Електронний варіант підручника бєлозоров с. Т

Ця велика область займає низовинні рівнини Нідерландів, Данії, ФРН, ДРН, Польщі. вона простяглася з заходу на схід на 1200 км і мас ширину від 200 км на заході до 400—500 км на сході. Найбільша низовина тут — Німецько-Польська.

Європейська рівнина займає частину великої зони прогину земної кори між підняттям Скандинавського масиву на півночі і поясом герцинських складчастих структур на півдні. Прогини земної кори тут почалися и пермському періоді. З того часу морські трансгресії не раз чергувалися з під ступанням моря. З кіпця неогену тут була суша, на поверхні якої нашарувалися товщі пухких антропогенових відкладів, частково морських і річкових, але переважно льодовикових. У рельєфі рівнини чітко збереглися сліди двох останніх зледенінь. У період максимального зледеніння льодовики доходили до підніжжя Карпат і герцинських масивів, а на заході — до нижньої течії Рейну. Останнє зледеніння займало меншу площу, але залишило на сході області дуже помітні сліди — кінцевоморенні гряди, горби і численні западини з озерами. На захід від Ельби останнє зледеніння не поширювалося, тому тут утворився переважно згладжений і плоский рельєф з висотами, що не перевищують 100 м.

Морська післяльодовикова трансгресія зумовила утворення Балтійського і Північного морів. Навіть в історичний час в області переважають процеси опускання суші, проте місцями рухи мають диференційований характер і спостерігаються місцеві підняття суші.

Інтенсивно опускалось узбережжя на заході області в XII—XIV ст. Внаслідок цього утворилися затоки Зейдер-Зе і Долларт, а береговий дюнний вал розпався на гірлянду Західних Фрізьких і Східних Фрізьких островів. Дуже розчленована на численні острівці дельта Рейну має ознаки опускання. Між Західно- й Східно-Фрізькими островами і берегом материка лежить ватовий берег — «земноводне» низовинне узбережжя, яке під час припливів заливається морем.

За ватовим берегом іде широка смуга частково розташованих нижче від рівня моря родючих маршів і польдерів, захищених від вторгнення моря штучними греблями, що комбінуються з природними береговими дюнними валами. Греблі будують також уздовж річок, що течуть звичайно вище від навколишньої місцевості. Тут створено складну систему осушувальних і водовідвідних каналів. Незважаючи на це, під час великих штормів Північне море іноді прориває систему берегових укріплень і затоплює низовинні узбережжя.

Ще далі в глиб материка, за польдерами, йдуть г е с т и — трохи вищі ділянки, що складаються із зандрових піщаних відкладів. За тестами простяглася вузька смуга лесових суглинків.

На схід від Ельби в широтному напрямі, а в Ютландії — в меридіональному розташована смуга кінцевоморенпих пасом. У западинах між кінцевоморенними горбами утворилось дуже багато гляціально-акумулятивних загачених озер. Багату на озера смугу кінцевоморенних пасом називають «поозер'ям» (Мекленбурзьке поозер'я в НДР, Поморське і Мазурське поозер'я в Польщі).

На південь від смуги кінцевоморенних пасом лежить область широких піщаних зандрових улоговин, утворених льодовиковими водами. Між цими улоговинами є трохи підвищені ділянки, що складаються з моренного матеріалу епохи максимального зледеніння. Активна морська акумуляція в узбережній смузі Балтійського моря сприяла утворенню численних піщаних кіс і пересипів, що й привело до перетворення багатьох бухт на лагуни.

Найважливіші корисні копалини в області — буре вугілля (в НДР і Польщі), родовища якого зв'язані з відкладами пермського і неогенового віків, різні солі (НДР), генетично зв'язані з латунними відкладами пермі й тріасу; багато торфу.

В області переважають західні вітри. Морські повітряні маси, що приносяться з Атлантики, посуваючись у глиб материка, поступово трансформуються, континентальність клімату зростає з заходу на схід. Саме в цьому напрямі знижуються зимові температури, літо теплішає, зменшується кількість опадів і максимум їх пересувається на літні місяці.

Середня температура найхолоднішого місяця — січня — на північному заході області в узбережній смузі +2, +3°, на найбільшому віддаленні від моря — близько 0°. Проте в окремі дні, коли вторгаються арктичні маси повітря, температура може спадати до—15° і нижче (взимку 1942 р. в Нідерландах температура знизилась до —27°). Середня січнева температура в Данії — близько 0°, в Берліні —0,3°, в Бремені —0,6°, а у Варшаві —3,6°. Взимку дуже велика відносна вологість повітря (понад 85%). Середні липневі температури змінюються від +16° на північному заході і півночі до +19° на сході (в Бремені +17,3°, в Берліні +18,8°, у Варшаві +18,9°).

Річна кількість опадів становить на північному заході області 650 -750 мм, у Берліні 554 мм, у Варшаві 531 мм, причому максимум їх на Заході припадає на осінь і зиму, а на сході — на літню пору. Хмарність висока, особливо взимку. На заході часто бувають тумани і вітри великої сили.

На Північно-Німецькій низовині й на сході області взимку нерідко випадає сніг, який, проте, швидко тане.

Область має дуже розвинену гідрографічну сітку. Найбільші річки — Везер, Ельба, Одра і Вісла. Вони повноводні протягом усього року, проте річки на заході області мають стійкіший водний режим і значно коротший період замерзання, ніж на сході. Так, узимку замерзають: Ельба — не щороку і звичайно не більш як на 2—4 тижні, Одра — і не більш як на 1 місяць, Вісла — в середньому на 2—2,5 місяця. Річки, які впадають у Північне море, утворюють естуарії, річки балтійського стоку закінчуються лагунами. Річки області живляться переважно дощовими водами і невеликою мірою водами від танення снігів у горах, причому питома вага снігових вод зростає в напрямі з заходу на схід. Ельба має найвищий рівень навесні, коли тануть сніги на Чеському масиві. Восени рівень також підвищується. Вісла, що наближається до річок російського тішу, характеризується різкими коливаннями рівня. Навесні бувають розливи, зв'язані з таненням снігів; улітку можливі підвищення рівня внаслідок злив. Річка утворює дуже низовинну дельту, яка швидко зростає. Річки області мають велике транспортне значення; багато з них сполучено каналами.

Найбільше поширені в області підзолисті й бурі лісові гранти. Особливо родючі темноколірні грунти на лесовидних породах південної смуги рівнин і алювіальні грунти річкових долин.

Природний рослинний покрив людина дуже змінила. Лісів залишилося мало. На сході області їх більше, ніж на заході. Особливо мало їх у Нідерландах, Данії і на північному заході ФРН. Тут значні площі займають луки (переважно сіяні), орні землі й вересові пустища. В лісах переважають на заході бук і дуб, на сході — мішані ліси з літнім дубом, сосною і ялиною. Для піщаних низовин по всій рівнині характерні соснові ліси, які чергуються з вересовищами і торфовищами.

Природні ліси Нідерландів зовсім знищені ще до XVI ст. Сучасні ліси цієї країни, що займають 7,6% її площі, всі без винятку — штучні насадження. Тут переважають сосна звичайна, бук, дуб, ясен, клен, в'яз. Подекуди насаджують японську модрину, дугласову ялицю, чорну сосну, по берегах річок — білу вербу, уздовж шляхів і дамб — тополю, дуб, бук.

У Данії ліси займають 8,6 % площі країни. Близько 50% їх—теж штучне насадження. У цих насадженнях переважають хвойні (сосна, ялина, деякі північноамериканські хвойні). Ростуть також бук, дуб, в'яз, ясен, липа. Видовий склад лісів на Швнічно-Шмецькій низовині зазнав істотних змін. Листяні ліси тут інтенсивно вирубувались і змінювались хвойними породами. Тепер 65% лісів у ФРН і 80% у НДР — хвойні. Переважають тут ялина і сосна. Насаджують також ялицю, модрину, дугласову смереку. У широколистих лісах 90% становлять бук і дуб. Менше значення мають граб, вільха, клен, береза, ясен, тополя.

Чимало диких тварин в області винищила людина. Тваринний світ області найповніше представлений у Біловезькій пущі, розташованій на території Польщі й СРСР, де особливо оберігається стадо зубрів. Водяться тут також благородний олень, лось, лань, козуля, кабан, куниця, борсук, білка. Багато різних птахів: глухар, тетерук, кряква та ін.

Область герцинської Центральної вироки лежить на південь від Європейської рівнини. З півдня до неї прилягають Альпійсько-Карпатська гірська дуга і приальпійські плато. Області, мас значну ширину на заході і дуже звужена на сході.

Складчастий палеозой області подекуди виходить на поверхню (Чеський Ліс, Судети, Рейнські Сланцеві гори, Оденвальд, Вогези, Шварцвальд). На схід від Рейну палеозойські структури здебільшого перекриті в нижньому ярусі пермськими, а у верхньому — мезозойськими відкладами. Північний край палеозойського фундаменту області занурений під молоді відклади Польсько-Німецької синеклізи. Після закінчення орогенезу герцинські структури зазнали впливу інтенсивних тектонічних рухів мезозою, кайнозою, внаслідок чого тут з'явилися великі вигини, розколи, грабени. Деякі ділянки піднялися, інші опустилися, і вся область тепер являє собою дуже складну мозаїку пенепленізованих масивів, які чергуються з горбастими западинами і міжгірними рівнинами. Герцинський орогенез і наступні процеси дробіння герцинських структур не раз супроводилися вулканічними виливами. Значні герцинські масиви с в басейні Рейну і верхньої Ельби. Гори по звичайно поділяють на два сектори: Південно-Рейнський, Північно-Рейнський.

До Південно-Рейнського сектора гір належать горстові масиви — «близнята» Шварцвальд (1493 м) і Вогези (1423 м), південні частини яких складаються з гнейсів і гранітів. На поверхні пікнічних, нижчих, частин цих масивів залягають тріасові пісковики. Масиви частково оточені смугами мезозойських вапняків. Вогези і Шварцвальд круто обриваються до Рейнського грабену, який їх відокремлює. Рівнина цього грабену (завдовжки 300 км, завширшки 40 км) має абсолютні висоти від 100 до 200 м. Па місці Рейнського грабену в палеогені була морська затока. Вище від товщі морських і лагунно-озерних відкладів тут залягають континентальні антропогенові відклади — лесовидні суглинки й алювій Рейну. Північним продовженням Шварцвальду і Вогезів є невисокі пісковикові плато Оденвальд і Хардт.

До Північно-Рейнського сектора належать Рейнські Сланцеві гори, або Рейнський Сланцевий масив,— одноманітний щодо рельєфу давній пенеплен (заввишки 400—500 м, максимальна висота — близько 900 м), прорізаний глибокою епігенетичною долиною Рейну та його притоками. Мальовнича долина місцями врізується на глибину до 200 м. Рейнські Сланцеві гори складаються з потужної товщі девонських порід (глинисті і піщано-глинисті сланці, пісковики, кварцити, рідше вапняки). Уздовж північної окраїни масиву простягається смуга карбонових відкладів, к якій залягають найбільші в Західній Європі родовища кам'яного вугілля. Подекуди депресії розчленовують плато на хребтоподібні смуги. На деяких ділянках масиву е сліди неогенового вулканізму. На схід від Шварцвальду простяглися багате на карстові форми рельєфу плато — Швабсько-Франкопський куестовий район, на території якого є два куестові пасма — північне, що складається з тріасових пісковиків, і південне, або головне, складене з юрських вапняків. Західну частину головного пасма називають Швабською Юрою (до 884 м), східну — Франконською Юрою (до 657 м). Недавні підняття цього району сприяли інтенсивному врізуванню річкової сітки і енергійному формуванню куестового рельєфу.

Класичними прикладами горстових масивів можуть бути розташовані на північ від ПІвабсько-Франконського куестового району Тюрінгенський Ліс (982 м) і Гарц з вершиною Брокен (1142 м).

На схід від Франконської Юри розкинувся найвищий герцинський масив Середньої Європи — Чеський, що складається з гранітів і гнейсів, а також з дислокованих відкладів палеозою (сланці, кварцити, мергелі, пісковики). Північно-західну окраїну Чеського масиву займають Рудні гори (до 1244 м). До них з півдня прилягає скидова зона, уздовж якої на кінець пліоцену відбувалась вулканічна діяльність. З цим вулканізмом зв'язані термальні й мінеральні джерела в районі вулкана Дупова (Карлові-Вари та ін.). Найбільшої висоти Чеський масив досягає в Судетах (вершина Сніжка — 1605 м), що складаються з кількох паралельних брилових кристалічних хребтів, у западинах між якими залягають потужні товщі пермо-карбонових і крейдових відкладів (пісковики, мергелі) і виходи молодших вулканічних порід. Між Рудними горами і Судетами Ельба прорізує товщу крейдових пісковиків, де сформувалися химерні форми вивітрювання (район «Саксонської Швейцарії»).

До окраїнних хребтів Чеського масиву на південному заході належать Чеський Ліс, ПІумава (до 1456 м) І Баварське плоскогір'я. Антропогенове зледеніння залишило па всіх окраїнних хребтах Чеського масиву, особливо в Судетах і Чеському Лісі, помітні сліди (кари, трогові долини і льодовикові озера). Полабська рівнина — найнижча частина Чеського масиву. Вона розташована в басейні річки Лаби (Верхньої Ельби) і має абсолютні висоти від 150 до 200 м. Тут на розмитих крейдяних мертелях і пісковиках подекуди залягають лесовидні породи. На південний захід від Полабської рівнини знаходяться пенепленізовані останцеві герцинські масиви (височина Брди — до 857 м). На південний схід від Полабської рівнини розкинулася складена кристалічними породами Чесько-Моравська височина (до 837 м), на східній окраїні якої на поверхні залягають багаті на карстові форми рельєфу мезозойські вапняки. У басейні річки Заале, на північ від Чеського масиву, лежить западина власне Тюрінгенського басейну з куестовими пасмами, виробленими річкою Заалою в товщах тріасових і крейдових відкладів. Найбільш східний герцинський масив Середньої Європи — Малопольська височина (або Келецько-Сандомірський кряж, висота до 611 м), у межах якої на дислокованих пенепленізованих шарах кембро-силуру, девону і карбону залягають мезозойські відклади. Між містами Ченстохов і Краків розкинулося куестове пасмо з юрських вапняків — Краківська Юра.

Давні герцинські кристалічні масиви Центральної Європи багаті на руди кольорових і рідкісних металів (свинцеїю-цинкові родовища Рудних гір і Малопольської височини, поліметалеві й мідні руди Судет). До північної окраїни Рейнських Сланцевих гір належить найбагатший у Західній Європі Рурський кам'яновугільний басейн, де шари вугілля залягають близько від поверхні в середньо- і верхньокарбонових товщах. Значні родовища кам'яного вугілля нижньо- і середиьокарбонового віку є на Сілезькій височині — Верхньосілезький басейн (у Польщі, частково в Чехословаччині). Невеликі кам'яновугільні басейни є також в окраїнних частинах Судет (Нижньосілезький басейн), у межах Тюрінгенського Лісу (басейн Цвіккау) і Саарський басейн. Внутрішні частини Чеського масиву багаті на буре вугілля. Палеогенові озерно-лагунні відклади Верхньорейнської рівнини багаті на родовища калійних солей і нафти. Світову славу мають термальні і мінеральні води Західної Чехословаччини, відомі також термальні води в Судетах і мінеральні джерела Шварцвальду.

Для області характерний помірно континентальний центрально-евро-пейський клімат. Гірські масиви мають вологий і прохолодний клімат, міжгірні западини—сухіший. Середні січневі температури змінюються від 0° на заході до —4° на сході. Найтепліший клімат в області має Верхньорейнська низовина, де середня січнева температура вища від 0°. Проте й тут іноді взимку бувають морози до —20°. Середня січнева температура в Празі (висота 202 м) становить —1,5°. Середня липнева температура в області коливається від +18° па півночі до +20° на півдні, на Верхньорейнській низовині до +20,5°, у Празі +19°. У низовинах і улоговинах влітку нерідко бувають сухі й жаркі дні з достатньою кількістю годин сонячного світла. У горах зима холодна; в багатьох місцях від'ємні середні місячні температури спостерігаються протягом 4—5 місяців. На Брокені (висота 1142м) середня температура лютого — 5°; липня + 10°, причому заморозки можливі в усі місяці. У горах утворюється тривалий стійкий сніговий покрив.

У горах на західних схилах випадає до 1000 мм і більше опадів (на Брокені 1311 мм); на східних схилах їх менше. Область дістає переважно від 600 до 800 мм опадів, проте в замкнених улоговинах і западинах їх близько 500 мм, а в Празі — лише 439 мм на рік. Протягом року опади розподіляються досить рівномірно. На сході зростає роль літніх опадів.

На гірських масивах області беруть початок численні великі річні та їх притоки. Так, на Шварцвальді зароджується Дунай; у Судетах Лаба (Ельба) й Одра; з Чеського масиву стікає Влтава (притока Лаби); на Швабській і Франконській Юрі беруть початок праві притоки Рейну — ІІеккар і Майн та деякі притоки Дунаю; з Тюрінгенського Лісу стікає Иезер, з Малопольської височини — притока Одри Варта. Більшість річок області у верхів'ях має гірський характер. Значну роль в їх живленні підіграють води від танення снігів у горах. Найвищий рівень води в річках буває навесні.

В області поширені бурі лісові й підзолисті грунти. Особливо родючі є грунти на лесових відкладах. Ліси тут середньоєвропейського типу. В їх складі переважають бук, зимовий дуб, граб, а у верхньому поясі на заході області — ялиця, на сході — ялина. На крайній південний захід області заходять каштан і французький клен. Для сухих районів характерні соснові ліси, а для низовин — дубові. Природні ліси на значних просторах винищені людиною. Місцями верхня межа населених пунктів піднімається в горах до 1000 м і більше. Подекуди є штучно насаджені ліси, насадження вздовж шляхів і навколо населених пунктів. На багатьох масивах добре збереглися гірські ліси (на схилах Рейнських Сланцевих гір, Оденвальду, Судет, Чеського Лісу, Шумави). У Шварцвальді й Во-гезах дубові ліси піднімаються в гори до 300—400 м. Вище йде пояс букових лісів (до 800 м), а ще вище (800—1200 м) — хвойні із ялиці й ялини. Для субальпійського поясу області характерне криволісся, гірські луки і місцями торфові болота.

Первісна фауна області, що мала типовий лісовий характер, дуже ибідніла внаслідок освоєння території людиною. Деякі представники пер-нісної фауни (лань, козуля, благородний олень) оберігаються в парках і заповідниках. Дуже рідко трапляються вовк, рись, лісовий кіт, проте Іде багато лисиць, борсуків. В область проникло багато представників степової фауни, особливо гризунів. Поширені птахи, характерні для лісів Європейської рівнини.

В основі області середньовисотних (герцинських) гір і низовин герцинської Франції залягають складчасті гірські споруди, розмиті й роздроблені ще на початку мезозою. Пізніше, особливо в неогені, область змінилась під впливом диференційованих тектонічних рухів, підпала під кілька циклів брилового горотворення, зазнала потужних дислокацій, еруптивних процесів, морських трансгресій і пенепленізації. Внаслідок цих процесів в області утворився дуже розчленований рельєф з різноманітними за формою бриловими і склепистими масивами, куестовими пасмами, горбами і рівнинами.

Найбільший герцинський масив Європи — куполоподібне підняття Центрального масиву Франції, що складається з кристалічних порід (гнейсів, гранітів, слюдяних сланців). На ненепленізованій поверхні Центрального масиву протягом неогенового періоду з'явилися великі розломи, уздовж яких у середній частині масиву відбулись інтенсивні вулканічні виливи і утворились базальтові столові височини (плато Обрак), піднялись великі стратовулкани і сформувались могутні конічні споруди (Канталь та ін.). Вулканічні форми рельєфу характерні для Оверні. Тут багато великих родючих улоговин — грабенів і цілющих мінеральних джерел (Віші). Внаслідок недавніх рухів Центральний масив піднявся на значну висоту. Середня його висота 715 м. найвища вершина — згаслий вулкан Мон-Дор (1886 м) в однойменному масиві. Центральний масив круто обривається на сході й півдні. Неогеновим орогенезом кристалічний цоколь Севенн був піднятий па значну висоту (1702 м). Південну і південно-західну окраїни масиву займають плато Гран Косе (700—1000 м) і Пті-Косс, де юрські вапняки залягають на кристалічному фундаменті і де утворився класичний карстовий ландшафт з підземним водним стоком.

Западина Пуату відокремлює від Центрального масиву Арморікан-ський масив, розташований на північному заході Франції. Цей герцинський масив складається з гранітів, гнейсів, вкритих подекуди товщею дислокованих палеозойських відкладів (пісковиків, кварцитів і сланців). Вертикальні рухи неогенового періоду розчленували масив на кілька полого-хвилястих підняттів: височина Арре (391 м) на півострові Бретань, Нормандська височина (417 м) і височина Гатіп. Арморіканський масив характеризується найбільш м'якими формами рельєфу серед усіх герцинських масивів. Тут немає глибоких грабенів і проявів вулканізму. Внаслідок недавнього опускання узбереж півострова Бретань значно розчленувалася берегова лінія (ріасові береги), утворилася затока Сен-Мало.

На захід від Центрального масиву протягся широко відкритий до океану, прорізаний річкою Гаронною Аквітанський басейн — западина, сформована в результаті опускання герцинських, а на півдні — альпійських складчастих структур. На поверхні тут залягають неогенові й антропогенові відклади, що утворилися внаслідок розмивання Піренейських гір, до підніжжя яких примикають розмиті сучасними річками порівняно високі конуси виносу — плато Ланмезан і Лрманьяк. Прилеглий до океану район рівнини (Ланди) складений алювіальними дюнними пісками. Ланди характеризуються плоским рельєфом і дуже сповільненим стоком. Середня висота їх 100 м. На заході Ланд простягся вал найвищих в Європі рухомих дюн, пісок яких — морського походження.

На північний захід від Центрального масиву , невисока (50—100 м) широка рівнина — Луарська низовина. Подекуди вона заболочена. У підніжжі її залягають кристалічні породи Арморіканського масиву, що місцями виходять на поверхню, але здебільшого прикриті палеогеновими морськими відкладами і уламковим матеріалом, знесеним з Центрального масиву.

Східним продовженням Луарської низовини є височина, або Паризький басейн,— найбільша структурна депресія герцинської зони в Європі. Формування цієї блюдцеподібної западини, зв'язане І опусканням герцинського цоколя, завершилося тільки в неогені. За на .Інші заповнена крейдовими і палеогеновими морськими відкладами. Рельєф Паризького басейну значно розчленований — тут майже нема справжніх рівнин. У центральній частині басейну поєднуються горби, горизонтальні плато і квітучі долини. Для південної і західної частин характерний горбкуватий рельєф, причому нерівності зв'язані тут з хвилястими вигинами місцевості й розломами. На сході басейну підвищення розчленовані ерозією. Тут утворилося кілька рядів багатих на карстові форми дугоподібних концентричних куестових пасом, що полого опускаються до центральних частин басейну. Перше куестове пасмо Паризького басейну — Іль-де-Франс складене палеогеновими вапняками. Далі на схід простяглося складене юрськими вапняками і білою крейдою куестове пасмо Шампань; на південно-східних крутих уступах І схилах його розкинулись виноградники. Ще далі на схід розташоване куестове пасмо Аргони. Між куестовими пасмами в широких депресіях течуть річки.

Східним продовженням Паризького басейну є прорізане глибокими долинами Мозелю і Маасу Лотарінгське плоскогір'я (до 700 лі), що складається з юрських вапняків і тріасових пісковиків.

На територію Франції заходить також невисока (до 330 м) окраїна герцинського масиву Арденн, що є західним продовженням Рейнських Сланцевих гір.

Найбагатші в Західній Європі родовища залізних руд (осадочного походження) залягають у товщах юрських вапняків Лотаріппї (вміст заліза в руді — 35%). Значні родовища бокситів зосереджені на півдні Франції у відкладах дельти Рони і в мезозойських вапняках. В Арденнах є великий кам'яновугільний басейн, більша частина якого знаходиться її Бельгії. На північних схилах Центрального масиву є невеликі родовища кам'яного вугілля.

Герцинська Франція перебуває під постійним впливом вологих морських повітряних мас Атлантики, які зумовлюють помірно морський характер її клімату. У напрямі із заходу на схід поступово наростають деякі ознаки континентальності клімату. На рівнинах області зима тепла, м'яка. Тут переважають західні вітри. Середні січневі температури знижуються від + 8° на півдні до +5, +7° на західних узбережжях і до +2° па північному сході. Середня січнева температура на Лотарінгському плоскогір'ї — близько 0°, а на масиві Пюї-де-Дом (1465 лі) досягає —2,2°. На Центральному Французькому масиві зима з морозами і снігом триває до трьох місяців. На Лотарінгському плоскогір'ї щозими бувають тривалі морози, і на вершинах куестових пасом близько 40 днів лежить сніг. На півострові Бретань з морозами буває не більше як 20 днів на рік. Узимку із Севенн па південну окраїну області дме холодний вітер типу бори — містраль.

Середні липневі температури становлять +17° на півострові Бретань, + 18,2° в Парижі, +22,2° в Бордо, +23°, +24° на південно-східних окраїнах області, а на гірських масивах лише трохи більше від +10° (на Пюї-де-Дом +11,1°).

Найменша хмарність у південних окраїнах області. Тут улітку переважає антициклональний режим, що зумовлює сухість літнього сезону. На решті просторів Франції опади більш-менш рівномірні протягом року. Найбільше їх дістають західні схили хребтів і західне узбережжя Франції. На крайових ділянках Центрального Французького масиву випадає понад 1000 мм опадів, а місцями навіть понад 1500 мм (на масиві Пюї-де-Дом 1661 мм на рік). Понад 1000 мм дістають півострови Бретань і Котан-тен; Аквітанський басейн — до 800 мм. На внутрішніх рівнинах і улоговинах кількість опадів зменшується (в Парижі — 552 мм, в долині Рони — від 500 до 800 мм, а на південно-східних окраїнах області, де максимум опадів зимовий — лише 500—600 мм).

Переважна більшість річок області належить до секванського типу. Вони мають постійно високий, з незначними коливаннями, рівень, взимку не замерзають, сполучені одна з одною каналами і мають велике транспортне значення. Найбільші річки цього типу — Луара (1020 км) і Сена (776 км). У живленні деяких річок (верхів'я Рони, Гаронни) значну роль відіграють води від танення снігів. Цим і пояснюються весняні наводки на цих річках.

Найхарактерніші ґрунти в області — червоноземи типу Іегга гозза — в середземноморській області, бурі лісові ґрунти — на більшій частині області і слабопідзолисті — на північному заході.

У римській Галії близько 2/3 площі займали ліси і складалися вони з дуба й бука. Тепер ліси займають тут лише 20,7% площі країни. На місці вирубаних лісів на низовинах і горбастих рівнинах простягаються поля і сади. Дуже мало лісів у Нормандії, Пуанту і Мені, а на півночі області й півострові Бретань їх майже не залишилося.

Лісистість Ланд становить 50%. Більшість лісів Франції розташована на низовинах (60% їх — на місцевості висотою до 400 м над рівнем моря, 29% — на висотах від 400 до 1000 м). На листяні породи припадає 70% лісової площі. Основна широколиста порода — дуб, домішки — береза і граб. З хвойних найбільш характерні приморська сосна, сосна звичайна, ялиця і ялина. Основні породи в лісах Франції займають гаку площу: дуб — 35% , бук — 15, граб — 8, інші широколисті— 12, приморська сосна — 12, сосна звичайна — 7, ялиця — 6, ялина — 3, модрина — 1, інші хвойні — 1%. Внаслідок штучного насадження великих масивів хвойних лісів у Ландах та інших місцях частка хвойних порід в області збільшилася з 20% у 1879 р. до 30% у 1953 р. У центральній частині Франції і майже на всьому її сході основною породою є дуб скельний і звичайний. Разом із скельним дубом росте бук. Чималі площі під насадженнями благородного каштана і граба. Уздовж берегів річок висаджують тополю. У річкових долинах багато береста. На північному заході області є значні насадження ясин звичайної і ялиці, на рівнинах Шампані—сосни звичайної і чорної австрійської сосни. На заході Й південному заході області н лісах переважають зимовий дуб і благородний каштан, як домішка росте літній дуб. Для Центрального Французького масиву характерні пукові, дубові (пухнатий дуб) і соснові ліси, меншою мірою ялицеві.

З останнім часом тут роблять мішані насадження з ялини, сосни звичайної й бука. На місці знищених лісів тут поширені вересовища і луки. Вересовищ багато на північному заході області.

Для півдня області характерна рослинність середземноморського типу. У лісах тут поширені кам'яний дуб , пухнатий і корковий; три види ялівцю, деякі види штучно насаджених евкаліптів. Лісів небагато. У ландшафтах південної окраїни області переважають чагарникові зарості, в яких ростуть кермесовий дуб , філірея, чист , чебрець, лаванда, розмарин та ін.

Тваринний світ області можна розглядати як збіднений варіант середньоєвропейської фауни. Найбільше ссавців збереглося в горах. Трапляються лисиця, борсук, значно рідше — видра, куниця, горностай. У знач ній кількості збереглися благородний олень, козуля, дика коза, лань. багато гризунів. Фауна птахів багата (куріпки, рябчики, вальдшнепи, бекаси, дрозди, сороки). Тваринний світ південної окраїни області має деякі риси середземноморської фауни. Тут трапляється генета, дуже багато кажанів, рептилій і земноводних.