Та зовнішня політика (1945-70-ті роки)



бет28/41
Дата20.07.2016
өлшемі2.94 Mb.
#211155
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   41

383

У 70-ті роки під впливом розрядки міжнародної на­пруженості й зміни політичної ситуації в Південне Східній Азя країни АСЕАН виявили прагнення не тіл--до взаємного зближення і нормалізації відносин між ми на базі принципів мирного співіснування, а й до ~ ширення на цій основі зв'язків з іншими країн_„, азіатського континенту, зокрема з КНР, яку більшіс держав субрегіону не визнавали протягом тривалого ьі різка часу. Мова йде про Малайзійську Федерацію, Ф ліппіни й Таїланд, які встановили дипломатичні носини з Пекіном у 1974 і 1975 pp. відповідно, самим були усунуті перешкоди на шляху розвитку „*. державних відносин між цими країнами.

Важливою віхою розвитку АСЕАН стала Перша кс ференція глав держав і урядів країн-учасниць, що відбул" на острові Балі (Індонезія) в лютому 1976 р. Склика цієї конференції спричинювалося необхідністю а_, оцінку новій ситуації в Південно-Східній Азії, яка склі лася внаслідок воєнної перемоги В'єтнаму й порази авантюристичного курсу Вашингтона в Індокитаї, пе~ бою підбити підсумки початкового етапу розвитку . ціації, виробити нову стратегію і тактику.



Еолійська зустріч у верхах прийняла три важливі літичні документи — Декларацію АСЕАН, Договір

дружбу й співробітництво в Південно-Східній Азії та сп__

не комюніке, які фактично закріпили за Асоціацією ст.

^с політичного союзу. В Декларації учасники зустрі

зафіксували прагнення до подальшого розвитку політш

ного співробітництва через «зближення точок зору, узго|

ження позицій і спільні дії». В Договорі про дружбу

співробітництво були викладені принципи мирного спії

існування, добросусідства і співробітництва, а сам догові

оголошено відкритим для приєднання до нього інпг*

держав. В умовах мирного врегулювання в Індокитаї *.

означало жест примирення, адресований індокитайськй

країнам. На Балійській зустрічі вперше були визначене

конкретні напрями економічного співробітництва, осноі

вою якого стала індонезійська концепція про «взаємодопові



нюваність» економік АСЕАН. щ

Таким чином, Балійський саміт відкрив новий етап розвитку АСЕАН, виявив тенденцію до її організаційног зміцнення й політичної консолідації. 384

Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

і

В серпні 1977 р. в Куала-Лумпурі відбулася Друга конференція глав держав і урядів країнчленів АСЕАН. Вона підтвердила, що асеанівські зустрічі у верхах оста­точно перетворилися на вищий політичний орган Асоціа­ції, а характер питань, які обговорювалися, засвідчив по­ступальний, хоча й повільний, розвиток інтеграційних процесів у межах АСЕАН.

Спираючись на сформульовані в документах Балій-ської конференції у верхах принципи відносин між дер­жавами субрегіону, асеанівські лідери змогли зробити крок уперед у такому важливому для них питанні, як урегулю­вання внутрішньоасеанівських територіальних проблем. Була загашена територіальна суперечка між Філліпінами та Малайзією через Сабах, здійснені кроки щодо усунен­ня розбіжностей між Малайзією й Індонезією з прикор­донних питань, урегульовані деякі тайсько-малайзійські суперечності.

Важливо підкреслити, що в Куала-Лумпурі глави уря­дів Малайзії, Філіппін, Таїланду, Сінгапуру та Індонезії знову підтвердили свою прихильність до ідеї «нейтралі­зації» Південно-Східної Азії. Обговорювалися також питан­ня регіонального економічного співробітництва й розвит­ку економічних відносин АСЕАН зі СІЛА, Японією, Австралією, Новою Зеландією та країнами ЄЕС.

Що стосується ставлення США до АСЕАН, то воно визначалося тим, що основна мета довгострокової стра­тегії Вашингтона в Південно-Східній Азії полягала в тому, аби за будь-яку ціну зберегти позиції Заходу в регіоні, не допустити там радикальних соціальних змін. Такий підхід зумовлювався передусім економічними інтересами Ва­шингтона, увагу якого привертали відносно дешева й Цінна сировина, ємкий ринок збуту американських товарів та сфера ефективного прикладання капіталу. В 70-ті роки в галузі економічних відносин із країнами— членами АСЕАН США проводили курс на всебічну під­тримку експансії в цей регіон американських транснаціо­нальних корпорацій, яка здійснювалася під гаслом «взає­мозалежності». Основною метою концепції «взаємозалеж­ності», що сформувалася в першій половиш 70-х років, було ідеологічне обгрунтування користування розвину­тими країнами Заходу природними багатствами країн, що розвиваються. Зміцнення позицій американських транс-



13 9-

9-302


385

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

національних корпорацій в економіці країн ACL сприяло зростанню економічної залежності цих країн СІЛА. V

Про політичне значення АСЕАН для СІЛА свід-«тихоокеанська доктрина», з якою 7 грудня 1975 р. ступив у Гонолулу президент СІЛА Д. Картер. Окре» пункт доктрини був цілком присвячений АСЕАН. Ох™ США визнали її як нову політичну реальність. У Вашиш тоні дійшли висновку, що за АСЕАН слід боротис ефективніше, використовуючи тенденцію «азіатського ре, гіоналізму» в інтересах Заходу. Після падіння проамергії ганських режимів в Індокитаї політичне й військове зі чення АСЕАН у стратегічних планах Вашингтона більше зросло.

Радянська політика відносно АСЕАН не була еталон*] пройшла кілька стадій у своєму розвитку. Спочатку, 1967—1971 pp., Москва розглядала АСЕАН як інструмеї Вашингтона й новий варіант блоку СЕАТО. Основу такс го ставлення радянського керівництва до АСЕАН en новили побоювання, що ця організація, яка на той періс не мала чітко визначеної системи зобов'язань, може ск ти новим військовим альянсом, очолюваним антикс муністичною Індонезією. Після прийняття в листот 1971 р. міністрами закордонних справ країн АС] Куала-Лумпурської Декларації про мир, свободу нейтралітет, яка проголосила курс на недопущення збг них конфліктів у Південно-Східній Азії, на відмову субрегіону від блокової політики, вказувала на *™ часовість перебування всіх іноземних військових баз регіоні, АСЕАН почала розцінюватися Москвою як тенцшно корисне угруповання, здатне прискорити вії Заходу з регіону.

Во??£™с у сеРеДині 70-х років серйозне занепо* єння СРСР викликали зміни в політиці країн АСЕА щодо КНР, що виявилося в установленні Малайзієї Таїландом і Фшппінами дипломатичних відносин Пекіном. Зміцнення позицій КНР у Південно-Схіщ Ази зводило нанівець радянські переваги в цьому регіоі Радянський Союз вніс певні корективи у свою асеаніі ську політику, яка стала більш стриманою Чергов потепління в середині 1978 р. в радянсько-асеанівсьі відносинах заступило різке похолодання у зв'язку зі

386


Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

ленням Радянського Союзу до вторгнення в'єтнамських військ у Камбоджу в 1979 р. Москва стала об'єктом критики асеанівських столиць, які, у свою чергу, пода­валися радянською пропагандою як слухняні маріонетки Вашингтона.

Таким чином, протягом свого більш ніж десятиріч­ного існування АСЕАН перетворилася на важливий полі­тичний і певною мірою економічний фактор розвитку регіональних процесів у Південно-Східній Азії. Помітно підвищився її авторитет і на міжнародній арені. На тому етапі розвитку країни АСЕАН стикалися з необхідністю вирішення багатьох складних міжнародних і регіональних проблем. Це було пов'язане з тим, що Південно-Східна Азія залишалася осередком політичної й воєнної напру­женості, зоною затяжних регіональних конфліктів.

ІЗ*

КРАЇНИ

ПІВДЕННОЇ АЗІЇ В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

Міжнародна позиція Індії й основні напрями її зовнішньої політики Китайсько-індійський збройний конфлікті 1962 р. та його вплив на міжнародні відносини в Південній Азії Вплив кашмірської проблеми на індійсько-пакистанські відносини Бангладешська криза

х*к«>:->х-№к

Міжнародна позиція Індії й основні напрями її зовнішньої політики

Наслідком розпаду світової колоніальної систе» що розпочався відразу по закінченні др> світової війни, стала поява на політичній світу молодих незалежних держав, серед яких особі місце посіла Індійська Республіка. Вже перші кроки мс дої держави на міжнародній арені засвідчили її на твердо стояти на власних ногах і співробітничати як ріі з рівними з усіма, хто бажав співпраці з нею. Індія центр Азії, міст між Сходом і Заходом, Північчю і Пі" нем, сполучна ланка між Південно-Східною і Півдеї Західною Азісю, а також між Центральною і Південне Азією. Політика неприєднання і мирного співісі

388

Тема 5 Країни Південної Азії

в міжнародних відносинах

яку започаткував і послідовно втілював у життя Д. Неру, його прагнення закласти за допомогою науково-техніч­ного прогресу підвалини сучасної держави, стимулювати економічний розвиток країни, здійснювати прогресивні соціальні перетворення викликали інтерес у багатьох мо­лодих незалежних держав.

На середину 50-х років визначилися в головних рисах міжнародна позиція Індії й спрямування її зовнішньої політики. Індія активно виступила проти політики Заходу в Азії, яка полягала в насадженні військово-політичних блоків і союзів, наданні азіатським країнам військової допомоги й створенні на їхніх територіях іноземних військових баз. Індійське керівництво слушно вважало, що така політика нав'язує азіатському континентові участь у «холодній війні», протиставляє азіатські народи один другому і, що найважливіше, суперечить інтересам їхньо­го мирного розвитку. Індія почала активно налагоджу­вати широкі дружні зв'язки з азіатськими країнами, в яких при владі перебували прогресивні режими, а також із соціалістичними країнами, зокрема з СРСР. В основі самостійної зовнішньої політики Індії лежали національ­ні інтереси індійської держави: необхідно було зберегти мир, уникнути участі в протиборстві двох суспільно-політичних систем, щоб забезпечити максимально спри­ятливі міжнародні умови для здійснення головного за­вдання — незалежного політичного й економічного роз­витку.

Основними загальнонаціональними проблемами Індії середини 50-х років стали прискорений і всебічний роз­виток національної економіки, подолання успадкованої від колоніалізму загальної відсталості, злиденності й за­лежного становища на світовому капіталістичному ринку. У зв'язку з інтегруванням країни в систему світового капіталістичного господарства правлячі кола Індії споді­валися на одержання необхідних для економічного роз­витку коштів від капіталістичних країн, передусім США й Великобританії. Проте ставлення західних країн до проб­леми економічного прогресу Індії було далеко не одно­значним. З одного боку, вони широко рекламували свою Пряму заінтересованість в успішному розвитку Індії, роз­раховуючи на її прикладі продемонструвати можливість Прогресу молодих національних держав у межах каш-

389

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН



талістичної системи господарства, а з іншого — ві нереальним, передчасним і надто претензійним на* індійського керівництва створити державний сектор кої промисловості як основу економічної самостійне Більше того, замість допомоги в індустріальному роз кові західні країни пропонували Індії військову підтр* ку, яка, мовляв, нагально їй необхідна для усунеї «комуністичної загрози». В той період західні дерз сподіваючись зв'язати Індію військово-політичними бов'язаннями, виступили із засудженням індійського : су неприєднання як «аморального» й недалекоглядног Проте індійський підхід до цього питання докорінно різнявся від західного: в Індії не вважали, що міжна-З родний комунізм приховує суттєву загрозу для країни.

Демонструючи незалежність своєї зовнішньої пол ки, Індія стала однією з перших країн «третього світу»! яка пішла на зближення з соціалістичними країнами, не тільки дало змогу підірвати монополію Заходу на тех»! нічний досвід, а й змусило країни розвинутого каї му надати Індії широку допомогу в будівництві об'< промисловості й електроенергетики, а також пом'я умови її надання. Намітилося зближення Індії з сої тичними країнами з таких проблем, як роззброєї підтримка представництва КНР в ООН, послаблеї міжнародної напруженості, боротьба проти курсу Заході на створення військово-політичних пактів в Азії, надання ним військової допомоги своїм азіата союзникам, розміщення на їхніх територіях інозеї військових баз тощо.

Однак економічні відносини Індії з сої країнами, зокрема з СРСР, аж до 1955 р. розв порівняно повільно. 2 грудня 1953 р. була підписана nej ша індійсько-радянська торговельна угода терміном п'ять років. Хоча ця угода відкривала можливості _ отримання Індією продукції радянського машинобул вання, деякі індійські державні діячі, розраховуючи пер дусім на підтримку Заходу, не прагнули до одерз радянської допомоги. Тим часом відмова Міжнародне банку реконструкції й розвитку в наданні допомоги будівництві металургійних заводів і невигідні умови з західнонімецькими фірмами «Крупп» і «Демаг» будівництво одного з трьох запланованих заводів посі

390

Тема 5 Країни Південної Азії

в міжнародних відносинах

ли інтерес індійського уряду до пропозиції СРСР з цього питання. 2 лютого 1955 р. була підписана шдійсько-радянська угода про радянську участь у будівництві в Бхілаї металургійного заводу потужністю 1 млн т сталі на рік з перспективою подальшого розширення заводу в 2,5 раза й надання Індії кредиту в 647 млн рупій з розра­хунку 2,5 % річних з наступним погашенням його постав­ками індійських товарів. Такі умови не мали прецеденту в практиці відносин Індії з західними країнами. Швидкий розвиток індійсько-радянських відносин спонукав західні держави переглянути їхню економічну політику з ураху­ванням індійських інтересів.

Становлення співробітництва Індії з Радянським Со­юзом та іншими соціалістичними країнами мало важливе значення для утвердження Індії на світовій арені. Цюму значною мірою сприяли взаємні обміни урядовими де­легаціями на найвищому рівні. В червні 1955 р. відбувся візит в СРСР прем'єр-міністра Індії Д. Неру, а в листо­падігрудні того самого року — візит-відповідь радян­ської урядової делегації на найвищому рівні В ході пере­говорів на урядовому рівні були закладені основи еконо­мічного, політичного й культурного співробітництва двох країн на довгі роки.

Індія брала активну участь у багатьох заходах, спрямо­ваних на зміцнення загального миру й зменшення між­народної напруженості В 1959 р. вона активно підтри­мала висунуту СРСР на XIVсесії ГА ООН пропозицію про загальне й цілковите роззброєння, приєдналася до про­тесту проти наміру Франції провести ядерні випробуван­ня в Сахарі. Індія ввійшла серед інших нейтралістських країн до складу Комітету ООН з роззброєння («Комітет 18-ти») й брала в його роботі найактивнішу участь.

Важливою складовою зовнішньополітичного курсу Індії була активна підтримка національно-визвольних ру­хів, боротьби проти колоніалізму, неоколоніалізму, ра­сизму. Вона виступила на захист боротьби алжирського народу за свободу, самовизначення і незалежність, за надання незалежного розвитку конголезькому народові, проти жорстоких репресій Португалії в Анголі. Гнів і обу­рення в Індії викликала англо-франко-ізраільська агресія ЗО жовтня 1956 р. проти Єгипту, який 26 липня 1956 р. націоналізував компанію Суецького каналу з метою вста-

391

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

новлення свого суверенітету над його зоною. „^*„алі уряд негайно звернувся до ООН із закликом ужити і щучих заходів для відсічі агресії. Зіткнення антикод альної позиції Індії й колоніальних інтересів Заходу чинило погіршення її відносин з західними країнами.*, відносини ще більше ускладнились на початку 60-х рої у зв'язку з діями Індії щодо утвердження її повного веренітету над португальськими володіннями в Індії.

В грудні 1961 р. індійський уряд ужив заходів, сі ^._ ваних на звільнення територій Гоа, Даман та Діу, залишались португальськими колоніальними анкла на- індійській землі. Рішення про визвольні дії на «„ заних територіях було прийняте індійським урядом^ зв'язку з посиленням загрозливих воєнних приготуї Португалії для утримання за собою Гоа, Даману та охоплених антиколоніальною боротьбою. Відчайд. спроба західних держав протягнути в Раді Безпеки СЮЇ резолюцію з вимогою «негайно припинити воєнні дії й ві вести збройні сили Індії» не увінчалась успіхом заі рішучій позиції Радянського Союзу, підтриманого нами, що звільнились від колоніального гноблення.

Індії належала вирішальна роль у тому, що полії., неприєднання була визнана міжнародною спільнотою активний миролюбний курс країн, що визволились. Са™ з ініціативи Індії, Індонезії та Югославії 1—6 вересня 1961А в Белграді відбулася Перша конференція глав урядів країн, що не приєднались. Індія дотримувалась такої

розуміння неприєднання, яке передбачає активний:___

країн, що не приєднались, на глобальні проблеми й обмежується антиколоніальними позиціями, як вваж багато інших учасників руху неприєднання. Власне **?. впливом Індії в рішеннях конференції першочергове зна-д чення було надане загальним проблемам забезпеченні миру, роззброєння та недопущення війни. Індійська тюЩ літика неприєднання опинилася під вогнем атак західник країн, які перейшли до прямої дискредитації політики| неприєднання з різних аспектів у цілому й індійського"! зокрема залежно від специфіки міжнародної ситуацй.! Нові спроби примусити Індію відмовитись від неприєд-' нання й зорієнтувати свою політику на військово-полі-ї тичне співробітництво з Заходом збіглися із загостренням індійсько-китайських суперечностей.



392

Тема 5 Країни Південної Азії

в міжнародних відносинах

Китайсько-індійський збройний конфлікт 1962 р. та його вплив на міжнародні відносини в Південній Азії



І

ндія вітала перемогу народної революції в Китаї й проголошення 1 жовтня 1949 р. Китайської Народної Республіки. Наприкінці 40-х — на початку 50-х років, на відміну від багатьох азіатських країн, вона не виявляла побоювань у зв'язку з тради­ційним експансіонізмом і шовінізмом Китаю, який у минулому виказував свої претензії на сюзеренітет і навіть суверенітет над багатьма країнами Південної й Південно-Східної Азії. Індійський уряд виходив з того, що в мину­лому дві країни підтримували дружні відносини, хоч їхні окремі райони були загарбані іноземними державами й поділені на сфери впливу, і прагнув докладати чесних і щирих зусиль для розвитку дружби й співробітництва з великим сусідом. Уже в 1947—1950 pp. Індія намагалася переконати Китай у необхідності досягнення мирної до­мовленості з далай-ламою в Тибеті. Проте спроби Індії мирно врегулювати тибетську проблему були розцінені в Пекіні як втручання у внутрішні справи Китаю і ви­кликали різкі заяви на її адресу. Проте не Індія, а західні держави постачали зброю і провокували певні тибетські верстви на повстання проти нового пекінського уряду.

Прагнення Індії до розширення сфери миру, дружби й співробітництва в Азії, її зусилля в ООН і поза її межами, спрямовані на досягнення мирного врегулювання конф­лікту на Корейському півострові, в який були безпосе­редньо втягнеш Китай і США, сприяли певному пом'як­шенню антиіндійських настроїв Пекіна у зв'язку з ти­бетською проблемою. Це стало поштовхом до неофіцій­них переговорів, дало змогу здійснити офіційні запити на найвищому й робочому рівнях і досягнути домовленості провести переговори з питання торговельних і куль­турних зв'язків Індії з Тибетським районом Китаю. До­сягненню цієї домовленості сприяла заява Індії про

393

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

визнання китайського суверенітету над Тибетом, тим ча­сом як Великобританія погоджувалася лише на китайсь­кий сюзеренітет над ним.

Індійсько-китайські переговори з тибетського питання проходили з 23 грудня 1953 р. до 29 квітня 1954 р. Пере­говори були складними, але врешті-решт сторони дійшли згоди і 28 червня 1954 р. підписали Угоду про торгівлю і відносини міме Тибетським районом Китаю і Індією. В пре­амбулі цієї угоди вперше були проголошені п'ять принципів мирного співіснування («панча шила»), на базі яких Індія почала будувати свої міжнародні відносини. Ці принципи зводяться до такого: взаємна повага територіальної цілісності й суверенітету; взаємний нена­пад; невтручання у внутрішні справи один одного; рівність і взаємна вигода; мирне співіснування.

Основані на вказаних принципах, індійсько-китайські відносини середини 50-х років складались як відносини добросусідства й співробітництва. Проте Пекін, взявши курс на завоювання в перспективі абсолютного лідерства Китаю в «третьому світі», починає розглядати Індію, дру­гу за величиною і значенням азіатську державу, як основ­ного супротивника й суперника у своєму прагненні до керівництва Азією. Політична боротьба проти зростаючо­го впливу Індії в азіатському регіоні набирає різних форм.

Передусім, знову згущаються тіні успадкованих від минулого розбіжностей відносно кордонів між Індією і КНР. Індійсько-китайський кордон загальною довжиною 5,5 тис. км уздовж гімалайських хребтів був визначений Великобританією в 1914 р. Об'єктом спору стала терито­рія площею в 125 тис. кв. км на трьох ділянках кордону — західному, центральному та східному. Ще на початку 50-х років у Китаї були видані географічні карти, на яких вказана територія входила до складу Тибетського району Китаю та провінції Синьцзян. Висуваючи територіальні претензії до Індії, офіційний Пекін оголосив визначення прикордонної лінії незаконним, оскільки, мовляв, вона становить спадок британської експансіоністської політи­ки. Індійська сторона посилалася на те, що лінія індій-сько-китайського державного кордону підтверджена пев­ними домовленостями або в адміністративному порядку, хоча на місцевості не завжди була демаркована.

394

Тема 5 Країни Південної Азії



в міжнародних відносинах

Невизначеність індійсько-китайського кордону спричи­нила, починаючи з липня 1955 p., численні збройні сутички між прикордонниками двох країн. У вересні 1957 р. КНР закінчила розпочате в 1954 р. будівництво автодороги, яка, зв'язавши Тибет із Синьцзяном, у знач­ній своїй частині, на думку індійської сторони, пройшла по території Індії. На офіційні протести Делі відносно будівництва Китаєм дороги на індійській території ки­тайська сторона відповіла заявою про належність ука­заних територій КНР, підкресливши при цьому, що лінія кордону між КНР і Індією ще не визначена і підлягає переглядові й уточненню.

Розбіжності відносно конкретної лінії кордону між Індією і КНР і особливо заява китайської сторони про необхідність перегляду в цілому кордонів між двома краї­нами викликали в Індії серйозну стурбованість і протест, хоча обговорення проблеми в межах закритих диплома­тичних контактів тривало. Цей територіальний спір набув особливого політичного змісту й міжнародного значення у зв'язку з різким погіршенням індійсько-китайських від­носин, спричиненим загостренням обстановки в Тибеті, де в березні 1959 р. розпочався антикитайський збройний виступ, придушений військовою силою. Республіка Індія прийняла значну частину біженців з Тибету на чолі з далай-ламою і надала їм політичний притулок, що викли­кало різке незадоволення Пекіна. Слід підкреслити, що, надаючи далай-ламі притулок, індійський уряд чітко за­стережив, що він не повинен займатися ніякою політич­ною діяльністю. З виходом китайських збройних сил у прикордонні райони інциденти на індійсько-китайському кордоні почастішали.

Індійсько-китайські прикордонні розбіжності стали в Індії загальнонаціональною проблемою першочергового значення, яка почала справляти визначальний вплив на всі аспекти її зовнішньополітичного курсу й міжнарод­ного становища. Опозиційні сили Індії піддали різкій критиці головні принципи зовнішньої політики країни й особливо принцип неприєднання, а також курс уряду Д. Неру на добросусідські дружні відносини з Китаєм: Індійське неприєднання як курс зовнішньої політики стало об'єктом критики і з боку західної пропаганди, яка підсилено нагнітала напруженість навколо індійсько-ки­тайських відносин.

395

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН



Пропагандистська кампанія з дискредитації індійської зовнішньої й внутрішньої політики набула широкого роз­маху і в Китаї. Ця цілеспрямована пропаганда проти Індії при одночасному розширенні китайсько-пакистанських зв'язків свідчила про те, що в роздутому Пекіном до міжнародної проблеми спорі про кордони з Індією він не стільки справді намагався досягти прикордонного врегу­лювання, скільки ставив собі політичну мету — дискреди­тувати міжнародну політику Індії, особливо в афро-азіат-ському світі, до такої міри, щоб підірвати її позиції як визнаного лідера політики неприєднання. Водночас на словах Пекін заявляв про необхідність мирними засобами шукати розумне й прийнятне для обох сторін вирішення прикордонних спорів, підкреслюючи надзвичайне зна­чення китайсько-індійської дружби для миру в Азії й у всьому світі. Запропонована ним як паліативний захід до загального врегулювання спору схема додержання прин­ципу «лінії фактичного контролю» не дістала підтримки індійської сторони. Делі висунув свій варіант відведення збройних сил і воєнного роз'єднання, який передбачав додержання існуючого кордону у відповідності з картами, а не принципом «лінії фактичного контролю», що нав'я­зувався китайською стороною.

Керуючись прагненням до нормалізації становища на кордоні, прем'єр-міністр Індії Д. Неру запросив у квітні 1960р. в Делі прем'єра Державної ради КНР Чжоу Еньлая для обговорення розбіжностей із прикордонних питань. Сторони виклали свої погляди з територіальних спорів, що, проте, не привело до їхнього врегулювання. Не дала результатів і вереснева 1960 р. зустріч двох прем'єрів у Пекіні, що відбулась у відповідності з досягнутою в Делі домовленістю.

Протягом 1961 р. знову активно стало порушуватися нетривале затишшя, що встановилося на кордонах двох країн у період індо-китайських переговорів. Після виник­нення в липні 1962 р. загрозливого становища в районі Ладакху 8 вересня 1962 р. китайські війська перейшли «лінію Макмагона», що було сприйнято в Індії як розши­рення китайської агресії. 20 жовтня розпочалося масова­не вторгнення китайських військ на західних та східних ділянках кордону. За кілька днів наступу китайські війсь­ка глибоко вклинилися на індійську територію, захопив-

396


Тема 5 Країни Південної Азі)"

в міжнародних відносинах

ши ряд міст на східній ділянці й ліквідувавши всі індійські прикордонні лінії. Індійські війська не змогли стримати китайського наступу й змушені були відсту­пити. Розв'язуючи агресію проти Індії в розпал «карибсь­кої кризи», пекінське керівництво, певно, вважало, що зайняті своїми справами «наддержави» навряд чи змо­жуть у цей час приділити Індії належну увагу. Першою офіційною реакцією Вашингтона були шок, викликаний насильницькими й агресивними діями комуністичного Китаю, і співчуття Індії. Проте, як показали подальші події, реакція Вашингтона не обмежилася висловленням співчуття.

В умовах відступу індійської армії уряд Д. Неру звер­нувся до всіх країн із проханням надати допомогу у відсічі китайській агресії. США й Великобританія негай­но розпочали поставки в Індію зброї, боєприпасів та військового обладнання. Вашингтон так швидко прий­шов на допомогу Індії, що навіть не дочекався укладення офіційної угоди між двома країнами. Перша партія американської зброї була доставлена 3 листопада, а дво­стороння індійсько-американська угода підписана лише 14 листопада. Важливо підкреслити, що навіть у цій складній для Індії обстановці китайської агресії Д. Неру заявив у парламенті, що військові поставки Заходу здійс­нюватимуться без будь-яких умов і політичних зобов'я­зань з боку Індії перед країнами, що надають допомогу. Що стосується СРСР, то його уряд заявив, що головним є завдання побороти чад війни й розпочати переговори про мирне врегулювання, доклавши зусиль до ухвалення взаємоприйнятного рішення на основі розуміння й спів­робітництва. Однак розширення китайської агресії проти Індії змусило Москву зайняти активнішу позицію щодо конфлікту. Виявленням чіткої проіндійської позиції стали відкрита радянська критика Китаю у зв'язку з розпоча­тою ним збройною акцією проти Індії й відмова поділити китайські аргументи та позицію в конфлікті.

В умовах різкого погіршення відносин з Індією КНР пішла на зближення з Пакистаном. 28 жовтня 1962 р. було опубліковане спільне китайсько-пакистанське комю­ніке, в якому говорилося про досягнення повної домовле­ності про кордони між Китаєм і суміжними з ним райо­нами, що перебувають під контролем Пакистану. Під

397


РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

«суміжними районами» розумілась територія Кашміру, навколо якого постійно спалахували індійсько-пакистан-ські незгоди. Індія ж не змінила свою точку зору щодо Тибету й Тайваню, а також постійно висловлювалась за відновлення прав КНР в ООН.

Досягнувши в ході агресії проти Індії тих рубежів, які китайський уряд уважав кордонами КНР, 20 листопада 1962 р. він в односторонньому порядку заявив про при­пинення вогню і намір розпочати з 1 грудня відведення своїх військ на 20 км від лінії фактичного контролю, що склалася на 7 листопада 1959 р. Індійській стороні було запропоновано здійснити аналогічний відхід і суворо до­тримуватись статус-кво, а на випадок його порушення Китай залишав за собою право завдати «відповідного уда­ру». Зі своєї сторони індійський уряд негайно віддав армії наказ не поновлювати вогню, проте вироблення політич­ної відповіді на китайські пропозиції ускладнилося з огляду на тяжкі морально-політичні наслідки й матері­альні втрати, спричинені китайською агресією. Опозиція вимагала продовження опору китайській агресії, відмови від політики неприєднання і встановлення прямого вій­ськово-політичного союзу Ь західними країнами. В умо­вах, що склалися, багато хто в Індії висловлював побою­вання, що в обмін на американську допомогу Індії дове­деться відмовитися від своєї політики неприєднання й увійти до західного військового блоку. Проте, як заявив у парламенті Д. Неру, прийняття допомоги не означає від­мови від індійської політики неприєднання. «По суті, — сказав він, — глава однієї з західних країн, що надають нам зброю, в листі до мене написав, що не бажає відходу Індії від її традиційної політики неприєднання». Хоч Д. Не-ру і не назвав імені цього керівника, не важко було здога­датись, що він мав на увазі президента СІЛА Д Кеннеді.

Загострення відносин між Індією і КНР розглядалося більшістю афро-азіатських країн як надзвичайно небез­печний поворот у міжазіатських відносинах, що міг при­звести до розколу в їхніх рядах. З ініціативи Шрі-Ланки 1012 грудня 1962 р. в Коломбо відбулася конференція шести країн, що не приєднались (Бірма, Гана, Єгипет, Індонезія, Камбоджа та Шрі-Ланка), на якій були вироб­лені пропозиції, представлені згодом Індії й КНР як платформа для прямих двосторонніх переговорів з метою

398

Тема 5 Країни Південної Азії



в міжнародних відносинах

остаточного припинення вогню і мирного розв'язання прикордонного спору. Уряд Індії прийняв ці пропозиції в цілому, а китайська сторона — із застереженнями з ряду «пунктів тлумачення», що, звичайно, не сприяло віднов­ленню прямих політичних контактів. Зберігши за собою захоплену територію в західному секторі (Ладакх), Китай водночас мусив залишити окуповані райони східного сек­тора, оскільки лінії його комунікацій виявилися надто розтягненими, що не давало змоги підтримувати тилове забезпечення.

Таким чином, індійсько-китайські відносини вкрай погіршилися, хоч офіційні дипломатичні відносини між двома країнами не були розірвані. Сфера розбіжностей між ними почала розширюватись і ускладнюватися в міру переходу пекінського керівництва до підтримки пакис­танської сторони зі спірних індійсько-пакистанських пи­тань, і передусім з кашмірської проблеми.

Поразка у збройному конфлікті з Китаєм змусила Ін­дію усвідомити необхідність зміцнення своєї обороно­здатності, якій вона раніше приділяла недостатньо уваги. Індія розпочала негайне здійснення програм нарощуван­ня оборонного потенціалу, в чому їй надавали допомогу Австрія, Нова Зеландія, Франція, Італія, ФРН, Велико­британія та СІЛА. Особливо значних розмірів набула військова допомога з боку Великобританії й США. Проте, всупереч запевненням індійського прем'єра, угоди Індії про поставки американської й англійської зброї та спорядження фіксували певні зобов'язання з її сторони. Зокрема, Індія погодилась на іноземну інспекцію за ви­користанням поставленої зброї, взаємодію між американ­ськими й індійськими розвідувальними службами, розмі­щення на індійських аеродромах протягом кількох мі­сяців військових літаків СІЛА, Великобританії й Австрії на період запланованих спільних маневрів, що створюва­ло загрозу для суверенітету Індії та її політики неприєд­нання.

Таким чином, висловлювані в радянській науковій і політичній літературі твердження, що західна підтримка Індії в боротьбі проти Китаю загрожувала набути небез­печних для національних інтересів Індії масштабів, не­сумісних з незалежною зовнішньою політикою і націо­нальним суверенітетом країни, не такі вже й безпідставні.



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   41




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет