ІV. Перитонеальний доступ………………………………………………………57

ІV. Перитонеальний доступ………………………………………………………57

VI. Підтримка еуволемії, діагностика та лікування гіперволемії…………….84

VII. Профілактика, діагностика та лікування ПД –асоційованих інфекцій.....92

VIIІ. Нутриційний статус ПД хворих..........................................................…...117

ІХ. Контроль та лікування гіперглікемії у хворих, які лікуються ПД……….126

Х. Контроль та лікування кардіоваскулярних захворювань

у ПД-пацієнтів…………….………………………………………………..134

ХІ. Інкапсульований перитонеальний склероз………………………………139

ХІІ. ПД і трансплантація нирки………………………………………………..150

ХІІІ. Тренінг пацієнтів з ПД…………………………………………………….153

Вперше перитонеальний діаліз (ПД) з лікувальною метою було виконано жінці з уремією у 1923 році. Постійний амбулаторний перитонеальний діаліз у клінічну практику запровадили Дж. Монкліф та Р. Попович у 1975 році. З того часу ПД є однією з важливих опцій ниркової замісної терапії (НЗТ). Станом на кінець 2012 року, у світі методом ПД лікувались 252 000 пацієнтів, що становить 10,5% хворих на ХХН VД ст. Частка ПД у різних країнах світу варіює від 5% до 65%. Так у Мексиці 65% всіх діалізних пацієнтів лікуються ПД, у Таїланді – 20%, у Великобританії – 15%, у країнах Євросоюзу та США цей показник становить 13%, у Японії – 5%.

В Україні лікування цим методом розпочато у 2004 році. Станом на 31.12.2014 року, за даними національного реєстру хворих на хронічну хворобу нирок, ПД лікуються 966 хворих. Разом з тим в Україні не створені медико-технічні документи щодо надання медичної допомоги методом ПД дорослим пацієнтам.

За останні роки отримані нові дані з кращої практики ведення хворих на ПД, що потребує їх узагальнення та адаптації до умов нашої країни, тобто створення адаптованої клінічної настанови, заснованої на доказах.

Основна мета створення цієї настанови – надати лікарям-нефрологам стислу узагальнену інформацію щодо кращого світового досвіду з питань лікування хворих на хронічну хворобу нирок (ХХН) V Д. стадії методом перитонеального діалізу. Дотримання міжнародної методології створення клінічної настанови гарантує її достовірність та можливість застосування у повсякденній практиці.

Проте, зменшення науково-практичної значимості будь-якої клінічної настанови розпочинається з моменту її створення, оскільки оновлення даних процес швидкоплинний. Враховуючи цей факт та реалії нашої країни, автори усвідомлюють складність дотримання всіх рекомендацій.

Разом з цим, важливо розуміти, що рішення відносно кожного конкретного пацієнта, особливо у разі нестандартної клінічної ситуації має прийматися індивідуально, з урахуванням викладених рекомендацій, локального протоколу/протоколів, досвіду лікаря/лікарів та інтересів хворого.

Робочою групою був проведений аналіз англомовної наукової літератури у системах PubMed, Medline, CINAHL, NGC, AHRQ, NICE, the Cochrane Library, WebMD, решта. Проаналізовано всі публікації з 2006 по 2013 роки. Під час адаптації цієї клінічної настанови (КН) у якості прототипів були використані клінічні настанови провідних світових національних та міжнародних організацій (International Society for Peritoneal Dialysis, Canadian Society of Nephrology, UK renal association, ERA-EDTA та ін.). Відібрані прототипи КН оцінювались робочою групою розробників за допомогою інструменту AGREE, який рекомендований Методикою озробки та впровадження медичних стандартів (уніфікованих клінічних протоколів) медичної допомоги на засадах доказової медицини, затвердженою наказом МОЗ від 28.09.2012 №751 «Про створення та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги в системі Міністерства охорони здоров’я України», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29 листопада 2012 року за № 2001/22313. Після оцінки за допомогою інструменту AGREE для адаптації було відібрані 16 клінічних настанов, які отримали найвищу оцінку експертів.

За результатами пошуку інформаційних матеріалів були відібрані наступні клінічні настанови (табл. 1).

Бази даних	Клінічні настанови
International Society for Peritoneal Dialysis	ISPD Position Statement on Reducing the Risks of Peritoneal Dialysis–Related Infections 2011 Clinical practice guidelines and recommendations on peritoneal dialysis adequacy 2011 Peritoneal Dialysis-Related Infections Recommendations: 2010 Clinical Practice Guidelines for Peritoneal Access 2010 Length of time on PD and Encapsulating Peritoneal Sclerosis, 2009 Guidelines on Solute and Fluid Removal 2006 Peritoneal Dialysis Training 2006
UK renal association	Peritoneal access, 2009 Peritoneal dialysis, 2010 Encapsulating Peritoneal Sclerosis Clinical Practice Guidelines, 2009
ERA-EDTA	Educating end-stage renal disease patients on dialysis modality selection: a clinical advice from the European Renal Best Practice (ERBP), 2010 European Best Practice Guidelines for Peritoneal Dialysis, 2005
Canadian Society of Nephrology	Clinical Practice Guidelines and Recommendations on Peritoneal Dialysis Adequacy 2011
	KDOQI PD Adequacy guidelines for 2006
Caring for Australians with Renal Impairment	Peritonitis Treatment and Prophylaxis, 2004 Dialysis Adequacy - Peritoneal Dialysis, 2005
	Clinical Practice Guidelines for Chronic Kidney Disease, 2012

Адаптація здійснена відповідно до методичних підходів, прийнятих у більшості країн світу за настановами SIGN 50 A guideline developer’s handbook. NHS Quality Improvement Scotland. Revised edition, 2008 та гармонізованою з нею Методикою озробки та впровадження медичних стандартів (уніфікованих клінічних протоколів) медичної допомоги на засадах доказової медицини, затвердженою наказом МОЗ від 28.09.2012 №751 «Про створення та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги в системі Міністерства охорони здоров’я України», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29 листопада 2012 року за № 2001/22313.

Крім інформаційної функції, адаптована клінічна настанова слугує основою (як джерело доказових даних) для подальшої розробки медичного стандарту та уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги в системі охорони здоров’я України.

За прототип більшості розділів цієї настанови взято клінічні рекомендації Міжнародного товариства перитонеального діалізу (ISPD):

• 
  «Position Statement on Reducing the Risks of Peritoneal Dialysis–Related Infections», 2011;
  
• 
  «Clinical Practice Guidelines And Recommendations On Peritoneal Dialysis Adequacy», 2011;
  
• 
  «Peritoneal Dialysis-Related Infections», 2010;
  
• 
  «Clinical Practice Guidelines For Peritoneal Access», 2010;
  
• 
  «Guidelines On Solute And Fluid Removal», 2006
  
• 
  «Peritoneal Dialysis Training», 2006.
  

• 
  «Clinical Practice Guidelines and Recommendations on Peritoneal Dialysis Adequacy», 2011;
  
• 
  «KDOQI PD Adequacy guidelines», 2006;
  
• 
  «European Best Practice Guidelines for Peritoneal Dialysis, Peritoneal dialysis»,
  

• 
  «Clinical Practice Guidelines And Recommendations On Peritoneal Dialysis Adequacy», 2011;
  

Рекомендації «Encapsulating Peritoneal Sclerosis Clinical Practice Guidelines», 2009 та «European Best Practice Guidelines for Peritoneal Dialysis», 2005 стали основою розділів «Інкапсульований перитонеальний склероз» та «ПД та трансплантація», відповідно.

Система градації обґрунтованості й доведеності доказів у клінічних рекомендаціях ISPD, узятих нами за прототип, а також рекомендаціях European Best Practice Guidelines for Peritoneal Dialysis відрізняється від інших рекомендацій, відібраних для адаптації. Втім, усі системи градації мають єдину сутність визначень та різняться лише за номенклатурою (абеткова або числова/абеткова, як то: «рівень доказовості А, рівень доказовості Іа»). З метою уникнення непорозумінь та протиріч у характеристиці обґрунтованості рекомендацій у КН, розробники дійшли до згоди щодо використання єдиного підходу до класифікації рівнів обґрунтованості, а саме Оксфордського центру доказової медицини (http://www.cebm.net/index.aspx?o=1025). Градацію рівня доведеності та сили настанов подано у таблицях 2, 3.