Книга депутата місцевої ради Ідіть до людей

МІСЦЕВИЙ РЕФЕРЕНДУМ

Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України, Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами до відання місцевого самоврядування.

На місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади.

Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов'язковими для виконання на відповідній території.

Так, наприклад, виключно місцевими референдумами вирішуються питання про найменування або перейменування сіл, селищ, міст, районів, областей, а також питання про об'єднання в одну однойменних адміністративно-територіальних одиниць, які мають спільний адміністративний центр (ст.6 Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми").

Питання, що виносяться на референдум (формула або предмет референдуму), можуть бути по-різному сформульовані. В літературі виділяють два види формул: перший являє собою звернене до виборця запитання, на яке він повинен відповісти однозначно – “так” або “ні”; другий передбачає пропозицію виборцеві двох або більше варіантів відповіді, один з яких він може вибрати або відхилити всі (народний вибір).

Організація проведення референдуму та голосування на ньому подібні до виборів, з тією лише різницею, що виборець голосує не за кандидата або список кандидатів, а за пропозицію, яка містить проект рішення з певного питання.

Порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються виключно референдумом, визначаються Законом України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми".

Варто зазначити, що Закон був прийнятий до фактичної незалежності держави і багато в чому не відповідає сучасним реаліям. Те, що при його прийнятті не враховувалися принципи місцевого самоврядування, викладені в Європейській Хартії Місцевого Самоврядування і Конституції України, до певної міри позбавляє такий важливий інститут ознаки демократичності. На жаль, логіка політичних процесів в Україні робить неможливим процес відповідного нормативного врегулювання цієї сфери. Так, в 1999 р. парламент України розглядав проект нового Закону "Про всеукраїнський та місцеві референдуми". Однак уже 10.02.2000 р. та 18.05.2000 р. розглядалися проекти Законів вже тільки "Про всеукраїнський референдум". Очевидно, крапку в процесі нормативного врегулювання проведення місцевих референдумів необхідно поставити якомога швидше, оскільки практика проведення місцевих референдумів стає дедалі поширенішою. Але відсутність досконалого закону, який би чітко врегулював усі процедури, нерідко призводить до непорозумінь і конфліктів.

ПРОГРАМА ВІДКРИТИХ ДВЕРЕЙ

Це метод заохочення громадян до вільного відвідувати мерії чи громадської приймальні без попереднього дозволу чи призначення. Як правило, про такі дні оголошують у засобах масової інформації. На цей день міська рада визначає кількох працівників, які працюють з громадянами в якості “екскурсоводів”. Ці працівники у популярній формі інформують людей про основні завдання, що стоять у даний час перед громадою, розповідають про компетенцію міської ради, знайомлять громадян з порядком вирішення тих чи інших проблем, розповідають про перспективи.

Громадян інформують про можливість підійти на прийом до тієї чи іншої посадової особи, знайомлять з графіком прийому та розпорядком роботи виконавчих органів.

Обов’язково повідомляється про те, які громадські комісії чи дорадчі комітети працюють у міській раді, подається їх перелік і графік роботи. Громадян інформують про порядок відвідування відкритих засідань міської ради.

Як правило, день відритих дверей починається у сесійній залі. Далі, можливе відвідання основних підрозділів та комунальних підприємств.

Програма відкритих дверей полегшує зв’язок з громадянами, однак робота працівників з громадськістю у такому режимі хоча б один день на тиждень може спричиняти збільшення витрат, тому що бажано для цієї цілі закріпляти окремого працівника. “Екскурсанти” будуть відволікати від виконання прямих службових обов’язків працівників мерії, але користь від запровадження цієї програми має довгостроковий ефект, створює вигоди від того, що міська влада відкрита, працює для громадян, доступна і чутлива до потреб громадян.

Однак, як показує практика, участь у таких заходах бере участь незначна кількість мешканців.

Як правило, запити до приймальні надходять поштою, по-телефону чи особисто від громадян.

• 
  забезпечення інформацією в процесі здійснення запиту щодо певної послуги. Записати
  

• 
  допомога місцевій раді та громадянам в отриманні відповідної інформації чи послуги.
  
• 
  Ознайомлення з рішеннями ради, виконкому, розпорядженнями міського голови;
  
• 
  підвищення відповідальності виконавчих органів місцевого самоврядування;
  
• 
  координація відповідних зусиль органів місцевого самоврядування щодо надання муніципальних послуг;
  
• 
  забезпечення внутрішньої системи зв’язків, доступної для всіх департаментів.
  

Централізація інформаційних запитів і запитів щодо послуг дозволяє місцевій владі

відстежувати запити та гарантувати відповіді на них в межах визначеного терміну. У результаті громадяни впевнюються в тому, що місцева влада працює для них.

Заснування громадської приймальні вимагає досить значних фінансових ресурсів, однак якщо орган місцевого самоврядування вирішить створити такий підрозділ, він має перерозподілити функції та кошти від тих функціональних підрозділів, які займалися подібною справою. Персонал, більше 60% робочого часу якого присвячується роботі з інформацією для споживачів і запитами щодо послуг, є потенційним ресурсом для громадської приймальні.

Політичний ефект від впровадження такої форми роботи завжди доволі значний.

ОПИТУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ

Цей метод використовується для збору фактичної інформації про громадську думку та ставлення до тієї чи іншої проблеми. Найчастіше він використовується для опитування про якість громадських послуг та їх фінансування.

Опитування може охоплювати все населення чи специфічну групу споживачів послуг, та проводитися щодо всіх видів муніципальних послуг або тільки одного (наприклад, користування парками). Результати використовуються для визначення пріоритетів громадян щодо послуг, оцінки наявних послуг, виявлення готовності громадян підтримати підвищення податків і зборів. Законодавство України передбачає також можливість проведення консультативних опитувань у формі голосування (референдумів), однак огляд даного інструменту залучення громадян виходить за межі цілей цього видання.

Розробка і проведення якісного опитування, як правило, вимагає залучення приватних консультаційних фірм, які мають досвід громадських опитувань. Службовці органів місцевого самоврядування можуть допомогти в розробці питань, які пропонуються при опитуванні, але консультаційна фірма зазвичай готує анкету, проводить опитування, оцінює результати. Опитування може проводитись по телефону, персонально (усно, або шляхом заповнення анкет) або поштою.

Більшість персональних опитувань є дорожчими, але вони вважаються більш результативними й точними. Однак, якщо міську владу цікавить відповідь лише на 1-2 питання (коли не потрібно для обробки результатів використовувати складні спеціалізовані комп’ютерні програми обробки), і ці питання передбачають прості відповіді: “так”/”ні”, то провести опитування можна і силами працівників міської ради. Ще краще залучити до цього процесу волонтерів – добровільних помічників.

Науково обґрунтоване опитування, в основу якого покладено репрезентативну вибірку всієї громади, має в позитиві документальне відображення відповідей всіх постійних мешканців, а не тільки виборців, політично активних чи впливових. Проводячи опитування на постійній основі (кожні два-три роки) з використанням тих самих запитань, місцеві урядовці можуть помітити будь-які зміни в громадській динаміці та вплив на громадську думку проведених у цей період заходів, а також який ефект вони мали. Основними недоліками є відносно велика вартість (при залученні спеціалізованих організацій) та значна імовірність отримати не репрезентативну вибірку та некоректні результати при проведенні опитування нефахівцями.

ОРГАНІЗАЦІЯ ФОКУС-ГРУП

Фокус-група - це зібрання, що проводиться серед невеликої кількості офіційно запрошених осіб. Цих осіб обирають за певними критеріями, так, щоб вони являли собою репрезентативну вибірку в межах цільової групи, на яку чинить вплив діяльність органів місцевого самоврядування. Ретельно сплановане обговорення певних питань сприяє обміну інформацією та дозволяє органам місцевого самоврядування дізнатися думку людей стосовно певних дій. Таким чином, органи місцевого самоврядування можуть краще враховувати суспільні інтереси, а також більш впевнено передбачати реакцію людей на впровадження певних його заходів.

Алгоритм планування фокус-групи...

• 
  Невелике, тихе приміщення часто обирають для проведення подібних зібрань
  
• 
  Для того, щоб забезпечити присутність запрошених (і тим самим високу репрезентативність вибірки), фокус-групи часто проводяться ввечері. Для обговорення може знадобитися від 2 годин до цілого дня (в залежності від складності обговорюваних питань).
  

• 
  Найчастіше ефективною являється фокус-група, що складається з 8-12 осіб і являється цільовою аудиторією для обговорення певного питання.
  
• 
  Цільова аудиторія може представляти певну общину чи регіон, соціо-економічну і демографічну групу, або ж інтереси акціонерів, на які може вплинути певний існуючий чи запланований проект.
  
• 
  Обрання репрезентативної вибірки - складний процес, що передбачає обрання випадковим способом 300 осіб, що являються часткою цільової аудиторії, а також проведення телефонних опитувань, з метою визначити необхідних зацікавлених осіб. Також, на всякий випадок, обираються особи „для резерву" - на випадок відсутності певних запрошених осіб.
  
• 
  Особа, відповідальна за підбір учасників, допомагає інтерв’юеру, ставлячи основні запитання потенційним учасникам фокус-групи.
  
• 
  Мінімум за 10 днів до початку проведення фокус-групи всі її потенційні та „резервні" учасники повинні отримати повідомлення про проведення зібрання.
  

• 
  Спеціалізованому персоналу знадобиться певний час на підготовку всіх матеріалів, здійснення телефонних дзвінків, співбесід. Все це необхідно для полегшення обговорення питань в межах фокус-групи.
  

• 
  Розробляється також певний посібник, необхідний для обговорення окреслених питань в межах фокус-групи. Туди включається деякі релевантні теми та основні питання.
  
• 
  При залученні до такої роботи персоналу органів місцевого самоврядування, необхідно для нього провести певні тренінги щодо техніки проведення інтерв’ю, ведення фокус-груп.
  

• 
  Звичайно учасники сідають за столи, розміщені по колу, так. щоб зручно було вести колективне обговорення.
  

• 
  Модератор зазвичай працює згідно з утвердженим раніше планом проведення обговорення.
  
• 
  Для обговорення певних більш специфічних питань іноді формують підгрупи. Представники підгруп звітують про результати обговорення.
  
• 
  Зазвичай ведеться запис фокус-груп, оскільки обговорювані питання дуже важливі.
  

• 
  На наступний день після проведення фокус-групи необхідно зібрати комісію, яка буде аналізувати отримані в ході обговорення результати
  
• 
  Можна також переглянути зроблений запис, щоб підготувати необхідну документацію для співробітників ради та для населення
  

• 
  Невелика кількість учасників дає можливість безпосереднього спілкування між ними та представниками органів місцевого самоврядування
  
• 
  Це ефективний засіб отримання інформації про суспільну думку (орієнтуючись на представницьку вибірку).
  
• 
  Оскільки учасників фокус-групи ретельно обирають, це гарантує обговорення питання з дійсно зацікавленими людьми (підвищується достовірність інформації)
  

Бажаний результат діяльності ГДК як методу участі громадськості включає такі аспекти:

• 
  По-перше, ГДК підвищують як якісний, так і кількісний виміри участі громадськості в місцевому управлінні, будуючи таким чином місток довіри між владою та громадянами та посилюючи громадянське суспільство.
  

• 
  По-друге, для влади, що бажає бути прозорою та повністю демократичною, вони надають конкретні та видимі методи реалізації цього зобов’язання перед громадськістю.
  

• 
  По-третє, вони є механізмом залучення технічних навичок та думки громадськості для вирішення проблем місцевого управління.
  

• 
  По-четверте, вони створюють для громадян з різними уміннями та поглядами форум, де вони можуть інформувати один одного і, таким чином, посилюють діалог, необхідний для розв’язання конфліктів.
  

• 
  По-п’яте, вони посилюють комунікацію між законодавчою та виконавчою гілками влади, між урядом та громадськістю та між різними гілками місцевої влади.
  

• 
  По-шосте, вони є джерелом нових думок, ідей та альтернатив для обраних та призначених службовців, які відчувають, що щоденні проблеми та тиск придушують творчість.
  

• 
  І нарешті, в громадах, що мають глибокий політичний, соціальний або етнічний поділ, громадські дорадчі комітети, які широко представляють все суспільство, можуть допомогти знизити напругу та деполітизувати процес управління.
  

Види громадських дорадчих комітетів

Існують два типи ГДК: постійні та тимчасові. Деякі ГДК є постійними та виконують свої функції з року в рік. Інші ж можуть мати конкретні завдання. Тимчасові ГДК мають конкретне завдання, яке вони мають виконати за певний час. Вони завершують свою роботу письмовим звітом, в якому пропонують свої рекомендації.

Інколи робота тимчасового ГДК призводить до створення постійного дорадчого комітету. Наприклад, тимчасовий ГДК, що займається упорядкуванням дворових територій, у своєму звіті рекомендує, щоб міська влада запровадила фонд щорічних грантів для фінансування пропозицій з даного питання. Міська влада приймає рекомендацію і створює постійний ГДК, що переглядає пропозиції та висуває їх на отримання фінансування. Такі рішення, які приймаються відкрито та ґрунтуються на опублікованих критеріях, переконують громадян, що програма здійснюється прозоро та неупереджено.

Приклади постійних та тимчасових ГДК:

Приклади постійних ГДК: Комісія з планування Комісія з бюджету Рада з парків та відпочинку Комісія з економічного розвитку Рада з транспорту Санітарна комісія Комісія з житлових питань Комісія по співпраці з містом- побратимом Збереження сусідської громади

Приклади тимчасових ГДК: Дорадчі комітети, що займаються конкретними проектами (благоустрій дворів або план місцевого транспорту) Комітет зі створення можливостей для молоді Комітет з дослідження питань приваблення нового бізнесу Комітет з перегляду Хартії міста Комітет “Орденська стрічка” (групи експертів-волонтерів, що займаються вузькими та складними завданнями, наприклад, покращення системи охорони здоров’я)

ГДК повинен бути створений відповідно до місцевого та національного законодавства. Дорадчий комітет повинен мати чітко визначену сферу повноважень, мету діяльності та обсяг обов’язків.

Мандат, який отримує ГДК від місцевої влади, має містити письмові інструкції з таких питань:

• 
  Назва та мета дорадчого органу.
  
• 
  Членство та спосіб обрання чи призначення членів, а також визначення терміну їх повноважень.
  
• 
  Продукт або результат діяльності комітету (наприклад, періодичні звіти про діяльність, остаточний звіт тощо).
  
• 
  Повноваження комітету – визначає сферу впливу комітету.
  
• 
  Часові рамки – тимчасовий чи постійний комітет. Якщо тимчасовий – термін діяльності та частота засідань.
  
• 
  Ресурси – підтримка від органів влади, доступ до документів, витрати (якщо вони покриваються), місце для засідань тощо.
  
• 
  Відносини із ЗМІ та питання конфіденційності й конфлікту інтересів.
  

Важливо оприлюднювати ці інструкції через ЗМІ, громадські інформаційні дошки, веб-сторінки тощо, а також надавати їх на прохання громадян. Також необхідно оприлюднювати графік засідань комітету і зробити їх відкритими для громадськості, за винятком випадків, коли необхідно зберігати конфіденційність.

жүктеу/скачать 8.3 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: