Прогностическое мышление – важный фактор формирования информационной культуры личности

Вся система образования построена на изучении прошлого, уже достигнутого, что формирует стереотипное мышление, мешающее объективно воспринимать предстоящие события. Формируется уверенность в том, что в будущем все будет происходить так же как и в прошлом.

Наблюдая в автомобиле прямую дорогу в зеркале заднего вида не возможно уверенно сказать – будет ли эта дорога и далее такой прямой или впереди есть какой-либо поворот, обрыв, тупик. Ситуацию не спасает, даже если смотреть по сторонам, следить за настоящим. Чем дальше вперед видна дорога, тем больше времени для эффективного управления автомобилем, другим транспортным средством, да и своим будущим. Природой предусмотрено, у многих наступает «укачивание», если пассажир не смотрит вперед во время движения. Природа как бы принуждает нас к объективному восприятию будущего.

В школьной программе есть история – дисциплина, основной задачей которой является дать полную информацию о прошлом. Формирование навыков объективного восприятия будущего лишь декларируется, однако, в обязанности учителя не входит, школьными программами не предусматривается. Фундаментальность, энциклопедичность образования уже теряют свою значимость в обучении. Более важными качествами становятся умение творчески мыслить, анализировать ранее неизвестную информацию, находить не стандартные эффективные решения, умение предвидеть возможные изменения ситуации, варианты развития событий, выявлять предстоящие проблемы.

При освоении в вузе некоторых специальностей, например, экономических или связанных с проектированием технических систем, планированием, изучаются отдельные методы и приемы прогнозирования. Преподаватели часто сталкиваются с низким уровнем развития прогностического мышления студентов. Преобладающее стереотипное мнение о необходимости «решения проблем по мере их поступления» мешает своевременному выявлению, предвидению предстоящих проблем, поиску оптимальных вариантов их решения или способов, позволяющих избежать этих проблем полностью.

Конечно, информация о прошлом должна быть хорошим инструментом для восприятия будущего. Однако, восприятие будущего «через призму прошлого» формирует недопустимые погрешности. Более точнее, на наш взгляд, будет объективное восприятие будущего и восприятие прошлого «через призму будущего». Много информации о прошлом не будет полезно в будущем. Опыт прошлого далеко не всегда оказывается полезным. Избыточное внимание к информации прошлого часто мешает объективному восприятию будущего, сокращает время поиска вариантов решения предстоящих проблем.

Наши исследования показывают, что 38% (из 2783) опрошенных «живут одним днем», их не интересует информация о будущем, они её игнорируют. Ещё около 35% прогнозирую свою жизнь до 1 года. Прогнозные горизонты ещё 12% - до 5 лет. Такая низкая прогностическая культура результат отсутствия сформированного прогностического мышления. Дети наслаждаются настоящим и не задумываются о будущем, это за них делают взрослые. А взрослые не задумываются о необходимости формирования прогностического мышления. С возрастом структура мышления ребенка меняется к 10-12 годам от эмоционального к логическому. Сложившиеся стереотипное восприятие мышления ребенка родителями мешает своевременно улавливать перемены, появление позитивного отношения к логике событий, к возможным последствиям различных действий. Основной задачей обучения в школе является освоение накопленных знаний, есть даже специальная дисциплина для изучения прошлого – история. Однако, подготовка учащихся осуществляется к жизни в будущем, а не в прошлом. Нет уроков будущего. Этот односторонний подход к восприятию действительности мешает формированию прогностического мышления, культуры восприятия информации о будущем.

В задачу школьного учителя не входит формирование прогностической культуры учащихся. Кроме того, опросы учителей, проходивших курсы повышения квалификации в удмуртской Республике 2004-2007гг, показывают, что 78% учителей называют основным видом прогнозов – астрологический прогноз. 75% учителей не используют и не знакомы с методами и приемами педагогического прогнозирования.

Результаты исследования показывают низкий уровень прогностической культуры учащихся и учителей. Для ликвидации прогностической «безграмотности» необходимо начинать с подготовки учителей, разработки программ повышения квалификации по объективному восприятию будущего, изучению методов и приемов прогнозирования, технологии использования педагогического прогнозирования. Формирование и развитие прогностического мышления учащихся будет способствовать объективному выбору будущей профессии, выявлять будущие проблемы, смотреть в будущее широко открытыми глазами.

УДК 070(477.62):811.161.2`271(043) Х. С. Кондаурова

Головним чинником суспільно-політичного життя в країні являється мовна ситуація. В сучасній Україні існує розділення населення на україномовних та російськомовних, що не може свідчити про несформованість державної ідентичності українських громадян. На думку видатного американського соціолінгвіста Е. Хаугена, багатомовній країні, якщо вона не є децентралізованою федерацією з достатньо стабільними мовними кордонами, завжди загрожуватиме внутрішній конфлікт [2, c. 1]. Тому можна говорити про те, що ЗМІ мають бути не тільки посередником в діалозі між владою та суспільством, а й повинні виступати виразником ідей народу, зокрема ідей з мовного питання, тобто ланкою, яка зможе об’єднати українців. Адже преса, радіо та телебачення, а особливо, регіональні виступають як засіб впливу на вибір людини, суспільства, держави в цілому і в той же час безпосередньо залежать від цього вибору.

Одна з найістотніших турбот сучасного українського перехідного суспільства – це проблема самоусвідомлення, самоідентифікації. Засоби масової інформації допомагають людині визначитися із політичними реаліями, ціннісними орієнтаціями (в тому числі і з питань мовної політики), допомагає дати оцінку подій та явищ, сформувати власну позицію.

Мас-медіа регіону спрямовують свою діяльність на конкретну аудиторію – локальну громаду, пропускаючи політичну інформацію всіх рівнів (міжнародного, національного, місцевого) крізь призму її інтересів та інтересів політичних і владних сил регіону [1, c. 351]. Вони формують політичну думку, соціальну позицію і в той же час підпадають під критику цієї думки і позиції. Вони можуть забезпечити стабільний розвиток певної ідеї, створити гарантії для її розповсюдження і можуть звести нанівець результати багатьох років копіткої роботи.

Регіональні засоби масової інформації в галузі мовної політики впливають вже самим фактом мовного віщання чи друку. Адже, читання та аудіювання – найкращі способи вивчення мови. Крім того, тут підключається емоційний фактор. І ось ми вже починаємо думати тією мовою, якою розмовляє кіногерой чи політичний діяч, якою висвітлюють інформацію ЗМІ того чи іншого регіону.

В цілому в Україні питання засобів масової інформації, в цілому, та мовного вибору в окремих регіонах, зокрема, координуються Конституцією України, Законом України “Про інформацію”, Законом України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, Законом України “Про телебачення і радіомовлення”, Законом України “Про рекламу”, Законом України “Про мови в Українській РСР”, іншими законодавчими актами про засоби інформації, міжнародними договорами та угодами, ратифікованими Україною [3, c. 82]. Згідно з цими законами друковані засоби масової інформації в Україні видаються державною мовою, а також іншими мовами; телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою або мовою національної меншини, що компактно проживає на території регіону трансляції, мовлення на зарубіжну аудиторію ведеться українською і відповідною іноземною мовою. 3 липня 2012 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про засади державної мовної політики». Згідно з ним до регіональних мов та мов меншин відносяться: російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська, кримчацька. Як бачимо, на ряду з державною мовою засоби масової інформації можуть використовувати і інші мови національних меншин, зрозуміло, що за умов ситуації, що склалася на сьогодні в Україні, це російська мова.

Отже, незважаючи на нормативно-правове забезпечення мовного питання в Україні, важливою проблемою залишається формування єдиного національного медіапростору, в якому регіональні засоби масової інформації зайняли би належне їм місце. Адже на сьогоднішній день регіональні ЗМІ функціонують майже окремо від столичних, а столичні мас-медіа не цікавляться подіями та фактами з регіонів. Це призводить до відокремлювання та зниження зацікавленості регіональних видань та телеканалів національними подіями. Головним елементом відмінності регіональних ЗМІ являється не тільки територіальна приналежність, а й ситуація двомовності, що склалася на тренах української держави. Але так, як російська мова визнана мовою національної меншини, регіональні ЗМІ можуть вільно використовувати її в своїй діяльності. Та для вирішення проблем, пов’язаним з мовною ситуацією в країні в цілому, українські регіональні мас-медіа можуть пропагувати престиж державної мови серед суспільства, за допомогою висвітлення на сторінках друкованої преси або трансляції на телебаченні та радіомовленні інформації про національні традиції, звичаї українського народу.

Література

1. 
   Змій Л. М. Засоби масової інформації регіону в умовах становлення інформаційного суспільства / Л. М. Змій // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. – 2012. - №2. – С. 350-354.
   
2. 
   Мамонтова Е. В. Мова як фактор формування національної концептосфери та державної ідентичності громадян / Е. В. Мамонтова // Теорія та практика державного управління. – 2008. – Вип.3. – С. 1-7.
   
3. 
   Седнєва Н.О. Вплив засобів масової інформації на мовну культуру та мовний вибір сучасного громадянина України / Н. О. Седнєва // Політологія . – 2005. – Вип.31. – С. 80-84.
   

УДК 378.048.23(043) Е. И. Кулько

Мир информационно-коммуникативного глобального общества требует новых моделей социальной организации. Центром информационного общества является повышение ценности знания и науки, информационная индустрия становится крупнейшей отраслью. Если в индустриальном обществе носителями информации являлись в основном социальные институты, то сегодня субъектами информационного обмена становятся индивиды. Информационное общество, с одной стороны, демократично, так как ограничение информации, неразвитость информационной структуры, информационное неравенство автоматически делает любое современное общество ущербным. Но, с другой стороны, доступ к информации дает возможность тотального контроля и управления жизнью людей. Поэтому важнейшей частью информационного общества является становление и расширение гражданского общества.

Возможностью стать экспертом в информационном обществе в большей степени обладает именно молодое поколение. Статистика подтверждает: чем новее профессия, тем моложе контингент населения, специфически к ним причастный. Молодежь обретает собственную незаменимую миссию. Усваивая новые интеллектуальные ниши, тем самым она как бы уполномочивается обществом для непосредственных столкновений с вызовами будущего.

В современных исторических условиях основным вопросом социализации молодежи становится проблема формирования ответственности, то есть умения адаптироваться к новым, интеллектуальным, средствам производства. Это расставляет новые акценты в системе смыслов и ценностей. Растет число пользователей Интернета. Всякому здравомыслящему человеку становится понятно, что 12-летний подросток, освоивший «Windows» для «чайников», может начать свои бесконтрольные познавательные эксперименты с непредсказуемыми последствиями. Здесь присутствует вопрос об ответственности за инновации, внедряемые в общественную жизнь [3]. Государственная программа информатизации Республики Беларусь четко определила основные направления развития, одно из которых - совершенствование системы безопасности страны с учетом Концепции национальной безопасности. Сегодняшние попытки запуска технических инноваций без прогнозирования вариантов их социальных последствий не только бессмысленны, но нередко даже вредны. Ответственность и свобода взаимно предполагают друг друга. Член корреспондент НАН Беларуси, доктор социологических наук А.Н.Данилов подчеркивал, что «...ответственность - это функция свободы, а не зависимости» [1, с.46]. Динамично меняющееся общество по-своему ранжирует жизненные ценности, выделив, прежде всего, те из них, которые позволяют сегодняшней молодежи вписаться в существующую модель реальности. Проведенные социологические исследования довольно убедительно демонстрируют, что свыше 68% респондентов на первое место ставят возможность заработать хорошие деньги, 52% - иметь возможность профессионального роста, 30% - быть независимыми. На вопрос анкеты «Какой, по вашему мнению, должна быть работа?» 84% респондентов отдают предпочтение высокооплачиваемой работе, 75% - интересной, 12% - творческой.

В молодежной среде присутствует понимание того, что «социальный лифт» открыт, зависимость судьбы от происхождения и связей родителей не является предопределенностью. Государственную молодежную политику в Республике Беларусь считают в принципе верной 65,3% респондентов [2, с.33-35]. Разработка Государственной молодежной политики (ГМП) нацелена на комплексное решение проблем, как социализации, так и ювентизации молодежи Республики Беларусь.

Литература

1. 
   Данилов, А.Н. Социология власти: теория и практика глобализма. - Минск: Тетра Системе, 2001.
   
2. 
   Мусиенко, С. Квилария, А. Молодежь и элита: осознание политической ответственности //Беларуская думка. - 2008. - №2. - С. 30-35.
   
3. 
   О мерах по совершенствованию использования Национального сегмента сети Интернет. - Указ Президента Республики Беларусь №60 от 1 февраля 2010г.
   

УДК 352.075.085:304.44(043) І. О. Петрова

Проблематику формування інформаційної культури розглядали в своїх працях О. Матвієнко та М. Цивін [4], С. Дубова [3], Д. Дубов [2]. Увага цих дослідників зосереджена на визначенні рівня впровадження та використання автоматизованих інформаційних систем діловодства.

На сьогодні під інформаційною культурою розуміють культуру людини, яка готова до творчої роботи в умовах технолого-інформаційної системи розвитку суспільства. Основними складовими інформаційної культури є інформаційна поведінка, інформаційна етика, інформаційна компетентність [4].

На наш погляд, рівень інформаційної культури службовця органів місцевого самоврядування, особливість її формування виявляють себе у межах надання громадянам та юридичним особам інформаційних та інших послуг з використанням мережі Інтернет. Актуальним питанням є робота з електронними зверненнями громадян. В цьому напрямі органами місцевого самоврядування створюються електронні приймальні, які є засобом швидкої та зручної комунікації з територіальною громадою.

Електронна приймальня зазвичай представлена як окрема сторінка на сайті органу місцевого самоврядування. Однією з цілей створення електронної приймальні спрощення доступу громадян та юридичних осіб до інформації про діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, впровадження у цю діяльність елементів електронного врядування.

Через сайт органу місцевого самоврядування з використанням електронної форми будь-який громадянин чи юридична особа зможе в електронній формі подати звернення згідно категорії питання, що порушуються автором, а також отримати відповідь на нього в електронній формі. Так само через електронну приймальню можна буде подати запит на інформацію в електронній формі і отримати відповідь на нього в електронному вигляді.

Електронне звернення має містити такі данні: прізвище, ім’я, по-батькові автора (найменування юридичної особи), поштову адресу та адресу електронної пошти, на яку він бажає отримати відповідь.

Сучасна робота з електронними зверненнями громадян має відбуватись через Державну систему електронних звернень, яка працює за адресою z.gov.ua з початку 2013 року. Державна система електронних звернень громадян дозволяє забезпечити створення єдиного адресного простору органів виконавчої влади на державному загальнодоступному інформаційному веб-ресурсі, автоматизоване формування звітів щодо організації звернень громадян, оперативний контроль за реєстрацією та опрацюванням звернень громадян, підвищення якості надання електронних послуг громадян та рівня виконавської дисципліни в державних органах [1].

Вміння обробляти електронні звернення, надавати відповідь та інформацію на електронний запит, працювати через державну систему електронних звернень складають інформаційну компетентність службовця органів місцевого самоврядування. Саме високий рівень комп’ютерної грамотності, прагнення к постійному вдосконаленню навичок використання інформаційних технологій, оновлення програмного забезпечення вказує на достатній рівень інформаційної культури службовця органів місцевого самоврядування.

Література

1. 
   В Україні запрацювала державна система електронних звернень // День. – 2013. – 27 березня [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.day.kiev.ua.
   
2. 
   Дубов Д. Роль інформаційної культури в діяльності органів державного управління / Д. Дубов // Вісник книжкової палати. – 2003. – №8. – С. 26-28.
   
3. 
   Дубова С. Інформаційна культура державних службовців як чинник якості впровадження та функціонування автоматизованих інформаційних систем (АІС) / С. Дубова //Вісник Книжкової палати. – 2005. – №4. – С. 35-37.
   
4. 
   Матвієнко О.В. Основи менеджменту інформаційних систем: Навчальний посібник / О. В. Матвієнко, М. Н. Цивін. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 176 с.
   

УДК 323.2:004.738.5(476)(043) P. Prokop

Nieformalna organizacja jaką jest „Zmiana” powstała w 2012 roku, a jej członkowie sami siebie określają mianem „kreatywnego zjednoczenia chuliganów” [4]. W jej gronie działa około 20 osób powyżej szesnastego roku życia, z czego główny trzon stanowi siedmioosobowa grupa. Najbardziej znaną osobą jest Pavel Vinogradov, który uważany jest także za nieformalnego przewodniczącego, bądź też głównego koordynatora działań „Zmiany” [6]. Swoimi działaniami niejednokrotnie aktywiści tej organizacji wspomagali kampanią obywatelską „Mów prawdę!” przez co często uważani są za jej młodzieżowe skrzydło [7] [8].

To co najbardziej wyróżnia „Zmianę” od innych młodzieżowych organizacji opozycyjnych na Białorusi, to sposób prowadzenia przez nich różnego rodzaju akcji o charakterze politycznym. W przeciwieństwie do większości protestów jakie są organizowane przez opozycję, członkowie tej nieformalnej organizacji przeprowadzają akcje trwające od kilku do kilkunastu minut. Najczęściej realizowane są one w najbardziej uczęszczanych miejscach Mińska. Ich przygotowanie i przebieg każdorazowo są nagrywane i umieszczane w internecie, tak aby informacje o nich trafiły do jak największej liczby odbiorców na Białorusi oraz poza nią. Takie działania spowodowały, że organizatorzy tego rodzaju protestów niejednokrotnie unikali zatrzymań przez milicję, czy inne organy ścigania. Do najważniejszej i najbardziej znanych akcji tego typu zaliczyć można „Przestań narzekać! Protest zabawek”, w ramach której członkowie „Zmiany” umieścili na najbardziej uczęszczanym w Mińsku placu, zabawki z transparentami odwołującymi się do stagnacji białoruskiej opozycji, która według nich uległa skostnieniu [4].