Програма розвитку дітей дошкільного віку з порушеннями опорно-рухового апарату

У дітей з порушеннями опорно-рухового апарату уповільнюється фор­мування основних компонентів мовленнєвої системи: фонетики, граматики, лек­сики. Внаслідок цього виявляються різноманітні пору­шення комунікативних здібностей та зниження мотивації до спілкування, що утруднює соціальну адаптацію. Тому основними завданнями цього напряму навчання дітей з церебральним паралічем є формування навичок вільного та правильного користування рідним мовленням у живому, безпосередньому спілкуванні з оточуючими людьми, розвиток усного виразного мовлення, створення бази для формування писемного мов­лення.

Вирішення основних завдань забезпечується низкою часткових, спе­ціальних завдань, а саме: розвиток розуміння мовлення; розвиток словника; формування звукової культури мовлення; формування граматичного боку мовлення; формування та розвиток зв'язного мовлення; формування елементарного усвідомлення явищ мови і мовлення.

Розділ «Художньо–естетичний розвиток» передбачає використання у корекційно–розвивальній роботі різних видів мистецтва як важливого засобу виховання гармонійної особистості дитини з порушенням опорно – рухового апарату, її культурного розвитку. Долучення до різних видів мистецтва з раннього віку сприяє усвідомленню дітьми того, що на їх прикладах можна навчитися добру, вмінню бачити красу, цінувати її, оберігати, самому створювати прекрасне у житті та у доступних видах художньої діяльності.

Основна мета розділу полягає у реалізації завдань художнього розвитку дітей з порушеннями опорно–рухового апарату, формуванні у них основ художньої культури та соціальної адаптації особистості засобами мистецтва.

«Входження» у художню культуру дитини з порушенням опорно–рухового апарату, як і кожної дитини, здійснюється поетапно. Формування субкультури особистості на кожному етапі відбувається з урахуванням найбільш значущих моментів її художнього розвитку, а також особливостей, визначених природою та характером порушення.

Період раннього віку характеризується знайомством зі світом художньої культури шляхом спілкування дитини з дорослими і взаємодії з предметним світом. Успішність проходження етапу залежить від позитивного психоемоційного фону до народження дитини; раннього виявлення порушення опорно–рухового апарату; своєчасної корекційно–розвивальної роботи, в тому числі засобами мистецтва; а також урахуванні особливостей і структури порушення у створенні мікрохудожнього середовища.

До основних напрямків роботи з розділу в цей період належать: сенсорний розвиток і емоційно–художнє спілкування; мовленнєвий і художньо–мовленнєвий розвиток у процесі спілкування; основи музичного розвитку; долучення до співу та музично–ритмічний розвиток; основи зображувальної діяльності (дозображувальний період); інтеграція різних видів мистецтва у художньому розвитку дітей (показ народних іграшок).

У дошкільному віці на перший план виступає розвиток художнього сприймання, діяльності, гри, а також художнього спілкування. Успішність проходження етапу залежить від розуміння дорослими важливості і необхідності долучення дитини порушенням опорно–рухового апарату до світу мистецтва; створення поліхудожнього корекційно–розвивального середовища; оволодіння практичними вміннями у художній діяльності, пов’язаній з різними видами мистецтва (музикою, живописом, театром, літературою), а також формування оцінного ставлення до творів мистецтва; активізації творчих проявів дітей як у співтворчості з педагогом, так і з однолітками.

До основних напрямків роботи з розділу в цей період належать: музична діяльність (сприймання музики, формування вокально–хорових, музично–ритмічних навичок, ігри на дитячих музичних інструментах); зображувальна діяльність: живопис, ліпка, аплікація, вернісажі дитячих робіт, знайомство з ілюстраціями книг, репродукціями карин, ознайомлення з предметами декоративно–прикладної творчості, бесіди про мистецтво; художньо–ручна праця і дитячий дизайн (виготовлення виробів та використання їх у побуті); художньо–мовленнєва діяльність (знайомство з художніми, літературними творами; формування здатності до самостійного розповідання); театралізовано–ігрова діяльність.

Враховуючи, що в основі креативності лежить здатність дитини не тільки висувати їдеї, а також доводити їх до конкретного практичного результату, реалізація цієї лінії розвитку у вихованні дітей з порушеннями опорно-рухового апарату є проблематичною. Разом з тим, у роботі з цією категорією дітей акцент на творчий розвиток, у контексті якого, на відміну від креативного розвитку, не розрізняють діяльність результативну (або безрезультатну), є вкрай необхідним. Зміст розділу згруповано у такі підрозділи: «Образотворча діяльність», «Музична діяльність», «Театралізована діяльність».

Означення розділу «Емоційний та соціально-особистісний розвиток» у Програмі виховання дошкільників з порушеннями опорно-рухового апарату набуває особливого значення, у зв’язку з необхідністю управління особистісним розвитком таких дітей, який довгий час у спеціальній дошкільній педагогіці, радше, декларувався, аніж знаходив реальне втілення у методах роботи. Сподіватимемося, що надання спеціальної психолого-педагогічної допомоги дітям цієї категорії, а також реалізація особистісно-орієнтованої Програми, починаючи з раннього віку, дозволить подолати тенденцію до утворення відхилень у розвитку особистості.

У сенсомоторному, інтелектуальному та мовленнєвому розвитку дітей з порушеннями опорно-рухового апарату багато залежить від обсягу ураження центральної нервової системи і пов’язаних з ним можливостей компенсації, від наявності і характеру супутніх порушень, а також спеціальної педагогічної допомоги. На відміну від цього, розвиток емоційно-вольової сфери і особистості такої дитини більшою мірою підпорядковується загальним законам і визначається як генетичним фондом, так і соціальними чинниками. Найбільше значення мають соціальні умови, в яких дитина виховується: перебування у медичних закладах («синдром госпіталізму»), обмеження спілкування з оточуючими, особливо з однолітками, обмеження самостійності тощо. Це спричиняє розвиток егоцентризму, пасивності, усвідомлення власної винятковості та неуважності до інших. Такі діти часто не здатні до адекватної оцінки своїх вчинків і поведінки оточуючих, що перешкоджає налагодженню комунікативної взаємодії. Ускладнюють ситуацію характерні відхилення у розвитку емоційно-вольової сфери, зокрема, підвищена схильність до страхів. У таких станах спостерігаються виражені вегетативні розлади, посилюється провідна симптоматика – спастика, гіперкінези, атаксія. За таких обставин педагоги та батьки повинні враховувати важливість у ранньому та дошкільному віці не стільки опанування знаннями, скільки розвитку особистості.

Відомо, що потужним засобом профілактики і подолання вторинних порушень особистості виступає соціальний чинник. Невападково, у вихованні дітей з порушеннями опорно–рухового апарату реалізація завдань цього розділу потребує урахування особливого соціального статусу дітей та конфліктного характеру соціальної ситуації розвитку: порушень спілкування, пасивної життєвої позиції, невпевненості у власних можливостях та відсутності активного процесу самовиховання, витоки яких яскраво вимальовуються вже в дошкільному дитинстві та порушують механізми формування особистості.

У цьому зв’язку особлвої вагомості набуває співпраця з батьками хворої дитини, а також урахування аспекту батьківської опіки цих дітей. Тут можлива як гіперопіка з боку батьків, так і недостатність батьківської уваги, що в обох випадках найімовірніше призводить до негативних наслідків психоемоційного та особистісного розвитку. Корекція емоційно-афективної сфери часто полягає і в подоланні надмірної психологічної залежності дитини від батьків та найближчого оточення.

Зміст програми включає роботу з попередження негативного впливу переживань дитиною своєї фізичної вади, оскільки на формування її характеру великою мірою впливає те, як вона ставиться до власного Я-образу.

Надання виключної ролі соціальному пристосуванню сприяє тому, що дитина навчається оцінювати власні досягнення, знає свої межі, контролює емоційні реакції.

Означення розділу «Розвиток діяльності» грунтується на необхідності організації корекційно-педагогічної роботи з дітьми, які мають порушення опорно-рухового апарату, в рамках провідної діяльності. У випадках дитячих церебральних паралічів порушення психічного та мовленнєвого розвитку дітей, значною мірою, зумовлюються відсутністю або дефіцитом їх діяльності. Тому у процесі педагогічних заходів стимулюється провідний для конкретного віку вид діяльності: у ранньому віці – предметно-практична діяльність, у дошкільному віці – ігрова діяльність. Будь-яка діяльність передбачає виконання активних зовнішніх дій та операцій, формування навичок і умінь, в тому числі, рухових.

Незважаючи на те, що зміст традиційних ліній висвітлює ці важливі питання, введення підрозділів зумовлене винятковою значущістю для становлення особистості дошкільника з порушеннями опорно-рухового апарату своєчасного та достатнього оволодіння провідною ігровою діяльністю, а також різними видами праці.

Зміст розділу складають підрозділи «Ігрова діяльність» та «Трудове виховання».

Підрозділ «Трудове виховання» спрямований на соціально-трудову адаптацію до навколишнього світу з метою максимального розвитку особистості дитини з порушеннями опорно-рухового апарату.

Завдання трудового виховання передбачають розвиток особистих трудових умінь дітей, збагачення уявлень про навколишнє середовище у процесі праці; виховання готовності працювати в колективі; оволодіння різними знаряддями праці, вмінням планувати та передбачати результати праці; інтелектуальний, моральний, фізичний, мовленнєвий, естетичний розвиток, а також корекцію емоційно-вольової сфери та поведінки.

У процесі навчання дітей різним видам трудової діяльності передбачається необхідність врахування особливостей рухових порушень (гіперкінези, геміпарези, апраксії, синкінезії, рухову обмеженість) та індивідуального підходу до фізичних можливостей кожної дитини.

Програмою передбачено проведення занять з трудового виховання у таких напрямках: праця з самообслуговування, господарсько-побутова праця, праця в природі, ручна (художня) праця.

У Додатку до Програми наведені: універсальна модель адаптивного фізичного виховання дітей з порушеннями опорно-рухового апарату; біологічна програма раннього рухового розвитку дитини; класифікація ступеню тяжкості рухових порушень у дітей; універсальна контрольна картка рухового розвитку дитини; результативний тестовий протокол; приблизний режим рухової активності дошкільників з порушеннями опорно-рухового апарату; побудова фізкультурного заняття «повторно-кільцевого» типу; мовленнєва картка; діагностичні дані під час вступу дитини до закладу; орієнтовний режим організації життєдіяльності дітей; приблизну сітку занять педагога-дефектолога; приблизну сітку занять вихователя; схеми, таблиці до розділів.

Розділ I. Адаптивне фізичне виховання та оздоровлення

Використання потенційних можливостей адаптивного фізичного виховання дозволяє вирішити основну мету фізичного виховання дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, яка полягає у створенні передумов для ефективного розвитку різних видів дитячої діяльності (безпосередньо-емоційного спілкування, предметно-практичної, ігрової, продуктивної тощо) з метою їх соціальної адаптації та інтеграції в суспільство.

1. 
   Діагностика особливостей фізичного розвитку дітей та визначення характеру рухових порушень.
   
2. 
   Розробка перспективних корекційних програм на основі отриманих у процесі діагностики результатів (для однієї дитини або групи дітей з подібними порушеннями).
   
3. 
   Організація корекційного фізичного виховання: вибір форм та варіантів фізичного виховання, підбір адекватних фізичних вправ в кожному з основних рухових режимів, методів рухової реабілітації, а також обладнання залів, групових кімнат та майданчиків необхідним фізкультурним інвентарем.
   
4. 
   Поєднання занять з фізичного виховання з іншими лікувально-відновлюючими заходами (масаж, ортопедичні техніки, фізіотерапія, гідрокінезотерапія, медикаментозне лікування) (Додаток 1).
   

1. 
   Загальнооздоровчі завдання:
   

• 
  підвищувати стійкість і опірність організму дитини до несприятливих факторів зовнішнього середовища;
  
• 
  розширювати біологічні можливості організму дитини (центральної нервової системи, серцево-судинної, дихальної та інших систем);
  
• 
  формувати культурно-гігієнічні навички;
  
• 
  навчати дітей основам здорового способу життя;
  
• 
  ознайомити з основними навичками безпеки життєдіяльності;
  
• 
  здійснювати профілактику травмування дітей під час занять фізичною культурою або самостійною рухово-ігровою діяльностю.
  

2. 
   Рухові лікувально-відновлювальні завдання:
   

• 
  нормалізація тонусу м’язів та збалансування стану м’язів-антагоністів;
  
• 
  загальна релаксація організму та часткова релаксація окремих спастичних м’язових груп;
  
• 
  подолання слабкості (гіпотонії, гіпотрофії) окремих м’язових груп та загальної м’язової гіпотонії;
  
• 
  покращення рухливості в суглобах (профілактика виникнення контрактур та їх розробка);
  
• 
  покращення м’язово-суглобового відчуття (кінестезії) і тактильних (шкірних) відчуттів;
  
• 
  усунення гіперкінезів (мимовільних архаїчних рухів);
  
• 
  формування компенсаторної гіпертрофії окремих м’язових груп (посилення розвитку тих м’язів, котрі мусять взяти на себе функції відсутньої, паралізованої або ослабленої кінцівки);
  
• 
  подолання недостатності в діяльності серцево-судинної та дихальної систем;
  
• 
  формування антигравітаційних (спрямованих проти сили тяжіння) та вестибулярних (повороти, нахили, крутіння, перевертання голови) реакцій;
  
• 
  формування повноцінних опірних реакцій верхніх кінцівок, тазу та нижніх кінцівок;
  
• 
  розвиток статичної та динамічної рівноваги дитини;
  
• 
  формування відчуття «схеми свого тіла» (тулуба та кінцівок як єдиної скелетної системи), а також орієнтування в оточуючому міні-просторі;
  
• 
  формування функцій кисті руки (захоплення, опорної, маніпулятивної тощо).
  

3. 
   Рухові корекційні завдання:
   

3.1. Для новонароджених з перинатальною энцефалопатією, дітей раннього віку з ДЦП, а також дітей з тяжкими формами церебрального паралічу необхідно здійснювати біологічну програму раннього рухового розвитку дитини (Додаток 2). Наочно така програма має вигляд умовної семиповерхової будівлі. Під контролем та з допомогою дорослого (інструктора, вихователя, методиста ЛФК, масажиста), в окремих випадках, спонтанно, дитина послідовно піднімається на поверхи цього умовного будинку. Слід урахувати, що просування дитини відбувається з актуального рівня фізичного розвитку дитини. Вік в даному випадку не є значущим показником, оскільки актуальний фізичний розвиток дитини 5 років може відповідати рівню немовляти.

3.2. За умови опанування дитиною обов’язкової програми раннього рухового розвитку, подальша робота з фізичного виховання спрямовується на засвоєння основних рухових режимів (ОРР), до яких належать: лежачий (I) повзальний (II); сидячий (III); стоячий (IV); ходьбовий (V); лазильний (VI); біговий (VII); стрибковий (VIII).

Перші п’ять ОРР відносяться до обов’язкових, оскільки від їх опанування залежить успішність соціально – побутової адаптації дітей. Наступні ОРР (VI, VII та VIII) розглядаються як умовно варіативні. В залежності від форми ДЦП і ступеню рухових порушень, дитина опановує максимально можливий для себе ОРР (наприклад, засвоює доступні варіанти лазіння, повільного бігу зі збереженням рівноваги, підстрибування на місці, координуючи свої рухи тощо). При легких ступенях рухових порушень можливе опанування різновидів підстрибувань та доступні стрибкові вправи.

• 
  вправи у воді, бажано – самостійне плавання вільним стилем;
  
• 
  перевертання, розвертання, розгойдування в положенні лежачи;
  
• 
  плазування на животі, по-пластунському та на чотирьох (в різних варіантах);
  
• 
  вправи зі санчатами (взимку) в положенні лежачи, стоячи на чотирьох, плазуючи на чотирьох кінцівках, сидячи;
  
• 
  рухові дії в положенні сидячи на підлозі, лавці або навпочіпки;
  
• 
  педалювання на веловерстаку (тренажері), на велосипеді;
  
• 
  вставання на коліна з положення сидячи та вправи стоячи на колінах;
  
• 
  рухові дії в положенні стоячи біля опори чи спираючись, потім самостійно;
  
• 
  танцювально-ритмічні вправи в положенні стоячи та з елементами ходіння (лікувальна хореографія);
  
• 
  різновиди ходіння;
  
• 
  хапання, утримування та маніпулювання предметами, їх перенесення, перекладання, складання тощо;
  
• 
  кидання і впіймання м’ячів різного розміру, форми та ваги;
  
• 
  кидання різних предметів на точність та дальність різними способами в положеннях лежачи, сидячи, стоячи та рухаючись;
  
• 
  доступні дії на коротких лижах (в приміщенні або на вулиці) в положенні стоячи, пересування на коротких лижах різними способами;
  
• 
  елементи лазіння;
  
• 
  різновиди бігу;
  
• 
  підстрибування на місці та з пересуванням;
  
• 
  доступні стрибки у довжину та в гору з місця.
  

4. 
   Спеціальні корекційні завдання: (розвиток мовлення; розвиток аналізаторів; розвиток пізнавальної діяльності)
   

• 
  загально-функціональне стимулювання центральної нервової системи (включаючи мовленнєві центри головного мозку) за допомогою циклічних фізичних вправ типу плавання, педалювання на велосипедах, ходіння, бігу та підскоків;
  
• 
  покращення кровообігу та енергозабезпечення осередків ураження нервової системи за допомогою спеціальних фізичних вправ;
  
• 
  стимулювання рецепторів шкіри, суглобів та м’язів передпліч, променево-зап’ясткових суглобів та долонь (особливо правої руки) для активізації мовленнєвих центрів головного мозку;
  
• 
  активізація мовленевого розвитку дитини фізичними вправами з дрібної моторики кистей та пальців (пальчикова гімнастика);
  
• 
  звуковий та мовленнєвий супровід рухів;
  
• 
  впровадження сюжетності в рухово-логопедичній корекції;
  
• 
  формування позитивної емоційної складової при виконанні рухів з елементами логопедичної корекції;
  
• 
  вправи для загальної та дрібної координації м’язів тулуба, верхніх та нижніх кінцівок, пальців рук («театр жесту»);
  
• 
  формування навичок загального розслаблення тіла та кінцівок;
  
• 
  нормалізація м’язового тонусу в артикуляційному апараті та мімічних м’язах;
  
• 
  використання музики з метою рухової активності дітей для корекції мовленевих порушень;
  
• 
  формування дихальної функції як складової частини звукопобудови.
  

• 
  покращення загального тонусу ЦНС (включаючи зорові центри півкуль головного мозку) завдяки циклічним руховим діям;
  
• 
  посилення кровопостачання та живлення органів зору за допомогою масажу обличчя, шийно-комірної зони і спеціальних вправ для шийної ділянки хребта;
  
• 
  удосконалення функції слуху;
  
• 
  корекція функції окорухового апарату (гімнастика для очей);
  
• 
  тренування орієнтації дитини з вадами зору в малому та великому просторі;
  
• 
  формування ручних і ножних зорово-опірних (включаючи захисні, при падіннях) реакцій;
  
• 
  розвиток ручної предметно-маніпулятивної діяльності (включаючи навички володіння побутовими приладами та інструментом);
  
• 
  посилений розвиток статичної та динамічної рівноваги.
  

• 
  загальнотонізуючий вплив циклічних фізичних вправ на ЦНС (включаючи слухові центри півкуль головного мозку);
  
• 
  покращення кровопостачання і живлення органів слуху за допомогою спеціального масажу та коригуючої гімнастики для шийної ділянки хребта та голови;
  
• 
  ритмізація рухової діяльності;
  
• 
  музична терапія;
  
• 
  розширення можливостей зорової системи у дитини з вадами слуху (збільшення «поля зору», покращення «візуальної уваги», підвищення тривалості зорового контакту з оточуючими);
  
• 
  театр мімічного та жестового діалогу;
  
• 
  формування узгодженої координації рухових, звукових, ритмічних, музичних, тактильних, кінестетичних та зорових якостей.
  

• 
  формування через спеціальні рухові дії просторових, часових та енергетичних уявлень;
  
• 
  вивчення завдяки руховій предметно-маніпулятивній діяльності фізичних та інших властивостей наявних матеріалів;
  
• 
  ознайомлення з призначенням різних предметів (пристроїв) і формування на цій основі елементів «знаряддевої» логіки (наприклад, м’яч можна ловити, кидати, котити, набивати, футболити тощо);
  
• 
  розвиток математичних уявлень (скільки, багато-мало, більше-менше, операцій складання, віднімання, аналізу, синтезу, геометричних форм), а також уваги, логіки, пам’яті, спостережливості тощо.
  

5. 
   Виховні завдання:
   

• 
  виховання дисциплінованості, наполегливості, сміливості (особливо у хлопчиків), товариськості, емпатійності, доброти, чесності, співчуття, справедливості, терпіння, впевненості у собі, віри у свої сили та можливості тощо;
  
• 
  виховання естетичних норм і смаків: акуратності, охайності, гречності (у хлопчиків), жіночності (у дівчаток), правил поведінки у стосунках з дітьми та дорослими, почуття прекрасного (у природі, музиці, живописі, архітектурі тощо);
  
• 
  формування емоційно-вольової сфери дитини: корекція емоційного стану шляхом формування у процесі занять позитивних емоцій; вироблення адекватних емоційних реакцій на ситуації, які виникають під час фізкультурних занять; формування тісного зв’язку між емоціями та руховою активністю; виховання правильного відношення дитини до свого стану, інших дітей, родичів, представників іншої статі, здорових однолітків та життя в цілому.