Тема 1. Загальне уявлення про роль і значення етикету в житті людини. Український мовленнєвий етикет як складник культури нації

1. 
   Розповідь учителя з елементами бесіди
   

      «Великий тлумачний словник сучасної української мови» подає таке визначення етикету: «Установлені норми поведінки і правила ввічливості в якому-небудь товаристві».  Слово «етикет» дуже схоже на слово «етикетка».

- Що між ними спільного?

Вважається, що слово «етикет» французького походження і має два значення: «ярлик» («етикетка») і «церемоніал». Хоча, насправді, і до французів це слово прийшло з голландської мови, де воно спочатку означало кілочок, до якого прив'язували папірець із назвою товару, а пізніше - папірець із написом-етикеткою, яку ми і сьогодні бачимо щодня на всіх товарах. На основі значення «напис» розвинулось більш вузьке значення – «церемоніал», тобто, правила поведінки. Їх багато, і у різних народів вони неоднакові. Слово «етикет» прижилось у багатьох мовах. Але в українській мові є свої слова-синоніми до цього слова.

Перші згадки про ґречність сягають тисячолітніх глибин людської історії. У літературних текстах стародавнього Шумеру (сучасна територія Іраку та Ірану) було викладено перші моральні принципи, які, на думку шумерів, були надані людям богами. У правилах поведінки різних народів відображаються різні умови їхнього життя. Ось деякі приклади. З часів стародавнього Риму до нас прийшов звичай гостинності. У стародавньому Єгипті для міжнародних переговорів вперше почали призначати спеціальних людей - послів, а самі переговори проводилися в урочистій обстановці. До речі, в Єгипті вперше з'явився звичай замикати двері на ключ. Але тільки з того боку, де був замок. У стародавній Греції посли носили при собі спеціальні жезли Гермеса, до того ж, їм вручали інструкції з поведінки, що мали назву «дипломах». В античній Греції навчились відмикати замки, а ключі тоді були більше метра довжиною, і носили їх через плече. І здаля було видно, що йде людина, яка нікому не довіряє. У цій же країні біднякові жити за рахунок багатія не вважалось ганебним. Бідняк був у багатія на побігеньках, розважав його, а за це багатій давав йому харчі. Грецькою мовою слово «дармоїд» звучало так: «парасит», а згодом воно перетворилося у «паразит». Жителі скандинавських країн першими ввели до правил ґречної поведінки звичай надавати почесні місця жінкам і найбільш шанованим гостям. У стародавньому скандинавському епосі «Едда» детально розповідається про поведінку за обіднім столом, а правила проголошення тостів у цього народу були розроблені до дрібниць. За порушення етикету призначались штрафи. Перший посібник із ґречності було створено 1204 року іспанцем Педро Альфонсо і називався він «Дисципліна клерикаліс». У ньому викладалися правила поведінки за столом, прийому гостей, проведення бесіди.

 В Україні перші писемні правила поведінки було викладено великим київським князем Володимиром Мономахом. Він писав: «У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться… Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню… Лжі бережіться… А куди підете і де станете, напоїте, нагодуйте, краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас прийде. Недужого одвідайте, за мрецем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте». В Росії у ХVІІ столітті з'явилася книжка «Юності чесне зеркало...», у якій подавались настанови молоді про поведінку в гостях, на службі, за столом. У ХIV-XVII століттях при дворах європейських правителів було запроваджено посади церемоніймейстерів, які мали знати всі правила придворного етикету - від зачісок до застібок на взутті та прийому гостей.

  А пам'ятаєте вислів: «розводити китайські церемонії»? Таких церемоній у стародавньому Китаї було близько 30 тисяч. Звичайно, їх роками вивчали тільки заможні люди, бо бідняки не могли гаяти час на їх засвоєння та дотримування. Так, колись при зустрічі китайці тиснули руки самі собі. А у більшості країн прийнято тиснути руки один одному. У південних країнах, де руки у людей вологі від поту, такі жести непопулярні. Натомість, в африканських народів при зустрічах прийнято дарувати один одному гарбуза. Калмики, вітаючись у колишні часи, від щирого серця терлись носами. Лапландці, виявляючи повагу та шанобливість, крутили язиками на всі боки. Японців із дитинства привчають посміхатись, щоб нікому не псувати настрою своїм «кислим виглядом». Тому на обличчі японця завжди посмішка, і коли він пригнічений, і коли йому соромно чи боляче. Сьогодні в багатьох народів видобувати рештки їжі із зубів при людях вважається непристойним. Але не в Німеччині, де часто-густо можна побачити таку картину: ошатно одягнені люди після їжі «приводять у порядок» свої зуби за допомогою зубочистки, і ніхто їх за це не засуджує. Або американці, які полюбляють сидіти, поклавши ноги на стіл. І це нікого не дивує, бо так допускається за їхніми правилами поведінки. Або ось які недоречності спостерігались колись у народів Кавказу. Одна і та ж людина могла з радістю приймати гостей у себе вдома, а потім пограбувати їх у дорозі.

 Велике значення в правилах ґречності надається словам. Придворний етикет мови був колись дуже «кучерявим», вигадливим. Ось такий кумедний приклад. Наприкінці ХІХ століття в Англії директором Королівського політехнічного інституту був Джон Пеппер. Одного разу до інституту приїхала королева Вікторія. Вчений вирішив продемонструвати їй дослід, але при цьому боявся порушити придворний мовний етикет. Тому, пояснюючи дослід, сказав: «А зараз кисень та водень будуть мати честь з'єднатись перед лицем Вашої Величності».

Зі зміною умов життя багато правил, приписів ґречності зникають, натомість з'являються нові. Так, поряд із побутовим з'явився діловий етикет. І подібних прикладів можна навести безліч. Зрозуміло, що правила ґречності не є чимось назавжди усталеним, але всюди цінуються тактовність, чуйність, повага до звичаїв. Знання етикету - необхідна ознака вихованості.

Сучасний етикет успадковує звичаї практично всіх народів від сивої давнини до наших днів. Народи кожної країни вносять в етикет свої виправлення і доповнення, обумовлені суспільним ладом країни, специфікою її історичної будови, національними традиціями і звичаями.

Розрізняють кілька видів етикету, основними з яких є:

-  придворний етикет - строго регламентований порядок і форми обходження, установлені при дворах монархів;

- дипломатичний етикет - правила поведінки дипломатів і інших офіційних осіб при контактах один з одним на різних дипломатичних прийомах, візитах, переговорах;

-  військовий етикет - звід загальноприйнятих в армії правил, норм і манер поводження військовослужбовців у всіх сферах їхньої діяльності;

-  загальногромадянський етикет - сукупність правил, традицій і умовностей, дотримуваних громадянами при спілкуванні один з одним.

Більшість правил дипломатичного, військового і загальногромадянського етикету тією чи іншою мірою збігаються. Відмінність між ними полягає в тому, що дотриманню правил етикету дипломатами придається більше значення, оскільки відступ від них чи порушення цих правил може завдати шкоди престижу країни, її офіційним представникам і привести до ускладнень у взаєминах держав.

Поняття етикет включає в себе мовленнєвий етикет. Правила мовленнєвого етикету варіюються стосовно сфери спілкування, ситуації спілкування і залежать від таких екстралінгвістичних факторів, як рольові та особистісні стосунки комунікантів; суттєво також впливає на вживання етикетних виразів тональність спілкування (висока, нейтральна, звичайна, фамільярна і вульгарна). Систему мовленнєвого етикету нації складає сукупність усіх можливих етикетних формул. Структуру ж його визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо. З-поміж них вирізняються ті, що вживаються при з’ясуванні контакту між мовцями — формули звертань і вітань; при підтриманні контакту  — формули вибачення, прохання, подяки та інші; при припиненні контакту — формули прощання, побажання.

Мовна культура є основною ознакою загальної культури людини і разом із тим її складовою. Чим вищий рівень мовної культури людини, тим вищий її творчий потенціал, професійний рівень. Це особливо виявляється на прикладі фахівців-юристів, які завжди були майстерними ораторами, яскравими промовцями, чиї виступи ставали подією суспільного життя і надовго запам'ятовувалися слухачам або читачам майстерним поєднанням форми і змісту промови. Низький рівень мовної культури навпаки є ознакою обмеженості виявом невміння замінити власні думки і сприймати чужі. Скоріш за все людина, яка виявляє низький рівень мовної культури не здатна до творчого, нестандартного мислення, вирішення професійних і організаційних проблем, що обов'язково позначається на успіхах у трудовій діяльності.

З точки зору національної специфіки мовленнєвого етикету варто сказати, що структура його склалася у кожної нації на її власній народній основі під впливом різного роду психологічних, соціально-політичних, культурологічних факторів.

Вважається, що мовленнєвий етикет є однією з важливих характеристик поведінки людини. Бо без знання прийнятих у суспільстві форм етикету, без вербальних форм вираження ввічливих стосунків між людьми, індивід не може ефективно, з користю для себе і оточуючих здійснювати процес спілкування. Стельмахович  М. Г. із цього приводу зауважує: «Не треба забувати, що будь-який, навіть найменший відступ від мовленнєвого етикету псує настрій, вносить непорозуміння в людські стосунки, а інколи калічить душу і ранить серце людини».

2. Практичне завдання

Учні самостійно виводять правила усного монологічного та діалогічного мовлення

ІV. Первинне усвідомлення учнями навчального матеріалу

Бесіда

• 
  Що ми називаємо етикетом?
  
• 
  Що спільне між словами «етикет» і «етикетка»?
  
• 
  Звідки до нас прийшов звичай гостинності?
  
• 
  Коли створено перший посібник з ґречності?
  

• 
  Які ви знаєте види етикету?
  
• 
  Як ви розумієте поняття мовленнєвий етикет?
  

Отже, сучасний етикет успадкував звичаї й досвід всіх народів світу з давніх часів до сьогодення. Культурна поведінка в своїй основі є всезагальною і дотримуватись її повинні не окремі особи, а все суспільство загалом. В кожній країні народ вносить свої виправлення і доповнення в етикет, що зумовлено соціальним, політичним, суспільним життям та специфікою історичного розвитку країни, походженням, традиціями та звичаями народу.

Норми етикету є «неписаними», тобто мають характер певної своєрідної угоди між людьми щодо дотримання певних стандартів поведінки. Кожна культурна людина повинна не тільки знати й дотримуватися основних норм етикету, але й розуміти необхідність існування визначених правил і взаємин між людьми. Манери людини є індикатором багатства внутрішнього світу людини, вони відображають моральний та інтелектуальний розвиток. Тож дотримання норм етикету є обов’язковим.


Тема 2. Традиційні українські етикетні форми привітань та прощань

Мета: поповнити знання учнів про словесні та несловесні (жестові, мімічні) форми вітань та прощань в українській мові; навчити вибирати доречну форму привітання чи прощання залежно від ситуації спілкування; розвивати спостережливість, уважність, вдумливість, зосередженість, уміння робити узагальнення; виховувати позитивні людські якості.

Хід заняття

І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми та завдань заняття. Мотивація навчальної діяльності

Ми постійно користуємось таким правилом, як вітання. Уявіть собі, ми пройшли повз знайому людину і не привітались. Вона ж думає: «Що трапилось? Може, на неї образились?» Пробігаючи, ми буркнули собі під ніс привітання, і знов неприємно від нас людям. А як же правильно користуватися цим правилом ввічливості?  Пройти мимо людини, привітно глянути на неї, просміхнутись, виразивши доброзичливість і привітність. Отже, треба пам'ятати, що в правилах культурної поведінки проявляється наше відношення до людей.  Послухайте одну історію. Це було понад сто років тому назад, там, де ще ні разу не ступала нога білої людини. Відомий дослідник Міклухо-Маклай висадивсь на березі моря і попрямував до населення папуасів. В руці у нього був якийсь згорток. Він йшов повільно, але рішуче, ніби не помічаючи насторожених поглядів. Коли він наблизився до житла папуасів, дві стріли одна за одною просвистіли повз нього. Він зупинився. Навколо нього замкнулося вороже кільце. Ще один крок, один рух — і вони кинуться на мандрівника. Він так само, не поспішаючи, розгорнув згорток – це був килимок – розстелив його на землі під деревом. Потім спокійно скинув черевики, ліг і заснув. Коли через кілька годин він прокинувсь, навколо нього сиділи декілька туземців. Зброя звисла, на обличчях вираз розуміння — людина стомилася, потрібно відпочити — і цікавість. Хто ж він такий безстрашний, довірливий. Дуже швидко папуаси зуміли оцінити людяність, витримку, чесність і повагу до них. Міклухо-Маклай сказав, що людина скрізь і завжди повинна бути людиною. 

Коли в публічних місцях зустрічаються люди, вже знайомі один з одним, вони обмінюються привітаннями. Чоловік, кланяючись жінці, виймає руку з кишені й сигарету з рота. Жінка, відповідаючи на привітання, може не виймати руки з кишень пальто, жакета (правда, у жінок рідко зустрічається така звичка). При поклоні чоловік підводить головний убір. Це не відноситься до беретів, лижних шапочок, хутряних шапок. Жінки кланяються кивком голови. Добре, якщо до привітання буде додана усмішка.

З давніх часів люди виражають одне одному повагу за допомогою вітань. Форми привітань у різних країнах відрізняються надзвичайно. Але при всьому різноманітті вітань міжнародний етикет у своїй основі однаковий: люди, зустрічаючись, бажають один одному добра й благополуччя, здоров'я, успіхів у праці, доброго ранку, дня або вечора. Кожному народу, кожній соціальній групі властива своя манера привітання. Наприклад, на Сході характерною рисою привітання є нахил корпуса з одночасним викиданням руки вперед. Європейці, вітаючи, звичайно злегка підводять лівою рукою капелюх і віддають легкий уклін головою. 

 Варіанти привітань: 

- Які ж форми вітань ми з вами використовуємо? (учні називають по черзі)

Без імені:	З іменем (лише деякі варіанти):
Доброго дня! Шановні панове! Високошановні добродії! Привіт! Салют! Вітаю! Вітаю Вас! Доброго здоров'я! Здорові були! Шановний друже! Добридень! На добридень! Бог на поміч! Пані й панове!	Олексію! Пане Олексію! Шановний пане Олексію! Доброго дня, пане Олексію! Пане Олексію, доброго дня! Пане Олексію, вітаю Вас! Дорогий Олексію!

- Поясніть, чому ставимо коми? (Коми тут ставимо, бо Андрію є звертанням, яке фактично вкраплено у таке речення: Я зичу Вам доброго дня, Андрію! А от у сполученні слів Шановний пане Андрію! кома не потрібна, бо ці три слова є одним цілісним звертанням. Комами його виділяємо лише в тому разі, коли це звертання потрапляє на початок, у середину чи кінець іншого речення, наприклад: Як поживаєте, шановний пане Андрію? )

- Пригадайте, які саме привітання є характерними для українців? (Доброго ранку, добрий день, добрий вечір, доброго здоров’я, здрастуйте, до побачення, вітаю, чолом тобі, Христос рождається, Христос воскрес).

- До яких висловів вдаються услід за привітаннями? (Учні наводять власні приклади)

Як поживаєте?

Як ся маєте?

Як почуваєтесь?

Радий вас чути!

Яка приємна зустріч!

Які новини?

Які маєте гарні новини?

Що у Вас чути?

Що у Вас нового?

Що у Вас змінилося з часу нашої останньої зустрічі?

Деякі мовознавці запевняють, що імена по батькові історично українцям не властиві, що вони усталились під впливом російської комунікативної традиції за часів перебування України в складі імперії. Тож, навіть звертаючись до Президента, краще промовити: Пане Леоніде!, ніж Леоніде Даниловичу! Також і в цьому наша українська ментальність, своєрідність. Але це правило має рекомендаційний, а не обов'язковий характер. Вибір, зрештою, за Вами! 

Ті, хто має досвід роботи в західних компаніях, напевно, погодяться з тим, що відсутність там звертань по батькові, робить стосунки в колективі теплішими, простішими, більш дружніми; це помітно поліпшує атмосферу, результативність праці. Але маємо пам'ятати, що звертання тільки на ім'я до старшої особи все одно вимагає вживати Ви, наприклад: Тарасе! Скажіть, будь ласка, як на Вашу думку… Перехід на ти можливий за більш дружніх, менш формальних стосунків зі співбесідником.

Слідом за привітанням чоловіки стискають одне одному руки, як робили це наші далекі предки ще в сиву давнину, демонструючи при цьому свою миролюбну відкриту долоню, показуючи цим, що в них у руках немає зброї чи якогось каменя. Вони, промовивши слово «здрастуйте», бажали цим самим здоров'я і твердо вірили, що побажання обов'язково збудуться. 
Насправді, є досить велика кількість типів рукостискань. Комусь це може видатись дивним, адже ми кожного дня так вітаємось і не придаємо цьому особливого значення. Але, якщо розібратись, то по рукостисканню можна досить багато чого сказати про людину, хоча ця оцінка буде відносною, тому що ми вітаємося за руку з усіма людьми по-різному.

Отже, перші три типи рукостискань. Це зверхнє, рівноправне і піддатливе. Можливо, термінологія трохи невірна, але суті вона не змінює. Зверхнє вітання полягає в тому, що людина, яка подає руку першою, робить це із повернутою донизу долонею. Але вона може й не бути сильно повернута. Все залежить від ситуації і людини. Наступне – рівноправне рукостискання. Мабуть, вже неважко здогадатися, що при ньому в обох учасників долоні повернуті вбік (зазвичай вліво). І піддатливе рукостискання. Воно характеризується подачею повернутої догори долоні. Зверхнім рукостисканням зазвичай користуються люди, які мають досить великі амбіції або владу. Така подача руки характерна для різного роду начальників, багачів, осіб, які намагаються показати свою перевагу. Рівноправним часто користуються друзі, одногрупники, однокласники, ділові партнери, торгові агенти. Піддатлива подача руки характерна для людей слабкодухих, підлеглих, залежних від когось (так зазвичай ще подають руку із проханням милостині).

Рівноправне рукостискання	Нерівноправні рукостискання

Рукостискання типу «рукавичка». Його суть полягає в тому, щоб під час вітання обгорнути руку партнера з обох сторін власними руками. Так зазвичай вітаються досить близькі друзі, особливо, якщо вони давно не бачились. Але таке рукостискання не завжди викликає позитивні емоції. Якщо вам так потискає руку ледь знайома людина, то вона відразу починає викликати певну недовіру. Її щирість починає здаватися вдаваною і корисливою. Тому не варто так вітатися із малознайомими людьми.

Наступні чотири типи вітань також стосуються друзів. Це потискання другою рукою зап’ястя, ліктя, передпліччя і плеча. Так би мовити, чим далі заходить інша рука, тим тепліші відносини між людьми. Але, знову ж таки, якщо люди малознайомі, таке вітання є неприпустимим зі сторони ініціатора, адже воно порушує особливо інтимну зону партнера і може викликати невдоволення, недовіру і відчуття дискомфорту.

До побачення!

Прощавайте!

На все добре!

Всього Вам найкращого!

Зичу Вам успіхів!

З повагою (рядком нижче додаємо своє ім'я, підпис)

З якнайбільшою повагою

З глибокою повагою

Щиро Ваш/Ваша

З найліпшими побажаннями.
ІV. Закріплення матеріалу

Виконання практичних завдань

1-е завдання. Скласти словничок вітань і прощань вранці, в обід, ввечері.

2-е завдання. Доповніть рубрику «Хто має вітатися першим»

Першим вітається:

3-е завдання. Уявіть, що вам потрібно перервати розмову і на декілька хвилин залишити своїх співрозмовників. Доберіть кілька етикетних мовленнєвих формул, якими ви могли б скористатися в такій ситуації.

ЯК ЗВЕРНУТИСЯ ДО ПРЕЗИДЕНТА

Щоб правильно називати і звертатися до посадових і титулованих осіб високих рангів, дотримуючись міжнародного етикету, варто запам'ятати деякі мовні формули. До монархів (королів та їхніх дружин звертаються Ваша величносте; про них кажуть - Його (Її) величність. До князів монаршого дому, а отже, до принців, принцес звертаються Ваша високосте; про них кажуть - Його (Її) високість. До князів, кровно не пов'язаних із монаршою родиною, до можновладних осіб, а також до осіб, що обіймають високі пости (голова уряду, держави), звертаються Світлий пане, Ваша світлосте; про них кажуть - Його світлість. Щодо керівників федеральних, центральних органів державної влади, послів уживаються вирази достойний, високодостойний пане. Стосовно правопису потрібно зважити на таке: у шанобливому звертанні чи звертанні до найвищих посадових осіб можливе написання Пан на зразок: Вельмишановний Пане Президенте! Високошановний Пане Міністре! (З довідника).

V. Підсумок заняття

Бесіда

- Назвіть найпоширеніші вирази, які ми використовуємо при вітанні.

- Чи властиве для українців вживання імен по батькові?

- Назвіть основні типи рукостискань.

- Як правильно: привітатися «за козацьким звичаєм» чи привітався «по козацькому звичаю»?

- Про які правила звертання до посадових і титулованих осіб ви дізналися?