Таблиця 3.4.2 – Питома вага жінок серед виїжджаючих

Якщо в структурі населення України 13,9% осіб мають повну вищу освіту, то серед човникових торгівців та трудових мігрантів цей показник значно вищий і складає 19,8% та 18,8% відповідно. Частка осіб з початковою загальною освітою та осіб, що не мають її, серед населення України становить 4,6%, серед трудових мігрантів цей показник дорівнює 0,94% (табл. 3.4.6). Відповідно до результатів дослідження зовнішніх трудових мігрантів у містах Києві, Чернівцях та с.Прилбичі (2003 р.), 61% трудових мігрантів із Чернівців та 53% з Києва мають повну або незакінчену вищу освіту.

Серед активних мігрантів із Києва та Чернівців були особи, які мають вчений ступінь, є авторами наукових праць та винаходів, тобто належать до найбільш освічених верств населення. Звичайно, на перший погляд здається, що вони становлять доволі незначну частину мігрантів (лише 3%). Проте слід зауважити, що в загальній кількості населення питома вага таких осіб значно нижча.

– для районів Крайньої Півночі – гірничодобувна промисловість, первинна переробка мінеральної сировини, будівництво, де контрактники (2–4 роки) з України складають від 25 до 60% трудового ресурсу Ямало-Ненецького автономного округу;

– для прикордонних областей Південно-Західної Росії (крім Курської, Бєлгородської та Ростовської областей, де структура зайнятості трудових мігрантів України така ж, як на Крайній Півночі) – будівництво (переважають контракти до півроку), а також шахтарська та гірнича справа;

– Москва і Підмосков‘я та інші великі міста з приміськими зонами Росії, де переважає будівництво (як правило, сезонне), транспорт (вахтовий метод), малий та середній бізнес; наука, в якій зайняті наукові працівники, аспіранти та докторанти з подальшою установкою на роботу в Західній Європі.

Згідно з даними перепису 2001 р. серед зовнішніх трудових мігрантів з України переважали зайняті в будівництві (37,2%). Частка зовнішніх трудових мігрантів, які надавали послуги домашньої прислуги¹⁾, складала 22,9%. Високими в їх складі були частки зайнятих в оптовій і роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами, послугах із ремонту (12,4%), в сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві (6,6%), на транспорті (6%). В обробній та добувній промисловості було зайнято відповідно 3,4% і 2,9% українських зовнішніх трудових мігрантів. Структура трудових мігрантів за видами економічної діяльності різко відрізнялася від відповідної структури зайнятих на території проживання гіпертрофованою значущістю питомої ваги тих, хто надавав послуги домашньої прислуги. Суттєво більшою (в 9,3 раза) в її складі була питома вага зайнятих у будівництві. Дещо більшою (на 12,7%) порівняно з зайнятими на території проживання була в складі трудових мігрантів з України питома вага зайнятих в оптовій і роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами, наданням послуг ремонту. В інших (крім рибного господарства та екстериторіальної діяльності, частки зайнятих в яких трудових мігрантів з України порівняно з частками зайнятих на території проживання були незначно більшими або такими ж) групах, виділених за видами економічної діяльності, мало місце перевищення частками зайнятих на території проживання відповідних характеристик аналізованої структури трудових мігрантів з України. Особливо різнилися в даних структурах частки зайнятих в освіті (в 14,3 раза), фінансовій діяльності (в 9 разів), охороні здоров’я та соціальній допомозі (в 7,7 рази), обробній промисловості (в 5,2 рази). У структурі зайнятих за кордоном жінок домінували ті, які надавали послуги домашньої прислуги (55%), чоловіків – зайняті у будівництві (53,5%). Втім, як частки зайнятих в сфері послуг домашньої прислуги чоловіків (4,9%), так і частки зайнятих у будівництві жінок (7,9%) були досить високими. Майже кожна п’ята із зовнішніх трудових мігрантів-жінок і більш ніж кожний дванадцятий із зовнішніх трудових мігрантів-чоловіків були зайняті в сфері оптової і роздрібної торгівлі, торгівлі транспортними засобами, послуг ремонту. Частки зайнятих у видобувній промисловості, у виробництві електроенергії, газу та води, в сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві, на транспорті в складі трудових мігрантів-чоловіків були суттєво більшими, ніж в складі трудових-мігрантів-жінок. В обробній промисловості відмінності даного показника в аналізованих структурах трудових мігрантів чоловіків і жінок різнилися незначно. Істотно більшою в структурі зовнішніх трудових мігрантів-жінок порівняно з зовнішніми трудовими мігрантами-чоловіками була питома вага зайнятих в готелях і ресторанах, охороні здоров’я та соціальній допомозі, освіті.

Офіційні посередники найбільш активно працевлаштовують українських громадян на зарубіжні підприємства, що працюють у сфері транспорту та зв’язку (84,1% працевлаштованих протягом 2005 – 2006 рр.), будівництва (3,4%), промисловості (0,5%), рибного господарства (4,7%), сільського господарства, мисливства та лісового господарства (1,05%).

Результати перепису свідчать, що в структурі зовнішніх трудових мігрантів питома вага працюючих за наймом (95,5%) була істотно більшою, ніж серед населення, зайнятого на території проживання (82,4%). Більшою в складі зовнішніх трудових мігрантів порівняно з зайнятим на території проживання населенням була й частка самозайнятих. Не класифікованих за групами за статусом зайнятості серед трудових мігрантів України практично не було, тоді як в структурі зайнятого на території проживання населення їх частка складала 9,6%. У порівнянні з населенням, зайнятим на території проживання, у зовнішніх трудових мігрантів малими були частки членів колективного підприємства, кооперативу (відповідно 3,9% і 0,4%) і роботодавців (1,1% і 0,3%).

Розподіл активних мігрантів за статусом зайнятості в Україні відповідно до дослідження, результати якого викладені у монографії “Зовнішні трудові міграції в Україні: соціально-економічний аспект”, характеризується тим, що найбільш численну групу серед українських заробітчан складають особи, які не працюють (39,2%). Якщо додати до них безробітних (8%), а також тих, хто зберігає лише формальну зайнятість, а фактично не працює (6%), то виявиться, що поза сферою суспільного виробництва знаходиться більше половини активних мігрантів (53,2%). Наймані працівники підприємств та установ складають лише 28,9% опитаних мігрантів, самозайняті і підприємці – 9,4% [51, с. 40].

Тривалість робочого дня українського трудового мігранта за кордоном практично завжди перевищує 8 годин, як правило, вона становить 10–12 годин. У ході обстеження "Життєві шляхи населення України" при відповіді на питання анкети про тривалість робочого часу респондентам було запропоновано (на вибір) вказати або тривалість робочого тижня, або робочого дня. Для тих трудових мігрантів, хто віддав перевагу варіанту робочого тижня (таких дещо менше третини контингенту) його середня тривалість склала 55,8 годин, що на 40% більше прийнятої в Україні норми. Тільки в 1/6 загальної чисельності контингенту середня тривалість робочого тижня не перевищувала 40 годин, у той час як у кожного другого – складала більше 60 годин, у кожного четвертого – 70 і більше годин. Для тих трудових мігрантів, що вказали тривалість робочого дня, вона в середньому склала 9,9 годин. Понад 2/3 представників даного контингенту мали робочий день тривалістю 10 годин і більше, 1/4 – 12 годин і більше. Восьмигодинний робочий день для українських трудових мігрантів є нормою лише в тому випадку, якщо мова йде про працю на заводах із змінним режимом роботи (відповідно тривалість робочого дня відповідає тривалості зміни).

За станом здоров‘я більшість трудових мігрантів (58,5%), які працюють у зарубіжних країнах, визначають його як задовільний. Частки осіб, які оцінили його як гарний та відмінний, набагато менші: відповідно 14,1% та 3,0%. Серед опитаних мігрантів 18,5% скаржилися на погане здоров’я, а ще 5,9% – на дуже погане. Слід зауважити, що серед тих, хто не їздить на роботу за кордон, значно більше осіб, які визначили стан свого здоров’я як поганий (25,4 проти 18,5), і менше таких, що оцінюють його як задовільний (52,9% проти 58,5%) [80, с. 67].

Таким чином, у процесі трудової міграції за кордон здійснюється селекція: формується контингент найбільш активних, мобільних працівників, які швидко адаптуються до ринкових умов, тих, чия праця принесла б Україні значну користь.

Згідно з результатами соціологічного моніторингу, що проводиться Інститутом соціології НАН України, серед опитаних у 2006 р., переважна більшість молоді брали участь у трудових міграціях один раз (61%), 22% робили це двічі. Однак це зовсім не означає, що для молодих заробітчан досвід трудової міграції буде обмежуватися одноразовим виїздом, кожна третя молода особа, яка вже має досвід тимчасової роботи за кордоном протягом наступного року планує повторити трудову поїздку. Ще 7,2% молоді протягом найближчого року планують здійснити свій перший виїзд за кордон з метою тимчасового працевлаштування. Серед трудових мігрантів більш старших вікових груп на подібні наміри вказали лише 16,5% опитаних. Протягом останніх п’яти років частка молоді, яка орієнтується на повторення заробітчанської поїздки майже не змінилася, у ході дослідження “Життєві шляхи населення України”, проведеного у 2001 р. фахівцями НАНУ та Держкомстату України, подібні наміри виявили 31,5% молодих осіб, які вже мають досвід працевлаштування за кордоном. А от повторні міграційні настанови осіб старшого віку протягом останніх років зменшилися вдвічі (у 2001 р. у ході дослідження “Життєві шляхи населення України”, 33,4% респондентів старших за 35 років впевнено заявили про наступні трудові виїзди).

Серед чинників участі в трудових міграціях далеко не останню роль відіграє наявність міграційного досвіду і тривалість проживання в даному населеному пункті. Так, згідно з даними обстеження „Життєві шляхи населення України”, серед стаціонарних жителів (осіб, що мешкають у населеному пункті з народження і жодного разу не змінювали місце проживання) тільки 0,6% беруть участь у трудових міграціях, тоді як серед старожилів (колишніх мігрантів, що прибули до місця нинішнього проживання більше 10 років тому) – 1,3, а серед новоселів (прибулих менше ніж за 10 років до моменту спостереження) – 4,4%. Причому подібна тенденція характерна як для чоловіків, так і жінок, у всіх обстежених регіонів. Тобто особи, які в минулому брали участь у міграційних переміщеннях, набагато легше наважуються і на здійснення трудової міграції. У той же час, істотної залежності рівня участі в човниковій торгівлі від наявності міграційного досвіду не спостерігається. Виявлена варіація носить скоріше випадковий характер.

Опосередкованим показником трудових міграційних намірів українців можна вважати відповідь на питання щодо того, чи зможе така причина як нове місце роботи змусити респондентів виїхати з того населеного пункту в якому вони проживають. Дані моніторингу ІС НАНУ 1994 р. свідчать, що частка осіб, які позитивно відповіли на дане питання складала лише 7,1%, тоді як за десять років питома вага осіб з подібними настановами збільшилась більш як утричі і в 2004 р. складала 22,9%, протягом останніх двох років намітилася тенденція щодо зменшення даного показника. Також слід зауважити, що особи чоловічої статі частіше висловлюють готовність на переїзд у зв’язку зі зміною місця роботи аніж жінки (Рис. 3.4.4).

Однак відповідно до дослідження, результати якого викладені у книзі „Трудова міграція в СНД: соціальні та економічні ефекти”, існує достатньо численний прошарок наших співвітчизників, які відсувають міркування трудової етики на задній план і проповідують зовсім інші цінності. Таку думку частіше виражають саме трудові мігранти. Вони у півтора рази частіше вважають, що заради великих грошей більшість наших співвітчизників готові жертвувати улюбленою професією (34,6% проти 32,5%), в 1,3 рази – діяти поза межами закону (33,5% проти 26,2%) і настільки ж часто – обманути будь-кого (26,4% проти 21,0%). Ще частіше, на думку трудових мігрантів, більшість наших співвітчизників готові жертвувати своїм чесним ім’ям і репутацією порядної людини (20,9% проти 12,6%) з метою заробітку і, що дуже прикро, вони удвічі більше впевнені в тому, що великі гроші можуть змусити українців жертвувати гарними стосунками з найближчими родичами – батьками, чоловіком/дружиною, дітьми (17,6% проти 8,4%), тим більше вони будуть нещадними до конкурентів і навіть здатні позбавитися від них за допомогою сили, а при необхідності – вдатися до фізичного знищення. Такий сценарій трудові мігранти допускають в 1,3 рази частіше, аніж їх співвітчизники, які ніколи не залишали батьківщину (15,4% проти 12,0%) [81, с. 37]. Повсякденна практика зарубіжних заробітків насичена негативними образами трудової, та й просто життєвої поведінки у значно більшій мірі, ніж вдома, а це має негативний вплив на світогляд мігрантів.

Українським трудовим мігрантам за кордоном у разі потреби надається медична допомога в необхідному обсязі, і оплачує її, як правило, роботодавець, вважає більшість експертів, опитаних у ході дослідження проведеного у 2003 р. Державним інститутом проблем сім’ї та молоді (ДІПСМ). Швидше за все, така інформація стосується лише легально працевлаштованих заробітчан. Переважна більшість українських трудових мігрантів, опитаних фахівцями ДІПСМ, виходячи з власного досвіду, не може ні підтвердити, ні заперечити це твердження, оскільки вони, на щастя, не стикалися за кордоном із необхідністю надання медичної допомоги.

На питання про те, чи трапляються випадки, що контракт або попередня усна домовленість передбачає оплату роботодавцем медичних послуг у випадку хвороби або травми працівника-мігранта, але роботодавець відмовляється їх оплачувати, експерти відповіли, що таке трапляється, це залежить від порядності роботодавця.

Відповідно до результатів обстеження “Життєві шляхи населення України” 35,6% молоді не вистачало необхідної медичної допомоги, тоді як 19,2% зазначили, що медичне обслуговування по відношенню до них було на належному рівні.

Опитування трудових мігрантів, експертів та митників стосовно того, які проблеми, не пов’язані з роботою, виникають у наших співвітчизників за кордоном, дало ідентичні результати. Можуть виникнути проблеми з поліцією. Як правило, це трапляється з двох причин: по-перше, це порушення правил суспільного проживання, вживання алкогольних напоїв тощо, по-друге, порушення паспортного режиму. Також виникають проблеми пов’язані з відмінностями в культурі, світогляді, з незнанням українськими працівниками формальних і неформальних правил поведінки у країні перебування.

Стосовно того, з якими труднощами (окрім проблем у стосунках із роботодавцем) стикаються українські трудові мігранти, які приїжджають легально працювати за кордон, то більша частина експертів зауважила, що це психологічні труднощі, оскільки наші співвітчизники перебувають у чужій країні, де панує чужа мова (а далеко не всі мігранти нею володіють). Вони сумують за домом. Також українським заробітчанам необхідно пережити всі труднощі адаптації. В української молоді, яка працює за кордоном, виникають професійні проблеми, пов’язані з різницею у підході до праці.

На переконання експертів нелегальні мігранти стикаються із набагато ширшим колом проблем. Окрім психологічних проблем, це ще й проблеми з житлом, роботою, виплатою заробітної плати, цілковита безправність, проблеми з документами, поліцією, прикордонниками, митниками.

Реалізація економічної активності на зовнішньому ринку праці включає, крім власне трудової міграції, також економічний туризм („човникову торгівлю”). У більшості досліджень економічний туризм розглядають як різновид трудової міграції. Однак такий підхід слід визнати невиправданим: попри зовнішню подібність між човниковими поїздками, з одного боку, та міграцією, з другого боку, це зовсім різні процеси. Кардинальна відмінність полягає у становищі економічних туристів та зовнішніх трудових мігрантів на вітчизняному ринку праці: частина трудової діяльності, пов'язаної із здійсненням човникової торгівлі, відбувається в межах України. Човниковий бізнес є територіально рухомою формою організації самозайнятості або підприємницької діяльності.

Для багатьох громадян України «човникова торгівля» стала джерелом не лише виживання в найскрутніший період, але й набуттям „ринкової” свідомості, досвіду підприємництва, первинного нагромадження капіталу, знаходження ніш на ринках праці сусідніх країн. Нині економічний туризм поступово втрачає своє колишнє значення, однак він залишається джерелом засобів до існування для окремих верств населення. Постає питання: скільки „човників” нараховується нині в Україні. На жаль, відповідної статистики не існує, однак результати численних вибіркових досліджень дозволяють зробити приблизну оцінку чисельності даного контингенту.

Згідно з даними обстеження трудових мігрантів у містах Києві, Чернівцях та селі Прилбичі Львівської області, здійсненого Національним інститутом проблем міжнародної безпеки у 2002 р., чисельність „човників” та кількість трудових мігрантів співвідносяться як 1:5,7. Результати обстеження “Життєві шляхи населення України” дають дещо інше співвідношення обсягів контингентів – 1:4. Спираючись на дані обстеження НІПМБ, отримуємо чисельність човників у 350–475 тис. осіб, а спираючись на дані обстеження НАН України та Держкомстату – 500–675 тис. осіб.

На основі комбінації даних прикордонного обліку та соціологічних опитувань фахівці оцінюють щорічну кількість комерційних поїздок з України за кордон у 3 млн виїздів. Беручи за основу виявлену в ході обстеження „Життєві шляхи населення України” середню кількість поїздок, що припадає на 1 особу, а саме 4,5 поїздки, отримуємо кількість човників у 670 тис. осіб. Отже, поєднуючи результати трьох оцінок, можна з досить високим ступенем точності стверджувати, що кількість економічних туристів в Україні становить від 350 до 700 тис. осіб. Відповідно рівень участі населення 15–70 років у човниковій торгівлі (частка “човників” у загальній чисельності населення у віці 15–70 років) становить 1,0–2,0%. При цьому, не виключено, що менші обсяги „човникової торгівлі” за матеріалами більш пізнього з двох обстежень викликані реальним їх зменшенням за час, що минув за період між двома обстеженнями: чисельність „човників” постійно зменшується, процес човникової торгівлі поступово сходить нанівець.

Найбільші потоки „човників” спрямовані до Росії (близько половини) та Польщі (майже третина); для мешканців окремих регіонів важливе значення мають також поїздки до Словаччини, Румунії, Угорщини, Білорусі, Туреччини. Кожен десятий «човник» відвідує більш, ніж одну країну.

Контингент економічних туристів відрізняється від контингенту трудових мігрантів не тільки сферою діяльності, тривалістю та частотою поїздок, але й численними соціально-демографічними характеристиками. Так, якщо трудові мігранти – це переважно сільські чоловіки з невисоким рівнем освіти, передусім мешканці західних регіонів, то економічний туризм приблизно однаковою мірою поширений у різних регіонах України, головним чином серед високоосвічених городян. “Човники” в середньому дещо старші від трудових мігрантів. Згідно з даними обстеження „Життєві шляхи населення України”, пік участі в човниковій торгівлі зафіксований для вікової групи 35–39 років (у трудових міграціях – у віці 25–29 років) (таблиця 3.4.8). У комерційному туризмі дещо активніше беруть участь жінки, особливо розлучені (таблиця 3.4.9).

Таблиця 3.4.8 – Статево-вікова структура човникових торговців, %

Із загальної кількості українських трудових мігрантів лише трохи більше 60 тис. осіб працевлаштовано за кордоном за сприянням офіційних посередників. Чисельність громадян України, які не зафіксовані вітчизняною статистикою, але легально працюють у країнах перебування, становить близько 500 тис. осіб, в т.ч. по 100 тис. – в Російській Федерації, Португалії, Італії, Іспанії, по кілька десятків тисяч – в Польщі, Чехії, Греції, Угорщині (більш точний підрахунок можливий при отриманні відповідних даних від урядових структур країн-реципієнтів вітчизняної робочої сили).

Таким чином, абсолютна більшість, як мінімум 3/4 українських трудових мігрантів, працює за кордоном нелегально, одним з наслідків чого є наявність численних порушень їхніх прав. Умови праці українських працівників за кордоном абсолютно не відповідають нормативам, встановленим як на батьківщині, так і в країні перебування. Звичайною ситуацією є ненормований робочий день, недотримання техніки безпеки, виконання робіт, пов’язаних з ризиком для життя і здоров’я, трапляються випадки несвоєчасної та неповної виплати заробітної плати. Багатьом загрожує небезпека опинитися в нелюдських умовах існування або стати жертвами торгівлі людьми. Ці особи протягом тривалого часу перебувають на нелегальному становищі, поза правовим полем України, що сприяє формуванню психології соціального і правового нігілізму у представників цього контингенту; молоді жінки, які стали жертвами торгівлі людьми, отримують величезні психологічні травми і „випадають” з репродуктивного процесу. Одним із наслідків нелегальної трудової міграції є втрата здоров’я наших громадян через важку і напружену працю, що відображається на показниках смертності. Медична допомога нелегальним мігрантам зазвичай і надається нелегально (завдяки особистим контактам роботодавця з медичними працівниками), тобто про нормальне лікування мова не йде. Для довготривалих мігрантів суттєвою проблемою стає адаптація до українського суспільства, яке змінилося за період їх відсутності (для нелегального мігранта поїздка до України фактично означає втрату роботи за кордоном, тоді як легальні довгострокові мігранти мають можливість відвідувати родичів і постійно підтримувати соціальні зв’язки).