Табл. 41. Розрахунок виходу кормових одиниць і перетравного протеїну з 1 га

Табл. 41. Розрахунок виходу кормових одиниць і перетравного протеїну з 1 га

Карбамід CO (NH₂)₂ – білий порошок без запаху, солонкувати-гіркого присмаку, добре розчинний у воді, містить 42–45% азоту. Карбамід в чистому вигляді токсичний, тому згодовують його обов'язково в суміші з іншими (краще вуглеводними) кормами. При введенні в раціон тварин карбаміду потрібно знати його гранично допустиму кількість, яку можна згодовувати одній тварині в добу: 80–150 г коровам з удоєм до 15 кг, 150– 200 г коровам з удоєм понад 15 кг; 40–50 г молоднякові великої рогатої худоби; 50–60 г молоднякові при відгодівлі; 14–18 г дорослим вівцям.

Розраховують кількість карбаміду для компенсації недостатнього в раціоні кормового протеїну, виходячи з константи по азоту. Відомо, що в протеїні корму приблизно 16% азоту, а в карбаміді його 42–45%, або в 2,6 разу більше (42 : 16 = 2,6). Це постійне число і беруть при розрахунку кількості карбаміду для компенсації бракуючої кількості кормового протеїну.

Наприклад, корові з живою масою 500 кг і добовим удоєм 14 кг молока жирністю 3,8% потрібний по нормі 11,6 к. ед., 1160 г перетравного протеїну, 81 г кальцію, 57 г фосфору і 520 міліграм каротину. У складеному раціоні містяться всі поживні речовини, але бракує перетравного протеїну, який можна компенсувати додаванням карбаміду. Кількість карбаміду визначають діленням бракуючої кількості кормового протеїну на 2,6.

В тому випадку, якщо треба визначити, яку кількість перетравного протеїну можна компенсувати за рахунок певної дачі карбаміду, потрібно кількість карбаміду, що дається, помножити на 2,6. Наприклад, корові дають 80 г карбаміду, це еквівалентно 208 г перетравного протеїну (80·2,6 = 208 г). Привчають тварин до карбаміду поступово, протягом 7–12 днів, починаючи з 1/3 частини добової норми.

У суміші з концентрованими кормами коровам і молоднякові великої рогатої худоби дають карбаміду 1,7–2% від маси корма. Вівцям з концентратами можна згодовувати до 4–4,5% карбаміда від маси корму. Основну кількість карбаміду можна давати з кукурудзяним силосом. Додавання його до 1,0–1,5% за масою не погіршує смакових якостей силосу.

При силосуванні на 1 т зеленої маси додають 5–6 кг карбаміда (0,5–0,6%). У такому силосі вміст перетравного протеїну підвищується з 60–70 до 120–150 г на 1 кормову одиницю.
Хід роботи

1. Визначити кількість карбаміду, необхідного для компенсації недостатніх в раціоні 300 г кормового протеїну.

2. Визначити, яка кількість перетравного протеїну буде компенсована за рахунок дачі 150 г карбаміду.




Контрольні питання

1. Що таке корми?

2. Назвіть класифікацію кормів за фізико-хімічними властивостями і походженням.

3. Дайте характеристику соковитим кормам, назвіть їх.

4. Що таке силос? Ййого якісні показники.

5. Що таке комбінований силос і для яких тварин він виготовляється?

6. Дайте характеристику сінажу.

7. Що таке грубі корми, дайте їм характеристику?

8. Дайте визначення поживності.

9. Як забезпечуються раціони каротином?

10. Що таке хвойне борошно?

11.Назвіть питому вагу соломи в раціоні великої рогатої худоби і дайте їй характеристику.


Облік грубих кормів і силосу
Мета заняття: вивчення способів обліку запасів грубих кормів і силосу.

Матеріали та обладнання: інструменти для виміру скирт – мі­рна стрічка, мотузок, обчислювальна техніка.

Зміст заняття і методика його проведення.

Найбільш точним способом обліку кормів є зважування. Проте зважувати скирти і стоги соломи, сіна неможливо без їх зруйнування. Тому кількість грубих кормів визначають методом обмірювання. Шляхом обмірювання, таким чином, визначають також кількість сінажу і силосу в спорудах.

За даними обмірювання спочатку вираховують об'єм кормів у кубічних метрах, а потім, знаючи масу 1 м³, визначають масу кормів в скирті, сховищі. Для визначення об'єму сіна або соломи вимірюють ширину, довжину і перекидку скирти, окружність і перекидку стогу (рис. 107). Ширину, довжину і окружність вимірюють на висоті 0,5 – їх від землі. Перекидка – це відстань від основи скирти з одного боку че­рез вершину до основи з другого боку. Ширину і довжину вимірю­ють за допомогою мірної стрічки, перекидку – мотузкою, до кінця якої прив'язують тягар, котрий допомагає перекинути кінець мотузки через скирту. Якщо проміри в різних частинах скирти неоднакові, їх беруть у кількох місцях і визначають середній показник.

Об'єм скирт та стогів (О, м³ ) визначають за формулами:

Рис. 107. Обмір скирт (а) і стогів (б) (Д – довжина; П – перекидка; С – окру­жність)

Розміри високих скирт і стогів наведено в табл. 42.

Якщо силос чи сінаж знаходяться вище країв траншеї,

Розділ XIII. ВЕЛИКА РОГАТА ХУДОБА

Основними показниками м'ясної продуктивності тварин є їх жива маса, вгодованість, скоростиглість, забійна маса, забійний вихід, морфологічний та хімічний склад м'яса, його біологічна та харчова цінність, а також витрати кормів на одиницю приросту. Одна частина цих показників визначається за життя тварин, інша – після забою. За життя визначають живу масу, вгодованість, скоростиглість, витрати кормів на одиницю приросту. Після забою визначають вго­дованість, забійну масу, забійний вихід, хімічний склад і якість м'яса.

Основний показник оцінки м'ясної продуктивності тварин – вгодованість.

Вгодованість тварин і птиці визначається комплексом показни­ків, з яких головними слід вважати: форми тіла, наявність і товщину відкладень підшкірного жиру, розвиток мускулатури, форму тулуба, правильність лінії шиї, спини і черева, виповненість лопаток, стегон, розвиток передньої і задньої частин тулуба. Поставу і висоту ніг оцінюють при зовнішньому огляді.

Визначення ступеня розвитку м'язів і підшкірного відкладення жиру в основі хвоста, на сідничних горбах, крижах, попереку, спині, ребрах та ін. оцінюють промацуванням. Слід відмітити, що більш значна ступінь розвитку м'язової тканини властива молодим твари­нам, а більш значне відкладення підшкірного жиру – дорослим тва­ринам і особливо після їх відгодівлі.

Корови-первістки у віці до трьох років повинні мати живу масу 350 кг і більше. Якщо вони мають живу масу менше 350 кг, то категорії вгодованості їх, визначають за вимогами для категорій вгодова­ності корів, волів і телиць, старших трьох років.

Молодняк великої рогатої худоби залежно від віку та живої маси ділять на чотири класи: відбірний (жива маса понад 450 кг); перший (жива маса від 400 до 450 кг включно), другий (жива маса від 350 до 400 кг включно); третій (жива маса від 300 до 350 кг включно).

Молодняк відбірного, першого та другого класів відносять до пер­шої категорії вгодованості. Молодняк третього класу залежно від вгодо­ваності ділять на дві категорії відповідно до вимог, наведених у табл. 44.

Телят відносять до двох категорій:

• 
  перша категорія: телята-молочники (відгодовані молоком). Жива маса не менше 30 кг. Слизові оболонки повік у них світлі без червонуватого відтінку, ясна – білого кольору з блідо-рожевим відті­нком, губи та піднебіння – білого або жовтуватого кольору. Мускула­тура задовільно розвинена. Остисті відростки хребців не виступають, шерсть гладенька;
  
• 
  друга категорія – телята, які одержували підгодівлю. Сли­зові оболонки повік, ясен, губ, піднебіння можуть мати червонуватий відтінок. Мускулатура розвинена менш задовільно, остисті відростки хребців трохи виступають.
  

Вища вгодованість – вівці та кози мають добре розвинену при промацуванні мускулатуру спини та попереку, остисті відростки хреб­ців не виступають. Відкладення підшкірного жиру добре промацуються на спині, попереку та ребрах. Курдюк або хвіст добре заповнені жиром.

Середня вгодованість – тварини мають задовільно розвинену мускулатуру. Маклаки та остисті відростки хребців помітно висту­пають. Відкладення жиру у овець промацуються на попереку, а у кіз –на попереку та ребрах. У овець курдюк або хвіст недостатньо запов­нені жировими відкладеннями.

Нижчесередня вгодованість – м'язи тварин при промацуванні розвинені незадовільно. Остисті відростки хребців, ребра виступають, жирові відкладення не промацуються. Холка і маклаки значно висту­пають. У овець у курдюці або на хвості є невеликі відкладення жиру.

До першої та другої категорії не можна відносити свиноматок. Кабанців можна відносити до першої категорії лише тих, які були кастровані не пізніше двомісячного віку.

Кабанці другої, третьої та четвертої категорії повинні бути кастро­вані не пізніше як у чотиримісячному віці.

Вгодованість коней. Згідно з діючим стандартом, вгодованість їх визначають шляхом огляду і промацування мускулатури та жирових відкладень по гребню шиї та біля кореня хвоста. Залежно від віку коней ділять на три групи: дорослі (три роки і більше); молодняк (від одного до трьох років); лошата (до одного року, жива маса яких не менше 120 кг).

Дорослих коней та молодняк залежно від вгодованості ділять на дві категорії:

- перша категорія – тварини мають округлі форми тіла, м'язи добре розвинені, остисті відростки не виступають. Сідничні горби і маклаки у молодняку помітні. Відкладення жиру промацуються у молодняку на шиї, а у дорослих тварин – по гребеню, на шиї і біля кореня хвоста;

- друга категорія – тварини вирізняються кутастістю форм тіла, розвиток мускулатури задовільний, ребра поміт­ні, остисті відростки хребців, маклаки і сідничні горби виступають слабо. Відкладення підшкірного жиру при промацуванні незначні.

Лошата першої категорії мають дещо кутасті форми тулуба. Мускулатура добре або задовільно розвинена. Остисті відростки, ма­клаки і сідничні горби непомітно виступають, ребра злегка помітні. На гребені шиї можуть бути незначні відкладення жиру.

За вгодованістю птиця повинна відповідати таким вимогам: у курей, курчат, курчат-бройлерів, індиків, індичат, цесарок та цесарят мускулатура на грудях мусить бути задовільно розвинена, з кілем гру­дної кістки утворювати кут без западини. Кінці лобкових кісток легко промацуються, кіль грудної кістки виділяється. Підшкірні жирові від­кладення можуть бути відсутніми. На череві дорослої птиці промацу­ються незначні підшкірні жирові відкладення. У гусей, гусенят, качок та качат м'язи грудей і стегон розвинені задовільно, може виділятися кіль грудної кістки. Під крилами у гусей промацуються незначні від­кладення підшкірного жиру, чого може не бути у качок, качат та гусенят.

Скоростиглість має велике значення при оцінці м'ясної продуктивності тварин. Скоростиглі тварини раніше досягають бажаної живої маси і вгодованості, краще засвоюють поживні речовини кормів і менше витрачають їх на приріст живої маси. Скоростиглість визнача­ється показниками середньодобового та відносного приростів.

Витрати корму на одиницю приросту показують, скільки кормів (в одиницях поживності) витрачено для одержання одного кілограма або центнера приросту живої маси. Вони визначаються діленням кількості використаних кормів (у кормових одиницях) на величину приросту.

Одним з основних показників оцінки м'ясної продуктивності тва­рин після забою є забійна маса і забійний вихід. Згідно з стандартами, забійна маса – це маса парної туші після повної її обробки. Забій­ний вихід – це відсоток забійної маси туші до живої маси худоби перед забоєм. Величина забійного виходу залежить від виду тварин, породи, статі, індивідуальних особливостей, вгодовано­сті. Чим вища вгодованість, тим більше туша і більший забійний вихід. Тому забійний вихід коливається – від 35 до 65 % і вище.
Завдання 1. Визначити вказані показники прижиттєвої оцінки м'яс­ної продуктивності за даними двох груп бичків на відгодівлі:

Залежно від системи кормовиробництва для різних районів рекомендовані типові раціони: грубих кормів (сіна, соломи) – 20-13% за поживністю в кормових одиницях; силосу й сінажу – 46-32%; коренеплодів – 7-17%. Для корів з надоями до 5000 кг молока в рік концентровані корми включають у раціон з розрахунку 250-350 г на 1 кг молока. Чим вищі надої корів, тим у раціоні повинно бути менше грубих кормів і більше коренеплодів і концентратів.

Для прикладу розглянемо хід складання раціону для повновікової корови живою масою 500 кг із середньодобовим надоєм 16 кг молока жирністю 3,8% (табл. 46).

У господарстві із загальної кількості кормів за поживністю (у к. од.) припадає приблизно на частку сіна різнотравного 20%, силосу кукурудзяного 25%, сінажу 20%, буряка кормового 10% і концентратів (ячмінна дерть й обмежена кількість макухи соняшникової) 25%. За нормою корові потрібно (див. табл. 47) 12,6 к. од., 148 МДж обмінної енергії, 15,8 кг сухих речовин, 1260 г перетравного протеїну й відповідну кількість інших елементів годівлі.

Із наявних кормів можна проектувати основний раціон, що складається з 5 кг сіна різнотравного (близько 20% за поживністю), 15 кг силосу кукурудзяного (25%), 6 кг сінажу різнотравного (близько 20%), буряка кормового 12 кг (близько 11%) і ячмінної дерті 4 кг (по 250 г на 1 кг молока).

У такому раціоні (див. табл. 47) буде 12,9 к. од., 151,2 МДж обмінної енергії, 15,4 сухих речовин, 1076 г перетравного протеїну. За об’ємом і поживністю основний раціон близький до норми. Вписавши в таблицю показники всіх елементів харчування, визначають (табл. 47) їхній вміст у кожному кормі основного раціону й у всьому основному раціоні. У графі "дефіцит" вказують недостатню кількість окремих поживних речовин. Дефіцит сирого й перетравного протеїну збалансовують за рахунок добавки 0,8 кг жому, скоротивши на таку ж кількість ячмінної дерті.

Табл. 46. Норми годівлі повновікових дійних корів живою масою 500 і 600 кг (на одну голову на добу)

У приготовленій суміші концентратів буде 3,2 кг ячмінної дерті й 0,8 кг жому; таким чином, збільшується вміст сирого й перетравного протеїну на 233 й 184 г, що відповідає нормі. Для покриття дефіциту по мінеральних елементах (див. табл. 47) додають відповідну сіль: по фосфору (17,6 г) – 77 г монокальційфосфату, по міді (9,8 мг) – 46 мг сульфату міді, по цинку (318,4 мг) – 1415 г сульфату цинку, по марганцю (99,8 мг) – 346 мг сульфату марганцю, по кобальту (3,24 мг) – 25,3 мг сульфату кобальту, по йоду (7,46 мг) – 88 мг йодиду натрію. Дефіцит 9964 МО вітаміну D і 38 мг каротину (вітаміну А) покривають за рахунок добавки 5 мл розчину тривитаміну або до концентратів додають 9-10 г преміксу. В останній графі вказують вміст усіх елементів годівлі в збалансованому раціоні, що відповідає нормі.

У літній період основу раціону становить зелена трава.

Визначити норму й скласти раціон годівлі в зимовий період: 1) для групи корів (І лактація) живою масою 500 кг, із середньодобовим надоєм 12 кг молока жирністю 3,8%. У господарстві є корми: сіно, солома пшенична яра, силос кукурудзяний, сінаж різнотравний, ячмінна дерть, макуха соняшникова, кормові добавки;

2) для групи корів (на роздоюванні) живою масою 600 кг, із середньодобовим надоєм 24 кг молока жирністю 3,9%. У господарстві є корми: сіно, силос кукурудзяний, сінаж люцерновий, буряк кормовий, дерть ячмінна, макуха лляна, кормові добавки.
Завдання 2. Визначення норм і складання раціонів годівлі для тільних сухостійних корів у зимовий період

Матеріали та обладнання: довідковий матеріал для норм годівлі сухостійних корів, складу й поживності кормів і кормових добавок, обчислювальна техніка.

Пояснення до завдання. Норми годівлі сухостійних корів наведені в табл. 48. Запуск корів проводять за 60 днів до отелення. Загальний рівень годівлі сухостійних тварин залежить від їхнього здоров'я, живої маси, угодованості й очікуваного рівня продуктивності. При нижчесередній угодованості додатково до норми дають 1-2 к. од. або 11-12 МДж обмінної енергії з відповідним збільшенням поживних речовин.
Табл. 48. Норми годівлі сухостійних корів (на одну голову на добу)

Кращі корми для сухостійних корів у стійловий період – злаково-бобове сіно, сінаж, силос, коренеплоди, комбікорм. Сіно можна згодовувати досхочу.

У літній період основу раціонів становлять зелені корми (краще пасовищні трави) і 1,5-2 кг концентратів (комбікорми).

Складають раціон методом послідовного наближення до норми за формою, як і для дійних корів (див. табл. 46).
Хід роботи

Визначити норму годівлі й скласти раціон на зимовий період:

1) для групи сухостійних повновікових корів живою масою 500 кг, середньої вгодованості, при планованому на чергову лактацію річному надої 5000 кг молока. У господарстві є корми, зазначені в завданні № 1 (табл. 47).

2) для групи ялівок (останні 2 місяці тільності) живою масою 400 кг, середньої вгодованості, при планованому надої на майбутню І лактацію 3000 кг молока. У господарстві є корми, зазначені в завданні № 1 (табл. 47).