Лаоська криза. Женевська угода 1962 р. з Лаосу та її наслідки

:№

Специфіка внутрішньополітичного становища Лаосу порівняно з іншими країнами Індокитаю поля­гала в тому, що Лаос фактично являв собою поділену країну, але без демаркаційної лінії. Значна части­на території перебувала під контролем уряду національ­ного опору на чолі з принцем Суфанувонгом. На початку 1955 р. королівський уряд Лаосу за підтримки Вашингтона розпочав воєнні дії проти національно-патріотичних сил, котрі, у свою чергу, розгромили королівські війська. Про­тягом наступних 10 років Лаос не виходив зі стану політичної кризи, що періодично ускладнювалась розпа­люванням громадянської війни. 22 жовтня 1957р. предс­тавники створеного в січні 1956 р. Патріотичного фронту Лаосу уклали у В'єнтьяні з королівським^урядом угоди, які окреслили шляхи вирішення політичних проблем Лаосу. Згідно з цими угодами, Лаос мав проводити політику миру та нейтралітету, заборонялося застосовувати репресії про­ти учасників антифранцузької боротьби 1946—1954 pp. Передбачалося визнати за Патріотичним фронтом статус легальної партії, створити перший коаліційний уряд на­ціональної єдності за участі двох представників Фронту, внести зміни до закону про вибори, прийняти новий закон про надання населенню демократичних свобод. У нових умовах значно посилився вплив лаоських патріотичних сил. Налякані зростанням демократичного руху, праві кола Лаосу 18 серпня 1958 р. усунули з уряду представників Патріотичного фронту й розпочали жорстокі репресії проти прихильників національно-патріотичного руху. Опинившись перед фактом зриву як женевських 1954 p., так і в'єнтьянських угод 1957 p., національно-патріотичні сили вдалися до збройної боротьби проти внутрішньої Реакції та її іноземних покровителів. У ході цієї боротьби склався союз лівих та нейтралістських сил, що створили Комітет за мир, нейтралітет, національне примирення й об'єднання країни.

357

тримки Вашингтона праві сили виступили проти ctboj ного після державного перевороту 9 серпня 1960 лідером нейтралістської партії Лаосу Сувакна Фума ноі го уряду країни. Цей уряд зобов'язався поважати невські і в'єнтьянські угоди, співпрацювати з Патріот ним фронтом Лаосу й повести країну шляхом мир] нейтралітету. 7 жовтня 1960 р. він установив диплом тичні відносини з СРСР, який почав надавати теріальну допомогу, необхідну для подолання трудної що виникли внаслідок економічної блокади Лаосу. СІ зорганізував «повітряний міст» Ханой—В'єнтьян (згодом Долина Глечиків), по якому відбувалося постачання: " Патріотичному фронтові й нейтралістам.

Поряд з матеріально-технічною допомогою надавав національно-патріотичному рухові й нейтра ським силам Лаосу дипломатичну підтримку, спрямої на припинення воєнних дій і мирне вирішення проблеми. Ці завдання могла вирішити міжнароді конференція, на скликання якої праве угруповання годилося лише тоді, коли національно-патріотичні й ~ тралістські сили визволили 2/3 території Лаосу. 16 1961 р. в Женеві відкрилася нарада з урегулювання j кого питання, робота якої надовго затягнулась у зв⁵.' ускладненням внутрішньополітичного становища Лише за місяць після створення 23 червня 1962 р. національної єдності Лаосу в складі представників тріотичного фронту, правих сил та нейтралістів; міжнародної наради підписали Декларацію про ней mem Лаосу та Протокол до неї. В цих документах підтверджені принципи суверенітету, незалежності, ності та територіальної цілісності Лаосу, а також ципи невтручання у його внутрішні справи. Учас наради — Бірма (М'янма), Великобританія, ДРВ, Камбоджа, Канада, КНР, Лаос, Південний В'ї СРСР, США, Таїланд та Франція — взяли на себе в'язання сприяти мирному, демократичному роз Лаосу, досягненню національної злагоди і єдності країні, а також зміцненню миру та безпеки в ПЬ Східній Азії.

Проте Лаосу не вдалося скористатися здобутками: невських угод і досягнути національної єдності. Рс мавши війну проти В'єтнаму, Вашингтон пішов на женевських угод з Лаосу, на пряме втручання у

358

Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

За допомогою США швидко зростали збройні сили в'єнтьянського уряду, а також «спеціальні війська», що, як і попередні, утримувалися й керувалися американ­цями. Крім того, всупереч положенням женевських угод 1962 р. США вели на лаоській території будівництво військових баз та інших військових об'єктів. Загалом американці стали повними господарями в зоні, що конт­ролювалась в'єнтьянським урядом. У зоні контролю національно-патріотичних сил Лаосу зростали й зміц­нювались їхні збройні сили, що дістали назву Народно-визвольної армії Лаосу. Ця армія здійснила серію вдалих наступальних операцій, а на початок 1973 р. вже ви­зволила 4/5 території Лаосу, на якій проживало близько половини населення країни. Національно-патріотичні сили вели активну політичну діяльність, висували конст­руктивні пропозиції з урегулювання лаоської проблеми.

Наслідком політичної та дипломатичної діяльності національно-патріотичних сил Лаосу стало укладення 21 лютого 1973 р. угоди з в'єнтьянським урядом про вста­новлення миру й досягнення національної злагоди.

В

єнтьянська угода передбачала припинення американ-

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ щ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Специфічну рису тодішньої обстановки в Лаосі ста-| новила наявність трьох зон і трьох типів влади в країні у визволеній зоні влада мала революційний характер, зоні контролю в'єнтьянської адміністрації зберігалис монархічні й феодальні порядки, в нейтралізованих у. тому 1974 р. містах В'єнтьяні та Луангпрабанзі паї коаліційна влада. Весною 1975 р. в Лаосі склалася рево^ люційна ситуація, на виникнення якої суттєво вгошнул ліквідація маріонеткових режимів у Південному В'єтнад й Камбоджі. З травня розпочався поступовий переэГ влади під контроль сил визволення, який закінчився про­голошенням 2 грудня 1975 р. Лаоської Народно-Демокі ратичної Республіки (ЛНДР), створенням Верховних народ* них зборів та уряду республіки.

Перемога революційних сил у Лаосі збіглася в часі цілковитим визволенням Південного В'єтнаму й Кам^ боджі від маріонеткових режимів. І цей збіг не є випаді ковим, оскільки народи цих трьох країн тісно пов'яз своєю багаторічною боротьбою за свободу, незалежніс та соціальний прогрес. Тільки допомагаючи один одному^ вони змогли добитися перемог у боротьбі проти ін них поневолювачів та їхніх місцевих прислужників.

Зовнішнюполітична діяльність лаоського уряду здійсь нювалася згідно з програмою, схваленою 2 грудня 1975 р\ Національним конгресом народних представників. Ця прог^ рама передбачала: встановлення дипломатичних відносі та розвиток торговельних зв'язків з усіма країнами, неза-і лежно від їхньої соціальної та ідеологічної системи, основі мирного співіснування; активну участь у ності Руху неприєднання на захист незалежності й с>

Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

веренітету всіх країн; участь у діяльності ООН та інших всесвітніх організацій з метою зміцнення міжнародних позицій та захисту національних інтересів Лаосу; сприян­ня загальній боротьбі народів за мир, справедливість та соціальний прогрес. Особлива увага в зовнішньополітич­ній програмі приділялася зміцненню відносин дружби, співробітництва та взаємодопомоги з В'єтнамом і Кам­боджею. Вже в січні 1976 р. в Ханої був підписаний міжурядовий протокол про транзит через в'єтнамську територію різних вантажів, що направлялись у Лаос. Зго­дом ці країни уклали низку угод про співробітництво й надання в'єтнамської допомоги Лаосу. 18 липня 1977 р. у В'єнтьяні були підписані договір про Дружбу й спів­робітництво між ЛНДР і СРВ, а також угода про безоп­латну допомогу та безвідсотковий в'єтнамський кредит Лаосу на 1978—1980 pp. Загалом починаючи з 1976 р. дві країни підписали багато угод про співробітництво в по-жтичній, економічній, науковій, культурній, освітянській та інформаційній сферах. З установленням народно-де­мократичного ладу в Лаосі успішно розвивались його відносини з Індією, Бірмою, Малайзійською Федерацією, яка мала своє посольство у В'єнтьяні ще до проголошен­ня ЛНДР. Починаючи з 1979 р. успішно розвивалися також економічні відносини Лаосу з Камбоджею.

Особливого значення набули відносини Лаосу з Таї­ландом, на території якого знайшли притулок залишки сил поваленого лаоського режиму. їх підтримували певні кола Таїланду, котрі намагалися не допустити нормалі­зації тайсько-лаоських відносин. Тільки в 1979 р. з'яви­лися зрушення в міждержавних тайсько-лаоських зв'яз­ках. Цьому сприяли взаємні візити прем'єр-міністрів обох країн, які підкреслили прагнення їхніх народів зміцню­вати зв'язки на основі принципів мирного співіснування і невтручання у внутрішні справи один одного, а також висловили намір перетворити річку Меконг на «кордон миру й дружби».

360

• Камбоджа в боротьбі за незалежність і свободу

Тема 4 Міжнародні' відносини в Лівденно-Східній Азії

Незалежність Камбоджі було підтверджено Женевській нараді 1954 p., де делегація боджі заявила, що основу зовнішньої політ країни становитиме політика нейтралітету. Вибір цього курсу зовнішньої політики й специфіка його нення зумовлювалися особливостями економічного соціально-політичного розвитку країни, числеї спробами тиску на її позицію Вашингтона, що розгор» втручання у внутрішні справи країн Індокитаю, а активізацією діяльності КНР на півострові Створі юридичну базу для впливу на внутрішньо- й зовнії політичні справи Камбоджі, США після Бангкоцької < Ради СЕАТО, що відбулася 28 лютого 1955 р., проголос* протекторат СЕАТО над Камбоджею, від якого ка» " жійський уряд відмовився. Проте він пішов на підпис в травні 1955 р. угоди про надання Камбоджі амері ської економічної та військової допомоги. В 1962 р. люваний принцом Нородомом Сіануком камбоджійсі уряд виступив із пропозицією про визнання нейтра й територіальної цілісності країни та надання їй родних гарантій.

Нейтралістська політика Камбоджі не влаштову правлячі кола США, які намагалися змінити зові політичну орієнтацію камбоджійського уряду грубого тиску. У відповідь на це в листопаді 1963 p., відмовився від усіх видів американської допомоги, ронив діяльність американських інформаційних агег на території країни. У квітні 1964 р. Камбоджа вц з Вашингтона свою дипломатичну місію. Коли ж нення на камбоджійську територію американо-с ських і тайських військових з'єднань стали регулярі а СІЛА відмовилися брати участь у забезпеч міжнародних гарантій нейтралітету Камбоджі, її уря 1965 р. оголосив про розрив дипломатичних відносі Сполученими Штатами.

362

Вашингтон розглядав нейтральну Камбоджу як свого роду «розрив» у ланцюзі його баз на Індокитайському півострові. Ліквідувати цей розрив він намагався за допо­могою уряду генерала Лон Нола, що прийшов до влади в Пномпені внаслідок державного перевороту 18 березня 1970 р. Цей уряд «санкціонував» вторгнення американо-сайгонських військ на територію Камбоджі в травні 1970 р. У віцповідь на агресивні дії США й режиму Лон Нола патріотичні сили Камбоджі почали формувати збройні підрозділи для відсічі інтервентам і повалення маріонеткового режиму. Були створені Національний єдиний фронт Камбоджі на чолі з Нородомом Сіануком і Армія національного визволення, що розгорнула боротьбу за визволення країни. ГЦд тиском світової громадськості й у зв'язку з широкими антивоєнними виступами американ­ського народу адміністрація СІЛА змушена була ще в липні 1970 р. вивести свій 80-тисячний експедиційний корпус з Камбоджі. Проте там ще довго залишались сай-гонські війська, а американська авіація бомбардувала камбоджійську територію.

Наростання протестів світової громадськості проти ^Учання США у внутрішні справи Камбоджі й підне­сення антивоєнного руху в самих СІЛА змусили амери­канську адміністрацію припинити з 15 серпня 1973 р. бом-^баРДування камбоджійської території. В цей же час аме­риканське військове відомство застосувало тактику поси­леного переозброєння лоннолівських військ із метою

36Э

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

у_ема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

примусити камбоджійців воювати проти камбоді Але ця тактика не принесла Вашингтону бажаного ycnbi Національно-патріотичні сили розгорнули могутній ступ проти військ лоннолівського режиму, що переб} на межі краху. 31 березня 1975 р. керівники цього ре> разом з Лон Нолом залишили Камбоджу, а 17 квіт сили національного визволення увійшли в Пномпеї Кілька днів по тому спеціальна сесія Національного кої гресу патріотичних сил Камбоджі визначила першочеі гові завдання народно-демократичної влади, в тому чис в галузі зовнішню! політики. В підсумковому комюні конгрес підтвердив, що Камбоджа неухильно дотрил тиметься політики незалежності, миру, нейтралітету неприєднання.

Проте подальші події в Камбоджі мали трагіч наслідки для всієї країни. До влади в Камбоджі прийшл<| промаоїстське угруповання Пол Пота — Ієнг Сарі правління якого (квітень 1975 р. —січень 1979 р.) дісталс назву чотирирічної «Варфоломіївської ночі». Правлії полпотівців набуло нечувано жорстоких форм, дійшові врешті-решт до геноциду щодо власного народу. В історі людства важко знайти відповідний приклад: у країн) здійснювали курс на будівництво суспільства без міст, бе| власності, без ринків та грошей, суспільства без сім'ї.

Що стосується зовнішньої політики полпотівської режиму, то з перших днів приходу до влади він почаї нагнітати напруженість у Південно-Східній Азії, ставши вигідною картою в експансіоністській «грі» Пекіна в цьо| му регіоні. Пномпень узяв курс на розрив традиції зв'язків народів Індокитаю, курс на ворожнечу й недовір}! Вже в травні 1975 р. збройні сили полпотівської Kav боджі атакували в'єтнамський острів Фукуок, і з цьог часу розпочалися систематичні вторгнення полпотівськ військ на в'єтнамську територію на протязі всього в'єтна| мо-камбоджійського кордону завдовжки понад 1100 Пол Пот почав виступати з претензіями на зна* території В'єтнаму, в чому діставав підтримку з бо* Пекіна. В лютому 1976 р. було укладено камбоджійської китайську угоду про військову допомогу, в межах якої Камбоджу стали направлятися китайські літаки, таї важка артилерія, стрілецька зброя. Пекін публічно заяві про «цілковиту підтримку» Китаєм «справедливої бс

364

ротьби камбоджійського народу». В підготовці агресивних дій проти В'єтнаму камбоджійській армії допомагали понад 20 тис. китайських військових спеціалістів, що пе­ребували в Камбоджі в 1976—1978 pp.

У вересні 1975 р. вибухнуло перше повстання камбод­жійців проти ненависного режиму. Незважаючи на зві­рячу розправу над повсталими, спалахували нові повстан­ня. В результаті виникли перші визволені зони, які постійно розширювалися. На осінь 1978 р. в переважній більшості камбоджійських провінцій утворилися райони, які перебували під повним контролем повстанців. На початку грудня того ж року постав пров'єтнамський Єдиний фронт національного порятунку Камбоджі, збройні сили якого разом з в'єтнамською армією увійшли 7 січня 1979р. в Пномпень. Влада перейшла до рук Наро­дно-революційної ради Камбоджі, в маніфесті якої від Ю січня декларувалося, що основною метою боротьби камбоджійського народу є побудова миролюбної, неза­лежної, демократичної, нейтральної, неприєднаної Кам­боджі.

Новому камбоджійському урядові довелося вирішува­ти надскладні питання відновлення нормального еконо­мічного життя країни й питання боротьби проти залишків полпотівських військ і розв'язаної певними силами антикамбоджійської кампанії. Підтримані в'єт-

365

намською армією збройні сили Камбоджі протягом резня—липня 1979 р. розгромили головні опорні ба полпотівців у ряді провінцій країни, що зробило можливою реставрацію колишнього режиму. Заі полпотівських військ знайшли притулок на терито| Таїланду чи укрились у важкодоступних районах лів, звідки здійснювали криваві вилазки проти ноі пров'єтнамської влади. Ці вилазки створювали обстане ку напруженості в Камбоджі й на тривалий час затрі виведення з цієї країни в'єтнамських збройних сил, залишалися там згідно з камбоджійсько-в'єтнамськ Договором про мир, дружбу й співробітництво від 18 того 1979 р.

Відповідно до цього договору сторони зобов'яз надавати одна одній допомогу в галузях економіки, кул тури, освіти, науки й техніки, підготовки кадрів, висі вили рішучість сприяти зміцненню обороноздатне обох країн. У договорі говорилось про намір В'єтнам Камбоджі зміцнювати солідарність із Лаосом, проводі політику дружби й добросусідства з Таїландом та іні країнами Південно-Східної Азії, робити активний внесе у встановлення в цьому регіоні миру і стабільності, рони домовилися вирішувати мирним шляхом питання взаємовідносин двох країн. Зокрема, було до мовлено провести переговори з метою підписання ущг про визначення державних кордонів між В'єтнамом Камбоджею. Підписання цього договору мало важливе значення для Народної Республіки оскільки відразу після її утворення певні міжнародні сі розгорнули проти молодої республіки жорсткий пол ний, економічний та збройний наступ, використовуючі для цього опозиційні новому камбоджійському урядоі збройні формування різних угруповань, що укрилися території Таїланду. В березні 1979 р. було підписано де вгострокову угоду про співробітництво в економічнії культурній та науково-технічній галрях між Камбоджею! Лаосом. У відповідності з цими міжнародно-правові документами три країни Індокитаю зобов'язалися вати одна одній різнобічну допомогу й підтримку в ус| галузях з метою захисту їхнього суверенітету й тері ріальної цілісності.

Таким чином, В'єтнам, Лаос і Камбоджа створі новий політичний центр, який почав справляти вплив

Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

розвиток міжнародних відносин у Південно-Східній Азії. В деяких політичних і наукових колах цей центр при­рівнювався до індокитайської федерації під в'єтнамською гегемонією.

• Англо-нідерландська агресія проти Індонезійської Республіки

Індонезія була однією з перших колоній Пів­денно-Східної Азії, що добилася політичної не-

1 залежності внаслідок поразки мілітаристської Японії в другій світовій війні. Перспектива безповоротної втрати такої важливої колонії підштовхнула колишню метрополію Нідерланди на шлях спільної з Великобри­танією агресії проти Індонезійської Республіки, проголо­шеної 17 серпня 1945 р.

Індонезійські події привернули до себе увагу між­народної спільноти. 21 січня 1946 р. делегація України надіслала в Раду Безпеки ООН спеціального листа, в якому вказувала, що англо-нідерландські воєнні дії проти населення Індонезії створили загрозу миру й безпеці в цьому районі, і закликала провести розслідування ста­новища в країні. Під тиском світової громадськості Лон­дон змушений був змінити тактику й відмовитися від прямої воєнної підтримки Нідерландів, які 10 лютого 1946 р. зробили заяву щодо майбутньої політики в Індо­незії. Вони запропонували створити Індонезійську спів­дружність, до складу якої мали ввійти індонезійські території з різним рівнем самоврядування.

Індонезійсько-нідерландські переговори, що про­ходили в складній внутрішньополітичній обстановці в Індонезії, привели до парафування 15 листопада 1946 р._ Угоди, яка дістала назву Лінгаджатської. В межах цієї Угоди Нідерланди визнавали де-факто владу Індонезій­ської Республіки на Яві, Мадурі й Суматрі, де проживало 80 % населення країни. Республіка разом з утвореними

367

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ ■ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

на інших островах під нідерландським контролем «с. номними державами» зобов'язувалася створити не пізі січня 1949 р. суверенну федеративну державу Сполу^ Штати Індонезії (СШІ), яка мала ввійти до Нідерлащ ко-Індонезійського союзу. Офіційно індонезійсько-н: ландська угода, яку А. Сукарно порівнював з холод., душем для революції, була підписана 25 березня 1941 Цей акт відкрив шлях міжнародному визнанню нбі держави. 31 березня 1947 р. Республіку Індонезію визні де-факто Великобританія, 17 квітня — СІЛА. На 1948*. Індонезія мала офіційні й неофіційні представництва] Лондоні, Празі, Канберрі, Коломбо, Манілі, Раї Дипломатичні відносини з Радянським Союзом, „ підтримував Індонезійську Республіку на міжнарод. арені, зокрема в ООН, з перших днів її існування, 6j встановлені 3 лютого 1950 р. Посольствами ж сторої обмінялися тільки в грудні 1953 р. Таке зволікання mm нювалося політичним тиском Нідерландів і СІЛА та огі| ром внутрішньої індонезійської опозиції.

Не встигли висохнути підписи під Лінгаджатською дою, як виникли суперечності в її тлумаченні. Наприк~ травня 1947 р. нідерландська сторона передала індог зійському урядові меморандум, в якому вона вимагала період до утворення СШІ сформувати тимчасовий фед, ративний уряд для всієї Індонезії під керівництвом преД ставника нідерландської корони, створити спільну ніде| ландсько-індонезійську жандармерію для підтримаї порядку на всій території республіки. Індонезійськ уряд прагнув обмежити повноваження нідерландське губернатора. 19 липня нідерландці заявили, що більше _щ вважають себе пов'язаними Лінгаджатською угодою, і 21 липня розпочали «операцію силами поліції». Насправді З це була 120-тисячна механізована нідерландська aps '" яка за підтримки авіації рушила на республіку зі своїх на Яві й Суматрі, розпочавши справжню колої війну.

Нідерландці розраховували, що ця акція не т^ш-. реакції з боку інших держав. Але Індія й Австралія звеї нулися з цього приводу до Ради Безпеки ООН, як ЗІ липня 1947 р. приступила до обговорення ЪщоЩ зійського питання. 1 серпня 1947 р. Рада Безпеки прі няла рекомендацію про припинення воєнних дій |

368

вирішення питання мирним шляхом. Хоча 4 серпня було оголошено припинення вогню, воєнні дії Нідерландів тривали. 9 серпня губернатор ван Моок заявив, що зай­няті нідерландськими військами території переходять під суверенітет Нідерландів, а 23 вересня Гаага запропонува­ла створити на окупованих територіях автономні органи управління, незалежні від Індонезійської Республіки. Не­вдовзі ван Моок зібрав у Джакарті представників 10 «ав­тономних» територій, які висунули вимогу про негайне утворення Сполучених Штатів Індонезії та запропону­вали запросити Індонезійську Республіку увійти до їхнього складу. Гаага була за крок від тріумфу своєї політики.

Уряд М. Хатта оголосив, що він погоджується з Ренвільською угодою, готовий продовжувати переговори на її основі, прискорити створення Сполучених Штатів Індонезії, а також вирішувати завдання відновлення гос­подарства, реорганізації держапарату й армії. Створену за сприяння нідерландців 13 січня 1948 р. Тимчасову індо­незійську раду заступила Федеральна рада Індонезії, що мала діяти до 10 січня 1949 р. Саме на цю дату признача­лося проголошення Сполучених Штатів Індонезії суве­ренною державою. 29 вересня 1948 р. була прийнята нова конституція федеративного державного об'єднання, уряд якого очолив ван МоокТ Проте відмова уряду Індонезія-

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ і" МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

ської Республіки проголосувати за нову конституций^ приєднатися до неї привела до відставки 10 листої

1948 р. ван Моока з поста верховного комісара дерландів у Сполучених Штатах Індонезії й заміни колишнім прем'єр-міністром Белем. Ця ж відмова, думку західних авторів, спричинила другу «операЩ силами поліції» проти Індонезійської Республіки, яку уря Нідерландів розпочав 18 грудня 1948 р. Певно, підстави й теза про те, що нідерландський уряд вирії скористатися сприятливими обставинами для остаточ го розгрому знекровленої збройним внутрішньопол ним конфліктом Індонезійської Республіки. Фактично'! 13 вересня точилася «мала громадянська війна», яка, коловши єдиний фронт боротьби проти колонізатори ослабила її.

Розпочата Нідерландами друга «операція сила» поліції» завершилась арештом і висланням 22 грудня острів Банка президента та інших найвищих посадов осіб Індонезійської Республіки й окупацією частини її території нідерландськими військами. Пр ця успішна для Нідерландів операція мала згубні на лідки для їхньої політики. Вже 22 грудня Рада Безпеї ООН на своєму надзвичайному засіданні розпочала обі ворення індонезійського питання. Хоч Посеред комісія й поклала всю відповідальність за вчинені дії нідерландський уряд, Рада Безпеки змогла ухвалити. компромісну резолюцію, що вимагала негайного прі пинення воєнних дій і звільнення індонезійських керії ників. Проте агресія не тільки не була припинена, а продовжувала розширюватися.

В цих умовах 7 січня 1949 р. Рада Безпеки ООІ відновила розгляд індонезійського питання, а 21 січ ухвалила резолюцію про створення до 15 березня 1950 р,| тимчасового уряду, проведення до 15 жовтня виборів щ передання влади Сполученим Штатам Індонезії до| 1 липня 1950 р. Гаага змушена була піти на переговори Джакартою як під тиском резолюції Ради Безпеки ООГ так і в зв'язку зі значною активізацією антинідерланд^ ської боротьби на індонезійських островах. Весною!

1949 р. о. Ява, за винятком великих міст, був очищеі від окупантів, партизани й республіканські війська конт-1 ролювали також ряд районів островів Калімантан та матра.