Завдання 1. Оволодіння технікою зрізів

Для правильного косого зрізу черешок треба тримати в лівій руці підставою вниз і різати так, щоб рухалася вся рука з ножем, при цьому палець правої руки повинен бути під черешком і сковзати по нижній його частині, злегка підпираючи його.

Для подолання почуття непевності при роботі з ножем рекомендується відробити рух руки в повітрі із затиснутим ножем (без черешка), потім потренуватися в знятті (зрізі) стружки із черешка м'якої породи (однолітні пагони верби й тополі), поступово переходячи до косих зрізів.

Освоївши однобічні косі зрізи, варто перейти до двосторонніх клиноподібних зрізів, потім до зрізів з уступами.

Зверху черешок обрізають на бруньку так, щоб зріз починався із протилежної сторони (напроти основи бруньки) і закінчувався в її вершині. Опанувавши виконання косих зрізів, варто перейти до зрізу вічка для окулірування.

Зрізуючи вічко із щитком, черешок потрібно тримати в лівій руці, затискаючи його всіма пальцями, за винятком вказівного, котрим варто підперти черешок знизу (із протилежної сторони вічка).

Вічко зрізати ковзними рухами від основи леза до його кінця, уздовж щитка. При зрізі основи бруньки лезо потрібно злегка заглибити, щоб перерізати судинно-волокнистий пучок, що живить бруньку.
Завдання 2. Оволодіння первинними навичками щеплення плодових рослин

Матеріали та обладнання: молоді сіянці або свіжі 2-5 річні гілки яблуні або груші (для використання як підщепи), попередньо занурені нижніми зрізами у воду й витримані в теплій кімнаті протягом 10-15 днів. Однолітні черешки яблуні й груші, прищеплювальні й окулірувальні ножі, садові пилки, секатори, садові ножі, бруски, ганчірки й тазики з водою, обв'язувальний матеріал, теплий садовий вар, стенд зі зразками щеплень, бинти, йод.

Пояснення до завдання. Копулірування (мал. 83, 1). На підщепі й прищепі виконати однакової довжини косі зрізи, приблизно в 2,5-4 см (залежно від товщини щеплених частин). На черешку внизу (починаючи від основи бруньки із протилежної сторони) виконати косий зріз, а нагорі зрізати пагін над верхньою брунькою, починаючи від основи бруньки (але із протилежної сторони) і закінчуючи в її верхівці.

Для кращого зіткнення камбіальних шарів у практиці застосовують поліпшене копулірування, що відрізняється від описаного вище тим, що на косих зрізах роблять поздовжні зарізи – через деревину, відступивши на одну третину від кінця зрізу. Заріз прищепи вставляють у заріз підщепи до повного й щільного їхнього з'єднання, після чого щеплення обв'язують й обмазують садовим варом. При зимовому щепленні обмазують тільки верхній зріз черешка.

Черешки із двома вічками готують із двосторонніми клиноподібними зрізами, краще з уступами. Нижня брунька на черешку повинна бути зовнішньою й ледве вище плічок. Місце щеплення обв'язують й обмазують заздалегідь виготовленим садовим варом.

Правила проведення щеплень:

1. 
   Спочатку готують підщепу, а потім черешок або щиток прищепи.
   
2. 
   Для забезпечення чистоти зрізу щеплення проводиться чистим ножем.
   
3. 
   Зрізи повинні бути гладенькими, рівними і зрізаними в одній площині, тому ніж повинен бути гострим.
   
4. 
   Щеплення обв'язують поліетиленовою плівкою й обмазують садовим варом, що захищає місце щеплення від висихання (при окуліруванні вар не застосовують).
   

1. Зробити один зразок щеплення за кору, в розщіп або копулірування, засвоївши обв'язку щеплень.

2. Зробити одне щеплення щитком (окулірування).
Завдання 3. Окулірування

1. Ознайомитися з інструментами, матеріалами та підготовкою їх до окулірування.

2. Засвоїти техніку окулірування за кору в Т-подібний надріз і вприклад.

3. Коротко описати техніку окулірування, замалювати схеми цього процесу.

Ознайомитися з інструментами і матеріалами для щеплення та підготовкою їх до роботи.

1. Навчитися робити правильні зрізи на живцях та підщепах.

2. Засвоїти техніку щеплення за кору, копулірування простого та поліпшеного, у бічний надріз, в розщіп, міст­ком; зробити по 3-5 щеплень цими способами.

3. Навчитися обв'язувати щеплення та обмазувати його садовим варом.

4. Замалювати схеми окремих щеплень (за кору, копу­лірування поліпшеного, містком, у бічний надріз, в роз­щіп) та їх компонентів.

Вирощування щепленого саджанця складається із двох етапів: вирощування сіянця як підщепи в шкілці сіянців (відділ розмноження) протягом одного вегетаційного періоду й формування щеплених саджанців із сіянців, висаджених у шкілку саджанців (відділ формування).

1. Вивчити схему вирощування щепленого саджанця (мал. 85), замалювати послідовно його ріст і формування в першому, другому, третьому полях розсадника в різні періоди вегетації (табл. 30):

Ярусна крона (мутовчасто-ярусна) має сильний провідник й 5-6 добре розвинених бічних пагонів, які виросли звичайно із суміжних бруньок і розташованих ярусом або через 1-2 бруньки (покращено-ярусна система).

Розріджено-ярусна крона має сильний провідник й 5-6 бічних пагонів, з яких 3 нижніх виросли із суміжних бруньок, а наступні 2 перебувають на 60-40 см вище нижніх пагонів. У саду на стовбурі формуються додатково по 1-2 пагони в тому ж порядку.


Мал. 86. Типи крон, сформованих у розсаднику:

1 – ярусно-мутовчаста; 2 – без'ярусна; 3 – розріджено-ярусна; 4 – комбінована
Без'ярусна крона має провідник і бічні гілки на відстані 20-25 см один від одного, рівномірно розподілені на стовбурі.

Комбінована крона поєднує ознаки ярусної й без'ярусної крон. У нижній частині розташовуються звичайно 3 пагони на відстані 6-20 см один від одного у вигляді короткого ярусу; наступні пагони закладають (уже в саду) через проміжок в 45-60 см рівномірно на стовбурі через 25-40 см один від одного.

До штучних типів крон дерев на слабкорослих підщепах належать такі. Струнке веретено (грузбек) – представляє собою вузьку в діаметрі (конічну) крону й злегка звужується до вершини. Вертикальний кордон (колоновидна крона, пилар) – крона дерева складається із плодових гілок у віці від 1 до 3 років. Пальмета – плоска крона, головні гілки розташовуються в одній площині в напрямку ряду.
Хід роботи

1. Замалювати (дотримуючи відносних масштабів) послідовні етапи формування ярусної або розріджено-ярусної крони:

1. Зрізана на крону однорічка (указати всі бруньки).

2. Те ж дерево із пагонами, що почали рости.

3. Те ж дерево, у якого верхній пагін підв'язаний до шипика; пагони на штамбі прищипнуті, як пагони стовщення або зовсім вилучені; проміжні пагони в кроні прищипнуті, пагін-конкурент прищипнутий або вирізаний.

4. Сформована крона дерева з вилученим шипиком і з вирізаними пагонами стовщення.

Насіння до посіву стратифікують, змішуючи з піском, тирсою чи торфом у співвідношенні 1:3. Стратифікацію насіння зерняткових проводять в ящиках, кісточкових – в буртах чи траншеях. Шар насіння з піском має бути не більш ніж 30-40 см завтовшки. У зерняткових порід стратифікація триває 80-100, у кісточкових – 100-180 діб. Під час стратифікації пісок повинен бути досить вологим. Стратифікацію провадять при температурі плюс 2-4 °С до початку проростання насіння, потім до посіву тримають на льоду, у снігу чи в холодильниках при температурі 0 – плюс 1 °С, не допускаючи її знижен­ня. При тепло-холодній стратифікації насіння протягом 2-4 тижнів витримують при температурі плюс 18-20 °С, а потім – при плюс 3-6 °С. Цей спосіб непридат­ний лише для абрикоса. Якщо насіння зерняткових, аб­рикоса і мигдалю висівають восени, воно проходить стратифікацію в ґрунті. Кісточкові, зокрема вишню, че­решню, сливу, аличу, стратифікують у траншеях у лип­ні – серпні аж до осіннього посіву.

Стратифіковане насіння висівають у шкілку підщеп рядковим або дво, три-, чотиристрічковим способом з міжряддями 45-70 см і відстанню між стрічками 10-30 см, де протягом року вирощують підщепи, які пересаджують у перше поле шкілки саджанців і там окулі­рують. У районах з довгим вегетаційним періодом та достатньою кількістю опадів або при зрошенні відбірне насіння можна висівати у перше поле шкілки саджанців рядковим (80х30 чи 70х30 см) та квадратно-гніздовим (по 4-6 насінин у гніздо) способами, застосовуючи ви­соку агротехніку. Це дасть змогу в цей же рік провести окулірування, а в наступному році при інтенсивному рості однорічок, особливо кісточкових, підготувати крону і, таким чином, скоротити тривалість вирощування саджан­ців з чотирьох до двох років.

Карликові, напівкарликові та середньорослі підщепи яблуні і груші вирощують вегетативно – вертикальними і горизонтальними відсадками у маточних насадженнях. Маточні насадження закладають добре розвиненими відсадками, розміщуючи їх 90-150×40 см. Глибина садіння – 25-30 см. Після садіння надземну частину вкорочують до 8-10 см. Пагони, що утворюють­ся із залишених на пеньках бруньок, у перший рік рос­туть вільно, тому вертикальні відсадки брати недоціль­но, щоб не ослабити кущі. Навесні другого року новоут­ворені прирости вкорочують до 2-3 см, що сприяє утворенню нових паростків. Коли останні досягнуть 15-20 см, їх підгортають на висоту 10 см. Підгортання по­вторюють у міру росту пагонів, доводячи горбочок землі до 25-30 см. На нижніх частинах підгорнутих пагонів утворюється коріння. Восени відсадки відділяють від ку­щів, відгорнувши ґрунт. Навесні наступного року з'яв­ляються нові пагони біля основи маточного куща, з них таким же способом беруть відсадки (мал. 87). Надалі цей процес повторюється. З 1 га у 6-8-річному віці кущів можна мати до 150-200 тис. відсадків, які після сортування садять у перше поле шкілки саджанців і окулірують.

Зеленими живцями можна розмножувати аґрус, ве­гетативні підщепи яблуні і груші (парадизку, дусен, ай­ву), а також деякі сорти сливи, вишні, персика, оброб­ляючи їх ростовими речовинами і створюючи в плівко­вих теплицях чи каркасах високу вологість повітря.

Здерев'янілі живці нарізають з маточних кущів, від­бираючи сильні однорічні прирости. Найкращі строки відбору живців та садіння їх – вересень і перша поло­вина жовтня. Живці 20 см завдовжки висаджують на спеціально підготовлені, удобрені, рівні ділянки; спосіб розміщення – рядковий (45х10 см) або стрічковий (45х20х10 см). Садять живці рівно чи під кутом 30° так, щоб на поверхні залишались 1-2 бруньки. Потім рядки мульчують торфом, перегноєм. Наступного року восени саджанці викопують і сортують. Стандартні саджанці мають 1-3 пагони понад 50 см завдовжки і роз­галуджену кореневу систему 15-20 см завдовжки.

Горизонтальними відсадками вирощують саджанці кущових ягідників у маточних насадженнях. Рано навес­ні ґрунт навколо куща добре розпушують, копають рів­чаки 6-10 см вглиб і в них укладають однорічні (у аґ­русу 1-2-річні) гілки, залишаючи в кущі одну-дві, які вільно ростуть, на плодоношення. Щоб пригнуті гілки не піднімались, їх пришпилюють дерев'яними ключками. Коли з бруньок на цих гілках утворяться пагони і досяг­нуть 20 см, їх підгортають землею. Підгортання повто­рюють кілька разів, щоб горбочок землі був до 20 см заввишки. Восени ґрунт відгортають, укорінені відсадки відділяють від куща і поділяють за кількістю пагонів. Стандартні відсадки використовують для закладання плантацій, а слабкі дорощують ще протягом року.

Саджанці малини вирощують у маточних насаджен­нях із кореневих паростків. Восени їх викопують, не по­шкоджуючи коренів, і сортують. Стандартні саджанці повинні мати коріння понад 15 см завдовжки і стебло на висоті 20 см не менше, ніж 8 мм завтовшки.

Розсаду суниць вирощують у маточних насадженнях. Ці насадження, як і кущових ягідників, закладають на відстані 2 км від промислових. У сівозміні не можна ви­рощувати пасльонових культур, огірків, цибулі, бо вони є переносниками карантинного шкідника – нематоди. Тримати маточні насадження на одному місці можна не більше, ніж 1-2 роки. У маточному кущі суцвіття вида­ляють. Щоб розетки добре укорінювались, ґрунт повинен бути добре розпушеним і вологим. У серпні чи навесні укорінені розетки викопують і сортують. До стандарт­ної розсади належать рослини, що мають не менше ніж 2-3 справжні листки і коріння понад 6-9 см завдовжки.

1. Засвоїти техніку стратифікації насіння плодових культур.

2. Вивчити способи розмноження карликових підщеп, засвоїти технологію методу вертикальних відсадків, замалювати схеми.

3. Засвоїти техніку розмноження кущових ягідників живцями й відсадками. Нарізати живці смородини, розглянути і розсортувати відсадки саджанців, вирощені з живців. Замалювати схеми стандартних і нестандартних саджанців.

4. Ознайомитися з вирощуванням садивного матеріалу малини і суниць. Розглянути саджанці і розсортувати їх, замалювати їх схеми.



Контрольні питання

1. Назвіть способи вегетативного розмноження плодових і ягідних культур.

2. Як поділяються способи вегетативного розмноження?

3. Які способи розмноження належать до природних?

4. Які способи розмноження належать до штучних?

5. Опишіть способи розмноження живцями.

6. На які види поділяється розмноження живцями?

7. Які фактори впливають на укорінення живців?

8. За яких умов використовуються стимулятори росту?

9. Що таке стратифікація?

10. Які культури розмножуються кореневими живцями?

11. За яких умов використовуються вертикальні відсадки?

12.Які культури розмножуються вертикальними та дуговими відсадками?


ЗАКЛАДКА ПЛОДОВОГО САДУ ТА СКЛАДАННЯ ПЛАНУ РОЗМІЩЕННЯ СОРТІВ
Мета і завдання роботи: ознайомитися з основними принципа­ми проектування садів, добору асортименту для саду, організації території та розміщення сортів по кварталах.

Знання, уміння і практичні навички, які повинен одержати студент. Навчити студентів основних принципів проектування садів та добору асортименту для саду.

Опис лабораторного обладнання: лінійки, схеми, таблиці.

Об’єм і методика проведення дослідження: студенти за дидактичним матеріалом (таблиці, плакати, довідники) описують будову та визначають сорти плодових і ягідних культур.

Завдання на самостійне опрацювання: студенти повинні вивчити матеріал із підручника, практикуму, лекцій і підготувати відповіді на контрольні питання.

Порядок оформлення звіту: одержані результати досліджень описати за завданням, що наведене в кінці роботи.

Теоретична підготовка до роботи. Прийняті такі основні системи розміщення рослин у садах.

Квадратна – з рівними відстанями між деревами в міжряддях і рядах. Ця система зручна для механізації робіт у саду, але вимагає багато місця.

Прямокутна – з більше широкими міжряддями, чим відстань між деревами в ряді. Ця система зручна на рівних схилах, має найбільше поширення.

Шахова – розміщення дерев у шаховому порядку, дозволяє краще використати площу.

Контурна (рельєфна) – застосовується на різноманітних, нерівних схилах. Дерева розміщаються по горизонталях рельєфу схилу.

Посадка може бути у вигляді чистого насадження – площа зайнята однією рослиною – і змішаного (ущільнене, ярусне), при якому площа зайнята рослинами різної висоти й довговічності.

Змішану посадку застосовують у невеликих садах і у місцевостях із суворими кліматичними умовами.

План шкільного саду зручніше накреслити в невеликому масштабі

Співвідношення плодових культур у саду залежить від зони. У більшості районів садівництва основною культурою є яблуня, вона й займає найбільшу площу. У південних районах провідними можуть бути кісточкові, а в регіонах із суворими зимами, де плодові культури підмерзають, саджають ягідники. У південних областях до складу пришкільного саду може входити виноградник.

При підборі сортів рекомендується використати наведені раніше описи сортів яблуні й груші й характеристики інших культур. Більш детальні відомості про місцеві районовані і перспективні сорти є в спеціальних виданнях.

При плануванні ділянки під суницю враховують, що вона добре плодоносить не більше 3-4 років. Тому рекомендується розділити площу на 4-5 полів з урахуванням щорічної посадки одного поля й перекопки старої чотирирічної суниці (у чергування полів включити чорний пар).

На плані пришкільного саду, залежно від відстаней, що рекомендують, чітко позначається місце кожного дерева, при цьому застосовуються умовні знаки для порід і сортів. Необхідно розрахувати кількість дерев у саду, у ряді, число рядів кожного сорту й все це показати на плані із вказівкою прийнятих відстаней.

Окремі ділянки саду відокремлюються доріжками, посередині саду – центральна доріжка. Захисні смуги з деревних порід розташовують по контурі саду, а при великій площі – також уздовж доріг і навколо окремих кварталів.

Шкільний сад і ягідник постійно мають потребу у відновленні сортів, а також у посадці дерев і чагарників замість тих, що випали, особливо після суворих зим. Плодово-ягідний розсадник дозволяє школі мати свій посадковий матеріал і служить об'єктом для проведення навчальної роботи й трудового виховання.

Площа плодово-ягідного розсадника залежить від потреби в посадковому матеріалі. Якщо його вирощують не тільки для потреб школи, але й для реалізації, планується вихід щеплених плодових саджанців близько 200-250 у рік, при цьому площа кожного поля 80-100 м².

Орієнтовна така структура розсадника.

Відділ розмноження – 5 полів по 10 м² з наступним чергуванням:

1. Підщепи зерняткових (насінні й розмножувані вегетативно) .

2. Підщепи кісточкових.

3. Смородина, обліпиха, виноград - черешки (здерев’янілі зелені).

4. Смородина, обліпиха, виноград - саджанці.

5. Шкілка суниці або пару.

Відділ формування – 5 полів по 80 м² з наступним чергуванням:

1. Чистий або зайнятий пар (при вирощуванні кісточкових культур не рекомендується використовувати пар для вирощування пасльонових).

2. Перше поле – окулянти.

3. Друге поле – однорічки.

4. Третє поле – дворічки.

5. Резервне поле трирічок (використовується рідко).

При складанні проекту проводять ретельне обстеження земельних угідь господарства з метою вибору площі під сад. На­самперед звертають увагу на рельєф місцевості. Під сучасні інтенсивні сади найбільш придатні рівні площі, особливо в умовах зрошення. Можна відводити і по­логі схили, кут нахилу 8-15° у Степу і до 20-25° у районах Прикарпаття, Закарпаття і Наддністрянщини. У південних районах перевагу віддають схилам північ­но-західних, у північних і західних – південно-західних експозицій. Велику увагу приділяють вивченню гідро­графії місцевості: наявності річок, озер, ставків, рівня підгрунтових вод, динаміки їх, що дуже важливо для проектування зрошення чи осушення. Інтенсивні сади закладають лише в умовах зрошення, за винятком По­лісся, гірських і передгірних районів західних областей, де опадів випадає до 600-700 мм, а підгрунтові води залягають на глибині 1,5-2 м.

Під сади можна відводити різні типи ґрунтів: чорно­земи, сірі лісові, дерново-підзолисті, каштанові, бурозем­ні. Непридатні болотні ґрунти, глибокі піски, солонці й солончаки, дуже оглеєні важкі глинисті, карбонатні з близьким заляганням (1,5 м) вапняку та щільних порід. Визначення механічного складу ґрунтів, їхньої об'ємної маси, вологоємності, реакції ґрунтового розчину, пожив­ного режиму дає змогу встановити придатність їх для саду і скласти заходи щодо відповідної підготовки цих ґрунтів. Враховують також кліматичні фактори, зокрема температурний режим повітря і ґрунту, кількість опадів, тривалість безморозного періоду та ін. Велике значення має організаційно-економічна характеристика госпо­дарств, стан під’їздних шляхів, напрям спеціалізації, за­безпеченість робочою силою тощо.

Оптимальний розмір площі саду встановлюють за­лежно від зони. В спеціалізованих плодових господар­ствах на Поліссі закладають сад площею 500-700 га, у Лісостепу – 700-1000 га, у Степу – 1000-1500 га. При закладанні садів проводять належну організацію території, будують приміщення, під’їзні шляхи, ство­рюють водоймища (джерела зрошення), садозахисні смуги, нарізують квартали, дороги, виконують меліора­тивні передсадивні заходи (розкорчовують чагарники, засипають канави, вирівнюють поверхню, підготовляють систему зрошення та ін.), проводять відповідний обробіток ґрунту (удобрюють, орють).

Вирішальне значення має правильний добір підщеп, сортів, розміщення їх, формування крон. Можна правильно виконати всі заходи, але у кварталі розмісти­ти суміш сортів, як це іноді трапляється у неспеціалізованих господарствах, і сад втрачає промислове значення. Помилки, допущені при закладанні саду, важ­ко або й зовсім неможливо виправити пізніше.

При виконанні завдань до цієї теми слід дотримуватися певної послідовності.

2. Організація території саду. Незалежно від кон­фігурації всієї площі саду, квартал площею 12-15 га на рівнині і 5-8 га на схилах має бути прямокутної форми. Сторони кварталу, розташовані в напрямі па­нівних вітрів, мають бути не більше, як 300 м завдовжки, а інші – до 500 м.

На пересічених схилах довшу сторо­ну кварталу спрямовують поперек схилу. Накресливши загальний план площі і позначивши напрям панівних вітрів, її розбивають на квартали. Всі квартали можна брати рівновеликими, що полегшить виконання завдання (мал. 88). На плані позначають зовнішні і внутрішні садозахисні смуги і дороги. Зовнішні насадження скла­даються з 3-4-х рядів тополі, берези, горіха волоського (головні породи), клена польового і татарського, явора, горобини (супутні породи). Внутрішні смуги садять із двох рядів тополі. Дороги між кварталами роблять на розворотних смугах 8-12 м завширшки; між групами кварталів відводять головну дорогу 8 м завширшки. Для переїздів між кварталами по їх кутах залишають вільні місця 8-10 м завширшки.

3. Добір сортів. Для кожної області і зони визначено певне співвідношення сортів. Під яб­луню відводять 60-70 % загальної площі саду, грушу – 7,5-10, кісточкові – 15-20, ягідники – 5-10, під горіхоподібні – 2-3 %. Літні сорти яблуні займають не більш, як 5-10 % площі цієї культури, осінні – 10-15 і зимові – 75-85 %, а в деяких областях навіть 90 % і більше за рахунок зменшення площі під літні та осін­ні сорти. На Поліссі під грушу відводять не більш, як 5 % площі саду (7-8 % площі зерняткових), з них 40-50 % – під літні і 50-60 % – під осінні сорти. В зонах, сприятливих для вирощування цієї культури, особливо зимових сортів (Закарпаття, Наддністрянщина, Крим, Степ), під грушу доцільно займати не менш, як 10-15 % площі зерняткових, в тому числі під зимові сорти – 60-80 % площі під культурою. В південних районах і в За­карпатті, сприятливих для вирощування черешні, абри­коса і персика, питома маса (вага) останніх серед кісточкових має становити не менш, як 70-80 % площі кісточкових, а в ряді північних, центральних та гірських районів цю площу в основному відводять під вишню і сливу (відпо­відно 50 і 45-50 % площі кісточкових). Ягідні куль­тури займають до 11-15 % площі саду в умовах Поліс­ся, найбільш сприятливих для цих культур, а в інших зонах, особливо південних, площі під ними не повинні перевищувати 5%. Серед ягідних культур 60% площі ягідників відводиться під суниці, 30% – під смородину і 10% – під малину, аґрус та порічки. Дані про відсоткове співвідношення груп і культур необхідно заповнити за таблицями і на підставі показника загальної площі, зазначеного у завданні, визначити площу під окремими групами та культурами.

4. Розміщення порід і сортів по кварталах. У квар­талі розміщують дерева одного строку достигання. Цього правила необхідно су­воро дотримуватись насамперед при садінні яблуні та груші. Кількість сортів яблуні у кварталі не має перевищувати 3-х, груші, сливи, черешні, абрикоса і персика – 2-3-х. Добирають сорти, які добре взаємозапилюються. Залежно від відстані між рядами дерева одного сор­ту висаджують не більш, як у 6-10 рядів. При двох рівноцінних сортах схема чергування їх у кварталі в ущільнених садах яблуні становитиме 6х6, а в пальметних – 10х10, тобто висаджують 6 рядів одного сорту, потім другого і т.д. до закінчення кварталу; якщо сор­ти нерівноцінні, їх розміщують за схемою 6х2, 6х2х6 тощо.

Після встановлення площі під кожну групу і культу­ру, її розподіляють під літні, осінні та зимові сорти яблу­ні та груші, ранньо-, середньо- і пізньостиглі сорти кі­сточкових. Дані слід записати за формою:

5. Способи розміщення і площі живлення дерев. Існують такі способи розміщення дерев: квадратний, прямокутний, шаховий, контурний. Звичайні ущільнені та пальметні сади, яблуні, груші, кісточкові на рівних місцях і схилах до 6° висаджують прямокутним способом, на схилах від 6 до 10° – контурним способом, а на більш крутих – контурним після терасування. Шаховий іноді застосовують на крутих схилах, які не мож­на терасувати. Яблуню на насіннєвих підщепах у зви­чайних ущільнених садах при прямокутному способі са­дять 7-8х4-6 м (ширина міжряддя 8 м, відстань між деревами в ряду-4-6 м), напівкарликових – 5-6х3-4 м, у пальметних садах – відповідно 5-6х4-5 м, 4-5х2,5-5 м і 4х1,5-2,5 м; для груші відстані в ущільнених садах становитимуть 6-7х3-5 м на насін­нєвій підщепі і 5х2-3 м на айві, у пальметних садах –відповідно 4-5x3-5 м і 4х2-3 м. Вишню садять 5-7х3-4 м, сливу – 6-7х3-4 м, черешню – 6-7х4-5 м, абрикос – 6-7х4-5 м, персик – 5-6х3-4 м, горіх волоський – 7-8х5 м.

Площу живлення дерева (П) визначають за формулою
П = М  Р, де М – ширина міжрядь, Р – відстань між деревами в ряду.

6. Визначення потреби в садивному матеріалі. Кіль­кість саджанців, потрібних для закладання саду (С_м), можна визначити за формулою:

С_м = (Г:П)  П_с,

де: Г – площа одного гектару в квадратних метрах (10000 м²) і П_С – площа (га) кварталу чи загальна площа під культурою або гру­пою сортів. Цією формулою користуються при визначенні кількості саджанців на 1 га. Якщо потрібно знати загаль­ну кількість саджанців культури, групи сортів при різ­ній площі живлення у кварталах, розрахунки роблять за формулою:

де: К_А, К_Б – кількість рядів одного і другого сортів у кварталі, Ш – ширина кварталу, м; М – ширина між­ряддя, м; 2 – кількість рядів, що не висаджуються (на розворотних смугах); А і В – кількість суміжних рядів двох сортів, розміщених у кварталі. Після цього підра­ховують кількість саджанців (С_м) спочатку одного сор­ту, потім другого за формулою:

де: Д_р – довжина кварталу, м; 2Р- довжина двох роз­воротних смуг; В_р – відстань між деревами.

Приклад розрахунків потреби саджанців за сортами. У кварталі № 7 площею 15 га садять зимові сорти яблуні Кальвіль сніговий і Джонатан з чергуван­ням рядів 6х6 м. Ширина кварталу – 300 м, довжина – 500 м, відстань між рядами – 5 м, між деревами ряду – 4 м. Визначаємо кількість рядів Кальвіля сні­гового:

Джонатана:

Кількість саджанців Кальвіля снігового становити­ме С_М = К_А  [(Д_р – 2Р) : В_Р] = 29  [(500 – 27) : 4] = 3509, а Джонатана – відповідно С_М = К_Б  [(Д_р – 2Р) : В_Р] = 29  [(500 – 27) : 4] = 3509. За формулами зручно ро­бити розрахунки, якщо сорти не рівноцінні і кількість суміжних рядів за сортами неоднакова, наприклад, 6х2 (м), 6х2х6 (м), 4х1х3 (м) і т.д.

7. Вибір конструкції насадження і способу форму­вання. Літні й осінні сорти яблуні, груші та кісточкових (черешня, абрикос) вирощують у широкорядних ущіль­нених садах. Зимові і деякі найцінніші осінні сорти яблуні та груші на насіннєвих і напівкарликових підщепах висаджують у пальметних садах. Формувати пальметні крони доцільно без тимчасових опор і шпалер за типом вільноростучих плоских крон. Карликові дерева виро­щують на шпалері.

8. Передсадивне удобрення ґрунту. В Поліссі вносять 50-60 т/га гною чи компосту, у Лісостепу і Степу – 40-50 т/га. Норми фосфорних і калійних добрив установлюють, виходячи з рівня забезпеченості ґрунтів фос­фором і калієм. Доза фосфорних добрив не повинна пере­вищувати 600, а калійних – 400-800 кг/га діючої речо­вини. Для розрахунків потреби добрив можна прийняти такі норми: для умов Полісся – Р₅₀₀К₅₀₀, Лісостепу – Р₄₀₀К₄₀₀, Степу та інших зон – Р₃₀₀К₃₀₀ кг/га.