобода релігії чи переконань підлягає лише обмеженням, які встановлено законом і необхідні для охорони громадської безпеки, порядку, здоров'я і моралі, як і основних прав і свобод інших осіб.
Рекомендації щодо релігії та демократії Парламентської асамблеї Ради Європи. Ухвалено 27 січня 1999 р. У них підкреслюється, що демократія і релігія необов'язково є несумісними. Навпаки, демократія довела, що вона створює найкращі умови для свободи совісті, віровиявлення та релігійного плюралізму. У цьому сенсі релігія, з огляду на її моральні та етичні зобов'язання, на цінності, які вона підтримує, її критичний підхід та культурні вияви, може бути дійовим партнером демократичного суспільства. Демократичні держави, секулярні чи пов'язані з релігією, повинні давати змогу всім релігіям, що чітко дотримуються вимог, установлених Європейською конвенцією з прав людини, розвиватися в однакових умовах, а також знаходити своє місце в суспільстві. Проблеми у державно-церковних відносинах виникають тоді, коли влада намагається використовувати релігію у власних інтересах або коли релігійні організації вдаються до зловживань стосовно держави з корисливих міркувань. Багато конфліктів виникає і внаслідок обопільного неуцтва, що призводить до формування стереотипів і, врешті-решт, відторгнення. У демократичній системі політики мають запобігати тому, щоб уся повнота релігій асоціювалася, наприклад, з акціями фанатичних релігійних меншостей. Релігійний екстремізм, що заохочує нетерпимість, упередженість або насильство, є симптомом неблагополучного суспільства. Він загрожує демократії, оскільки наражає на небезпеку громадянський устрій. Однак боротися з ним слід тими засобами, які не суперечать чинному законодавству. До того ж, зважаючи на те, що екстремізм є виявом недуги суспільства, його можна подолати лише за умови, що власті переймуться розв'язанням загальних соціальних проблем.
Тому Асемблея Ради Європи запропонувала урядам країн-членів:
1. Гарантувати свободу совісті та релігійних виявів у рамках умов, визначених Європейською конвенцією з прав людини, для всіх громадян, зокрема:
— зберігати релігійний плюралізм, даючи змогу всім релігіям розвиватися у рівних умовах;
— сприяти згідно зі статтею 9 Європейської конвенції прав людини дотриманню релігійних обрядів та звичаїв, наприклад стосовно одруження, вбрання, свят (з можливістю звільнення від роботи та військової служби);
— викривати будь-які спроби розпалювання внутрішніх та міжрелігійних конфліктів для досягнення вузькопартійних цілей;
— гарантувати свободу й рівні права на освіту для всіх громадян незалежно від їх релігійних переконань, звичаїв і обрядів;
— забезпечувати справедливий і рівний доступ до громадських засобів масової інформації для всіх релігій.
2. Сприяти розвиткові знань про релігію, зокрема:
— у межах етичної та суспільно-демократичної освіти навчати тому, що релігії є зібранням цінностей, розрізняти які молодь повинна вміти;
— сприяти викладанню в школах порівняльної історії різних релігій, наголошуючи на подібності деяких їхніх цінностей та розмаїтті звичаїв, традицій, свят тощо;
— заохочувати до вивчення історії та філософії релігій і дослідження цих предметів в університетах паралельно з теологічними студіями;
— співпрацювати з релігійними навчальними установами для введення в їх програми або акцентування в їхніх курсах аспектів, що стосуються прав людини, історії, філософії та науки;
— уникати, якщо йдеться про дітей, будь-яких конфліктів між здійснюваним державою навчанням релігії та релігійною вірою сімей, поважаючи їхній вільний вибір у цьому дуже делікатному питанні.
3. Сприяти покращанню відносин між релігіями, зокрема:
— залучати до регулярнішого діалогу релігійних і гуманістичних лідерів для обговорення головних проблем, які постають перед суспільством, що сприятиме врахуванню культурних та релігійних поглядів населення перед прийняттям політичних рішень;
— забезпечувати можливості для комунікації між представниками різних релігій;
— сприяти регулярному діалогу між теологами, істориками, філософами, а також представниками інших галузей знання;
— розширювати і зміцнювати партнерські відносини між релігійними общинами і організаціями, зокрема з тими, соціальні та етичні традиції яких коріняться в соціальній, благодійницькій, місіонерській, культурній та освітній сферах життя місцевих мешканців.
4. Сприяти культурним і соціальним виявам релігій, зокрема:
— забезпечувати рівні умови для утримання, збереження культових споруд, іншого майна всіх релігій як невід'ємної частини національної і загальноєвропейської спадщини;
— сприяти тому, щоб порожні релігійні споруди надалі використовувались у такій спосіб, який би враховував їх оригінальне призначення;
— зберігати культурні традиції та різні релігійні свята;
— заохочувати соціальну й добродійницьку працю релігійних громад та організацій.
Отже, демократичне суспільство мусить робити більше, ніж просто поважати релігії. Воно має створити такі умови, щоб людям було легко сповідувати свою віру — настільки, наскільки це можливо. Адже релігія є частиною культури. Проте демократія не повинна допускати порушення людської гідності та прав людини в ім'я віри. Будь-які посягання на громадський порядок і демократію у таких випадках повинні каратися. Релігійна практика обов'язково мусить узгоджуватися із нормативно-правовими актами, що захищають права людини.
Достарыңызбен бөлісу: |