11 Ляска В. Issn 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11-52

11
Ляска В.
ISSN 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11–52
© Ляска В., 2016
ISSN 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11–52
Visnyk of the Lviv University. Series History. 2016. Issue. 52. P. 11–52
1
Andrzej Janeczek, Osadnictwo pogranicza polsko-ruskiego. Województwo Bełzkie od schyłku
XIV do początku XVII w. (Warszawa: Zakład Wydawniczy Letter Quality, 1993), 29.
УДК 94(477:282.247.2-192.2):[904:911/37]”04/14”
ВІД ПЛЕМІННОГО СОЮЗУ ДО КНЯЗІВСЬКОГО УДІЛУ:
БУЖЕСЬКА ВОЛОСТЬ У СЕРЕДНЬОВІЧЧІ
Віталій ЛЯСКА
ГО “Українська Галицька Асамблея”,
проект “Локальна історія”
вул. Технічна, 6/1, Львів, 79000, Україна
Охарактеризовано середньовічну Бужеську волость, територіальне ядро якої склалося
наприкінці І тис. н. е. у рамках формування племені бужан. На основі писемних джерел з’ясовано
етнокультурну приналеж ність буж ан до волинської групи племен, що підтвердж ено
особливостями поховальної практики їх носіїв. Доведено потужні хорватські інфільтрації у
бужанське середовище, виражені конструктивними вирішеннями у будівництві опалювальних
споруд. Первісне територіальне ядро бужан становило скупчення поселень поблизу Неслухова
та Ріпнева, у VIII – на початку ХІ ст. зафіксовано появу селищ у басейні Полтви й внутрішні
міграційні потоки спрямувались вниз по течії Західного Бугу та його гідромережі. Кристалізація
ареалу розселення бужан відбувалась паралельно з потестарними процесами в їхньому середовищі
й остаточно оформилась в результаті спорудження в середині – наприкінці Х ст. городища
долітописного Бужеська. Адміністративне “облаштування” верхів’їв Західного Бугу, яке
впроваджувалося під князівським патронатом, довший час опиралося на племінний поселенський
простір як на звичну територіальну матрицю. Попри постійну конфронтацію між галицькими та
волинськими князями, можемо говорити про стабільний розвиток Бужеської волості, піком якого
стало “вокняжіння” тут у 1157–1168 рр. Ярополка Ізяславовича.
Ключові слова: Русь, Бужеська волость, Бужеськ, бужани, districtitus Busznensis, галицько-
волинське пограниччя, літопис, городище, поселення, ретроспективний метод.
Територіальна організація галицьких та волинських земель у княжу добу в
сьогочасних умовах розвитку української медієвістики, зазвичай, перебуває на
узбіччі історичних студій. Особливо гострою відчувається потреба у
дослідженнях такого спрямування, коли мова заходить про поділ руських земель
чи князівств на окремі волості, що за словами Анджея Янечека виконували
“роль модуля територіальної структури, підставової, багатофункціональної та
надзвичайно тривалої одиниці, яка формує скелет просторової державної
системи”
1
. Крім того, на перешкоді всебічному вивченню територіального
“облаштування” руських волостей стає певна “розірваність” наукового процесу,
яка фактично призводить до формування паралельних реальностей того чи
іншого регіону: однієї, відомої за писемними джерелами, та іншої, інтерпретованої
за даними археології.

12
Ляска В.
ISSN 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11–52
До числа малодосліджених одиниць адміністративного устрою Південно-
Західної Русі належить Бужеська волость, формування якої відбувалося на ґрунті
симбіозу княжих традицій та потужної територіальної матриці племінного союзу
бужан. Локалізація бужан у верхів’ях Західного Бугу не викликає серйозних
заперечень у науковому середовищі
2
, за винятком невдалих спроб їх перенесення
до басейну Південного Бугу
3
, на терени Підляшшя
4
чи західнослов’янські
території
5
, зокрема Мазовію
6
. Складнішою виглядає справа з хронологічним
окресленням бужан, яке традиційно ґрунтується на скупих літописних відомостях.
Старша генерація дослідників, надто буквально аналізуючи літописні відомості,
вважала, що на території Волині жили дуліби, бужани та волиняни, одне і те
саме плем’я, яке послідовно змінювало свою назву
7
. На противагу цим
концепціям Олексій Шахматов стверджував, що на Волині відбувалась не зміна
племінних назв, а переселення племен
8
. На вразливість гіпотези про три хвилі
2
Леонтій Войтович, “Етнотериторiальна пiдоснова формування удiльних князiвств Волинської
землi,” Волино-Подiльськi археологiчнi студiї 1 (1998): 290–291; Микола Котляр, Галицько-