ЛЮДИНА ЦИФРОВОГО ПОКОЛІННЯ: БУТТЄВИЙ ВИМІР

Володимир Різун твердить, що «для припинення масовізації, чи масифікації народу /…/ вихід один: заборонити технології, методи, способи, засоби, які за своєю суттю покликані здійснювати у різних формах і з різною силою процес масифікації людей. Це означає заборонити існування ЗМК!» 2, с. 19. Останнє апріорі неможливе: позбавити інформаційне суспільство інформації та засобів масової комунікації – вчинити самогубство, адже увесь інформаційно-комунікаційний організм цивілізації тепер зводиться до одного – існування ЗМК (старих, нових, конвергентних – принципового значення немає), а еволюцію мас вимірюють за тим, наскільки кожен член суспільства інтеґрований у глобальні інформаційні потоки.

Звичайне інтернет-юзерство в контексті осягнення нових знань та нової інформації масовою людиною ХХ і, – особливо, – ХХІ століття стало критерієм моди, стилю, базової потреби існування та спілкування. «Всесвітня павутина» замкнула у кокон маси (й індивіда!) для невпинного й поступового перетворення їх на щось зовсім нове, властиве новому суспільному устроєві, панівним ідеологіям. Ота оновлена, перероджена, а, можливо, й заново народжена маса, яку Ґовард Рейнґольд схильний називати «розумною» («Розумний натовп складається з людей, здатних діяти злагоджено, навіть не знаючи один одного. Люди, що складають розумні натовпи, співпрацюють небаченим досі способом» 1, с. 8 – писав автор) і вважати результатом нової соціальної революції, насправді в екзистенційному вимірі не долає порогу раціональності, є так само ірраціональною, по-Лебонівськи жіночною, деструктивною і, – завдяки цьому, – легко керованою.

Буття масової людини в еру цифрового, мережевого суспільства (див: Мануель Кастельс «Інформаційна епоха: економіка, суспільство і культура») значно ускладнилося: самоусвідомлення стало наслідком формування репрезентативних «модальностей», маніпулятивних дій із «промивання мізків», реклами, піару, виборчих та інших технологій.

Екзистенційно особистість «покоління тхт» не належить собі: складена й сформована на основі технологій, вона починає дедалі частіше відігравати роль самостійної технології (від техно – «роблю»), діючи (переважно неусвідомлено) на оточуючих через засоби мобільного зв’язку, Інтернет, у контексті міжособистісної комунікації тощо. Особистість цифрової ери – інструмент упливу на маси, природні та штучно сформовані, до яких вона тією чи іншою мірою належить.

Цифрові маси в рази швидше поширюють психологічні механізми масовізації, описані ще Гюставом Лебоном та Ґабріелем Тардом. Людське існування зводиться до ролі каталізатора масових реакцій та настроїв через процеси зараження, навіювання й наслідування. Тож буттєвий вимір особистості можна окреслити з трьох основних позицій: позиція «медіуму», провідника інформації (в тому числі й психічної – страху, невпевненості, зневіри, смутку, депресії), сугестивна позиція й позиція калькування (мавпування).

Екзистенційна система «медіуму» найбільш ґрунтовно себе виявляє через процеси психологічного зараження: існує деякий психічно мотивований та характерний для масової людини внутрішній потяг до сприймання інформаційного коду, позначеного сильним емоційним ефектом. Механізм масовізації спрацьовує миттєво – емоція, що належала одному індивідові, передається до іншого, несвідомо привласнюється останнім. Дехто з дослідників порівнює вказане явище з поширенням вірусів, указуючи на природність самого психічного акту. Дмитро Ольшанський із цього приводу зауважував: «під зараженням розуміють процес передавання емоційного стану від одного індивіда до іншого, що проходить на психофізіологічному рівні контакту поза власне смисловим впливом або як доповнення до нього» 3, с. 72. Зараження в епоху цифрового суспільства активізовано через глобалізовані системи віртуальних спільнот, соціальних мереж, чатів, вебінарів, онлайн-ігор тощо.

Сугестивний вимір людської екзистенції можна характеризувати за тим, як впливає інформація на окремого індивіда. Це якісний показник масовізації. Суть навіювання полягає в тому, що індивід отримує думки й переконання, раніше йому не властиві, а своє існування підпорядковує видам діяльності, які покликані підтримати й зреалізувати нові ідеї. Отримання таких нових ідей, часто відмінних від першопочаткових, змушує особистість відступати від власних принципів та правил. Але усе це – невимушено, безконтрольно з боку раціо. Джон Дарем Пітерс переконаний: «Сенс комунікативних контактів, більших глобалізованих, інтернет-контактів. – О.К. і менших – це ребус, який постійно оновлюється» 4, с. 237. Щоправда, слід додати: ребус, складений кимось і запрограмований на очевидне несвідоме сприймання на кшталт гіпнотизації. Як приклад такого гіпнотичного ефекту вкажемо на існування банерної реклами, систем цитування та рейтинговості новин тощо.

Останній екзистенційний вимір, актуальний для людини цифрового покоління, – вимір калькування. На думку Володимира Різуна, це «час формування глобальних спільнот на засадах спільних для глобального світу соціокультурних стандартів: однаково думаємо, однаково говоримо, одне й те саме дивимося та слухаємо, їмо і носимо незалежно від того, в якій країні живемо» 5, с. 83. Власне існування пересічна масова людина ХХІ століття будує за принципом наслідування, при цьому акт цей здебільшого є неусвідомленим (хоч, визнаймо, є наслідування свідоме – в силу ідеї «бути схожим на …»). Великою мірою екзистенційний вимір наслідування провокований сучасними медіа, які постулюють ідеї моди й модності, престижності, іміджу тощо.

Підсумовуючи, варто наголосити, що ера цифрових мас, що неухильно «наступає» на індивідуальність сучасної людини, маніпулюючи нею, масовізуючи і технологізуючи її, визначає три екзистенційних виміри співіснування з інформаційним всесвітом: «медіумний», сугестивний та вимір калькування. Цей тривимірний простір – основа буття сучасного індивіда.

1. 
   Рейнгольд Г. Умная толпа : новая социальная революция / Г. Рейнгольд ; пер. с англ. А. Гарькавого. – М. : ФАИР-ПРЕСС, 2006. – 416 с.
   
2. 
   Різун В. Маси / В. Різун. – К. : ВПЦ «Київський університет», 2003. – 118 с.
   
3. 
   Ольшанский Д. Психология масс / Д. Ольшанский. – Спб : Питер, 2002. – 368 с.
   
4. 
   Пітерс Дж. Д. Слова на вітрі : історія ідеї комунікації / Дж. Д. Пітерс ; пер з англ. А. Іщенка. – К. : Вид. дім «КМ Академія», 2004. – 302 c.
   
5. 
   Різун В. Теорія масової комунікації / В. Різун. – К. : Вид. центр «Просвіта», 2008. – 260 с.
   

УДК 004:316.612(043) І. І. Кустов

Щодня, людина знаходиться під впливом інформації: це телебачення, радіо, газети та Інтернет, і не для кого не є таємницею, що кожний засіб масової інформації підтримує певну позицію та подає данні які їй відповідають. Якщо подивитись на комп’ютерні технології, то переважна більшість сучасної молоді позитивно ставиться до них, навіть не підозрюючи рівень загрози який надходить з них. У масовій свідомості людей існує уявлення про комп’ютер як корисний пристрій для роботи та відпочинку. Однак, мало хто задумається, про взаємозв’язок комп’ютерних ігор з рівнем агресивної поведінкою користувачів. Те саме, можна сказати і про служби новин, які у переважній своїй кількості стосуються злочинів та жахливих ситуацій. І тому, можна зазначити, що одне із головних завдань сучасної держави – гарантування інформаційної безпеки особистості, яка характеризується захищеністю її психіки і свідомості від небезпечних інформаційних впливів: маніпулювання, дезінформація та інше не виконується, і сучасна людина є практично незахищеною від негативного впливу сучасної інформації.

Не озброєним оком можна побачити, що в засобах масової інформації пропагується насильство, жорстокість та повна відсутність маралі. І це, та інформація, в якій щодня зростають майбутні покоління нашої країни, і що після цього, можна казати про їхній майбутній культурний та духовний рівень? Як результат, знижується рівень граничних обмежень і правових заборон, що сприяє появі негативних норм поведінки в суспільстві, що, в свою чергу, відкриває шлях до втрати морально-ціннісних установок.

У свою чергу, не для кого не є таємницею, що в країні відбувається активна боротьба за владу різноманітних партій і течій. Кожний день ми зустрічаємося із брехнею, яку розповсюджують деякі офіційні й неофіційні ЗМІ. При цьому свідомо викривляється історія, руйнуються традиції країни та світогляд людей. Однак, ініціатори цього прекрасно розуміючи до цього все це призведе, навіть не збираються зупинятись, вирішуючи лише свої несущі питання, зовсім не замислюючись про майбутнє: деградація країни, виснаження духовного й психічного потенціалу, ослаблення волі народу. Тому, можна з повним правом стверджувати, що ця картина, з кожним роком буде тільки погіршуватись, допоки не будить зупинена така інформаційне «політика» не тільки в межах України, а й в усьому світі.

УДК 37: 026(043) О. А. Лисенко

/м. Харків/

Складові частини професійної культури ФАХІВЦЯ
Моральний і духовний прогрес суспільства неможливий без підвищення загальної і професійної культури майбутніх спеціалістів. У ХХІ ст. термін ‘культура спеціаліста’ означає не статичність, а здатність виразити себе, зрозуміти світ і творити в ньому. Поняття ‘культура’ вже саме по собі є неоднозначним, особливо якщо в його контексті закладено розуміння культури праці, поведінки, людини, нації, професійної культури, інелігентності.

Відомо, що в культурі діють два начала – консервативне, звернене до минулого і раритетів якоїсь визначеної спільноти, а в рамках антропології – вивчення культурних звичаїв, традицій, мистецтв, і творче начало, звернене до майбутнього і направлене на створення нових цінностей, що базуються на розвитку «розуму», досягнень науки, економіки і технологій. Нова культура з'являється в результаті зіткнення і злиття цих двох начал. Професіоналізм і знання спеціаліста, культура, світогляд формують його сприйняття реального світу. Інтерпретація сучасних інформаційних потоків, знань визначається когнітивними здібностями спеціаліста (перцептивні, інтелектуальні, що стосуються навчання), тобто комплексом адаптивних інструментів, у число функцій яких входить і задоволення наших базових потреб (самоактуалізації, естетичних потреб в повазі і визнанні оточуючих). Отже, культура відіграє ключову роль у формуванні професіоналізму спеціаліста .

Раніше поняття культури як глобального феномена співпадали майже як синоніми феномени освіти, цивілізації, інтелігентності. Зараз освічена чи професійно-освічена людина означає особистість інформовану, але не завжди здатну до відтворення знань, культури.

Аналіз професійної майстерності фахівців із приблизно однаковими особистісними характеристиками показує, що вони різняться по стилю діяльності, що визначається особливостями їх індивідуальності. Сутність професійної культури фахівця є не тільки високий рівень знань, майстерності та вмінь якісно виконувати свої професійні функції, але й здатність суб'єкта до професійної творчості, тобто до розвитку індивідуальності.

В останні роки професійна діяльність і розвиток професійної культури фахівця розглядається з погляду продуктивності, факторів удосконалювання професійної майстерності, що можливо лише за умови рішень функціональних обов'язків на основі творчості й творіння. У цьому зв'язку визначальними є творчі якості особистості: критичність мислення, цілісність сприйняття, здатність до переносу досвіду, ініціативність, рішучість, оцінка суджень і т.п. Учені досліджували це і раніше, аналізуючи різні постановки завдань досліджень і їхніх результатів: механізм творчої діяльності та можливість керування їм; розвиток творчої уяви та діяльності; вплив соціального середовища і його аксіологічного змісту; виховання творчої особистості в колективі.

Індивідуальність людини як унікальна самобутня особистість, що реалізується у творчій професійній діяльності, відображає специфіку індивідуального буття людини. Сучасна наука збагатилася ще одним поняттям «творча індивідуальність». Як відзначають вчені, творча сторона людини – приналежність не загального, а одиничного, характеристика не особистісна, а суб'єктивна, що складає сутнісну основу індивідуальності.

До складових частин ”професійної культури” можна віднести – ерудованість, володіння методами роботи, стиль стосунків з людьми, поведінка в умовах мікроклімату, уміння брати на себе відповідальність, визначати шляхи, тенденції виробничої проблеми, толерантно, доброзичливо ставитись до творчості інших. Професійна культура передбачає дотримання етичних норм. Як керівник, так і підлеглий у процесі виробничої діяльності культивують своїм прикладом шанування праці, принципи правдивості, справедливості, гуманізму.

Індикатором професійної культури, у свою чергу, виступає не лише професійна підготовленість, але й складники інтелігентності – збереження інтересу до знань, до історії народу, мистецтва, відповідальність при розв'язанні морально-етичних проблем.

Професійна культура - це сукупність загальної культури і професійних знань. Це нова інтегративна якість майбутнього спеціаліста. Вона передбачає завдання спрямування творчого потенціалу спеціаліста на розв'язання проблем регіонального, національного, глобального масштабів у відповідності до гуманістичних ідеалів демократичного суспільства. Професійна культура спеціаліста – це системне утворення, яке включає мотиваційний, духовно-моральний, інтелектуальний, діяльнісний компонент.

Безперечно, формування професійної культури спеціаліста вимагає автономно іншої якості професійно-комунікаційної компетенції спеціаліста.

Таким чином, можна узагальнити, що у професійній культурі фахівця (в т.ч. й бібліотекаря) простежується структурний ланцюг або комплексна система елементів, а саме: професійне мислення, професійний інтерес, професійні знання, уміння, навички й здібності, професійний досвід, ступінь готовності особистості до конкретного виду діяльності, професійний світогляд, професійна майстерність, адаптованість до професійного середовища, професійна мораль тощо. До сучасного працівника висуваються вимоги – чітко уявляти собі моральний смисл, цінність, наслідки своєї діяльності, мати цілісний світогляд, економічно, екологічно розвинене мислення, володіти культурою спілкування, знанням правової системи суспільства, навичками організації виробництва (управління) і т. ін. Професійна культура посідає особливе місце у структурі культури особистості, оскільки в процесі професійної діяльності культура особистості набуває свого всебічного й ефективного втілення. Більше того, у такій діяльності зрештою акумулюються всі види культури особистості. Елементи різних видів культур, які входять до складу професійної культури фахівця (як субкультури), мають певну ієрархію залежно від спеціалізації та професійної діяльності, а також від конкретних завдань, які розв’язує фахівець у конкретній життєвій ситуації.

УДК 008:007(043) Г. О. Медус

Важливою ланкою, «що скріплює» всі компоненти інформаційної культури особистості, є її інформаційний світогляд – система узагальнених поглядів на інформацію, інформаційні ресурси, інформаційні технології, процес інформатизації, інформаційне суспільство, місце людини в ньому, а також на ставлення людської спільноти до навколишнього інформаційного середовища й обумовлені цими поглядами переконання, ідеали, принципи, що використовуються інформаційна грамотність. Й хоча термін «інформаційна грамотність», на наш погляд, не є цілком людиною в процесі пізнання оточуючої дійсності та безпосередньої практичної діяльності. Передумовою формування інформаційної культури особистості виступає її адекватним, враховуючи все різноманіття знань й вмінь, необхідних для використання особистістю сучасних обсягів інформації та інформаційних технологій, втім інформаційна грамотність (освіченість) виступає одним з найважливішим чинників успішної професійної і непрофесійної діяльності особистості, її соціальної захищеності в інформаційному суспільстві [1, с. 29-30].

До числа найбільш суттєвих проблем дослідження інформаційної культури відносять наступні: формування тезауруса – системи інформаційних понять, що забезпечують загальне та спеціальне орієнтування особистості у навколишньому інформаційному середовищі; вміння здійснювати інформаційну діяльність, тобто формувати свої інформаційні потреби і запити, володіти стратегіями та алгоритмами оптимізованого інформаційного пошуку та аналізу інформаційних джерел, згортати і розгортати інформацію, вступати в різноманітні інформаційні контакти; підготовленість особистості до ефективного використання будь-яких (традиційних і комп’ютерних) джерел інформації; розумне регулювання інформаційної поведінки людини у світлі вироблених суспільством моральних і правових норм; реалізація індивідуальних особливостей особистості в її інформаційній діяльності [3, с. 25-26].

Не менш важливим аспектом, що забезпечує формування інформаційної культури підростаючих громадян України, є їхня орієнтація на безперервне навчання. (За відомою теорією Р. Райха, сучасний глобалізований світ вимагає від людини (виробника, робітника) постійного вдосконалення і розвитку символічного наповнення продукту та продукції виробника). Парадигма безперервного навчання є основою для успішного й ефективного формування інформаційної культури громадян нашої країни. Сьогодні в Україні створюються можливості для безперервного навчання й освіти, втім проблем у цьому напрямку є чимало. Загалом ідея безперервного навчання викликана тим, що сучасний світ виявляє важливу суперечність нової системи освіти – суперечність між стрімкими темпами збільшення обсягів інформацій у світі й обмеженими можливостями їх опанування людиною, що спонукає навчальні заклади шукати механізми формування у своїх вихованців (учнівської та студентської молоді) вміння вчитися, винаходити в потоці інформації потрібну, критично її оцінювати та інтерпретувати, й тим самим формувати у них інформаційну культуру [2, с. 234-235].

Як справедливо зауважує Е. П. Семенюк, проблеми формування інформаційної культури особистості мають бути не лише об’єктом подальших філософських досліджень, взаємодії комп’ютерних інформаційних технологій, особистості і суспільних інститутів, але й одним із базових елементів практичної програми подальшого вдосконалення системи самоосвіти особистості в умовах інформаційного суспільства. Забезпечити відповідність знань особистості її власним і суспільним потребам можливо за умов розвитку саме системи безперервної освіти, завдяки використанню комп’ютерно-інформаційних технологій дистанційного навчання. Отже безперервну освіту слід розглядати як механізм, що забезпечує виживання людини (й суспільства в цілому) в світі високих технологій, надає їй можливість ефективно діяти в ситуації постійних і стрімких змін в умовах технічної і соціокультурної реальності. На думку В. Кізіми, завдяки такій переорієнтації освіти у людини мають бути сформовані бажання, можливість і вміння повноцінно жити в ситуації швидких і невпинних трансформацій дійсності, відповідним чином реагувати на ці темпи, володіти ефективною методологією у напрямку зміни світоглядно-ціннісних пріоритетів, визначення форм реалізації власних можливостей і здібностей, ухвалення оптимальних рішень щодо поведінки у такому мінливому сьогоденному оточенні.

Отже, як показує аналіз, тенденція широкого застосування сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій в освіті, природно, потребує теоретично обґрунтованого прогнозування результатів і наслідків цих процесів, подальшої розробки соціально-політичних і соціокультурних програм, науково-методологічних та світоглядно-філософських засад розвитку освітньо-інформаційного простору в Україні.

1. 
   Гендина Н. И. / Формирование информационной культуры личности в библиотеках и образовательных учреждениях: Учебно-метод. пособие. – 2-е изд., перераб. - М.: Школьная б-ка, 2003. – 296 с.
   
2. 
   Джинчарадзе Н. Г. Інформаційна культура особистості / Джинчарадзе Н. Г.//К.: Наукова думка, 1996. – 256 с.
   
3. 
   Колин К. К. Информационная культура в информационном обществе.// Открытое образование. – 2006. – № 6. - С. 50-56.
   

УДК 159.94 (07); 159.923(043) Л. Б. Наугольник

Соціальний механізм формування особистості в умовах розбудови інформаційного суспільства – це детермінований потребами суспільства й особистості спосіб цілеспрямованого й опосередкованого впливу соціально-інформаційного простору на процес розгортання природи і психіки людини, свідомість, стиль життя та діяльність, ціннісні орієнтації та громадську позицію індивіда з метою набуття й трансформації індивідуальних соціокультурних і соціально-типологічних якостей соціуму, соціально-професійних груп і відповідної ментальності, який реалізується через систему суб’єкт-суб’єктних та суб’єкт-об’єктних відносин і зумовлюється об’єктивними закономірностями процесу формування особистості.

Процес соціального формування особистості має багатоаспектний характер і може розглядатися за декількома засадами. У функціональному плані – як процес формування соціально-типологічних та індивідуально-психологічних рис, необхідних для життєдіяльності суспільства, соціальних спільностей і груп, окремої особистості. У змістовному плані – як сукупність органічно взаємопов’язаних процесів, певна сукупність яких залежить від засад їхньої класифікації.

У процесі соціального формування та становлення особистості відбувається набуття та трансформація соціально-типологічних та індивідуальних соціальних якостей індивіда.

Процес становлення особистості є складною динамічною системою, яка зумовлена впливами різноманітних факторів, що детермінують її стан, динаміку та тенденції, визначають зміст, особливості функціонування та розвитку на певних етапах існування суспільства та життєдіяльності соціуму. Соціальне формування особистості обумовлене трьома органічно взаємопов’язаними групами факторів: природними, соціокультурними та індивідуально-особистісними. До природних факторів віднесені космічні, біосферні та географічні. Соціокультурні фактори: економічні, соціальні, політичні та духовні. Індивідуально-особистісні фактори соціального формування особистості мають прояв через біогенетичні, фізіологічні та психологічні особливості особистості (специфіка психічних процесів, властивостей і станів), особливості її психічної діяльності на рівні умовного рефлексу та життєдіяльності як процесу адаптації; через специфіку функціонування колективного та індивідуального неусвідомленого, формування певних стереотипів та архетипів, життєвий та історичний досвід індивіда.

Центральну роль серед архетипів Юнг відводив архетипу «самості» як потенційному центру особистості на відміну від «Его» («Я») як центру свідомості. Інтеграція змісту колективного несвідомого – мета прогресу становлення особистості.

Оллпорт виокремлює сім стадій становлення особистості. За Оллпортом, не раніше ніж у підлітковому віці людина чітко усвідомлює себе як особистість, здатна діяти відповідно до власних прагнень.

В цілому, під становленням особистості у психології мається на увазі насамперед самореалізація особистості, її індивідуація.

Головними продуктами виробництва інформаційного суспільства мають стати інформація і знання. Характерними рисами теоретичного інформаційного суспільства, є: збільшення ролі інформації і знань в житті суспільства; зростання кількості людей, зайнятих інформаційними технологіями, комунікаціями і виробництвом інформаційних продуктів і послуг, зростання їх частки у валовому внутрішньому продукті; зростання інформатизації та ролі інформаційних технології в суспільних та господарських відносинах; створення глобального інформаційного простору, який забезпечує ефективну інформаційну взаємодію людей, їх доступ до світових інформаційних ресурсів і задоволення їхніх потреб щодо інформаційних продуктів і послуг.

Узагальнену модель змін, які виявились у ході розвитку інформаційної революції, описав У. Дайзард, виокремивши три сфери, в яких наслідки інформатизації безпосередньо даються взнаки. Це становлення основних економічних галузей виробництва та розподіл інформації, розширення номенклатури інформаційних послуг для інших галузей промисловості й уряду; створення широкої мережі інформаційних засобів на споживчому рівні.

В умовах розбудови інформаційного суспільства відбувається трансформація ієрархії детермінант у системі чинників формування особистості: зменшується залежність процесу формування особистості від безпосередніх природних і соціокультурних умов буття; зростає значення зовнішнього соціокультурного середовища; підвищується роль індивідуальних психологічних особливостей індивіда; актуалізується значення інтелектуальних якостей у процесі формування особистості; зменшується роль фізичних якостей і фізіологічної обумовленості процесу формування особистості.

Вплив процесу розбудови інформаційного суспільство на процес соціального формування особистості знаходить свій прояв як у всебічному розкритті та прояві індивідуально-особистісних якостей індивіда, реалізації його прагнень до соціальної ідентифікації і соціальної динаміки, перетворенні в активного суб’єкта суспільних відносин, соціальної й культурної творчості, так і втраті особистістю своєї індивідуальності та національної соціокультурної ідентичності, соціальній інфальтильності, падінні моральності, абсолютизації прагнень до задоволення матеріальних і природних потреб.

Тенденції глобальних перетворень істотно змінюють і політичні процеси. Лідерство стає дедалі персоніфікованішим, а шлях до влади лежить через створення іміджу   політичні діячі втягуються в гру, що проводиться самими ЗМІ та через них. «Залежність від мови засобів масової інформації, що мають під собою електронну основу, призводить до подальших наслідків для характеристик, організацій і цілей політичних процесів, політичних діячів і політичних інститутів.

Як бачимо, особливо важливого значення набувають такі риси особистості, як схильність до інновації, креативність, постійне прагнення до збагачення новими знаннями і самовдосконалення та ін.