Табл. 52. Норми для відгодівлі дорослих вибракованих корів живою масою 450 кг нижче за середню угодованість при добовому прирості 1000 г (на одну голову на добу)

Витрати поживних речовин (кормових одиниць і перетравного протеїну) на 1 кг приросту характеризують інтенсивність зростання і ефективність відгодівлі великої рогатої худоби.

Для визначення витрат поживних речовин, при вирощуванні і відгодівлі враховують загальну кількість кормових одиниць і перетравного протеїну, витрачених за період з дня народження до кінця вирощування, а при відгодівлі – за період відгодівлі, і ділять на приріст (у кг).

Оплату корму, тобто приріст, отриманий на 100 к. од., витрачених при вирощуванні або відгодівлі, визначають шляхом ділення приросту (за всі три періоди відгодівлі) на кількість витрачених кормових одиниць (у ц).

Вказані норми дозволяють при порівняно невеликих витратах кормів вирощувати до півторарічного віку тварин, придатних для забою, і отримувати досить великі туші високоякісного м'яса.

Залежно від можливості господарства практикуються на стійловому утриманні силосно-концентратний, силосно-сінний або силосно-сінажний типи вирощування і відгодівлі молодняка на м'ясо. Структура раціону за поживністю (у %): грубих кормів – 25–35, соковитих – 35–45, концентрованих – 30–35, при інтенсивному вирощуванні і відгодівлі долю концентратів доводять до 38–48%.

У табл. 53 приведені зразкові раціони при відгодівлі на силосі для дорослої худоби (жива маса 450 кг, приріст 1000–1100 г) і молодняка 1,5–2 років (жива маса 350 кг, приріст 950–1000 г).
Табл. 53. Зразкові раціони по періодах відгодівлі великої рогатої худоби на силосі (на одну голову на добу)

1. Скласти раціон для молодняка великої рогатої худоби, поставленої на відгодівлю, живою масою 300 кг при середньодобовому прирості 1000 г. Тривалість відгодівлі 90 днів. Визначити витрати поживних речовин на 1 кг приросту.

Для відгодівлі молодняка виділені корми: солома яра, сіно, силос, сінаж, мука трав'яна злакова (обмежена кількість), ячмінна дерть, кукурудзяна дерть, висівки пшеничні, сіль поварена, білково-вітамінні і мінеральні добавки.

2. Скласти раціон для відгодівлі дорослих вибракованих корів нижчих за середню угодованість при добовому прирості 1000 г на голову – на початок, середину і кінець відгодівлі загальною тривалістю 3 місяці. Визначити витрати поживних речовин на 1 кг приросту за весь період відгодівлі.

Для відгодівлі выбракованных корів виділені корми: солома ярова, сіно (обмежена кількість), силос, сінаж, кукурудзяна дерть, ячмінна дерть, висівки пшеничні, карбамідний концентрат, сіль поварена, мінеральна підгодівля.



Контрольні питання

1. 
   Що таке корми?
   
2. 
   На які групи поділяються корми?
   
3. 
   Дати характеристику соковитих кормів.
   
4. 
   У чому полягає процес силосування?
   
5. 
   Як поділяються культури за здатністю до силосування?
   
6. 
   Охарактеризувати показники оцінки якості силосу.
   
7. 
   Дати характеристику грубих кормів.
   
8. 
   Дати характеристику концентрованих кормів.
   
9. 
   Перелічити, дати характеристику відходам технічних виробництв.
   
10. 
    Назвати корми тваринного походження.
    
11. 
    Вітамінні та інші добавки.
    
12. 
    Комбікорми..
    
13. 
    Мінеральні підкормки, перелічити які Ви знаєте.
    
14. 
    Яка годівля називається нормованою?
    
15. 
    Що таке кормова норма?
    
16. 
    Дати характеристику кормового раціону.
    
17. 
    Принцип складання раціону.
    
18. 
    Які існують способи підготовки кормів до згодовування?
    
19. 
    Дати характеристику кормовій одиниці.
    
20. 
    Назвати корми багаті та бідні на протеїн.
    
21. 
    Назвати типи годівлі.
    

Якість молока оцінюють: за кольором, консистенцією, смаком, запахом, чистотою, щільністю, кислотністю, вмістом жиру, білка наявністю вад, викликаних годівлею, бактеріями, та іншими показниками. Це необхідно як для одержання доброякісного продукту, так і для регулювання годівлі, умов утримання й організації племінної роботи зі стадом та породою.

Молочні заводи й торговельна мережа приймають молоко від господарств і приватних виробників. При цьому до молока висувають певні вимоги за показниками кислотності, ступеня чистоти, температури при прийманні тощо. Залежно від зазначених показників молоко поділяють на перший, другий сорти й несортове. Наприклад, молоко першого сорту повинне мати кислотність 16-18 °Т, ступінь чистоти не нижче І групи і за редуктазною пробою не нижче за I клас, молоко другого сорту відповідно кислотність 16–20 °Т, чистоту – II групи і редуктазную пробу – II класу.

Проба на редуктазу є непрямим показником бактеріальної заплідненості непастеризованого молока. При прискореному методі на редуктазную пробу в досліджуване молоко (10 мл) додають 1 мл розчину метиленової сині, ставлять пробірки в редуктазник і при температурі 38–40 °С спостерігають за тривалістю знебварвлення метиленової сині. Якщо знебарвлення триває більше 3 годин, то в 1 мл такого молока бактерій менше 500 тис. і воно відноситься до I класу; при знебварвленні за 1–3 години – бактерій від 500 тис. до 4 млн., молоко II класу; при знебварвленні за 8–60 хв – бактерій від 4 млн. до 20 млн., молоко III класу.'

Точність аналізу в значній мірі залежить від правильності відбору проб молока і їхнього зберігання.

При відборі середніх проб молока для аналізу дотримуються пропорційності взятих порцій з кожної ємкості. Перед їхнім відбором молоко ретельно перемішують, пробу відбирають кухлем місткістю 0,5 л з подовженою ручкою. Із бідонів і доїльних відер порції попередньо перемішаного колотівкою молока беруть за допомогою пробника (металева або скляна трубка діаметром 9 мм). Пробник занурюють до дна бідону або відра, а потім, закривши верхній кінець його, виймають і порцію молока зливають у кухоль. Узяту в такий спосіб середню пробу з партії молока (250-300 мл) використовують для аналізу на чистоту, кислотність, визначення густини, вмісту жиру й органолептичної оцінки.

На племінних фермах раз на місяць визначають вміст жиру й білка в молоці кожної корови. Для цього з ранкового, денного й вечірнього надоїв пропорційно кількості надоєного молока беруть проби молока в спеціальні посудини. Зберігають проби при температурі 3-5 °С.

Проби, призначені для зберігання понад дві доби, консервируют 10-відсотковим розчином біхромату калія – хромпиком (К₂Сr₂О₇), який вносять по 1 мл на 100 мл молока. Для приготування 10-відсоткового розчину 10 г хромпіка розчиняють в 100 мл свіжопрокип'яченої води, що дистилюється.

Для консервації молока також використовують 37–40-відсотковий розчин формаліну (1–2 краплі) або 30–33-відсотковий розчин перекису водню (2–3 краплі на кожні 100 мл молока).

Консервовані проби молока непридатні для органолептичної оцінки, а також для визначення кислотності і бактеріальної забрудненості.

Об'єм піпеток і інших приладів встановлено за температури молока 20 °С, тому молоко, яке використовується для аналізу, необхідно підігріти приблизно до 20 °С. Для цього посудини із пробами молока ставлять у теплу воду, нагріту до 45-50°С. Підігрівання сприяє рівномірному розподілу жирових кульок у молоці.

Для аналізу молока потрібно взяти три різні зразки:

1) стійлова проба – натуральне молоко, яке привезене з господарства;

2) нормалізоване молоко з магазина (нормалізують його на молочному заводі, знімаючи частину вершків або додаючи знежирене молоко);

3) молоко фальсифіковане (з додаванням води).

Результати аналізу молока записати за такою формою:

Прилад установити в штатив (або закріпити до краю стола), підставити під нього склянку для збирання профільтрованого молока. На стінку приладу покласти ватяний кружок – фільтр. Потім у прилад налити 250 мл молока. Після того, як все молоко профільтрується, обережно зняти фільтр і покласти його на аркуш паперу для просушування. Забруднення ватяного фільтра порівняти зі стандартним еталоном.

За ступенем забруднення молоко ділять на три групи: І – молоко не залишає на фільтрі навіть слідів бруду (механічних домішок менше 3 мг на 1 л); ІІ – на фільтрі помітний сіруватий осад (домішок від 4 до 6 мг на 1 л) і ІІІ – на фільтрі є механічні домішки, колір фільтра грязно-сірий (в 1 л домішок 7 мг і більше).

Молоко підвищеної жирності має більший вміст сухої знежиреної речовини, і тому його густина не знижується. Від додавання води густина молока знижується, тому за зміною густини можна встановити ступінь його фальсифікації. Знаючи густину, можна перерахувати кількість молока в літрах у кілограми й навпаки.

Визначають густину молока за допомогою молочного ареометра (лактоденсиметра) і виражають її в градусах ареометра (°А) числом 30°А, 28°А, що відповідає 1,030, 1,028 і т.д. Густину молока визначають не раніше, ніж через дві години після доїння, тому що у видоєному молоці містяться розчинені гази.
Хід роботи

Досліджуване молоко добре перемішати та обережно по стінці налити в циліндр об’ємом 200-250 мл. Циліндр поставити на рівне місце. Взяти ареометр і повільно, не доторкуючись до стінок циліндра, занурити його в молоко до відмітки 1,30 і залишити в спокої на 1-2 хв. Після цього провести два відліки: один – за шкалою ареометра (нижньою) і другий – за шкалою термометра (верхньою). При цьому очі повинні бути на рівні меніска молока. Відлік варто проводити по верхньому меніску з точністю до половини найменшої поділки шкали.

Якщо температура молока вище або нижче 20°С, то на кожен градус відхилення від цього показника зробити виправлення ±0,2°А. При температурі молока вище 20°С виправлення беруть зі знаком плюс, нижче 20 °С – зі знаком мінус. Для порівняння визначити густину суміші незбираного молока з водою.

Приклади. 1. Показники за шкалою термометра 15°С, за шкалою ареометра – 1,030 (30°А). Виправлення на температуру – 1,0 (20-15=5°С; 50,2=1,0). Густина молока з виправленням складе: 30-1=29°А, або 1,029.

2. Показники за шкалою термометра 23°С, за шкалою ареометра – 1,028. Виправлення на температуру + 0,6 (23-20=3°С; 30,2=0,6). Густина молока з виправленням складе: 28+0,6=28,6°А, або 1,0286.
Завдання 3. Визначення кислотності молока

Матеріали та обладнання: бюретка, піпетки на 10 і 20 мл, колба конічна на 100 мл.

Реактиви. 1. 0,1 н. розчин лугу (NaOH або KOH).

2. 1-% спиртовий розчин фенолфталеїну.

Кислотність молока тим вища, чим довше зберігається воно неохолодженим.

Кислотність молока визначають в умовних градусах °Т (Тернера). Під умовним градусом °Т розуміють кількість мілілітрів 0,1 н. розчину лугу (NаOH або КОН), яка необхідна для нейтралізації 100 мл молока. Індикатором служить 1-% розчин фенолфталеїну.
Хід роботи

1. Налити в бюретку свіжовиготовлений 0,1 н. розчин NaOH або КOН.

2. У колбу об’ємом 100 мл відміряти піпеткою 10 мл досліджуваного молока і 20 мл дистильованої води (воду додають для того, щоб більш чітко побачити рожевий відтінок при титруванні). У суміш додати 2-3 краплі 1-% розчину фенолфталеїну й ретельно збовтати.

3. З бюретки (попередньо відзначивши рівень лугу) по краплях додавати в колбу при постійному помішуванні 0,1 н. розчин NaOH (або КOН) до появи слабко-рожевого забарвлення, що не зникає протягом хвилини.

4. Відрахувати кількість мілілітрів лугу, яка витрачена на титрування 10 мл молока.

Для вираження кислотності досліджуваного молока в умовних градусах Тернера (°Т) кількість мілілітрів лугу, витраченого на титрування 10 мл молока, помножити на 10, тобто зробити перерахунок на 100 мл молока. Наприклад, на титрування витрачено 1,8 мл 0,1 н. лугу. Кислотність складе: 1,810=18°Т.

При повторному або паралельному визначенні кислотності того самого молока розбіжність не повинне перевищувати 1°Т.

Для приготування 0,1 н. розчину лугу взяти 4 г NаОН і розчинити в 1000 мл дистильованої води або 5,6 г КОН і також розчинити в 1000 мл дистильованої води.

У стаканчику змішати 5 мл незбираного молока з 20 мл води. Краплю такої суміші скляною паличкою перенести на предметне скло й покрити покривним. Виготовлений препарат розглянути під мікроскопом при збільшенні в 300- 500 разів.

Для правильного висновку про кількість жирових кульок у молоці варто пам'ятати, що воно розведено в п'ять разів.

Порівняти величину жирових кульок, які видно у полі зору, і замалювати їх.

2. Ізоаміловий спирт густиною 0,811-0,813.

Жирність молока визначають від кожної корови один раз на місяць (іноді частіше), а по господарству – щодня. Визначають її жироміром (мал. 109) кислотним методом, використовуючи як розчинник білкових оболонок жирових кульок технічну сірчану кислоту. Для більш повного розчинення жиру й швидкого змішування його часток, що звільнилися від білкових оболонок, застосовують ізоаміловий спирт.

Жиромір складається з ємкості й шкали з поділками, що показують вміст жиру в молоці у відсотках.

Молочний жир, як найбільш легка складова частина молока, при центрифугуванні збирається в градуйованій частині жироміра.

1. Пронумерувати жироміри й підібрати до них гумові пробки. Встановити в штатив необхідну кількість жиромірів, ємністю догори й у кожний з них, намагаючись не змочити горла, відміряти автоматом 10 мл сірчаної кислоти.

2. Досліджуване молоко гарно перемішати, відміряти піпеткою 10,77 мл й обережно влити в жиромір по стінці, намагаючись не змішати його із сірчаною кислотою (шар молока повинен розташовуватися над шаром сірчаної кислоти). Щоб молоко повністю стекло зі стінок піпетки, її кінчик прикласти до стінки жироміра й витримати 6-7 с. Видувати молоко з піпетки не потрібно.

3. Відміряти автоматом 1 мл ізоамілового спирту й влити його, намагаючись не змочити горло жироміра, тому що від цього може вислизнути пробка.

4. Заповнений жиромір закрити заздалегідь підібраною гумовою пробкою. При цьому жиромір потрібно тримати в кулаці за розширену частину (не за шкалу), загорнувши його в серветку або рушник. Пробку треба вводити гвинтоподібним рухом доти, доки вона не торкнеться поверхні рідини.

5. Тримаючи жиромір у серветці й притримуючи пробку великим пальцем, перевернути його кілька разів, а потім збовтувати вміст до повного розчинення білка. Рідина в жиромірі повинна перебувати трохи вище 6-ї поділки або заходити в розширення голівки.

6. Після перемішування жиромір поставити пробкою вниз у водяну баню з температурою 65-70°С на 5 хв. Вода в бані повинна бути вище шару жиру в жиромірах.

7. Вийняти жироміри з водяної бані, витерти їх насухо й вставити в патрони центрифуги, розташовуючи симетрично один проти другого, пробками до периферії. Якщо центрифуга не заповнена жиромірами і їхня кількість непарна, то для рівноваги симетрично вставляють жироміри з водою. Закривають кришку центрифуги й центрифугують протягом 5 хв зі швидкістю 800-1000 об./хв. Для цього ручкою центрифуги потрібно виконати 60-70 об./хв.

8. Після центрифугування жироміри обережно вийняти з патронів центрифуги, не перемішуючи вміст і тримаючи вузькою частиною (шкалою) догори, знову перенести їх у водяну баню з температурою 65-70 °С на 5 хв. Це необхідно тому, що вимірювання об’єму стовпчика жиру по шкалі жироміра розраховано при такій температурі.

9. Вийняти жиромір з водяної бані, витерти його й, регулюючи пробкою (обережно вгвинчуючи або вигвинчуючи), установити нижню межу стовпчика жиру на найближчій цілій поділці шкали. Утримуючи стовпчик жиру пробкою, провести підрахунок (за нижньою межею меніска) відсотку жиру в досліджуваному молоці.

Наприклад, нижня межа стовпчика жиру збігається з поділкою 1, а верхній увігнутий край меніска з поділкою 5,1. Вміст жиру в молоці дорівнює 5,1 – 1=4,1%. Отримані результати записати в робочий зошит.

Під час роботи з визначення вмісту жиру в молоці кислотним способом потрібно дотримуватися правил охорони праці. Працювати в гумовому фартусі й захисних окулярах. При відмірюванні сірчаної кислоти автомат варто брати так, щоб рука перебувала із протилежної сторони від кінчика. Акуратно нахилити посудину в горизонтальне положення, спостерігаючи за наповненням ємкості кінчика кислотою, а потім обережно вивести автомат у вертикальне положення, підвести горло жироміра до кінчика дзьобика й акуратно зливати відміряну порцію кислоти.

При нагріванні заповнених жиромірів у водяній бані їх ставлять пробками донизу.

У випадку попадання сірчаної кислоти на шкіру її потрібно негайно змити струменем води й уражене місце засипати содою.

При визначенні вмісту жиру в молоці можуть бути допущені такі помилки:

1. Недостатньо добре перемішане молоко перед аналізом. Перш, ніж налити молоко в жиромір, його необхідно ретельно перемішати, а якщо утворився відстій вершків, пробу потрібно підігріти до 38-40 °С, розмішати й охолодити до 20 °С.

2. Неточне відмірювання реактивів і молока, порушення послідовності заповнення жироміра. Спочатку потрібно налити кислоту, потім молоко й останнім спирт.

3. У випадку неповного змішування молока, кислоти й ізоамілового спирту шар жиру стає мутним й затрудняє підрахунок результатів.

4. Іноді молоко не заповнює вузьку градуйовану частину жироміра, і після центрифугування неможливо визначити вміст жиру. Причиною цього може бути недоливання компонентів або нестандартний, трохи більшого розміру жиромір. Тому при заповненні жироміра потрібно стежити, щоб він був заповнений майже до горла. У нестандартний жиромір можна долити додатково 1-2 мл сірчаної кислоти або 1-2 мл ізоамілового спирту, але не можна доливати воду, тому що це зменшить концентрацію кислоти.

5. При неакуратному заповненні жироміра й змішуванні молока з кислотою до додавання ізоамілового спирту колір жиру стає коричневим. Те ж саме виходить, якщо заповнений жиромір довго не центрифугувати.

6. Результати визначення виявляються неточними, якщо в сірчаній кислоті перебувають домішки, що переходять у жир, і якщо густина сірчаної кислоти більше або менше 1,81-1,82. Сірчана кислота густиною більше 1,82 спалює білок, дає темний розчин, у якому після центрифугування важко відрізнити межу між жиром і розчином. Кислота меншої концентрації не повністю розчиняє казеїн (оболонку жирових кульок), тому показник вмісту жиру в молоці буде заниженим. Для перевірки концентрації сірчаної кислоти визначають її густину при температурі 20°С спеціальним ареометром, що має шкалу.