Тарас чухліб іван мазепа київ 2012 Зміст

2.Перші роки кар’єри шляхтича з-під Білої Церкви

3.Обрання гетьманом та початки правління

4.Політика щодо об’єднання усіх українських земель

5.Полководницький талант під час російсько-турецької війни

6.Відносини з Семеном Палієм та Самійлом Самусем

7.Монарша служба під час Північної війни

8.Втілення ідеї самостійного існування України

9.Причини відмови від зверхності Москви

10.У Полтавській битві

11.Запорозькі козаки – союзники гетьмана

12.Дві сторони однієї медалі

13.Заповіт старого володаря булави

14Оцінка політики та особистого життя Івана Мазепи

«Муж цей є більше 70-ти років і має мужнє обличчя, створене для козацького генія. Говорить латинською, польською й російською мовами, володіє великими багатствами, котрі назбирав з платні царської й польської Величності, як також зі своїх великих прибутків і з щорічних податків своїх підданих. Бо ж і вся Козакія належить на все життя цьому правителеві. До числа своїх придворних він вибирає кращих зі своїх підданих і з власної волі дає до вжитку міста й села. Від інших, одначе, він сам приймає податок за ужиток і від кожного орендаря бере щорічно один, два, або й більше польських золотих. У всіх містах і ви значніших селах він має свої органи влади, господарства, пивні й винні корчми... Він – Мазепа – є вже на порозі смерті, але хоче всі свої сили і всю свою кров пожертвувати на спасіння своєї країни Козаків...” - так описав зовнішність, характер та устремління українського гетьмана Івана Мазепа вже на схилі його життя та політичної кар’єри словацький подорожник Даніел Крман, який зустрічався з ним.

І справді, завдяки своїм природнім здібностям, здобутій освіті, військовому вишколу київський шляхтич Іван Мазепа з-під Білої Церкви став великим державотворцем, полководцем, дипломатом і культурним діячем, який творив нову ранньомодерну Україну та гетьманував 21 рік, з 1687 до 1709 року. Вже за життя героя нашої книги супроводжували безліч легендарних переказів щодо його окремих яскравих сторінок біографії, які після його смерті збільшувалися та ставали справжніми міфами або ж набували гіперболізованого звучання. Бурхлива життєдіяльність гетьмана Мазепи й до цього часу оповита рядом таємниць та загадкових подій, які ще чекають на своє розкриття.

Хоча на сьогодні існує величезна історіографічна Мазепіана. Назвемо лише головних її представників, істориків-науковців, які присвятили свої книги, або ж окремі статті вивченню постаті цього гетьмана. Це, зокрема, такі українські вчені різних поколінь як Микола Костомаров, Федір Уманець, Михайло Грушевський, Дмитро Яворницький, Олександр Лазаревський, Ілько Борщак, Микола Андрусяк, Олександр Оглоблин, Теодор Мацьків, Орест Субтельний, Олена Апанович, Іван Бутич, Валерій Смолій, Юрій Мицик, Сергій Павленко, В’ячеслав Станіславський та багато інших достойників.

Сподіваємося, що представлена на розгляд громадськості науково-популярна праця про добу одного з найвеличніших гетьманів України збагатить національну історичну пам’ять й розширить уявлення про людину, ім’я якої українцям протягом багатьох століть забороняли навіть промовляти, а позитивна згадка про яку прирівнювалася ледве не до державного злочину. Окрім того, сподіваємося, що висвітлення українсько-російських стосунків кінця XVII – початку XVIII століть, у межах яких були різні періоди співіснування (від військового союзу й політичної залежності до конфронтації та війни) сприятиме налагодженню добросусідських і по справжньому рівноправних взаємовідносин між Україною та Росією вже у наш час - на початку ХХІ століття.

...Прощай навіки, Україно,

Мені уже недовго жить...

Але й в останню смертну мить

Твоє ім’я, о мамо люба,

Шептатимуть вигнанця губи, –

такі щемливі слова вклав видатний український поет Володимир Сосюра до вуст вже старого гетьмана, який після жорстокої борні з російським царем Петром І вимушений був покинути межі Батьківщини. Іван Мазепа пам’ятав про свою «милу отчизну матку» Україну до останніх хвилин свого життя. А тому складаємо цій воістину титанічній постаті національної та світової історії гідну шану. З його ім’ям до нас повертається гордість за свою націю, свою землю та свою історію.

1. Народження, родина, освіта

Як не дивно, але й до цього часу історики продовжують полемізувати відносно точної дати народження гетьмана Івана Мазепи. Вірогідними називаються 1626, 1629, 1632, 1639 та 1644 рр. Опираючись на дані Кременецького молитовника, до якого вносив дані сам Мазепа можна стверджувати, що днем, коли майбутній гетьман народився є 20 березня. Порівнюючи свідчення сучасників, зокрема генерального писаря Пилипа Орлика та французького дипломата Жана де Балюза, а також використовуючи новітні дослідження, більшість вчених схиляються до думки, що І. Мазепа побачив світ у 1639 р. в старовинній українській родині шляхетсько-козацького походження. Це трапилося у невеличкому селі Мазепинці поблизу Білої Церкви (або ж навіть у самій Білій Церкві), що на Київщині.

Село Мазепинці існує й до цього часу. Хоча у радянські часи назви цього села не існувало – його, незважаючи на відстань у декілька кілометрів в адміністративному порядку сполучили із сусіднім населеним пунктом Дрозди. Саме у Мазепинцях звели перший в Україні пам’ятник землякові. А нещодавно тут збудували православний храм св. Миколая на честь одного із засновників роду Мазеп-Колединських та створили народний музей Івана Мазепи.

Стародавність роду Мазеп-Колединських не підлягає сумніву. Згідно з даними ревізії 1552 р. у Києві проживав замковий міщанин Васько Мазепин. Білоцерківські замкові зем’яни Мазепи-Колединські отримали отримали замкове селище на р.Росі з данини київського воєводи Фрідріха Пронського (1544 – 1555). Це було підтверджено у 1572 р. “...Враховуючи службу і шляхетський стан Михайла Мазепи, зем’янина нашого київського, надаємо йому листом нашим землі пусті, людьми неосаджені, що лежать коло р.Кам’яниці, починаючи від моста, по якому проходить великий гостинець, аж до урочища Погухова”. Тоді ж вони отримали додаткову землю, де й виник однойменний хутір. У 1578 р. Мазепи-Колединські володіли ще й селищем Пасічне.

Знаємо, що у 1616 р. господарем тут був Миколай Мазепа-Колединський, який виконував кінну службу при білоцерківському старості. Очевидно Миколай так само як і учасник війн Наливайка Федір були синами Михайла. Федір Мазепа, як засвідчує “Історія Русів” був страчений як учасник повстання С.Наливайка 1597 р. у Варшаві: “...Вивели Гетьмана (Наливайка) і з ним Лободу, Мазепу і Кизима на майдан і, оголосивши їм вину гнобителів віри Христової, посадили живцем в мідного бика і палили бика того малим вогнем декілька годин, доки зойк і стогін страдників було чутно, а врешті тіла замучених в тому бикові спалено на попіл”.

Окрім, того, історики також свідчать про можливе походження Мазеп від давньоруських князівських родин Бабичів-Друцьких з Полоцького відгалуження Рюриковичів, які мали герб “Колодин”.

Відомо, що у 1638 р., батько Івана Адам-Степан, який вочевидь був сином згадуваного вже Миколая, згідно з вироком Люблінського трибуналу був засуджений до смертної кари у зв’язку з позовом шляхтичів Андрія і Феодосія Зеленських, які звинуватили А.-С.Мазепу в убивстві cвого батька, Яна Зеленського. Що слугувало причиною такого вчинку батька Мазепи невідомо, але можна припустити, що це було пов’язано з тогочасним повстанням українців проти польського панування. Однак вирок не було виконано з тієї причини, що А.-С.Мазепа втік на Запорозьку Січ. Через деякий час батько майбутнього гетьмана виплатив дітям вбитого ним шляхтича певну суму грошей й отримав взамін на це охоронний королівський універсал. Адам-Степан Мазепа був сучасником гетьмана Б.Хмельницького та у 1654 р. обіймав посаду білоцерківського городового отамана. Він також був одним з найближчих соратників гетьмана І.Виговського. Товаришував з Юрієм Немиричем. Перебував у складі українського посольства у Варшаві на сеймі, що мав ратифікувати Гадяцьку угоду у квітні 1659 р.

жүктеу/скачать 0.83 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: